ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2016 року Справа № 911/4397/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. (доповідач),суддівГоголь Т.Г., Дроботової Т.В.розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС НАСТАШКА"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.04.15у справі№911/4397/14 Господарського суду Київської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Озерна-Агро"доТовариства з обмеженою відповідальністю "АГРОПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС НАСТАШКА"треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачаОСОБА_4, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_27, ОСОБА_18, ОСОБА_28простягнення 88 587,00 грнВ судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача - Забродець С.В. - за дов. від 05.03.15;

від відповідача - Пєнязькова О.О. - за дов. від 02.03.14.

Представники від третіх осіб до суду не з'явились, проте належно повідомлені про час і місце розгляду скарги.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 07.12.15 розгляд касаційної скарги призначено на 17.12.15. Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.12.15 продовжено строк розгляду касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС НАСТАШКА" та відкладено розгляд скарги до 21.01.16.

20.01.16 у зв'язку з відпусткою судді Швеця В.О. для розгляду даної справи, сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Добролюбова Т.В., судді - Гоголь Т.Г., Дроботова Т.Б., а розгляд касаційної скарги розпочато спочатку.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Озерна-Агро" у жовтні 2014 року заявлений позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС НАСТАШКА" 88 587,00 грн збитків, з яких 24 990,00 грн - збитки у зв'язку з оплатою позивачем виїздів агротехніки підприємства "АГРО-ВІЛЬД УКРАЇНА" до земельних ділянок орендованих позивачем з метою їх передпосівного обробітку відповідно до умов договору від 17.02.14 №01/04 та 63 597,00 грн - орендна плата, сплачена позивачем за користування земельними ділянками. В обґрунтування позову Товариство вказувало на те, що відповідач самовільно зайняв належні позивачеві на праві користування земельні ділянки та перешкоджав їх використовувати за цільовим призначенням для сільськогосподарського виробництва. При цьому позивач посилався на приписи статей 21, 25, 27 Закону України "Про оренду землі", статей 22, 1166, 1192 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.10.14 залучено до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача власників земельних ділянок, з якими позивач уклав договори оренди - ОСОБА_4, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_27, ОСОБА_18, ОСОБА_28.

Рішенням господарського суду Київської області від 08.12.14, ухваленим суддею Скутельником П.Ф., позов задоволено. Суд виходив з доведеності суми збитків, понесених позивачем через відсутність доступу до земельних ділянок у розмірі 24 990,00 грн, як відшкодування витрат виконавцеві та 63 597,00 грн - вартості сплаченої орендної плати третім особам у справі. Суд виходив з того, що заявлені збитки є доведеними у повній сумі. При цьому суд керувався приписами статті 27 Закону України "Про оренду землі", статей 125, 126, 152 Земельного кодексу України, статей 3, 4, 5 218, 224, 225 Господарського кодексу України, статей 22, 1166 Цивільного кодексу України, статей 32, 36 Господарського процесуального кодексу України.

Київський апеляційний господарський суд, у складі колегії суддів: Федорчука Р.В. - головуючого, Лобаня О.І., Майданевича А.Г., постановою від 01.04.15 перевірене рішення у справі залишив без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення. Суд керувався приписами статей 125, 126 Земельного кодексу України, статей 25, 27 Закону України "Про оренду землі", статей 22, 614, 623 Цивільного кодексу України, статей 225, 226 Господарського кодексу України.

Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС НАСТАШКА" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить рішення та постанову у справі скасувати і прийняти нове рішення про відмову у позові. Скаржник посилається на те, що він не перешкоджав позивачеві і матеріали справи не містять підтвердження того, що саме він займав спірні земельні ділянки належні позивачеві на праві користування, а відтак його вина, як складова цивільного правопорушення відсутня, що в свою чергу виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків. Скаржник вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що ним не доведено зайняття інших земельних ділянок, ніж спірних, оскільки надавав у судовому засіданні для огляду договори оренди земельних ділянок на яких Товариство вирощує зернові культури. При цьому скаржник зазначає, що оскільки вирощування ним кормових культур не здійснюється, суди безпідставно посилались і на Акт обстеження Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 17.07.14 №04-19/56, яким установлено посіви зернових та кормових культур невідомими особами. Також скаржник зазначає, що в порушення статті 6 Господарського процесуального кодексу України позивач не звертався до нього з претензією. Поряд з цим скаржник вважає, що відповідь на адвокатський запит Головного управління Міністерства Внутрішніх справ України в Київській області від 22.08.14 №5724 не має відношення до даного спору, оскільки у ньому йдеться про поле №1 в межах села Насташка, яке розташоване в межах Насташківської сільської ради, коли у даному спорі позов заявлено про порушення прав орендаря на конкретних земельних ділянках у межах Острівської сільської ради. Також скаржник вказує, що Акти про неможливість виконання завдання до договору від 01.04.13 №01/04 складені представниками позивача та виконавця в односторонньому порядку, тобто без участі представників відповідача або правоохоронних органів. При цьому, скаржник вважає, що судом апеляційної інстанції помилково застосовані приписи статті 22 Цивільного кодексу України, статей 224, 225 Господарського кодексу України, статті 79 Земельного кодексу України та не застосовані приписи статті 6 Господарського процесуального кодексу України та статті 1166 Цивільного кодексу України (з урахуванням доповнень у судових засіданнях).

Від позивача та третіх осіб у справі відзивів на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача та заперечення на касаційну скаргу представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги і правильність застосування судами приписів чинного законодавства відзначає таке.

Розглядаючи даний спір суди обох інстанцій установили, що в грудні 2012 року між третіми особами у справі, як орендодавцями, та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОЗЕРНА-АГРО", як орендарем, укладено договори оренди земельних ділянок з додатками, які належать третім особам на праві власності, строком на п'ять років в адміністративних межах Острівської сільської ради Рокитнянського району Київської області. Також судами установлено, що 01.04.13 між позивачем, як замовником, та іноземним підприємством "АГРО-ВІЛЬД УКРАЇНА" (не є стороною у справі), як виконавцем, укладено договір №01/04 про надання комплексу агротехнічних послуг. Згідно з пунктом 1.1. договору виконавець зобов'язався за завданням замовника надати комплекс агротехнічних послуг з вирощування сільськогосподарських культур в 2013-2014 роках, а замовник зобов'язався сплатити виконавцеві зазначені послуги: передпосівний обробіток ґрунту; посів сільськогосподарських культур; внесення мінеральних добрив; внесення засобів захисту рослин; збирання урожаю. Відповідно до пункту 1.2. названого договору, послуги надаються технікою виконавця та виробничими матеріалами замовника і виконавця з спеціалістами, робітниками та водіями (механізаторами) виконавця, які мають відповідні посвідчення і допуски. Задовольняючи даний позов суди виходили з того, що матеріалами справи, зокрема, актами від 05.03.14, від 14.05.14 і від 22.05.14 підписаними та скріпленими відбитками печаток позивача та виконавця (не є стороною у справі), підтверджується неможливість доступу останнього до спірних земельних ділянок, що унеможливило виконання замовлення позивача за договором від 01.04.13 №01/04.

Проте судова колегія Вищого господарського суду вважає такі висновки судів обох інстанцій помилковими, оскільки судом першої інстанції помилково зазначено, що актом обстеження земельної ділянки від 17.07.14 установлено вину саме Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС НАСТАШКА" з самовільного зайняття та використання належних позивачу на праві користування земельних ділянок в адміністративних межах Острівської сільської ради Рокитнянського району Київської області. Водночас, апеляційний господарський суд правильно визначив, що кормові культури в Острівській сільській раді Рокитнянського району Київської області засіяні невідомими особами. Правильно зазначено судом апеляційної інстанції і те, що з листа слідчого Рокітнянського РВ ГУ МВС України в Київській області від 22.08.14 за №5724 (а.с.172 том1) убачається, що на підставі заяв позивача групою СОГ Рокітнянського РВ було здійснено виїзд на поле №1 в селі Насташка, де було встановлено, що збір урожаю здійснювався Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС НАСТАШКА", проте, вірно встановивши обставини справи суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про причетність Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС НАСТАШКА" до спричинених позивачеві збитків, оскільки відповідач у справі збирав врожай в селі Насташка в межах Насташківської сільської ради на полі №1, у той час як позов заявлений про спричинення збитків внаслідок недопущення на орендовані позивачем поля, які розташовані в адміністративних межах Острівської сільської ради.

