ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2016 року Справа № 911/4345/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Карабаня В.Я.,

Ковтонюк Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіге Україна"на рішеннягосподарського суду Київської області від 30.11.2015 р. (суддя Антонова В.М.) та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 01.02.2016 р. (судді: Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А., Дідиченко М.А.) у справі№911/4345/15 господарського суду Київської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Фіге Україна" до1. Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління ДФС у Київській області 2. Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області простягнення 355 888 грн. 04 коп. за участю представників: від позивача Вуйцик В.Є, директор, наказ 38/н від 01.10.2015 р. Кисельов Д.С., довіреність №24-06-2014 від 24.06.2014 р. від відповідача 1 Тарапон Л.О., довіреність №5415/10-04 від 05.10.2015 р. від відповідача 2не з'явились

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фіге Україна" звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління ДФС у Київській області та Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області про стягнення 355 888 грн. 04 коп.

Правову природу заявленої до стягнення суми позивач визначив, як шкоду, завдану органом державної влади.

Рішенням господарського суду Київської області від 30.11.2015 р. у справі №911/4345/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2016 р., у задоволенні вказаного позову відмовлено, у зв'язку з тим, що заявлені позивачем до стягнення кошти є судовими витратами (витратами на правову допомогу) і відповідно не можуть бути віднесені до складу збитків.

Не погодившись з судовими актами господарських судів попередніх інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фіге Україна" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 30.11.2015 р., постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2016 р. та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального та процесуального права.

Так, скаржник, зокрема, наголошує на тому, що заявлена ним до стягнення сума складається з витрат на оплату послуг, які відповідно до норм чинного законодавства не охоплюються поняттям "правова допомога". Крім того, в цивільному та адміністративному судочинстві витратами на правову допомогу є не лише витрати з оплати послуг адвоката.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 02.03.2016 р. касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіге Україна" прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 21.03.2016 р.

У судове засідання 21.03.2016 р. з'явились директор та представник позивача, а також представник відповідача 1.

Представник відповідача 2 в судове засідання не з,явився, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З врахуванням вищенаведеного, судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представника відповідача 2.

Представник позивача, як і директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіге Україна", в судовому засіданні підтримали доводи, викладені в касаційній скарзі.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив оскаржувані судові акти залишити без змін.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши правильність застосування місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, Товариством з обмеженою відповідальністю "Фіге Україна" в порядку адміністративного судочинства та до відповідних податкових органів оскаржено ряд первинних та вторинних податкових повідомлень-рішень Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції в Київській області Державної податкової служби. В результаті такого оскарження дані повідомлення-рішення були скасовані.

За твердженнями позивача, оскарження даних податкових повідомлень-рішень призвело до понесення ним значних витрат на відновлення свого порушеного права.

Позивач, зокрема, вказує на те, що між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "Байтен Буркхардт Україна" було укладено договір про надання юридичних послуг від 01.04.2011 р., згідно якого виконавець зобов'язувався надавати позивачу юридичні консультації, представництво позивача у будь-яких судових, арбітражних чи третейських спорах.

Крім того, для оскарження рішень відповідача 1 та захисту своїх законних інтересів позивачем також було укладено договір про надання юридичних послуг від 24.06.2014 р. з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, відповідно до якого виконавець зобов'язався надавати замовнику юридичні консультації, представництво позивача у будь-яких судових, арбітражних чи третейських спорах.

Позивач стверджує, що загальна вартість наданих йому юридичних послуг склала 355 888 грн. 04 коп.

Вказане стало підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіге Україна" до господарського суду з позовом, що розглядається в межах даної судової справи.

При цьому, зазначені витрати з оплати юридичних послуг позивач кваліфікував як реальні збитки, які мають бути відшкодовані відповідачами на підставі ст. 1166, 1173 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

Згідно ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно із ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За загальними правилами з відповідача може бути стягнута майнова шкода за наявності повного складу деліктного правопорушення, а саме:

1) неправомірної поведінки особи;

2) наявності шкоди, завданої відповідачем, в тому числі неодержаного позивачем прибутку;

3) причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) відповідача та завданою шкодою, що виявились результатом таких дій (бездіяльності);

4) вини відповідача у настанні негативних наслідків, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від її вини.

Одночасно, за приписами ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Отже, враховуючи наведене, позивачем у справі має бути доведено наявність складу правопорушення у діях відповідача, з урахуванням особливостей відшкодування шкоди, завданої діями чи бездіяльністю органу державної влади, встановлених в ст. 1173 Цивільного кодексу України.

Разом з цим, відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з того, що позивачем не вірно визначено правову природу заявленої до стягнення суми.

Так, господарські суди попередніх інстанцій визнали, що витрати, понесені позивачем у зв'язку з реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді справ в порядку адміністративного судочинства (оплата правової допомоги), процесуальним законом віднесено до судових витрат, а тому вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такі висновки місцевого та апеляційного господарських судів щодо необґрунтованості заявлених у справі №911/4345/15 позовних вимог вірними, з огляду на наступне.

Види, зміст судових витрат, порядок їх розподілу судом та оскарження судових рішень щодо судових витрат в адміністративному судочинстві регулюються нормам Кодексу адміністративного судочинства України, а саме нормами ч. 1 ст. 5, ст. ст. 87, 90, 94, 97, 98, 160, 161, 163, 168 цього кодексу.

Згідно зі змістом зазначених положень Кодексу адміністративного судочинства України вирішення судом питання про судові витрати відбувається лише в порядку, визначеному відповідними нормами вказаного процесуального закону.

Таким чином, витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги, понесені позивачем у зв'язку з реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді справ у порядку адміністративного судочинства, процесуальним законом віднесено до судових витрат, а тому вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом та не є шкодою в розумінні ст. 1166 Цивільного кодексу України і не можуть бути стягнуті за позовною вимогою про відшкодування шкоди.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду України від 15.04.2009 р. у справі № 6-3009св09.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія Вищого господарського суду України вважає висновки, зроблені місцевим та апеляційним господарськими судами такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, оскільки господарські суди попередніх інстанцій всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин вірно кваліфікували спірні правовідносини та застосували до них відповідні норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів господарського суду касаційної інстанції вважає, що оскаржувані судові акти прийняті при повному з'ясуванні фактичних обставин справи у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

В свою чергу, доводи, викладені у касаційній скарзі, є безпідставними та необґрунтованими. Крім того, дані твердження скаржника вже були предметом розгляду апеляційного господарського суду та правомірно відхилені ним.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіге Україна" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2016 р. та рішення господарського суду Київської області від 30.11.2015 р. у справі №911/4345/15 залишити без змін.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді В.Я. Карабань

Л.В. Ковтонюк