ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2016 року Справа № 917/915/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - суддіГрека Б.М., - (доповідача у справі),суддів :Кондратової І.Д., Стратієнко Л.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Білогір'я молокопродукт"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 27.10.16у справі№917/915/16 об'єднаною зі справою №917/952/16господарського судуПолтавської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Білогір'я молокопродукт"до1)Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001", 2)Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит-Траст"простягнення сумиза участю представників від:позивачаГулі В.С. (дов від 13.06.16),відповідача-1Ромашина В.М. (дов. від 30.08.16),відповідача-2не з'явилися, були належно повідомленіВ С Т А Н О В И В :

03.06.16 Товариство з обмеженою відповідальністю "Білогір'я молокопродукт" звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит-Транс" про стягнення 154 838,75 грн.

З яких просило стягнути: - 105 631,80 грн. збитків за договором відповідального зберігання від 04.02.13 №11/38, -9 500,00 грн. штрафу за неналежне виконання п.5.1.2 цього договору, -38 206,95 грн. реальних збитків з відповідача-1; та стягнути: -1 000, грн. штрафу за неналежне виконання п.5.1.5 вказаного договору, -500,00 грн. штрафу за неналежне виконання п.5.1.2 даного договору з відповідача-2.

08.06.16 позивач звернувся до господарського суду Полтавської області з вимогами до відповідача-1 та відповідача-2 про стягнення 71 217,56 грн. З яких просив стягнути: -45 408,62 грн. збитків за договором відповідального зберігання від 28.03.13 №11/81, -9 500,00 грн. штрафу за неналежне виконання п.5.1.2 зазначеного договору, -16 308,94 грн. реальних збитків з відповідача-1; та стягнути: -1 000,грн. штрафу за неналежне виконання п.5.1.5 цього договору, -500,00 грн. штрафу за неналежне виконання п.5.1.2 вказаного договору з відповідача-2.

Позовні вимоги обґрунтовані неповерненням майна, яке знаходиться на зберіганні, на вимогу поклажодавця (позивача у справі).

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 25.08.16 у справі №917/915/16 (суддя Мацко О.С) об'єднано справи №917/915/16 та №917/952/16 на підставі ст.58 ГПК України, через однорідність вимог, які пред'явлені одним позивачем до тих самих відповідачів і з тих самих підстав. Позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Україна 2001" на користь ТОВ "Білогір'я молокопродукт" 5 000,00 грн. штрафу за порушення умов договору від 04.02.13 №11/38 та 5 000,00 грн. штрафу за порушення умов договору від 28.03.13 №11/81. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

За результатом апеляційного перегляду, постановою Харківського апеляційного господарського суду від 27.10.16 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., судді: Івакіна В.О., Камишева Л.М.) рішення місцевого суду залишено без змін.

Не погоджуючись із судовими актами, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові акти попередніх інстанцій скасувати повністю та передати справу на новий розгляд до першої інстанції. Свої вимоги скаржник обгрунтовує порушенням судами норм процесуального та матеріального права, що призвело до прийняття незаконних судових актів. При цьому, скаржник наголошує, що судами не взято до уваги його доводи про те, що його вимогу повернути передане на зберігання обладнання відповідачем-1 не виконано, у вільному доступі до зазначеного обладнання відмовлено, скаржник немає жодної інформації про стан та умови зберігання обладнання, через відсутність сенсу продовжувати вказані правовідносини з відповідачем-1 і наявні правові підстави для відшкодування реальних збитків та збитків у вигляді ринкової вартості втраченого майна у порядку ч.3 ст.612, 623 ЦК України поросить направити справу для перегляду місцевим судом.

Відповідач-1 надав відзив, в якому просив судові акти залишити без змін, касаційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.02.13 позивачем та відповідачем-1 укладено договір №11/38 відповідального зберігання та 28.03.13 договір №11/81 відповідального зберігання, п.1.1 якого, зберігач (відповідач) приймає відповідальне зберігання передане поклажодавцем (позивачем) обладнання (далі - обладнання). Надання послуг по зберіганню обладнання здійснюється на безоплатній основі.

