ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2016 року Справа № 904/8020/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Карабаня В.Я.,

Ковтонюк Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Холлеман Україна" на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.01.2016 р. (судді: Парусніков Ю.Б., Білецька Л.М., Верхогляд Т.А. ) у справі№ 904/8020/15 господарського суду Дніпропетровської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Холлеман Україна"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Магнат"простягнення заборгованості за участю представників: від позивачане з'явились від відповідачане з'явились

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 03.11.2015 р. у справі №904/8020/15 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Холлеман Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Магнат" задоволено частково, а саме: стягнуто з відповідача на користь позивача 20 467 грн. 00 коп. основного боргу, 235 грн. 51 коп. пені, 117 грн. 76 коп. 30% річних. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.01.2016 р. у справі №904/8020/15 вказане рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постанова господарського суду апеляційної інстанції, зокрема, мотивована тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами факту надання відповідачу відповідних послуг на підставі договору №0502/2 від 05.02.2015 р., що, в свою чергу, свідчить про відсутність підстав для стягнення з останнього заборгованості з оплати даних послуги та штрафних санкцій.

Не погодившись з постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.01.2016 р., Товариство з обмеженою відповідальністю "Холлеман Україна" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного господарського суду та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Так, на думку скаржника, саме відповідач ухилився від закріпленого в п. 2.15 договору обов'язку впродовж десяти календарних днів з дня одержання акту виконаних робіт розглянути його, підписати та направити виконавцю або скласти та надати виконавцю мотивовану відмову від прийняття послуг.

Зважаючи на це, позивач вважає, що у відповідача виник обов'язок оплати наданих йому послуг, однак останній своєчасно його не виконав.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 02.03.2016 р. касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Холлеман Україна" прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 21.03.2016 р.

У судове засідання 21.03.2016 р. представники сторін не з,явились, причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З врахуванням вищенаведеного, судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представників сторін.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши правильність застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено місцевим та апеляційним господарськими судами, 05.02.2015 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Холлеман Україна" (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Магнат" (замовник) укладено договір про надання послуг по технічному обслуговуванню та ремонту автотранспортних засобів та складових частин №0502/2.

Відповідно до п. 2.5 вказаного договору, послуги надаються відповідно до ремонтного замовлення, наряду-замовлення та акту виконаних робіт, які підписуються представниками сторін і є невід'ємною частиною цього договору. В нарядах-замовленнях та актах виконаних послуг зазначається перелік виконаних робіт та їх вартість, перелік та вартість використаних запасних частин та допоміжних матеріалів, перелік деталей та матеріалів, наданих для надання послуг замовником,а також термін надання послуг.

Згідно з п.п. 2.15, 2.16 договору №0502/2 від 05.02.2015 р., після фактичного виконання послуг за цим договором та на підставі наряду-замовлення виконавець надає замовнику або його уповноваженому представнику акт виконаних робіт, а замовник зобов'язаний впродовж десяти календарних днів з дня його одержання розглянути його, підписати та направити виконавцю або скласти та надати виконавцю мотивовану відмову від прийняття послуг. У випадку не направлення виконавцю підписаного акту виконаних робіт та/або не направлення мотивованої відмови у строк, зазначений в п. 2.15. договору, послуги, надані замовнику вважаються наданими належним чином, в повному обсязі, своєчасно і прийняті замовником без заперечень та зауважень.

Предметом позову, що розглядається в межах даної судової справи є вимога позивача до відповідача про стягнення боргу за надані за договором №0502/2 від 05.02.2015 р. та неоплачені послуги.

Крім того, позивач вказує на обов'язок відповідача сплатити пеню, штраф, інфляційні втрати, 30% річних та збитки у вигляді вартості юридичної допомоги.

В ст. 629 Цивільного кодексу України закріплено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), що закріплено в ст. 530 Цивільного кодексу України.

Отже, враховуючи зміст наведених правових норм та характер заявлених позовних вимог, для правильного вирішення спору у справі №904/8020/15 господарським судам попередніх інстанцій необхідно було встановити наявність чи відсутність факту неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань з повної та своєчасної оплати наданих йому послуг.

Як закріплено, в ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Вимоги щодо належності та допустимості доказів закріплені в ст. 34 Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що закріплено в ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

Пунктом 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.2012 р. передбачено, що господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Так, в якості підтвердження надання замовнику послуг, що полягали у виконанні ремонтних робіт, позивач надає підписані сторонами закази-наряди та акти надання послуг.

Одночасно з цим, позивач зазначає, що у відповідності з п. 2.15, 2.16 договору про надання послуг, 20.08.2015 р. виконавець направив на адресу замовника закази-наряди та акти надання послуг. Проте, відповідач залишив вказане поштове відправлення позивача без відповіді.

В свою чергу, в процесі дослідження доказів місцевий та апеляційний господарські суди прийшли до висновку, що наявні в матеріалах справи закази-наряди та акти надання послуг не є належними та допустимими доказами, оскільки на даних документах відсутній відбиток печатки Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортна компанія "Магнат". Крім того, неможливо встановити особу, яка їх підписала, а, отже, неможливо визначити чи є дана особа уповноваженою на це.

В той же час, місцевий господарський суд прийняв до уваги доводи позивача про те, що за відсутності доказів відмови замовника від прийняття послуг доведеним є факт надання позивачем відповідачу певних послуг, які були прийняті останнім без зауважень та заперечень та неоплачені ним.

Однак, апеляційний господарський суд не погодився з наведеною позицією місцевого господарського суду, оскільки під час апеляційного перегляду справи №904/8020/15 судом було встановлено, що поштове відправлення позивача із документами, які стосуються виконання умов договору №0502/2 від 05.02.2015 р., відповідачем отримано не було.

Зважаючи на це, господарський суд апеляційної інстанції визнав, що позивачем не доведено факт прийняття транспортних засобів на ремонт, а також факт надання послуг з їх ремонту, що і стало підставою для відмови в задоволенні позову.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що рішення апеляційного господарського суду у справі №904/8020/15 є законним та обґрунтованим, оскільки прийнято в результаті дослідження всіх наявних в матеріалах справи доказів, на підставі яких повно та всебічно встановлено обставини справи та таким обставинам надана правильна юридична оцінка.

Поряд з цим, господарський суд касаційної інстанції, як і суди попередніх інстанцій, вважає безпідставною вимогу про стягнення з відповідача 6 000 грн. 00 коп., витрачених позивачем на оплату правової допомоги.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Отже, судова колегія Вищого господарсього суду України прийшла до висновку, що оскаржувана постанова прийнята апеляційним господарським судом при повному з'ясуванні фактичних обставин справи у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим не вбачається підстав для її зміни чи скасування.

Натомість, доводи, викладені у касаційній скарзі, є непереконливими та такими, що спростовуються наявними доказами та матеріалами справи.

Крім того, твердження скаржника фактично зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень господарського суду касаційної інстанції, встановлених ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на приписи ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Холлеман Україна" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.01.2016 р. у справі №904/8020/15 залишити без змін.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді В.Я. Карабань

Л.В. Ковтонюк