ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2016 року Справа № 917/913/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І., - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір'я молокопродукт"на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.10.2016 у справі№ 917/913/16 Господарського суду Полтавської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Білогір'я молокопродукт"до- Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001"; - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит-Траст"простягнення грошових коштів у сумі 82438,54 грн

за участю представників: позивача Гуля В.С.- дов. від 13.06.2016; Чепурний Р.В. дов. від 19.12.2016;відповідачів - Романишин В.М. - предст. дов. від 30.08.2016; - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Білогір'я молокопродукт" звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит-Траст", про стягнення з відповідача-1 збитків у сумі 52511,76 грн., штрафу у сумі 9500,00 грн. та реальні збитки у сумі 18926,78 грн., та стягнення з відповідача-2 1500,00 грн. за договором поруки. Позов мотивовано неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" своїх зобов'язань за договором відповідального зберігання щодо повернення обладнання, яке знаходилось на зберіганні, в зв'язку з чим позивач втратив інтерес до повернення цього майна, та обґрунтовано приписами статей 525, 526, 553, 554, 611, 612, 623, 629, 938, 949 Цивільного кодексу України, статей 20 224- 225 Господарського кодексу України.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" проти задоволення позову заперечувало з тих підстав, що майно, яке було передано позивачем на зберігання не є втраченим або пошкодженим, а відтак і підстави для стягнення збитків у розмірі вартості вказаного майна відсутні з огляду на приписи статей 936, 951 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 22.08.2016 (суддя Гетя Н.Г.) позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір'я молокопродукт" 5000,00 грн. штрафу та 85,13 грн. судового збору; в іншій частині позовних вимог відмовлено. В частині вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит-Траст" у позові відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 27.10.2016 (судді: Барбашова С.В. - головуючий, Білецька А.М., Істоміна О.А.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, позивач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції; в обґрунтування касаційної скарги позивач зазначив, що суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясували обставини справи; суди невірно застосували положення статей 612, 951 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України до вимог про відшкодування збитків, завданих невиконанням зобов'язання з повернення майна, до виконання якого позивач втратив інтерес; не з'ясували до винесення рішення по суті, чи вичерпав позивач всі можливі засоби для з'ясування питання про втрату, нестачу або знецінення майна, яке виступало предметом договору; суди попередніх інстанцій однобічно розглянули справу, взявши до уваги лише доводи відповідача.

У судовому засіданні позивач підтримав доводи касаційної скарги.

Відповідач усно у судовому засіданні та у відзиві на касаційну скаргу відхилив її доводи, вказавши, що судові рішення є законним та обґрунтованими.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановили господарські суди попередніх інстанцій та вбачається з обставин справи, 06.03.2013 Товариством з обмеженою відповідальністю "Білогір'я молокопродукт" (поклажодавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" (зберігач) уклали договір відповідального зберігання № 11/45, за умовами якого зберігач зобов'язався безоплатно зберігати передане поклажодавцем на відповідальне зберігання обладнання. Загальна вартість обладнання, що передається на відповідальне зберігання за цим договором складає 33000,75 грн. (пункт 1.2. договору).

Протягом терміну дії договору поклажодавець має право розпоряджатися обладнанням на свій розсуд, у порядку, обумовленому цим договором. Строк зберігання починається з моменту підписання даного договору та закінчується з моменту повернення обладнання поклажодавцю, але у будь-якому випадку не пізніше 31 грудня 2013 року (пункти 1.3.-.1.4. договору). Прийом-передача обладнання здійснюється за актом прийому-передачі на зберігання, який підписується уповноваженими представниками сторін цього договору (пункт 2.1 договору).

Відповідно до пункту 3.1. договору зберігач протягом терміну зберігання забезпечує можливість передачі поклажодавцю обладнання в потрібний час.

Зберігач зобов'язаний виконати вимоги поклажодавця, пов'язані з розпорядженням обладнання після закінчення терміну його зберігання, а також на першу вимогу поклажодавця повернути обладнання, навіть якщо строк його зберігання не закінчився (пункт 3.2 договору). За змістом пункту 3.5. договору зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця надати йому можливість вільного доступу до обладнання і перевірки умов зберігання у будь-який зручний для поклажодавця час. Поклажодавець має право у будь-який час вимагати у зберігача повного або часткового повернення обладнання, яке знаходиться на зберіганні (пункт 4.2. договору).

