ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2016 року Справа № 910/3861/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Корнілової Ж.О. - головуючого (доповідач), Грека Б.М., Могил С.К.,розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2016 у справі№ 910/3861/16 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз"доПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"про за участю від позивача: від відповідача:стягнення заборгованості у розмірі 448097,38 грн., Богдан С. В., Громніцький Ю. П.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.05.2016 у справі № 910/3861/16 (суддя Карабань Я. А) позов частково задоволено. Стягнуто із Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачаннюта газифікації "Волиньгаз" 163766, 72 грн. пені; 10090, 52 грн. 3% річних; 1282,99 грн. суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції; 2627,11 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що доводи відповідача є необґрунтованими та такими, що не доводять відсутність у позивача права на стягнення пені, 3% річних та суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2016 у справі № 910/3861/16 (у складі колегії суддів: Отрюха Б. В. - головуючого, Тищенко А. І., Михальської Ю. Б.) рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2016 у справі № 910/3861/16 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2016 у справі № 910/3861/16, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2016 у справі № 910/3861/16 в частині стягнення пені, і прийняти в цій частині нове рішення, яким зменшити розмір стягуваної із ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пені на 90%. В іншій частині оскаржуване рішення залишити без змін.

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені винесене з порушенням норм матеріального, а саме: ст.ст. 551,617 ЦК України та ст.ст. 218,233 ГК України, постанови Кабінету Міністрів України № 705 від 25.07.12, постанови НКРЕ від 02.08.12 № 1000, та норм процесуального права - ст. ст. 4,4-2,83 ГПК України, без дослідження всіх обставин справи.

Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз" та Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 30.01.2014 укладено договір на розподіл природного газу № 14-41-ПР відповідно до умов якого позивач зобов'язувався у 2014 надати відповідачу послуги з транспортування природного газу газорозподільними мережами до межі балансової належності об'єктів відповідача або його споживачів (далі - послуги), а відповідач зобов'язувався вказані послуги прийняти і оплатити вчасно та в повному обсязі.

З наявних в матеріалах справи актів наданих послуг з транспортування газу № 3 ПР від 31.03.2014, № 2 ПР від 29.04.2014, № 4 ПР від 30.04.2014, № 5 ПР від 31.05.2014, № 6 ПР від 30.06.2014, № 7 ПР від 31.07.2014, № 8 ПР від 31.08.2014, № 9 ПР від 30.09.2014, № 10 ПР від 31.10.2014, № 11ПР від 30.11.2014, № 12 ПР від 31.12.2014, № 1 ПР від 31.01.2015, № 2 ПР від 28.02.2015, № 3 ПР від 31.03.2015, № 4 ПР від 30.04.2015, № 5 ПР від 31.05.2015, № 6 ПР від 30.06.2015, № 7 ПР від 31.07.2015, № 8 ПР від 31.08.2015, № 9 ПР від 30.09.2015, № 10 ПР від 31.10.2015, № 11ПР від 30.11.2015, № 12 ПР від 31.12.2015, а також акта коригування від 31.01.2015 до акта наданих послуг з транспортування газу № 12 ПР від 31.12.2014 позивачем за період з березня 2014 року по грудень 2015 року надано відповідачу послуги, загальною вартістю 5069663,74 грн.

Відповідачем зобов'язання, взяті на себе відповідно до умов договору, виконано неналежним чином та оплачено послуги, надані позивачем, з порушенням строків, встановлених умовами договору, що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача за період з 07.02.2014 по 30.10.2015, а також заявами відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог від 24.11.2015, 22.12.2015, 21.01.2016, що стало підставою для звернення позивача до місцевого господарського суду. З урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 448097, 38 грн., з яких: 163766, 72 грн. пені, 11246,36 грн. 3% річних та 273084,30 грн. суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 263 Господарського кодексу України господарсько-торговельною є діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг.

