ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2016 року Справа № 5004/165/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Карабаня В.Я.,

Ковтонюк Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДепартаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на ухвалугосподарського суду Волинської області від 15.10.2015 р. (суддя Сур'як О.Г.) та на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 16.11.2015 р. (судді: Юрчук М.І., Крейбух О.Г. , Демидюк О.О. ) за скаргоюДержавного комунального підприємства "Луцьктепло" на діїГоловного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у справі№5004/165/12 господарського суду Волинської області за позовомПрокурора міста Луцька в інтересах держави в особі Волинської філії дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" доДержавного комунального підприємства "Луцьктепло" простягнення 22 691 686 грн. 67 коп. за участю представників: від позивача не з'явились від відповідача не з'явилисьвід прокуратури Жук І.К., прокурор відділу ГПУ,службове посвідчення №000566 від 30.07.2012 р. від виконавчої служби Дуда Ю.М., довіреність №20-22/662 від 30.12.2013 р.

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2015 року Державне комунальне підприємство "Луцьктепло" звернулось до господарського суду Волинської області зі скаргою на дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Вказана скарга обґрунтована порушенням державним виконавцем норм Закону України "Про виконавче провадження" в процесі здійснення виконавчого провадження за наказом господарського суду Волинської області №5004/165/12-1 від 27.03.2012 р.

Ухвалою господарського суду Волинської області у справі №5004/165/12 від 15.10.2015 р., залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 16.11.2015 р., визнано неправомірними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 17.09.2015 р. та постанови про арешт коштів боржника від 17.09.2015 р. в рамках виконавчого провадження №33061785. Скасовано постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про стягнення з боржника виконавчого збору ВП №33061785 від 17.09.2015р. та постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про арешт коштів боржника ВП №33061785 від 17.09.2015 р.

Не погоджуючись з судовими актами прийнятими за результатами розгляду скарги відповідача на дії державного виконавця, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Волинської області у справі від 15.10.2015 р., постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 16.11.2015 р. та відмовити в задоволенні скарги Державного комунального підприємства "Луцьктепло" на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Обґрунтовуючи звернення з вказаною касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанції чинних правових норм.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 09.03.2016 р. касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 21.03.2016 р.

Крім того, в касаційній скарзі Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України заявлено клопотання про зупинення виконання оскаржуваних судових актів до закінчення їх перегляду в порядку касації.

Відповідно до ч. 1 ст. 1211 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою сторони чи прокурора або за свою ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення господарського суду до закінчення його перегляду в порядку касації.

Враховуючи диспозитивний характер норми вказаної статті та з огляду на зміст заявленого скаржником клопотання про зупинення виконання судових актів, колегія суддів Вищого господарського суду України відмовляє в задоволенні даного клопотання.

В свою чергу, до початку судового розгляду представник відповідача скористався правом, наданим йому ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та подав відзиви на касаційну скаргу.

В судове засідання 21.03.2016 р. з'явились представники прокуратури та державної виконавчої служби.

Представники позивача та відповідача в судове засідання не з'явились, причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представників сторін.

Представник скаржника в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі.

Представник прокуратури в судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив оскаржувані ухвалу та постанову залишити без змін.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконавче провадження" накази господарських судів підлягають виконанню державною виконавчою службою.

Статтею 13 Закону України "Про державну виконавчу службу" передбачено, що дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені до вищестоящої посадової особи або до суду у порядку, встановленому законом.

Згідно з п. 2, 4 ст. 82 Закону України "Про виконавче провадження" боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена, що закріплено в ч. 1 ст. 1212 Господарського процесуального кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Волинської області від 15.03.2012 р. у справі №5004/165/12 стягнуто з Державного комунального підприємства "Луцьктепло" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в особі Волинської філії Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 21 244 844 грн. 64 коп.

На виконання зазначеного рішення суду видано наказ №5004/165/12-1 від 27.03.2012 р.

15 червня 2012 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вищевказаного наказу, зобов'язано боржника самостійно виконати рішення суду в 7-денний строк з моменту винесення (отримання) постанови про відкриття виконавчого провадження та попереджено, що при невиконанні рішення в наданий для самостійного виконання строк, виконання здійснюється в примусовому порядку зі стягненням виконавчого збору та витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій.

Надалі, виконавче провадження з примусового виконання наказу №5004/165/12-1 від 27.03.2012 р. зупинялось з підстав, передбачених Законом України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу", та було поновлено, у зв'язку з набранням чинності Закону України №423-VІІІ від 14.05.2015 р., яким внесено зміни до ч. 3 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", а саме визначено, що виконавче провадження не зупиняється в разі стягнення заборгованості перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та/або її дочірнім підприємством.

В свою чергу, 25.08.2015 р. ухвалою господарського суду Волинської області задоволено клопотання відповідача про відстрочку виконання судового рішення та відстрочено виконання рішення суду від 15.03.2012 р. у справі №5004/165/12 до 01.01.2016 р.

Зважаючи на це, боржник звернувся до виконавчої служби із заявою про зупинення виконавчого провадження.