Згідно з пунктом 5.1.2. договору у разі неповернення зберігачем обладнання поклажодавцю на його першу вимогу, зберігач сплачує на користь поклажодавця штраф у розмірі 5 (п'яти) тисяч гривень.

Відповідно до пункту 5.1.5. договору у випадку ненадання поклажодавцю можливості вільного доступу до обладнання і перевірки умов зберігання на його першу вимогу у будь-який зручний для нього час, зберігач повинен сплатити на користь поклажодавця штраф у розмірі 1 (однієї) тисячі гривень.

Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2013 року, однак продовжує свою дію якщо жодна із сторін не повідомить письмово іншу сторону про бажання припинити дію договору (пункт 8.1. договору).

Суди встановили, що обладнання, на виконання умов договору, 06.03.2013 передано відповідачу на відповідальне зберігання за актом прийому-передачі, що сторони не заперечують.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що, починаючи з серпня 2015 року неодноразово усно звертався до Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" з повідомленнями про намір повернути передане майно із зберігання. Однак, оскільки зберігач не вчиняв жодних дій по поверненню майна, позивач листом № 564 від 01.10.2015 повідомив його про наміри повернути усе майно, передане за Договором на відповідальне зберігання, а саме: холодильну установку 750 л, зобов'язав зберігача у строк до 23.10.2015 повернути зазначене обладнання, а також попередив про явку своїх представників для здійснення демонтажу обладнання в період з 19.10.2015 по 23.10.2015 за адресою розташування обладнання: с. Сморшки, Хмельницької області; листом № 688/8 від 17.12.2015 позивач повторно звернувся до зберігача з вимогою повернути передане на зберігання обладнання в строк до 25 грудня 2015 року та надати вільний доступ представникам позивача на територію розташування обладнання в період з 21.12.2015 по 25.12.2015 для проведення демонтажу.

Відповідно до змісту наказу № 192 "Про виїзд на демонтаж обладнання" від 04.12.2015, позивач створив комісію, яку 24 грудня 2015 року делегував для демонтажу холодильного обладнання за адресою: с. Сморшки, Хмельницької області. Однак, у доступі до обладнання членам комісії було відмовлено, про що представники позивача склали акт про виїзд на демонтаж, а також зафіксували фото- та відео засобами.

Вказавши, що у зв'язку з порушенням зберігачем своїх зобов'язань щодо повернення обладнання та обмеження у вільному доступі до нього, втратив інтерес до виконання зобов'язань за договором відповідального зберігання, позивач просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" збитки у розмірі вартості обладнання, визначеної з урахуванням ринкових цін станом на день подання позову, яка, за розрахунком позивача, складає 52511,76 грн.

Враховуючи, що позивач двічі звертався до Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" з листами про повернення обладнання, які залишились без виконання, позивач заявив до стягнення штраф за пунктом 5.1.2 договору в розмірі 10000,00 грн.

Також у зв'язку з ненаданням поклажодавцю вільного доступу до обладнання і перевірки умов зберігання на його першу вимогу, що підтверджено, зокрема, актом про виїзд на демонтаж, позивач заявив до стягнення штраф, передбачений пунктом 5.1.5 договору, у розмірі 1000,00 грн.

Крім того, з метою здійснити продаж вказаного обладнання, 06.08.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю "Білогір'я молокопродукт" та Товариство з обмеженою відповідальністю "КМЗ-КАПІТАЛ" уклали Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу обладнання № 4 за умовами якого зобов'язалися у строк до 20.04.2016 укласти основний договір купівлі-продажу обладнання. Втім, оскільки визначене сторонами у Попередньому договорі обладнання не повернуто зберігачем зі зберігання на численні вимоги власника (позивача), позивач прострочив виконання свого зобов'язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю "КМЗ-КАПІТАЛ" за Попереднім договором щодо підписання основного договору та передачі цього обладнання у власність, в зв'язку з чим 25.04.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "КМЗ-КАПІТАЛ" звернулося до позивача із претензією, в якій вимагало сплатити на його користь суму забезпечувального платежу (завдатку) в розмірі 16226,13 грн; плату за користування грошовими коштами покупця за ставкою 25% річних за весь час користування раніше перерахованими коштами, починаючи з дня отримання коштів включно у сумі 2700,65 грн.; штраф у розмірі, що дорівнює сумі отриманого забезпечувального платежу і становить 16226,13 грн.; зазначена претензія була позивачем виконана у повному обсязі і ці кошти є реальними збитками позивача, яких він зазнав внаслідок порушення саме зберігачем своїх зобов'язань з повернення обладнання.