Господарсько-торговельна діяльність опосередковується господарськими договорами поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, енергопостачання, купівлі-продажу, оренди, міни (бартеру), лізингу та іншими договорами.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судами встановлено, що відповідно до п. 5.5 договору оплата вартості послуг з транспортування природного газу газорозподільного підприємства здійснюється замовником (крім гарантованого постачальника) за умовами попередньої оплати авансовими платежами планового обсягу природного газу на період передоплати, визначений сторонами в договорі. У випадку недоплати за фактично протранспортований природний газ газорозподільним підприємством за розрахунковий період замовник проводить остаточний розрахунок не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Відповідно до п. 5.6 договору у випадку, якщо замовник є гарантованим постачальником, то замовник здійснює оплату послуг з транспортування газу в місяці, у якому здійснюється транспортування газу, шляхом щоденного перерахування коштів на рахунок газорозподільного підприємства в порядку, встановленого алгоритмом розподілу коштів, який затверджується національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики.

Пункт 5.5 договору є загальними положеннями, а положення п. 5.6 договору - спеціальними та стосуються лише гарантованого постачальника. Оскільки п. 5.6 договору не визначено окремий термін здійснення остаточних розрахунків за спожиті послуги для гарантованого постачальника, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку, що загальні положення п. 5.5 договору в цій частині розповсюджуються також і на гарантованого постачальника - відповідача.

Газорозподільне підприємство до 10-го (десятого) числа місяця, наступного за звітним, направляє замовнику два примірники оригіналу акта наданих послуг за звітний місяць, які підписано уповноваженим представником та скріплено печаткою газорозподільного підприємства (п. 3.7 договору).

Відповідно до п. 3.10 договору акти наданих послуг є підставою для остаточних розрахунків замовника з газорозподільним підприємством.

Судами встановлено, що відповідачу направлено: акт за березень 2014 року з листом № 719/12-08 від 09.04.2014 - без порушення умов п. 3.7 договору; акт за квітень 2014 року з листом № 838/12-04 від 12.05.2014 - з прострочення на 2 дні; акт за травень 2014 року з листом № 1076/12-08 від 10.06.2014 - з простроченням на 1 день; акт за червень 2014 року з листом № 1228/12-08 від 10.07.2014 - з простроченням на 1 день; акт за липень 2014 року з листом № 1422/12-08 від 07.08.2014 - без порушення умов п. 3.7 договору; акт за серпень 2014 року з листом № 1586/12-04 від 08.09.2014 - без порушення умов п. 3.7 договору; акт за вересень 2014 року з листом № 1867/12-04 від 08.10.2014 - без порушення умов п. 3.7 договору; акт за жовтень 2014 року з листом № 2126/12-04 від 10.11.2014 - з простроченням на 1 день; акт за листопад 2014 року з листом № 2341/12-04 від 10.12.2014 - з простроченням на 1 день; акт за грудень 2014 року з листом № 03/12-08 від 06.01.2014 - без порушення умов п. 3.7 договору.

Інших листів про направлення решти актів за спірний період відповідачем до матеріалів справи не долучено.

Відповідно до п. п. 3.7, 3.10 договору не передбачено зміну терміну здійснення остаточних розрахунків за спожиті послуги у зв'язку з несвоєчасним направленням відповідних актів позивачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 221 ГК України кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов'язання, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не виконав дій, що передбачені законом, іншими правовими актами, або випливають із змісту зобов'язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов'язання перед кредитором.

Відповідно до ч. 3 ст. 221 ГК України, у разі якщо кредитором не виконано дій, зазначених у частині першій цієї статті, за погодженням сторін допускається відстрочення виконання на строк прострочення кредитора.

Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку, що направлення позивачем відповідачу актів наданих послуг з простроченням терміну, передбаченого умовами договору, на 1 та 2 дні не є діями до вчинення яких відповідач не мав можливості виконати свого зобов'язання перед позивачем у розумінні ч. 1 ст. 221 ГК України.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судами встановлено, що відповідачем в порушення умов договору та вимог чинного законодавства оплату послуг, наданих позивачем, здійснено несвоєчасно, тобто допущено порушення зобов'язання.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, передбачені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 1.9 постанови Пленуму Вищий господарський суд України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 роз'яснено, що якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 01.08.2014 (ч. 2 ст. 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31.07.2014). Водночас, якщо у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "до 01.08.2014" або "включно до 01.08.2014", то останнім днем виконання такого зобов'язання є 01.08.2014.

