ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2016 року Справа № 910/8088/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - суддіГрека Б.М., - (доповідача у справі),суддів :Вовка І.В. Могил С.К.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 18.10.16у справі№910/8088/16господарського судуміста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча"доПублічного акціонерного товариства "Українська залізниця"простягнення сумиза участю представників від: позивачане з'явилися, були належно повідомлені,відповідачаДаховського М.А. (дов. від 15.11.16)

В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство"Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення збитків у розмірі 25 694,31 грн. через незбереження вантажу при перевезенні.

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.06.16 у справі №910/8088/16 (суддя Ковтун С.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.10.16 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Тищенко О.В., судді: Тищенко А.І., Гончаров С.А.) у задоволенні позовних вимог відмовлено з посиланням на те, що правильність вказаних у накладній відомостей, як це передбачено п.2.3 Правил оформлення перевізних документів, своїм підписом засвідчує представник відправника, за що і несе відповідальність. Крім того, на час розгляду справи відсутні дані про внесення до Єдиного державного реєстру запису про припинення ДП "Донецька залізниця" з яким укладався договір про перевезення вантажу та доказів переходу прав і обов'язків від ДП "Донецька залізниця" до відповідача, яким є ПАТ "Українська залізниця", а тому у позові слід відмовити.

Не погоджуючись із судовими актами у справі, позивач просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов про стягнення збитків задовольнити. Обгрунтовуючи вимоги, скаржник послався на порушення ст.ст.91, 104, 107 ЦК України, п.2 ст.2 Розділу ІІІ Перехідних та прикінцевих положень ЗУ "Про особливості утворення Публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" та ст.ст.24, 43 ГПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, між Публічним акціонерним товариством "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Метінвест холдинг" 31.12.14 укладено договір №ММД-13.50-14-1291/127, за яким постачальник зобов'язався передати, а покупець прийняти і оплатити коксову продукцію виробництва ПАТ "Авдіївський коксохімічний завод", ПАТ "Донецьккокс", ПАТ "Запоріжкокс", ПАТ "Азовсталь", на умовах, передбачених договором.

На виконання умов договору, оформленого залізничною накладною від 29.10.15 №49551484, ТОВ "Метінвест холдинг" здійснено відправлення вагонів на адресу позивача (одержувач вантажу, графа "4" залізничної накладної) у вагонах №№62197744, 52276458, 57640526, 53549523, 54039177, 56419773, вантаж - кокс доменний, вантажовідправник (графа "1" накладної) - ПАТ "Авдіївський коксохімічний завод".

07.11.15 при надходженні вагонів на станцію Маріуполь-Сорт Донецької залізниці проведено перевірку маси вантажу, шляхом переважування, під час якої виявлено, що маса вантажу не відповідає масі вказаній у відомості вагонів, що є додатком до накладної. Про даний факт складено комерційні акти: БН№724427/1366, БН№724428/1367, БН№724429/1368 БН№724430/1369, БН№724431/1370, БН№724418/1357 про недостачу вантажу у відповідних вагонах.

Отже, предметом спору є збитки за несхоронність вантажу (коксу доменного) підчас перевезення. Позивач вважає, що ДП "Донецька залізниця", як перевізник, не забезпечило збереження вказаного вантажу на шляху слідування та на залізничних станціях, що є підставою для стягнення з нього збитків у розмірі 25 694,31 грн. На його думку, правонаступником ДП "Донецька залізниця" є ПАТ "Українська залізниця", останнє повинно відшкодувати позивачеві вказані збитки.

Відмовляючи у задоволенні позову суди обох інстанцій вказали на те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами того, що ПАТ "Українська залізниця" є належним відповідачем у справі, оскільки станом на день розгляду справи у місцевому суді відсутні дані про проведення інвентаризації майна ДП "Донецька залізниця" (з яким укладався договір перевезення): складання актів інвентаризації майна, складання та затвердження передавальних та зведених актів майна для передачі його від ДП "Донецька залізниця" до статутного капіталу ПАТ "Укрзалізниця". Також відсутні дані про внесення до Єдиного державного реєстру запису про припинення ДП "Донецька залізниця", а отже позивачем не доведено належними та допустимими доказами того, що права та зобов'язання ДП "Донецька залізниця" перейшли до ПАТ "Укрзалізниця".

Окрім того, у силу п.2.3 Правил оформлення перевізних документів накладна засвідчується підписом представник відправника, який несе тягар відповідальності за масу вантажу, що передається для перевезення.

У зв'язку із вказаним, підстав для задоволення позову про стягнення збитків не вбачається, оскільки у порушення вимог ст.22 ЦК України, скаржником не доведено, що неналежне виконання зобов'язання по перевезенню спричинило порушення прав позивача причинно-наслідковими зловмисними діями саме відповідачем.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки місцевого та апеляційного суду передчасними зважаючи на таке.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється у тому, що, сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень як зазначається (ч.1 ст.32 ГПК України).

Відповідно до п.п.20, 29 ч.2 ст.9 ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі містяться, зокрема, такі відомості про юридичну особу: дані про відокремлені підрозділи юридичної особи; дані про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа.