Пунктом 2.1. договорів передача обладнання на зберігання оформляється актом прийому-передачі обладнання (додаток №1 до договору), який підписується уповноваженими представниками сторін.

Відповідно до п.1.4. договорів строк зберігання починається з моменту його підписання сторонами та закінчується з моменту повернення обладнання поклажодавцю та діє до 31.12.13, однак пролонгується, якщо жодна зі сторін не повідомить письмово іншу сторону про бажання його припинення.

Пунктом З.1. визначено, що протягом його дії забезпечує можливість передачі поклажодавцю обладнання у потрібний час. При цьому, п.З.5. договорів зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця надати можливість вільного доступу до обладнання і перевірки умов його зберігання у будь-який зручний для поклажодавця час. А відповідно до п.4.2. договорів поклажодавець має право у будь-який час вимагати у зберігача повного або часткового повернення обладнання, яке знаходиться на зберіганні. Крім того, договорами визначено, що зберігач зобов'язаний виконати вимоги поклажодавця, пов'язані з розпорядженням обладнанням після закінчення терміну його зберігання, а також на першу вимогу поклажодавця повернути обладнання, навіть якщо строк його зберігання не закінчився (п.3.2. договорів).

Актами прийому-передачі обладнання від 04.02.13 та від 28.03. (рік не вказано), наявними у вказаних справах, позивачем передано відповідачу-1 на безоплатне зберігання обладнання, а саме:

- холодильну установку об'ємом 1 200 л, - насос молочний HGM-7, - вагончик,- центрифугу ЦЛУ-1, центрифугу, - кран нержавійку (загальною вартістю 54 000,00 грн.) за договором від 04.02.13 №11/38;

- холодильну установку об'ємом 550 л, - кран нержавійку за договором від 28.02.13 №11/38 (у самому договорі вказано також ще дві позиції - контейнер сітка та центрифуга ЦЛУ-1 (загальною вартістю 24 750,00 грн.).

Відповідачем також подано примірник договору №11/38 та акту до нього (а.с.74-77 т.1 справи №917/915/16, по договору №11/81 - не подано у зв'язку з відсутністю оригіналів у відповідача), дослідивши який, суди дійшли висновку, що інформація по обладнанню, яке було передано, у примірниках вказаних документів, наданих сторонами не збігається. Так, по договору №11/38 за даними позивача, передано 6 одиниць обладнання (перелічені вище), за даними відповідача - 3 одиниці (холодильна установка об'ємом 1 200, центрифуга, кран нержавійка).

Суди дійшли висновку про суперечливість доказів стосовно переліку майна, переданого позивачем на відповідальне зберігання відповідачу-1 та самого факту його передачі відповідно найменувань.

Починаючи із серпня 2015 року позивач неодноразово звертався до відповідача-1 про наміри повернути обладнання, що було передано на відповідальне зберігання, а також намагався здійснити демонтаж обладнання власними силами, що зафіксовано актами виїзду на демонтаж обладнання від 23.12.13 (а.с.25 т.1 справи №917/915/16, арк.25 справи №917/952/16) та підтверджується фото- та відеозйомкою, яка досліджена у судовому засіданні 25.08.16).

Проте відповідач-1 жодним чином не відреагував на неодноразові звернення позивача, відповідей на письмові звернення не надав, обладнання не повернув і жодних дій щодо створення сприятливих умов для демонтажу обладнання не вчинив. Оскільки повернення обладнання втратило для позивача інтерес, то посилаючись на приписи ч.3 ст.612 ЦК України, він відмовився від прийняття зобов'язання і вимагав відшкодування завданих відповідачем-1 збитків. Розмір збитків з урахуванням ринкових цін на день пред'явлення позову визначено так:

- за холодильну установку на 1 200 л - 84 331,80 грн., - за насос молочний HGM-7 - 2 500,00 грн., за вагончик для приймального пункту - 15 000,00 грн., за центрифугу ЦЛУ-1 - 1 900 грн. та за центрифугу - 1 900 грн., на загальну суму 105 631,80 грн. по договору від 04.02.13 №11/38;

- за холодильну установку на 550 л - 38 508,62 грн, - за центрифугу ЦЛУ-1 - 1 900 грн; - за контейнер сітчастий - 5 000,00 грн, на загальну суму 45 408,62 грн. по договору від 28.03.13 №11/81.