Крім того суди встановили, що 06.03.2013 позивач та Товариство з обмеженою відповдальністю "Фаворит-Траст" уклали договір поруки, за умовами якого поручитель - ТОВ "Фаворит-Траст" зобов'язався відповідати перед кредитором - ТОВ "Білогір'я молокопродукт" за своєчасне виконання боржником - Товариством з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" його зобов'язань за договором відповідального зберігання № 11/45 від 06.03.2013 в частині відшкодування Кредитору збитків, завданих будь-якими діями боржника, що спричинили неповернення обладнання його власнику, в тому числі, але не виключно, втратою, знищенням або псуванням обладнання, переданого на відповідальне зберігання, у розмірі повної вартості такого обладнання або в частині нанесеної шкоди, а також сплати в повному обсязі на користь кредитора штрафних санкцій та додаткових витрат (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, відсотки тощо), понесених останнім, відповідно до умов договору. Відповідно до пункту 3.2 договору поруки, поручитель відповідає перед кредитором за пунктом 2.1 даного договору - у вигляді обов'язку з виконання зобов'язання боржником за основним договором на суму, що дорівнює 1500,00 грн., які позивач просить стягнути на виконання умов договору поруки від 06.03.2013.

Судова колегія зазначає, що за статтею 22 Цивільного кодексу України, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно із статтею 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено; під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила правопорушення, в силу частини першої статті 225 Господарського кодексу України, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) порушення зобов'язання; 2) збитки; 3) причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та збитками; 4) вина.

У відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, відшкодування збитків (стаття 611 Цивільного кодексу України). Також за змістом статті 615 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.

При реалізації права, передбаченого статтями 611 та 615 Цивільного кодексу України, внаслідок його односторонніх дій припиняється зобов'язання, зміст якого складають права кредитора та відповідні обов'язки боржника.

Разом з тим, за приписами частини третьої статті 612 Цивільного кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання та вимагати відшкодування збитків; положення цієї норми передбачають відмову кредитора саме від прийняття виконання і таке право пов'язане з об'єктивною втратою ним інтересу до такого виконання, оскільки за загальним правилом саме по собі прострочення боржника не звільняє кредитора від прийняття простроченого виконання (крім випадків, обумовлених договором або законом.

Відповідно до статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона, зберігач, зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною, поклажодавцем, і повернути її поклажодавцеві у схоронності; за статтею 942 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Приписами статті 949 Цивільного кодексу України визначено обов'язок зберігача повернути річ, а статтею 953 Кодексу унормовано, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився. У разі відмови зберігача від повернення прийнятої на зберігання речі та наявності доказів втрати, нестачі або пошкодження спірного майна, поклажодавець має право вимагати відшкодування збитків.

Положення глави 66 Цивільного кодексу України, які регулюють правовідносини сторін за договором зберігання, не надають поклажодавцю права відмовитися від прийняття переданого ним на зберігання товару внаслідок прострочення його повернення, відповідних положень договору позивач також не навів.

Крім того, позивач не врахував, що саме на нього за приписами статті 322 Цивільного кодексу України покладається тягар утримання майна переданого на зберігання, будь-яких доказів відмови від права власності на це майно відповідно до статті 347 Цивільного кодексу України позивач не надав, а стаття 948 Цивільного кодексу України зобов'язує його як поклажодавця забрати річ від зберігача.

Враховуючи, що, як вже зазначено вище, позивач не відмовився від права власності на передане на зберігання майно, його доводи про необхідність застосування у спірних правовідносинах приписів статті 612 Цивільного кодексу є безпідставними; належних доказів об'єктивної втрати інтересу до прийняття виконання з повернення зі зберігання належної йому речі позивач не довів.