Статтею 10 вказаного закону зазначено, що документи та відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, то такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

У позовній заяві позивач стверджував, що вимоги ним подаються до ПАТ "Українська залізниця", оскільки відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру ДП "Донецька залізниця" значиться як правонаступник ПАТ "Укрзалізниця", що відповідає змісту ст.1,2 Статуту ПАТ "Українська залізниця", затвердженого постановою КМУ від 02.09.15 №735. Отже, виходячи із змісту ст.10 цього закону саме відповідач повинен довести, що такі відомості є недостовірними. Водночас, суди відмовляючи у позові з тих підстав, що не надано належних та допустимих доказів переходу прав і обов'язків від ДП "Донецька залізниця" до відповідача, зокрема, передавального акту, фактично поклав на позивача тягар доведення достовірності відомостей, які внесені до Єдиного державного реєстру, хоча саме на відповідачі лежить обов'язок спростування цих відомостей. У відзиві на позовну заяву відповідач не заявляв, що такі відомості є недостовірними, первинні документи щодо передачі активів і пасивів ДП "Донецька залізниця" у процесі здійснення реорганізації шляхом злиття до ПАТ "Українська залізниця" для їх оцінки судам не надав. Отже, судами допущено порушення порядку розподілу між сторонами тягаря доказування обставин справи (ст.ст.32, 33, 34 ГПК України).

Відповідно до ст.4 ГПК України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Згідно з ст.4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.

Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон), якими також є постанови Кабінету Міністрів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Суди попередніх інстанцій, застосовуючи положення постанови КМУ від 12.11.14 №04 "Деякі питання інвентаризації майна підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, яке розміщене на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції", у якій установлено, що майно (активи, власний капітал та зобов'язання) підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, їх структурних підрозділів, яке розміщене на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції (далі - майно), не включається до переліків і зведених актів інвентаризації майна, що затверджуються Міністерством інфраструктури відповідно до п.5 зазначеної постанови, а відображається у балансі (крім зобов'язань підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, їх структурних підрозділів, які розташовані на тимчасово окупованій території) і закріплюється у частині активів за ПАТ "Українська залізниця" на праві господарського відання до проведення його інвентаризації та оцінки, у порушення вимог ст.4 ГПК України, ст.4 ЦК України безпідставно не брали до уваги того, що правовідносини правонаступництва врегулювано ч.6 ст.2 ЗУ "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", і не перевірили чи є суперечності між відповідними положеннями Закону та постановою КМУ від 12.11.14 №04, як наслідок, дійшли передчасного висновку про недоведеність позивачем обставин правонаступництва ПАТ "Українська залізниця" щодо ДП "Донецька залізниця".

Посилання судів на те, що запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення юридичної особи - ДП "Донецька залізниця" не міститься і, як наслідок, його реорганізація (припинення діяльності) ще не завершена згідно з вимогами ч.3 ст.4 ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", яка передбачає, що злиття вважається завершеним з дати державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття, Вищий господарський суд України вважає помилковим, оскільки цей Закон регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації всіх юридичних осіб, тобто встановлює загальний порядок створення юридичних осіб. Водночас, особливості утворення ПАТ "Українська залізниця" врегульовано спеціальним ЗУ "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", тому всі закони та інші нормативно-правові акти, що прямо або опосередковано регулюють порядок створення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, діють у частині, що не суперечить цьому Закону. Зміни до ч.6 ст.2 ЗУ "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту", якими зі складу об'єктів, що переходять до ПАТ "Укрзалізниця" у порядку правонаступництва, виключені підприємства та установи залізничного транспорту загального користування, їх структурні підрозділи, які розташовані на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції, не вносилися.

Порушення норм процесуального права (ст.ст.4, 32, 33, 34, 43 ГПК України) та матеріального права (ст.4 ЦК України, ч.6 ст.2 ЗУ "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту", ст.ст.9, 10 ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань"), відповідно до ч.1 ст.11110 ГПК України є підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалених у цій справі. Разом з тим, для правильного вирішення справи необхідно встановити чи відповідає перевізник за нестачу прийнятого до перевезення спірного вантажу. Суди у рішеннях навели лише обставини, на які посилається позивач в обґрунтування позову, однак їм оцінку не надавали, оскільки дійшли висновку, що позов заявлено до неналежного відповідача. При цьому, судами фактично не було встановлено, яке саме підприємство (ДП "Донецька залізниця" чи регіональна філія "Донецька залізниця" в особі ПАТ "Українська залізниця") надавало позивачу послуги з перевезення вантажів залізничним транспортом та на чиї рахунки вантажовідправник сплачував кошти за надання послуг з перевезення, що є суттєвим для правильного вирішення спору у цій справі.

Крім того, судами не досліджувалося взагалі наявність в Єдиному державному реєстрі відомостей про створення відокремлених підрозділів ПАТ "Українська залізниця", зокрема: регіональна філія "Донецька залізниця" та з якого часу діє ця філія, яким майном вона наділена юридичною особою, що її створила (ч.3 ст.95 ЦК України), які функції юридичної особи виконує та чи має право представляти юридичну особу у спірних правовідносинах відповідно до положення. Встановлення цих обставин має суттєве значення для вирішення питання територіальної підсудності справи (ч.4 ст.15 ГПК України).

За таких обставин Вищий господарський суд позбавлений можливості ухвалити рішення по суті спору, так як не всі обставини справи є з'ясованими, а відтак, спір стосується не правозастосування, а встановлення обставин справи, що не відноситься до компетенції Вищого господарського суду України. Тому ухвалені у справі судові акти підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При новому розгляді, суду слід з'ясувати наведені у цій постанові обставини справи, дослідити наявні у справі докази, дати їм, та доводам сторін належну правову оцінку та ухвалити законне та обґрунтоване рішення. Під час нового розгляду справи суду слід врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, підтвердженими в судовому засіданні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча"задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.10.16 та рішення господарського суду міста Києва від 09.06.16 у справі №910/8088/16 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий - суддя Б. М. Грек

Судді І. В. Вовк

С. К. Могил