ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2016 року Справа № 910/23137/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Карабаня В.Я. - головуючого, Ковтонюк Л.В., Овечкіна В.Е., розглянувши матеріали касаційноїскаргитовариства з обмеженою відповідальності "Еколінія"напостанову Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 10.12.2015у справігосподарського суду міста Києва №910/23137/15за позовомтовариства з обмеженою відповідальності "Еколінія"дотовариства з обмеженою відповідальності "АДМ Трейдінг"провизнання договору №13/10 від 11.06.2010 частково недійсним,за участі представників сторін:

від позивача - Святецький М.П.,

від відповідача - не з'явилися,

У С Т А Н О В И В:

02.09.2015 товариство з обмеженою відповідальністю "Еколінія" звернулися до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальності "АДМ Трейдінг" про визнання частково недійсним договору №13/10 від 11.06.2010 з надання послуг по прийманню, очищенню, сушінню, довготривалому зберіганню та відвантаженню 580,093 тон ріпаку, який суперечив вимогам ст.ст.203, 215 ЦК України.

10.12.2015 рішенням господарського суду міста Києва (суддя Головіна К.І.), залишеним без змін 03.02.2016 постановою Київського апеляційного господарського суду (судді Чорна Л.В., Кропивна Л.В., Смірнова Л.Г.) у задоволенні позову відмовлено. Судові рішення із застосуванням ст.ст.229, 936 ЦК України мотивовані тим, що на час укладення спірного договору були відсутні обставини, з якими позивач пов'язував недійсність оспорюваного правочину.

У касаційній скарзі товариства з обмеженою відповідальності "Еколінія" посилалися на порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права, тому просили скасувати постанову та рішення у справі й ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Заявник зазначав, що маючи на меті укласти правочин, який відповідає діючому законодавству, внаслідок скоєння третіми особами злочинних дій із зерном, яке було предметом договору, помилився стосовно природи спірного договору та наслідків його укладення. Стверджував, що незважаючи на набрання вироком у справі №412/10985/2012 законної сили у 2013 році, самі обставини вчинення незаконних дій із зерном уже мали місце на час укладення договору №13/10.

Проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обґрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення вимог скарги виходячи з наступного.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди попередніх інстанцій встановили, що 11.06.2010 між товариством з обмеженою відповідальністю "Альфред С. Топфер Інтернешнл (АСТІ Україна), правонаступником якого є ТОВ "АДМ Трейдінг" (замовник) та ТОВ "Еколінія" (виконавець) укладено договір №13/10, за умовами якого виконавець надає замовнику послуги з приймання, очищення, сушіння, довготривалого зберігання та відвантаження зернових урожаю 2010 року з доведенням до вимог НТД та вимог інструкції по обліку зерна у визначеному асортименті та кількості.

У розділі 3 договору сторони передбачили обов'язки виконавця здійснити приймання зерна з оформленням відповідних документів. Здійснити відпуск зерна згідно фактичної його наявності у замовника з урахуванням фактичної кількості при прийманні з урахуванням втрат, які виникли при доведенні зерна до показників діючого ДСТУ і наявних кондицій. Здійснити на письмову вимогу замовника відпуск зерна. Відвантаження зерна здійснювати після надання листа та доручення і в присутності представника замовника.

На виконання зазначених угод 27.07.2010 зерно ріпаку в кількості 580,093 тон на підставі договору купівлі-продажу №519/1-54747 від 26.07.2010 було переоформлено з ПП "Рускус" на ТОВ "АСТІ Україна", а останнім - передано на зберігання позивачу на підставі договору складського зберігання від 11.06.2010 №13/10 та складської квитанції №33 від 27.07.2010.

Оскільки ПП "Рускус" не сплатили продавцям коштів за зерно, а тільки переоформили своє право на зерно складськими квитанціями, за заявками ТОВ "Подільський бройлер" та СФГ "Краєвид", 03.08.2010 слідчим відділом Дунаєвецького РВ УМВС України у Хмельницькій області порушено кримінальну справу за фактом шахрайства, вчиненого в особливо великих розмірах за ч.4 ст.190 КК України.

16.05.2013 вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у справі №412/10985/2012 осіб, винних у скоєнні злочину, передбаченого ч.4 ст.190 Кримінального кодексу України, притягнуто до кримінальної відповідальності за фактом шахрайства, вчиненого в особливо великих розмірах за те, що в липні 2010 року ці особи від імені ПП "Рускус" уклали з сільськогосподарськими виробниками ряд угод купівлі-продажу зерна ріпаку, у тому числі з ТОВ "АДМ Трейдінг", не маючи дійсного наміру передати зерно у власність останніх.