Відповідно до статті 950 Цивільного кодексу України за втрату, нестачу або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Зберігач відповідає за втрату, нестачу або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності. Згідно зі статтею 951 Цивільного кодексу України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість. Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.

Отже, на відносини зі зберігання поширюються як правила про відповідальність, закріплені у главі 51 Цивільного кодексу України, так і спеціальні норми про відповідальність сторін договору зберігання.

Як вірно вказали суди попередніх інстанцій, з огляду на приписи статей 950, 951 Цивільного кодексу України та встановлені ними обставини справи, зберігач зобов'язаний повернути поклажедавцеві товар, який був прийнятий на зберігання, а відшкодувати збитки зобов'язаний лише у випадку втрати (нестачі) або його пошкодження за наявності складу цивільного правопорушення (протиправність, збитки, причинний зв'язок), а відтак, за відсутності відповідних доказів втрати або пошкодження спірного обладнання обґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог щодо стягнення збитків у розмірі ринкової вартості обладнання.

Водночас, розглядаючи позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" суми реальних збитків у розмірі 18926,78 грн. за невиконання позивачем умов попереднього договору, укладеного з ТОВ "КМЗ-КАПІТАЛ", суди попередніх інстанцій встановили, що протиправна поведінка Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" не була перешкодою для укладення договору купівлі-продажу, не заважала здійсненню дій по відчуженню спірного майна, оскільки Поклажодавець, залишаючись власником майна, має всі права власника, у тому числі і права відчуження; покупцю було відомо про місце перебування майна; умовами попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу обладнання № 7 від 06.08.2015 не ставилось в залежність витребування майна із відповідального зберігання, зі здійсненням його реалізації. Врахувавши викладене, суди дійшли висновку про недоведеність причинного зв'язку між діями Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" та понесенням позивачем витрат за попереднім договором.

Відповідно до частини першої статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із засобів відповідальності у сфері господарювання згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції; згідно зі статтею 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Для застосування штрафних санкцій та відповідальності за прострочку виконання зобов'язання необхідною умовою є факт невиконання або прострочки виконання зобов'язання.

Враховуючи встановлений факт неповернення зберігачем обладнання на вимогу поклажодавця, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для покладення на Товариство з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" відповідальності, передбаченої пунктом 5.1.2 договору, враховуючи зміст порушення, за який передбачено застосування штрафу.

Також, розглянувши вимогу про стягнення 1000,00 грн. на підставі пункту 5.1.5 договору зберігання за порушенням зобов'язання на першу вимогу поклажодавця надати йому можливість вільного доступу до обладнання і перевірки умов зберігання (та/або використання) у будь-який зручний для поклажодавця час, суди вказали на недоведеність вчинення цього порушення, позаяк матеріали справи доказів, які б підтверджували факт знаходження обладнання за вказаною позивачем адресою не містять; натомість, Товариство з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" надало довідку та пояснення з яких вбачається, що спірне обладнання знаходиться за іншою адресою, а саме в с. Строки, Хмельницької області.

За змістом статті 554 Цивільного кодексу України при порушенні боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлена додаткова (субсидіарна) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, відсотків, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, що спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Враховуючи наведені приписи чинного законодавства, а також дослідивши умови договору зберігання та договору поруки, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що порука є такою, що припинила свою дію, а відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо поручителя.

Доводи скаржника про порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права суперечать дійсним обставинам справи та приписам чинного законодавства, не спростовують обґрунтованих висновків судів, фактично зводяться до переоцінки обставин, належно та повно встановлених судами, та не беруться колегією суддів до уваги з огляду на положення статті 1117 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського судів, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди вирішили спір відповідно до вимог статей 4-2, 4-3, 33, 34, 43, 84, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, надали оцінку доказам, наявним у матеріалах справи, та доводам сторін, відповідно відобразивши це в судових рішеннях.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 43, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір'я молокопродукт" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.10.2016 у справі № 917/913/16 Господарського суду Полтавської області та рішення Господарського суду Полтавської області від 22.08.2016 залишити без змін.

Головуючий Л. Рогач

Судді: І. Алєєва

Т.Дроботова