Матеріали справи містять також звіти про незалежну оцінку обладнання (за твердженнями позивача, оцінювалося аналогічне переданому на зберігання обладнання з метою визначення його ринкової вартості для встановлення розміру збитків) (а.с.185-231 т.1 справи №917/915/16, а.с.160-209 справи №917/952/16).

Пунктом 5.1.2. договорів № 11/38 та №11/81 відповідального зберігання у разі неповернення зберігачем обладнання на першу вимогу поклажодавця зберігач сплачує штраф у розмірі 5 000,00 грн., а враховуючи, що таких вимог було по дві за кожним договором, позивач просить стягнути з відповідача по 10 000,00 грн. штрафу (всього - 20 000,00 грн.).

Пунктами 5.1.5. договорів у разі відмови поклажодавцю у вільному доступі до обладнання і перевірки умов зберігання, зберігач повинен сплатити на користь поклажодавця штраф у розмірі 1 000,00 грн. На цій підставі позивач просив стягнути по 1 000,00 грн. штрафу по кожному договору (всього - 2 000,00 грн).

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав, що витребовував обладнання із наміром здійснити його продаж ТОВ "КМЗ-Капітал", з яким укладено попередні договори купівлі-продажу обладнання 06.08.15 №5 та №11 з додатковими угодами (а.с.26-31 справи №917/952/16, а.с.26-31 т.1 справи №917/915/16). Внаслідок неповернення обладнання із відповідального зберігання він не зміг укласти основний договір, через що зазнав збитків у вигляді штрафів на суму забезпечувального платежу (завдатку) у розмірі 46 671,49 грн. та плати за користування грошовими коштами ТОВ "КМЗ-Капітал" за ставкою 25% за весь час користування на суму 7 844,40 грн., а всього реальних збитків на суму 54 515,89 грн., яку просив стягнути з відповідача-1.

Крім того, ним, як кредитором та відповідачем-2, як поручителем укладено договір поруки від 04.02.13 б/н (а.с.32 т.1 917/915/16) та договір поруки від 28.03.13 (а.с.32 917/952/16), у забезпечення виконання боржником-відповідачем-1 зобов'язань за договорам відповідального зберігання №11/38 та 11/81 відповідно).

Пункту 2.1. вказаного договору порукою забезпечується виконання зобов'язань ТОВ "Україна 2001" щодо відшкодувань позивачеві збитків, завданих будь-якими діями боржника, що спричинили неповернення обладнання його власнику, у тому числі, але не виключно втратою, знищенням або псуванням обладнання, переданого на відповідальне зберігання, у розмірі повної вартості такого обладнання або у частині нанесеної шкоди, а також сплати у повному обсязі на користь кредитора штрафних санкцій та додаткових витрат (штрафних санкцій, сплачених іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, відсотків тощо), понесених останнім, відповідно до умов основного договору.

Згідно п.3.1. договорів поруки поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором за належне виконання боржником забезпеченого зобов'язання у розмірі, визначеному у п.3.2. договору поруки, що дорівнює 1 500,00 грн.

