ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2016 року Справа № 910/5266/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоЖукової Л.В. (доповідач)Суддів:Погребняка В.Я., Полякова Б.М.,розглянувши касаційну скаргу Смілянського комунального виробничого підприємства "Комунальник"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 11.10.2016у справі № 910/5266/16 господарського суду міста Києваза позовомСмілянського комунального виробничого підприємства "Комунальник"до товариства з обмеженою відповідальністю "Умвельт Україна"про стягнення 257 600,00 грн.за участю представників сторін: товариства з обмеженою відповідальністю "Умвельт Україна" - Сидоренко О.Л., Смілянського комунального виробничого підприємства "Комунальник" - Кармоліта Я.В.

ВСТАНОВИВ :

У березні 2016 року Смілянське комунальне виробниче підприємство „Комунальник" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Голінного А.М. звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ „Умвельт Україна" про стягнення безпідставно перерахованих коштів у сумі 257 600,00 грн.

Рішенням господарського суду м. Києва від 01.06.2016 року у справі №910/5266/16 (Суддя Усатенко І.В.) позов задоволено повністю. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Умвельт Україна" (03040, м. Київ, вул. Васильківська, 14, код ЄДРПОУ 35391427) на користь Смілянського комунального виробничого підприємства "Комунальник" (20700, Черкаська область, м. Сміла, вул. Чапаєва, 2, код ЄДРПОУ 05431667) 257600 (двісті п'ятдесят сім тисяч шістсот) грн. 00 коп. та 3864 (три тисячі вісімсот шістдесят чотири) грн. 00 коп. судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2016 у справі №910/5266/16 (колегія суддів: Остапенко О.М., Сотніков С.В., Верховець А.А.) апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Умвельт Україна" на рішення господарського суду міста Києва від 01.06.2016 року у справі № 910/5266/16 задоволено. Рішення господарського суду міста Києва від 01.06.2016 року у справі № 910/5266/16 скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено. Стягнуто зі Смілянського комунального виробничого підприємства „Комунальник" (20700, Черкаська область, м. Сміла, вул. Чапаєва, 2, код ЄДРПОУ 05431667) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Умвельт Україна" (03040, м. Київ, вул. Васильківська, 14, код ЄДРПОУ 35391427) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання даного рішення суду, 4 250 (чотири тисячі двісті п'ятдесят) грн. 40 коп. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги. Доручено місцевому господарському суду видати наказ.

Не погодившись із постановою апеляційного господарського суду Смілянське комунальне виробниче підприємство "Комунальник" звернулось до Вищого господарського суду України зі скаргою у якій скаржник просить суд скасувати постанову київського апеляційного господарського суду, залишити в силі рішення суду першої інстанції та розподілити судові витрати.

У касаційній скарзі скаржник посилається на порушення при прийнятті постанови Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2016 у даній справі норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 12,16,17,43,99,101,105 ГПК України, 1,10,38, 41,42,45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних рішень, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою господарського суду Черкаської області від 01.09.2010 року у справі 01/1720 прийнято заяву СКВП „Комунальник" до розгляду та порушено провадження у справі № 01/1720 про банкрутство СКВП „Комунальник", введено мораторій на задоволення грошових вимог кредиторів, накладено арешт на все майно боржника.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 14.09.2010 року у справі №01/1720 відкрито процедуру санації СКВП „Комунальник" строком на 12 місяців, призначено розпорядника майна - Олексенко Н.В. та керуючого санацією - Плюту О.П., скасовано арешт на майно боржника.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 16.12.2014 року у справі №01/1720 продовжено строк процедури санації СКВП „Комунальник", продовжено повноваження керуючого санацією (Білодіда С.І.) та розпорядника майна (Голінного А.М.) до 01.02.2015 року.

Постановою господарського суду Черкаської області від 14.02.2015 року у справі № 01/1720 Смілянське комунальне виробниче підприємство „Комунальник" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Голінного А.М.

18.02.2015 року на сайті Вищого господарського суду України за № 14794 було розміщено повідомлення про визнання СКВП „Комунальник" банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Під час виконання своїх повноважень ліквідатором банкрута було виявлено, що з рахунку СКВП „Комунальник" на рахунок ТОВ „Умвельт Україна" проводилось перерахування коштів за послуги з перевезення.

25.11.2013 року, тобто під час процедури санації боржника, між ТОВ „РЕМОНДІС Україна" та СКВП „Комунальник" укладено договір надання послуг з перевезення ТПВ № 25-11/13, згідно якого виконавець зобов'язується надавати замовникові послуги по перевезенню твердих побутових відходів у м. Сміла, Черкаської області, а замовник зобов'язується оплачувати вказані послуги своєчасно та в повному обсязі (п. 1.1 договору).