29.08.2013 ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська зерно рапсу, як речовий доказ у зазначеній кримінальній справі, що знаходилося на зберіганні у позивача, повернуто ТОВ "Подільський бройлер" та СФГ "Краєвид".

Заявляючи свої вимоги, позивач стверджував, що зерно за спірним договором передано йому на зберігання незаконно, а тому договір про надання послуг по прийманню, очищенню, сушінню, довготривалому зберіганню та відвантаженню сільськогосподарської продукції в частині зерна був укладений помилково.

Переглядаючи постанову апеляційної інстанції у межах повноважень, визначених розділом XX-I ГПК України, колегія суддів зазначає таке.

Приписами статей 203, 215 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спір із визнання правочину недійсним і застосовуючи зазначені положення закону, суд установлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 ГПК України.

Положеннями ст.936 ЦК України визначено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди обгрунтовано виходили з того, що на час укладення спірного правочину сторони досягли взаємної згоди щодо усіх його істотних умов, зокрема, стосовно його предмету у відповідній кількості та якості (зерно ріпаку), ціни та порядку розрахунків, тому договір №13/10 від 11.06.2010 був укладений з дотриманням вимог діючого законодавства.

Зі змісту положень статті 229 ЦК України убачається, що правочин, вчинений під впливом помилки є оспорюваним, тому позов може бути задоволений лише на вимогу сторони, яка діяла під впливом помилки. При цьому, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

В обгрунтування позову ТОВ "Еколінія" зазначали, що помилилися в укладенні спірного договору, оскільки у них була відсутня інформація щодо підстав набуття відповідачем права власності на зерно ріпаку. Ці обставини були встановлені вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16.03.2013, та на їх думку, мають істотне значення.

Відповідно до абз.2 ч.1 ст.229 ЦК України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач не міг помилятись стосовно природи спірного договору та наслідків після його укладення, оскільки в силу своєї статутної діяльності, ТОВ "Еколінія" були обізнані про характер та природу договору зберігання, права та обов'язки його сторін, тому повинні були знати про ризики, які пов'язані зі спірним договором.

Судами правильно звернуто увагу на те, що право власності на зерно ріпаку було набуте відповідачем за договором №519/1-54747 від 26.07.2010, укладеним з ПП "Рускус" і цей договір в установленому законом порядку недійсним не визнаний, про що свідчить рішення господарського суду м. Києва у справі №910/2179/15-г, яке вступило в законну силу.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 29.11.2010 у справі №3/1822-10, яке не скасовано, у позові ТОВ "Подільський бройлер" до ТОВ "Еколінія", ТОВ "Альфред С. Топфер Інтернешнл (Україна)", правонаступником якого є ТОВ "АДМ Трейдінг", за участю третьої особи ПП "Рускус" про визнання недійсним договору №13/10 від 11.06.2010 в частині передачі на зберігання 580,096 тон ріпаку 1 класу, визнання недійсною складської квитанції на зерно №33 від 27.07.2010, відмовлено з підстав недоведеності неправомірно набуття ТОВ АСТІ Україна права власності на ріпак.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.04.2015 у справі №910/2179/05-г, що набрало законної сили, у задоволенні позову ТОВ "Еколінія" до ПП "Рускус" про визнання недійсним договору купівлі-продажу зерна №519/1-54747 від 26.07.2010, відмовлено.

Беручи до уваги зазначене, суди дійшли обгрунтованих висновків, що договори купівлі-продажу та зберігання ріпаку у кількості 580,093 тон ріпаку є дійсними і створюють юридичні наслідки для сторін.

Погоджуючись зі змістом ухвалених судових рішень, колегія суддів також звертає увагу, що не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Помилка щодо розрахунку одержання користі від учиненого правочину не має юридичного значення.

Таким чином, установивши факт прийняття сторонами до виконання оспорюваного правочину, та здійснення ними низки юридично значимих дій, таких як відвантаження зерна, оформлення складської квитанції №33 від 27.07.2010, картки аналізу зерна №36 від 27.07.2010, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованих висновків стосовно того, що у ТОВ "Еколінія" виникли труднощі у користуванні зерном. Тому суди попередніх інстанцій мотивовано зазначили, що позивачем не доведено обставин, на яких ґрунтуються його вимоги відповідно до положень ст.33 ГПК України.

Належних обґрунтувань, з посиланням на норми права, які б спростовували висновки попередніх судових інстанцій, заявником не наведено, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних рішень, при ухваленні яких здійснено всебічний, повний та об'єктивний розгляд у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, надано належну правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам й твердженням сторін, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальності "Еколінія" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 10.12.2015 у справі № 910/23137/15 - без змін.

Головуючий суддяВ.Я. Карабань СуддяЛ.В. Ковтонюк СуддяВ.Е. Овечкін