10.05.16 позивач звернувся до відповідача-2 з вимогою №1/05 про необхідність виконання зобов'язань (зокрема, стосовно сплати штрафних санкцій), які повинен сплатити відповідач-1, і за виконання яких відповідач-2 поручився. Однак відпоповідач-2, ухиляючись від виконання взятих на себе зобов'язань, не виконуючи таким чином договір поруки, змусив позивача звернення до суду з вимогою про стягнення з відповідача-2 3 000,00 грн. (штраф у розмірі 1 000,00 грн. згідно п.5.1.5 договору №11/38, штраф у розмірі 500,00 грн. згідно п.5.1.2 договору №11/38, штраф у розмірі 1 000,00 грн. згідно п.5.1.5 договору №11/81, штраф 500,00 грн. згідно п.5.1.2 договору №11/81).

Задовольняючи позовні вимоги у частині стягнення штрафу по 5 000 грн. за порушення п.5.1.2 кожного з договорів зберігання, щодо неповернення зберігачем обладнання поклажодавцю на першу вимогу, суди вказали наступне.

Пунктами 5.1.2 спірних договорів відповідального зберігання передбачено штраф за не виконання саме першої вимоги, а не кожної. Заперечення відповідача-1 у тій частині, що позивачем не подано належних доказів направлення йому вимоги від 01.10.15 №578/2 по договору №11/38, і вона ним не отримувалася, не є підставою для відмови у позові у цій частині, оскільки факт отримання наступної вимоги від 17.12.15 ним не заперечено і не спростовано.

Щодо відмови у вимогах по стягненню збитків, суди вказали на не доведеність належними та допустимими доказами наявності у позивача збитків на суму ринкової вартості обладнання, оскільки у матеріалах справи не містяться доказі втрати, нестачі або пошкодження спірного обладнання та наявність усіх складових цивільного правопорушення, що відповідачем-1 порушені умови вказаних вище договорів зберігання. При цьому, довідками від 10.08.16 вих.№1945 та від 10.08.16 вих.№1946 (а.с.241 т.1 справи №917/915/16 та а.с.158 справи №915/952/16) наданими відповідачем-1 підтверджується, що прийняте на зберігання обладнання дійсно знаходиться у нього на даний час.

Суди вказали, що позивач довільно на свій розсуд тлумачить приписи ст.225 ГК України та ст.951 ЦК України стосовно того, що майно вважається втраченим для нього, оскільки вибуло з його володіння та не повертається до нього, і саме це є підставою для відшкодування збитків у даному випадку. Суди погодилися з позицією відповідача-1, що за змістом даних норм майно може вважатися втраченим лише у випадку втрати його зберігачем під час відповідального зберігання. А тому підстав для задоволення позовних вимог у цій частині не вбачається.

Щодо відмови у стягненні реальних збитків на суму 54 515,89 грн. суди виходили з того, що вони не підлягають задоволенню, оскільки протиправна поведінка відповідача не слугувала перепоною для укладення договору купівлі-продажу та не перешкоджала здійсненню відчуження спірного майна. Згідно п.6 попередніх договорів покупцю відомо про місце його перебування, а умовами попередніх договорів про укладення договору купівлі-продажу обладнання від 06.08.15 №5 (а.с.26-28 т.1 справи №917/915/16) та від 06.08.15 №11 (а.с.26-28 справи №917/952/16) не встановлено обов'язку поклажодавця спочатку витребувати обладнання із відповідального зберігання, а лише потім його реалізувати.

Позовні вимоги про стягнення штрафів на підставі п.5.1.5 договору суди визнали також не обґрунтованими, оскільки позивачем не доведено належними доказами, а саме: ні актами приймання-передачі обладнання, ні будь-якими іншими документами, наявними у матеріалах справи, що місцем зберігання вказаного майна є саме с. Колки та с. Гаврилівка. При цьому, позивач не зміг пояснити, чому ним прийнято рішення, що майно, передане за даними договорами, знаходиться саме у вказаних населених пунктах. Дослідивши подані відеодокази, суди критично поставилися до тверджень стосовно недопуску позивача до обладнання, оскільки з наданих відеороликів неможливо встановити факти ненадання поклажодавцем зберігачу можливості вільного доступу до обладнання і перевірки умов його зберігання.