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1000759379 від 22.03.2016 року, 08.09.2015 року, зокрема, ТОВ „РЕМОНДІС Україна" перейменовано на ТОВ „Умвельт Україна".

Відповідно до умов договору, оплата послуг виконавця здійснюється замовником два рази на місяць: окремо за першу та другу половини поточного місяця надання послуг. Замовник зобов'язується оплатити надані виконавцем послуги протягом 10 календарних днів з дати виставлення рахунку. Загальна вартість надання послуг, що належить до сплати замовником, залежить від фактичного об'єму відходів, вивезених виконавцем. Оплата послуг повинна здійснюватись замовником у повному обсязі та своєчасно на розрахунковий рахунок виконавця, що вказується в рахунку на оплату послуг ( п. 3.1, 3.2, 3.4, 3.5 договору).

До матеріалів справи надано рахунки на оплату послуг за період з жовтня 2014 року по січень 2015 року на суму 255 632,89 грн.

На підтвердження оплати рахунків за перевезення відходів до матеріалів справи надано платіжні доручення: від 16.02.2015 року № 1188 на суму 5000,00 грн.; від 17.02.2015 року № 1204 на суму 5000,00 грн.; від 18.02.2015 року № 1188 на суму 5000,00 грн.; від 20.02.2015 року № 1227 на суму 5000,00 грн.; від 23.02.2015 року № 1233 на суму 100000,00 грн.; від 23.02.2015 року № 1234 на суму 100000,00 грн.; від 23.02.2015 року № 1240 на суму 5000,00 грн.; від 25.02.2015 року № 1246 на суму 5000,00 грн.; від 02.03.2015 року № 1258 на суму 20000,00 грн.; від 05.03.2015 року № 1297 на суму 2000,00 грн.; від 11.03.2015 року № 1310 на суму 5600,00 грн. Загальна вартість оплачених згідно вказаних платіжних доручень послуг складає 257 600,00 грн. Вказане підтверджується також банківськими виписками, долученими до матеріалів справи.

Загальна сума коштів, яка була перерахована за період з 16.02.2015 року по 11.03.2015 року складає 257 600,00 грн.

16.10.2015 року на адресу відповідача направлена вимога № 01/1720/266 про повернення коштів в сумі 257 600,00 грн.

Відповідач відповіді на вимогу не надав, суму коштів не повернув, що зумовило звернення ліквідатора із даним позовом.

Звертаючись із позовом ліквідатор банкрута зазначав про те, що послуги з перевезення відходів були надані до визнання боржника банкрутом (14.02.2015 року), останній рахунок № 57 від 31.01.2015 року підлягав оплаті протягом 10 календарних днів з дати виставлення рахунку, тобто до 10.02.2015 року, відтак, на його думку, вказані кошти були перераховані безпідставно, всупереч нормам Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", з порушенням порядку та черговості задоволення грошових вимог кредиторів, оскільки кошти, які з 14.02.2015 року перебували на рахунках СКВП „Комунальник", є коштами ліквідаційної маси банкрута і з 14.02.2015 року розпорядження коштами позивача повинно було здійснюватись виключно ліквідатором у порядку, визначеному Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Водночас, позивачем зазначено, що перерахування грошових коштів проводилось без відома ліквідатора (документація та печатки передані останньому 28.04.2015 року) в період з 16.02.2015 року по 11.03.2015 року на загальну суму 257 600,00 грн., тобто вони не можуть оцінюватись як витрати, понесені ліквідатором у ліквідаційній процедурі, та такі, що здійснювались в порядку та на підставах, визначених в Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", кошти перераховувались особами, які не мають відповідних повноважень на таке перерахування та на розпорядження грошовими коштами банкрута.

Задовольняючи позовні вимоги та застосовуючи до спірних правовідносин ст. 1212 Цивільного кодексу України суд першої інстанції, виходив з того, що перераховані боржником кошти підлягають поверненню до ліквідаційної маси боржника, оскільки з рахунку позивача на рахунок відповідача було перераховано 257 600,00 грн. вартості послуг, всупереч положень Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з порушенням порядку та черговості задоволення грошових вимог кредиторів.

Під час апеляційного перегляду, Київський апеляційний господарський суд такі висновки суду першої інстанції не підтримав, пославшись на те, що ліквідатором банкрута обрано невірний спосіб захисту, отже, місцевим господарським судом неправильно застосовано норми матеріального права до встановлених у справі обставин, з огляду на що наявні підстави для скасування оскаржуваного рішення господарського суду міста Києва від 01.06.2016 року та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Погоджуючись із висновками суду другої інстанції Колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 41 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

У ч. 10 ст. 16 ГПК України визначено, що справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини першої ст. 12 цього кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями частини четвертої статті 10 Закону № 2343-XII (в редакції, чинній з 19.01.2013 року), відповідно до якої суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником, тощо.