Останнім днем строку виконання зобов'язання з оплати спожитих послуг є 20-те число кожного місяця, наступного за звітним, а прострочення виконання вказаного зобов'язання наступалє, відповідно, з 21-ого числа.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 роз'яснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Місцевий господарський суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку, що підстави для зменшення розміру пені відсутні, враховуючи роз'яснення постанови Пленуму Вищого господарського суду України.

Місцевий господарський суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку, що вимога щодо стягнення з відповідача 163766,72 грн. пені підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що з наявного в матеріалах справи перерахунку пені з урахуванням приписів ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та періодів, наведених позивачем у розрахунку пені, вбачається, що її сума є більшою, ніж заявлено позивачем до стягнення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Місцевий господарський суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку, що вимога про стягнення з відповідача пені має бути задоволена у заявленому позивачем розмірі, оскільки відповідного клопотання позивачем, як заінтересованою особою, подано не було, та, що у правовідносинах сторін спору має місце допущене відповідачем порушення зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок 3 % річних позивача та місцевого господарського суду, дійшов до правильного висновку, що позивачем строк нарахування 3% річних визначено правильно, проте розрахунок містить арифметичні помилки.

Суд апеляційної інстанції правомірно погодився з розрахунком 3% річних, який здійснено місцевим господарським судом.

Місцевий господарський суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку, що вимога позивача щодо стягнення з відповідача 10090,52 грн. 3 % річних є обґрунтованою.

Відповідно до п. 3.2 постанови Пленуму ВГСУ № 14 розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому, сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30, лист Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р).

Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку, що розрахунок суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції виконано неправильно.

Таким чином cуд апеляційної інстанції правомірно погодився з розрахунком інфляційної складової боргу, який здійснено місцевим господарським судом із врахуванням позицій Верховного Суду України.

Місцевий господарський суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до правильного висновку, що вимога позивача щодо стягнення з відповідача суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції в розмірі 1282,99 грн. є обґрунтованою.

Суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що заперечення скаржника щодо відсутності у нього можливості вплинути на дію визначеного умовами законодавства алгоритму, який встановлює порядок розподілу грошових коштів, що надходять на рахунки відповідача, а також щодо того, що позивач не скористався своїм правом та не звертався до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП), для застосування коригувального коефіцієнту до нормативу перерахування коштів позивачу, є необґрунтованими та недоведеними, виходячи з наступного.

Пунктами 2.23, 2.25 алгоритму розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання гарантованих постачальників природного газу, затвердженого постановою НКРЕ № 1000 від 02.08.2012 (що був чинним протягом періоду виникнення заборгованості, на яку нараховуються пеня, три проценти річних та інфляційна складова боргу, які є предметом спору у даній справі) визначено, що при розрахунках гарантованим постачальником не в повному обсязі з власником природного газу, газотранспортним та/або газорозподільним підприємством за період з початку року до місяця, що передував попередньому розрахунковому періоду включно, НКРЕКП застосовує коригувальний коефіцієнт до нормативу перерахування коштів на поточний рахунок гарантованого постачальника за відповідною категорією споживачів.

У разі виникнення обставин непереборної сили, внаслідок яких гарантований постачальник не має можливості проводити 100 % розрахунки з іншими учасниками платіжно-розрахункових відносин, та надання до НКРЕКП відповідної підтверджуючої інформації про такі обставини НКРЕКП може встановити граничні рівні оплати закупленого та/або протранспортованого природного газу у власника природного газу, та/або газотранспортного підприємства, та/або газорозподільного підприємства (у відсотках) за кожною категорією споживачів, після досягнення яких до нормативу перерахування коштів гарантованого постачальника коригувальний коефіцієнт не буде застосовуватися.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до п. 1.10 постанови Пленуму ВГСУ № 14 за загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки вказане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (ст. 607 ЦК України) або на відсутність вини (ст. ст. 614, 617 ЦК України, ст. 218 ГК України).

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2016 у справі № 910/3861/16 Господарського суду міста Києва прийнято з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими, і такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими матеріалами справи.

Таким чином постанова Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2016 у справі № 910/3861/16 Господарського суду міста Києва підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2016 у справі № 910/3861/16 Господарського суду міста Києва залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.10.2016 у справі № 910/3861/16 Господарського суду міста Києва залишити без змін.

Головуючий, суддя:Корнілова Ж.О. Судді:Грек Б.М. Могил С.К.