ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2016 року Справа № 910/4760/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І., - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2016 у справі№ 910/4760/16 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Джурчі"простягнення коштів

за участю представників: позивачаГромніцький Ю.П.- предст. дов. від 13.05.2014;відповідача не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належно)

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Джурчі" про стягнення з відповідача 3427718,00 грн. основного боргу, 376671,66 грн. пені, 184713,44 грн. 3% річних та 97682,00 грн. інфляційних втрат. Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу щодо здійснення розрахунків у повному обсязі та обґрунтовано приписами статей 526, 611, 625 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідач не виклав письмово свою позицію щодо позовних вимог, у зв'язку з чим спір вирішувався у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.07.2016 (суддя Цюкало Ю.В.) в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2016 (судді: Алданова С.О. - головуючий, Ткаченко Б.О., Коршун Н.М.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, справу направити на новий розгляд. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій порушили приписи статті 525, 526, 599 Цивільного кодексу України щодо належного виконання зобов'язання, в порушення статей 42, 4-3, 43 Господарського процесуального кодексу України неповно дослідили обставини справи, що призвело до невірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог; суди помилково не взяли до уваги докази, надані позивачем в підтвердження об'єму і вартості поставленого природного газу, зокрема, договір купівлі-продажу природного газу з додатками, податкові накладні, витяги з реєстрів поставленого газу, не перевірили та не спростували факт поставки природного газу позивачем; порушили принцип рівності сторін, позаяк відповідач у судове засідання не з'явився та доводи позивача не спростував.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановили господарські суди попередніх інстанцій та вбачається з обставин справи, 04.01.2013 Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Джурчі" (покупець) уклали договір на купівлю-продаж природного газу № 13-276-Н, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ (далі - газ), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити природний газ в обсязі та на умовах цього договору.

Відповідно до пункту 3.3 договору приймання-передача газу у відповідному місяці продажу оформлюється актом приймання-передачі.

Пунктом 3.4 договору сторони погодили, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печаткою покупця два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписані акти є підставою остаточних розрахунків між сторонами.

Згідно з пунктом 6.1. договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень пункту 6.2 договору. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа наступного за місяцем поставки газу на підставі акта приймання-передачі.

Відповідно до пункту 7.2 договору, у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. договору покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (далі - НБУ), що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Крім того, сторони укладали додаткові угоди, а саме: № 1 від 20.06.2013, № 2 від 04.01.2013, № 3 від 31.12.2013, якими змінювали ціну природного газу та уточнювали предмет договору, строк його дії та об'єми газу.

Суди встановили, що, звертаючись з цим позовом, позивач вказував про те, що на виконання умов договору № 13-276-Н від 04.01.2013 протягом січня-грудня 2013 року, січня-лютого 2014 року поставив природний газ на загальну суму 9034142,01 грн., за який відповідач розрахувався частково на суму 5606424,01 грн.

Разом з тим, суди встановили, що за змістом підписаних сторонами договору актів приймання-передачі природного газу від 28.02.2013 на суму 220088,15 грн., від 30.04.2013 на суму 98466,59 грн., від 31.05.2013 на суму 18835,21 грн., від 30.06.2013 на суму 151679,20 грн., від 31.07.2013 на суму 185695,67 грн., від 31.08.2013 на суму 171501,23 грн., від 30.09.2013 на суму 298602,24 грн., від 31.10.2013 на суму 1038108,50 грн., від 31.12.2013 на суму 1807995,19 грн., від 28.02.2014 на суму 1608465,18 грн., вбачається факт поставки відповідачу природного газу протягом спірного періоду на загальну суму 5599437,16 грн.

Враховуючи, що відповідач сплатив вартість отриманого газу у розмірі 5606424,01 грн., суди дійшли висновку про відсутність заборгованості відповідача перед позивачем за спірним договором та відмовили у задоволенні позовних вимог, як не доведених належними доказами - первинним документами, які фіксували б здійснення відповідних господарських операцій.

При цьому суди відхилили надані позивачем на підтвердження поставки газу у іншому обсязі, ніж за даними актів приймання-передачі, податкові накладні, реєстри обсягу поставленого газу, як такі, що не можуть вважатися належними доказами передачі позивачем відповідачу товару.

Судова колегія зазначає, що відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, договорів та інших правочинів.

Статтею 526 цього Кодексу передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (стаття 692 Кодексу).

Відповідно до статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За змістом статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

Відповідно до частини першої статті 9 зазначеного вище Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

За змістом пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Підпунктом 2.5 пункту 2 Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Як вже зазначено вище, як місцевий, так і апеляційний господарський суди зазначили, що саме підписання актів приймання-передачі, з урахуванням пунктів 3.3. та 3.4. договору, за своєю правовою природою є документальним оформленням юридичного факту приймання-передачі природного газу, з чого виникає обов'язок відповідача оплатити поставлений природний газ, та мотивовано відхилили надані позивачем на підтвердження своїх вимог інші документи (податкові накладні, реєстри обсягу поставленого газу), як такі, що складаються в односторонньому порядку, не є первинним бухгалтерськими документами в розумінні норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", не містять відомостей, які підтверджували б здійснення господарської операції.

Згідно з приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За змістом статті 11 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" (чинного на час спірних правовідносин) з метою отримання та реєстрації достовірної інформації про обсяги і якість природного газу під час його видобування, транспортування, розподілу, постачання, зберігання та споживання здійснюється облік природного газу (в тому числі комерційний (приладовий). Комерційний (приладовий) облік природного газу здійснюється з метою визначення з допомогою вузла обліку природного газу обсягів його споживання та/або реалізації, на підставі яких проводяться взаєморозрахунки.

З наданих позивачем документів не вбачається, що вони ґрунтуються на даних комерційного (приладового) обліку природного газу чи містять фактичні дані щодо порядку здійснення обліку поставленого відповідачу природного газу.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу та нарахованої пені.

Разом з тим, зі змісту позовних вимог та наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат та відсотків річних вбачається, що позивач включив до розрахунку також нарахування у зв'язку з несвоєчасністю розрахунків за природний газ, отриманий на підставі актів приймання-передачі природного газу протягом 2013 року.

Відповідно до статей 84 та 105 Господарського кодексу України, судові рішення повинні містити, зокрема, доводи, за якими господарський суд відхилив доводи та докази сторін; натомість судові рішення не містять доводів та висновків щодо необґрунтованості вимог позивача у цій частині.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний та місцевий господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, не розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, неналежним чином проаналізували правовідносини, що виникли та існували між сторонами, неповно встановили фактичні обставини справи в частині наслідків розгляду позовних вимог про стягнення річних та інфляційних втрат, внаслідок чого їх висновки в цій частині не є законними та обґрунтованими.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають частковому скасуванню з передачею справи для нового розгляду позовних вимог в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення річних та інфляційних до господарського суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2016 у справі № 910/4760/16 Господарського суду міста Києва та рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2016 скасувати в частині відмови у стягненні 184713,44 грн річних та 97682 грн інфляційних втрат.

Справу в цій частині направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

В решті рішення та постанову залишити без змін.

Головуючий Л. Рогач

Судді: І. Алєєва

Т.Дроботова