Системний аналіз положень Закону № 2343-XII дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону № 2343-XII мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора (частина перша статті 20 Закону № 2343-XII); за позовом розпорядника майна (частина дев'ята статті 22 Закону № 2343-XII); за заявою комітету кредиторів (частина восьма статті 26 Закону № 2343-XII); за заявою керуючого санацією (частина п'ята статті 28 Закону № 2343-XII); за заявою ліквідатора (частина друга статті 41 Закону № 2343-XII).

Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону № 2343-XII, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

З огляду на сферу регулювання Закону № 2343-XII загалом і за змістом зазначеної норми статті 20, вона є спеціальною по відношенню до загальних, установлених ЦК підстав для визнання правочинів недійсними, тобто ця норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.

Згідно з частиною другою статті 4 Цивільного кодексу України основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України. Відповідно до положень частини третьої статті 104 ЦК порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється законом.

Тобто, враховуючи особливості процедури банкрутства, господарський суд вирішує у межах розгляду справи про банкрутство спори, безпосередньо пов'язані із здійсненням провадження в такій справі.

Суд апеляційної інстанції вірно встановив, що всупереч зазначеним положенням, позивач в особі його ліквідатора звернувся з позовом до відповідача про стягнення безпідставно перерахованих коштів в сумі 257 600,00 грн. до господарського суду міста Києва, в той час, коли безпосередньо справа про банкрутство розглядається в господарському суді Черкаської області.

Задовольняючи позовні вимоги ліквідатора в повному обсязі, місцевий господарський суд керувався п. 39 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику у справах про банкрутство" від 18.12.2009 року № 15, а також ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Однак з таким висновком суду першої інстанції не можна погодитись, оскільки ним не враховано позицію Верховного суду України, викладену, зокрема, у постановах від 14.10.2014 року у справі № 922/1136/13 та від 25.02.2015 року у справі № 910/1913/14.

Так, згідно зі статтею 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз наведеної норми дає підстави зробити висновок про те, що зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна породжують такі юридичні факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Відповідно до змісту статті 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України.

Слід відзначити, що згідно положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ліквідатор банкрута наділений правом щодо повернення до ліквідаційної маси безпідставно набутих коштів.

Разом з тим, оскільки у період з 16.02.2015 року по 11.03.2015 року позивач оплатив надані відповідачем послуги перевезення у розмірі 257 600,00 грн. на підставі виставлених відповідачем рахунків № 656 від 14.10.2014 року, № 721 від 17.11.2014 року, № 727 від 30.11.2014 року, № 784 від 16.12.2014 року, № 57 від 31.01.2015 року, відповідно до укладеного та підписаного сторонами Договору надання послуг з перевезення ТПВ № 25-11/13, а кошти, які Смілянське комунальне виробниче підприємство „Комунальник" просить стягнути з ТОВ „Умвельт Україна", отримано останнім у якості оплати за надані послуги, то такі кошти набуто за наявності правової підстави, а тому не можуть бути витребувані відповідно до положень ст. 1212 ЦК України як безпідставне збагачення.

При цьому, судами встановлено, що ліквідатор не оспорює дійсність договору про надання послуг з перевезення ТПВ № 25-11/13 від 25.11.2013 року.

Слід відзначити, що висновок колегії суддів другої інстанції про те, що господарським судом міста Києва помилково здійснено розгляд вказаної позовної заяви ліквідатора СКВП „Комунальник" по суті, оскільки даний спір безпосередньо пов'язаний із здійсненням провадження у справі про банкрутство, а тому підлягає розгляду саме в межах справи про банкрутство, яка перебуває у провадженні господарського суду Черкаської області, а не у позовному провадженні за місцезнаходженням відповідача, є правомірним.

Вирішуючи даний спір по суті, місцевий господарський суд не врахував приписів названих вище норм чинного законодавства, помилково порушивши окреме позовне провадження, проте, апеляційний господарський суд дійшовши до правильного висновку про виключну підсудність даної справи, з урахуванням положень ч. 10 ст. 16 ГПК України, безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог, адже, повинен був, у даному випадку, прийняти відповідне рішення щодо передачі справи за підсудністю для розгляду спору в межах справи про банкрутство.

Враховуючи викладене та межі перегляду, які визначені у ст. ст. 1115, 1117 ГПК України, суд касаційної інстанції вважає, що прийняті у цій справі судові рішення підлягають скасуванню як такі, що винесені з порушенням норм процесуального права, а справа - передачі до господарського суду м. Києва для прийняття відповідного рішення.

На підставі викладеного, керуючись статями 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Смілянського комунального виробничого підприємства "Комунальник" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2016 та рішення господарського суду м. Києва від 01.06.2016 у справі № 910/5266/16 скасувати.

Справу № 910/5266/16 передати до господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Головуючий Л.В. Жукова

Судді В.Я. Погребняк

Б.М. Поляков