При цьому, за наявними в матеріалах справи доказами господарські суди попередніх інстанцій встановили, що вищевказана заява була відправлена поштою 27.08.2015 р. та отримана виконавчою службою 28.08.2015 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення та роздруківкою з офіційного сайту УДППЗ "Укрпошта".

Однак, як стверджує відповідач, залишивши поза увагою судову ухвалу про відстрочення виконання рішення, 17.09.2015 р. державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України своїми постановами наклав арешт на грошові кошти боржника та стягнув з останнього 265 811 грн. 14 коп. виконавчого збору.

Відповідач у справі подав скаргу на дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Боржник, зокрема, вважає дії державного виконавця незаконними та необґрунтованими, оскільки:

по-перше, за наявності ухвали про відстрочку виконання судового рішення виконавче провадження не було зупинено;

по-друге, всупереч прямої заборони закону, державним виконавцем накладено арешт на грошові кошти, які перебувають на поточних рахунках боржника із спеціальним режимом використання;

по-третє, сам по собі сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, не є достатньою підставою для стягнення виконавчого збору з боржника;

по-четверте, залишок суми, що підлягає стягненню за відповідним судовим наказом становить 2 657 550 грн. 95 коп., тому за наявності визначених законом підстав з боржника могло бути стягнуто виконавчий збір лише у розмірі 10% зазначеної суми, тобто 265 755 грн. 09 коп., а не 265 811 грн. 14 коп.

Місцевий та апеляційний господарські суди погодились з наведеними доводами відповідача, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, якщо господарський спір не вирішується по суті (відкладення розгляду справи, зупинення, припинення провадження у справі, залишення позову без розгляду тощо), господарський суд виносить ухвалу.

Ухвали господарських судів набирають законної сили в день їх винесення, якщо інше не передбачено законом (зокрема, ч. 5, 6 ст. 12211 Господарського процесуального кодексу України). Вказане роз'яснено в п. 12 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.2012 р.

Крім того, в п. 8 інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів та внесення змін і доповнень до деяких інформаційних листів" №01-8/155 від 13.02.2002 р. зазначено, що відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України ухвала виноситься господарським судом, якщо спір не вирішується по суті, тому приписи ч. 3, 4, ст. 85 Господарського процесуального кодексу України не можуть застосовуватись до ухвал господарського суду.

Поряд з цим, ухвала, якою відстрочено виконання рішення господарського суду Волинської області від 15.03.2012 р. по справі №5004/165/12 до 01.01.2016 р., була прийнята 25.08 2015 р. та не була змінена чи скасована.

За приписами п. 13 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у разі надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки виконання рішення.

Протягом строку, на який виконавче провадження зупинено, виконавчі дії не провадяться (ч. 4 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження").

Таким чином, з огляду на наведені приписи чинного законодавства та зважаючи на доведений факт звернення боржника до виконавчої служби із заявою про зупинення виконавчого провадження, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про неправомірність дій держаного виконавця щодо продовження вчинення ним виконавчих дій, які полягали у винесенні 17.09.2015 р. постанови про арешт коштів боржника та постанови про стягнення з боржника виконавчого збору.

Крім того, неправомірність дій державного виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору окремо підтверджується і встановленою місцевим та апеляційним господарськими судами відсутністю доказів примусового виконання судового рішення.

Вказана правова позиція, зокрема, відображена в постанові Верховного Суду України від 28.01.2015 р. у справі №924/205/13-г, в якій зазначено, що сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання.

Одночасно з цим, приймаючи до уваги приписи ч. 2 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження", ст.ст. 191 та 261 Закону України "Про теплопостачання", судова колегія Вищого господарського суду вважає законними та обґрунтованими і висновки місцевого та апеляційного господарських судів стосовно неналежного виконання державним виконавцем своїх обов'язків по з'ясуванню статусу банківських рахунків боржника, на які було накладено арешт, в результаті чого було накладено арешт на рахунки відповідача із спеціальним статусом.

Як зазначено в п. 9.13 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" №9 від 17.10.2012 р. за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Таким чином, враховуючи все вищевикладене, судова колегія суду касаційної інстанції приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали господарського суду Волинської області від 15.10.2015 р., постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 16.11.2015 р., а, отже, і про відсутність підстав для зміни чи скасування даних судових актів.

Відповідно до ч. 2 ст. 11113 Господарського процесуального кодексу України касаційні скарги на ухвали місцевого або апеляційного господарських судів розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення місцевого господарського суду, постанови апеляційного господарського суду.

Згідно з ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки господарських судів першої та апеляційної інстанцій такими, що відповідають наданим доказам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального та процесуального права, оскільки господарськими судами в порядку ст.ст. 33, 34, 35, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності і на підставі встановлених фактичних обставин вірно застосовано норми права, що регулюють спірні правовідносини.

При цьому, доводи, викладені у касаційній скарзі, є непереконливими та такими, що не спростовують правомірних висновків господарських судів попередніх інстанцій.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 16.11.2015 р. та ухвалу господарського суду Волинської області від 15.10.2015 р. у справі №5004/165/12 залишити без змін.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді В.Я. Карабань

Л.В. Ковтонюк