Приписами частини 1 статті 27 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. Земельний кодекс України у частині 2 статті 152 унормовує, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Поряд з цим порядок відшкодування шкоди унормований главою 82 Цивільного кодексу України. Приписами частин 1, 2 статті 1166 названого Кодексу якою унормовано загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Вказана стаття унормовує загальні підстави для відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов'язань. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди. Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є вчинення особою правопорушення. Суб'єктом права вимоги (потерпілим) у зазначеному зобов'язанні може бути будь-яка особа, якій заподіяно шкоду. Носієм обов'язку відшкодувати шкоду в свою чергу можуть виступати дві групи осіб: безпосередній заподіювач шкоди та інші особи (не завдавачі шкоди), на яких законом покладений обов'язок відшкодування шкоди. Отже, для покладення на відповідача у даній справі обов'язку з відшкодування шкоди, суди мали достеменно установити, зокрема ту обставину, що саме Товариство з обмеженою відповідальність «АГРОПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС НАСТАШКА» є безпосереднім заподіювачем шкоди позивачу. І тільки після цього перейти до установлення наявності чи відсутності в діях заподіювача шкоди чотирьох складових необхідних для настання такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди. Поряд з цим, стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін. Частині 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Розподіл між сторонами тягаря доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Поряд з цим, обов'язок доказування наявності шкоди та протиправності поведінки заподіювача шкоди покладається на особу, якій завдано збитків. За приписами статті 34 названого Кодексу будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Тобто обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Позивачем у господарському процесі є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачем є відповідно підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу. З огляду на викладене визнаються помилковими посилання апеляційного господарського суду на те, що відповідачем не доведено зайняття інших ніж спірних земельних ділянок, оскільки за приписами чинного законодавства, що регулює дані правовідносини позивач мав в першу чергу довести, що Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС НАСТАШКА" є саме тією особою, що завдала йому збитки. При цьому суди обох інстанцій помилково посилались, як на підставу для задоволення позову, на лист Головного управління Міністерства Внутрішніх справ України в Київській області від 22.08.14 №5724, оскільки у ньому йдеться про поле №1 в межах села Насташка, яке розташоване в межах Насташківської сільської ради, коли у даному спорі мова йде про конкретні земельні ділянки у межах Острівської сільської ради. Акт обстеження Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 17.07.14 №04-19/56, яким установлено посіви зернових та кормових культур невідомими особами також не свідчить про те, що цими невідомими особами є саме співробітники Товариства з обмеженою відповідальність «АГРОПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС НАСТАШКА». Акти про неможливість виконання завдання за договором від 01.04.13 №01/04 складені представниками позивача та виконавця, тобто без участі незацікавлених осіб. Тому і рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову у цій справі визнаються помилковими. Таким чином, доводи викладені в касаційній скарзі знайшли своє підтвердження матеріалами справи. Виходячи з наведеного, судами обох інстанцій не враховано вимоги приписів статей 32, 43 Господарського процесуального кодексу України, що призвело до невірного правозастосування, зокрема помилково застосовано приписи статей Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, що регулюють відшкодування збитків заподіяних стороною зобов'язання (договору) у той час, як у даній справі заявлені збитки про відшкодування завданої особі недоговірної шкоди (деліктні). Відтак, оскільки між позивачем і відповідачем відсутні договірні зобов'язання то підстави для стягнення позивачем шкоди визначені статтею 1166 Цивільного кодексу України. Водночас, посилання скаржника на порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Озерна-Агро" приписів статті 6 Господарського процесуального кодексу України не є підставою для скасування оскаржуваних судових актів, оскільки обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

За приписами статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої та постанову апеляційної інстанцій повністю і прийняти нове рішення. Стаття 11110 названого Кодексу визначає, що підставами для скасування рішення місцевого та постанови апеляційного господарського суду є неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Оскільки за результатами перевірки судом касаційної інстанції установлено, що обставини з'ясовані судами, однак допущено помилки у застосуванні норм матеріального та процесуального права, зокрема приписів статті 1166 Цивільного кодексу України та статті 43 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим висновки судів попередніх інстанцій не відповідають дійсним обставинам справи, суд приймає нове рішення про відмову у позові.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.04.15 у справі №911/4397/14 і рішення Господарського суду Київської області 08.12.14 скасувати.

У позові відмовити.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальність «АГРОПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС НАСТАШКА» задовольнити.

Головуючий суддя: Т. Добролюбова

Судді: Т. Гоголь

Т.Дроботова