ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2016 року Справа № 914/3353/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:Алєєва І.В. (доповідач), Дроботова Т.Б., Рогач Л.І.за участю представників: від позивача:не з'явився;від відповідача:Іваницький Я.О., дов. б/н від 06.12.2016р.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю з транспортного будівництва у західному регіоні фірми "Західтрансбуд"на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.09.2016р.у справі господарського суду№914/3353/15 Львівської областіза позовомКолективного малого підприємства "Граніт"до Товариства з обмеженою відповідальністю з транспортного будівництва у західному регіоні фірми "Західтрансбуд"простягнення 107 350,19грн.В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Львівської області від 06.06.2016р., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.09.2016р. у справі №914/3353/15, позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 52 366,00грн. - заборгованості, 525,09грн. - 3 % річних. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з позивача на користь відповідача 1 363,62грн. - судових витрат за проведення судової експертизи.

Відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю з транспортного будівництва у західному регіоні фірми "Західтрансбуд", з прийнятими судовими актами попередніх інстанцій не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій інстанції норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 12.12.2016р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

У письмовому відзиві на касаційну скаргу позивач просив оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 20.12.2016р. представник відповідача підтримав вимоги касаційної скарги. Позивач уповноваженого представника не направив. Явка не визнавалась обов'язковою.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю з транспортного будівництва у західному регіоні фірми "Західтрансбуд".

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, з грудня 2014р. до березня 2015р. Колективне мале підприємство "Граніт" поставило Товариству з обмеженою відповідальністю з транспортного будівництва у Західному регіоні фірма "Західтрансбуд" нафтопродукти та кисень на суму 199 104,00грн., що підтверджується: накладною №286 від 30.12.2014р. на суму 21 187,00грн. та довіреністю №194 від 30.12.2014р., дійсною до 05.01.2015р.; накладною №6 від 26.01.2015р. на суму 17 380,00грн.; накладною №16 від 30.01.2015р. на суму 22 820,00грн.; накладною №20 від 30.01.2015р. на суму 4 140,00грн. та довіреністю №7 від 26.01.2015р., дійсною до 10.02.2015р.; накладною №26 від 13.02.2015р. на суму 15 770,00грн.; накладною №38 від 25.02.2015р. на суму 14 957,00грн.; накладною №39 від 26.02.2015р. на суму 29 130,00грн. та довіреністю №28 від 01.02.2015р., дійсною до 28.02.2015р.; накладною №52 від 09.03.2015р. на суму 73 720,00грн. та довіреністю №45 від 02.03.2015р., дійсною до 31.03.2015р.

Також судами встановлено, що в зв'язку з тим, що відповідач частково розрахувався за отримані нафтопродукти та кисень, позивач звертався до останнього з вимогами про погашення наявної заборгованості, на що отримав відповідь про виявлені відповідачем розбіжності в розрахунках та запропонував позивачу надіслати акт звірки взаєморозрахунків та документи, які підтверджують факт отримання товару відповідачем.

15.05.2015р. позивач направив відповідачу два примірники акта звірки розрахунків, копії розхідних накладних та копії довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, проте підписаного акта звірки розрахунків від відповідача позивач не отримав, що й стало підставою для звернення до суду з даною позовною заявою.

Відповідно до ст.ст. 202, 205, 207 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, зокрема, двох або багатостороннім правочином (договором) є погоджена дія двох або більше сторін. Правочин може вчинятись усно або в письмовій формі, сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, якщо він підписаний сторонами.

Згідно ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин до якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до положень ст. ст. 174-175, 181, 193 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Отже, з урахуванням встановлених обставин справи та зазначених норм чинного законодавства, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що між сторонами у даній справі виникли правовідносини, що витікають з укладання договору у спрощений спосіб.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового оборогу, вимог розумності та справедливості.

Положеннями ст.ст. 11, 629 ЦК України встановлено, що договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Приписами ч. 1 ст. 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Частиною 1 ст. 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Місцевий господарський суд з метою повного та об'єктивного розгляду справи ухвалою від 30.11.2015р. призначив судову почеркознавчу експертизу накладних №№6, 16, 20, 26, 38, 39, 52 та 286 на предмет підписання їх представником відповідача ОСОБА_5, проведення якої доручено Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Висновком криміналістичної експертизи з дослідження підписів за матеріалами господарської справи №914/3353/15 від 11.02.2016р. №4694 встановлено, що підписи від імені ОСОБА_6, які розташовані в графі "Отримав" в накладних №№20, 38, 39, 52 та 286 виконані самим ОСОБА_5, а підписи від імені ОСОБА_6, які розташовані в графі "Отримав" в накладних №№6, 16 та 26 - виконані не ОСОБА_5, а іншою особою.

При цьому судами встановлено, що факт видачі нафтопродуктів за накладними №№6, 16 та 26 (підписи на яких виконані не ОСОБА_5, а іншою особою) підтверджується забірними відомостями на відпуск паливно-мастильних матеріалів та на підставі виставлених позивачем рахунків оплачені відповідачем у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено ст. 34 ГПК України. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд відповідно до приписів ст. 43 ГПК України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Наведена норма зобов'язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору, на основі вичерпних та достеменно підтверджених висновків.

Господарські суди попередніх інстанцій з урахуванням наданих доказів та наявних матеріалів справи встановили, що відповідач не оплатив отриманий товар за накладною №38 від 25.02.2015р. (14 957,00грн.) та накладною №52 від 09.03.2015р. (37 409,00грн.), та як вже зазначалось вище за експертним висновком підписані самим ОСОБА_5, а відтак дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення основної суми боргу.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, перевіривши правильність нарахування 3 % річних дійшов висновку щодо їх обґрунтованості.

Щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, судова колегія касаційної інстанції погоджується з мотивами їх відхилення господарськими судами попередніх інстанцій.

В силу приписів ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи місцевим господарським судом та під час здійснення апеляційного провадження.

Щодо викладених в касаційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції, і колегія суддів касаційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваній постанові мотивами відхилення доводів скаржника, у зв'язку з чим підстави для скасування постанови Львівського апеляційного господарського суду від 28.09.2016р. у справі №914/3353/15 відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.09.2016р. у справі №914/3353/15 - залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю з транспортного будівництва у західному регіоні фірми "Західтрансбуд" - без задоволення.

Головуючий суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя Т.Б. Дроботова Суддя Л.І. Рогач