З приводу вимог щодо стягнення штрафних санкцій з відповідачача-2 за відповідними вказаними вище договорами поруки, суди дійшли висновку про відмову у їх задоволенні, зважаючи на вимоги положень ст.559 ЦК України.

Частиною 4 ст.559 ЦК України визначено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом 6-ти місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом 1-го року від дня укладення договору поруки.

Зважаючи на вказане, суди дійшли висновку про відмову у стягненні з відповідача-2 заборгованості на суму 1 500,00 грн. за кожен договір поруки, оскільки основне зобов'язання є триваючим і виконується належним чином, а договір поруки припинив свою дію.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає висновки судів попередньої інстанції слушними і цілком обгрунтованими зважаючи на таке.

Щодо доводів скаржника про наявність збитків за вказаними договорами зберігання, суд касаційної інстанції вважає позицію судів попередніх інстанцій з цього приводу цілком обгрунтованою, зважаючи на наступне.

Відповідно до ст.22 ЦК України, під збитками розуміють втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Відповідно до ст.224 ГК України, притягнення учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, до цивільно-правової відповідальності у вигляді стягнення збитків, можливе лише за наявності певних, передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який і є підставою цивільно-правової відповідальності. Згідно з положеннями ч.1 ст.614 ЦК України передбачено, що майнову відповідальність несе особа, яка порушила зобов'язання, лише за наявності її вини (умислу або необережності), крім випадків, встановлених договором або законом.

У відповідності з вимогами п.4 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків. Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) наявність збитків; 3)причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини. Відсутність хоча б одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань, оскільки в даному випадку його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Тобто, для застосування відповідальності у вигляді стягнення збитків, позивач повинен довести наявність у нього збитків, протиправних винних дій відповідача у вигляді неналежного виконання договірних зобов'язань, та причинного зв'язку між збитками позивача та діями відповідача.

Суд касаційної інстанції, перевіряючи висновки судів попередніх інстанцій на предмет їх законності та обгрунтованості стосовно вимог законодавства щодо підстав для задоволення вимог по стягненню збитків, вважає за необхідне погодитися із ними та звернути увагу скаржника, що ним не доведена протиправна поведінка відповідача-1, яка стала перепоною для укладення договору купівлі-продажу та нібито перешкоджала здійсненню відчуження спірного майна, оскільки п.6 попередніх договорів покупцю було відомо про місце його перебування, а умовами попередніх договорів про укладення договору купівлі-продажу обладнання від 06.08.15 №5 (а.с.26-28 т.1 справи №917/915/16) та від 06.08.15 №11 (а.с.26-28 справи №917/952/16) не встановлено обов'язку поклажодавця спочатку витребувати обладнання із відповідального зберігання, а лише потім його реалізувати.

Щодо висновків про часткове задоволення штрафних санкцій з відповідача-1 через порушення п.5.1.2 кожного з договорів зберігання, щодо неповернення зберігачем обладнання поклажодавцю на першу вимогу, то висновки судів про їх таке часткове задоволення є цілком слушними, оскільки умовами договору передбачено стягнення штрафних санкцій лише за неповернення обладнання на першу вимогу. Стягнення штрафних санкцій за послідуючі вимоги не передбачено умовами договору.

З приводу відмови у позовних вимогах про стягнення штрафних санкцій з відповідача-2 за договорами поруки, то судові акти у цій частині є також правомірними, оскільки правовідносини зберігання є діючими, сторонами виконуються належним чином, протилежного не доведено сторонами, а тому підстав для застосування штрафних санкцій за договорами поруки з відповідача-2 не вбачається.

Отже, доводи касаційної скарги спростовуються вищевикладеним та не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, а тому її слід залишити без змін, таку як ухвалену при повному з'ясуванні всіх обставин справи та при вірному правозастосуванні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір'я молокопродукт" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.10.16 у справі №917/915/16, об'єднаною зі справою №917/952/16 залишити без змін.

Головуючий - суддя Б. М. Грек

Судді І. Д. Кондратова

Л. В. Стратієнко