ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2016 року Справа № 910/16430/14

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Львов Б.Ю. і Палій В.В.

розглянув касаційну скаргу Державної адміністрації залізничного транспорту України, м. Київ (далі - Адміністрація),

на рішення господарського суду міста Києва від 11.07.2016 та

постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2016

зі справи № 910/16430/14

за позовом Антимонопольного комітету України, м. Київ (далі - АМК),

до Адміністрації

про стягнення 100 000 000 грн. пені.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача - Новицького М.З.,

відповідача - Корсуна Ю.Ю., Щербини В.М.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.07.2016 (суддя Марченко О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2016 (колегія суддів у складі: Тищенко О.В. - головуючий, Яковлєв М.Л. і Гончаров С.А.): позов задоволено; стягнуто з Адміністрації в доход державного бюджету України 100 000 000 грн. пені.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Адміністрація просить скасувати оскаржувані рішення та постанову попередніх судових інстанцій з даної справи і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Скаргу з посиланням на положення Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон) мотивовано тим, що висновки, покладені в основу оскаржуваних судових рішень, зроблено з порушенням норм матеріального права.

У відзиві на касаційну скаргу АМК заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про прийняття оскаржуваних судових рішень у відповідності з нормами матеріального і процесуального права та обставинами справи, і просить відповідні судові рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Судові інстанції у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків.

Згідно з рішенням АМК від 16.07.2013 № 576-р "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" у справі №136-26.13/386-12 (далі - Рішення № 576-р):

- визнано, що Адміністрація разом з іншими залізницями, об'єднаннями, підприємствами, установами й організаціями залізничного транспорту за результатами діяльності протягом 2012 року займала монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку перевезень вантажів транспортом загального користування;

- дії Адміністрації, які полягають у зобов'язанні залізниць (Південної, Південно-Західної та Одеської) зазначати у перевізних документах - перевезення зернових вантажів товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства (далі - ТОВ СП) "Нібулон" до станції Миколаїв-Вантажний як перевезення зернових вантажів на експорт (тобто з перетином державного кордону України) та донарахуванні і стягненні відповідної частки тарифу без належних обґрунтувань, визнано порушенням, передбаченим частиною першою статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на загальнодержавному ринку перевезення вантажів транспортом загального користування, що призвело до ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання (ТОВ СП "Нібулон"), які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку;

- за вказане порушення на Адміністрацію накладено штраф у сумі 100 000 000 грн.;

- Адміністрацію зобов'язано розробити та затвердити механізм контролю за правильністю визначення вантажовласниками (вантажовідправниками тощо) призначення (найменування) вантажу (експорт внутрішнє сполучення).

Постановою Вищого господарського суду України у даній справі від 26.04.2016: рішення і постанову попередніх судових інстанцій у цій же справі скасовано в частині стягнення з Адміністрації 100 000 000 грн. пені з передачею справи у відповідній частині на новий розгляд до господарського суду міста Києва; у решті ці рішення і постанову залишено без змін (тобто в частинах, що стосуються стягнення з відповідача штрафу в сумі 100 000 000 грн. і зобов'язання його виконати пункт 4 резолютивної частини рішення АМК).

Звертаючись до суду з позовом про стягнення з відповідача 100 000 000 грн. пені, АМК визначив період її нарахування з 22.07.2014 по 26.09.2014, тобто 67 днів. При цьому АМК враховано, що Адміністрацією було подано до АМК заяву про перегляд Рішення №576-р, і на період такого перегляду дія зазначеного рішення зупинялася.

Рішення № 576-р отримано відповідачем 01.08.2013, і саме з цієї дати починається перебіг двохмісячного строку для сплати штрафу у добровільному порядку.

Розпорядженням АМК від 16.08.2013 № 685-р прийнято до розгляду заяву відповідача про перегляд рішення № 576-р та зупинено виконання даного рішення до закінчення його перегляду; таким чином, з 01.08.2013 по 16.08.2013 минуло 15 днів, і для добровільної сплати штрафу у Адміністрації залишилось 47 днів.

03.06.2014 АМК прийнято рішення № 321-р (далі - Рішення № 321-р), яким залишено без змін Рішення № 576-р, тобто з 04.06.2014 продовжується перебіг двомісячного строку для сплати штрафу. Тому 21.07.2014 є останнім днем сплати відповідачем штрафу, оскільки 20.07.2014 є вихідним днем.

Загальна кількість днів прострочення сплати штрафу становить 67; сума пені за один день прострочення сплати штрафу складає 1 500 000 грн., а за 67 днів - 100 500 000 грн., проте, оскільки розмір пені не може перевищувати розміру накладеного на відповідача штрафу, стягненню з Адміністрації підлягає 100 000 000 грн. пені.

З приводу доводів відповідача стосовно того, що нарахування пені зупинялося у зв'язку з оскарженням Рішення № 321-р, судом зазначено, зокрема, таке.

Рішення № 576-р відповідачем у судовому порядку не оскаржувалося. А оскарження Рішення № 321-р не впливає на зупинення нарахування пені за невиконання Рішення № 576-р.

Причиною подання касаційної скарги стала незгода скаржника із стягненням з нього (згідно з оскаржуваним судовим рішенням) пені в сумі 100 000 000 грн.

Відповідно до частини п'ятої статті 56 Закону:

- за кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України (абзац перший);

- нарахування пені припиняється з дня прийняття господарським судом рішення про стягнення відповідного штрафу (абзац другий);

- нарахування пені зупиняється на час розгляду чи перегляду господарським судом: справи про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України про накладення штрафу; відповідного рішення (постанови) господарського суду (абзаци третій - п'ятий);

- нарахування пені зупиняється на час розгляду органом Антимонопольного комітету України заяви особи, на яку накладено штраф, про перевірку чи перегляд рішення у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (абзац сьомий).

Згідно зі статтею 58 Закону органи Антимонопольного комітету України, зокрема, за заявами осіб можуть переглянути рішення, прийняті ними у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. За результатами такого перегляду відповідні органи можуть: залишити рішення без змін; змінити рішення; скасувати рішення.

Вищий господарський суд України вважає, що і в повторному розгляді даної справи (в частині стягнення суми пені) попередні судові інстанції не встановили належним чином обставин, що входили до предмета доказування в даній справі.

Так, суди обох інстанцій виходили з того, що оскарження Рішення № 321-р не впливає на зупинення нарахування пені за невиконання Рішення № 576-р.

Відповідний висновок не ґрунтується на наведених приписах Закону, а також не враховує положення Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (Правил розгляду справ), затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 № 5 (з подальшими змінами і доповненнями), зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 06.05.1994 за № 90/299 (далі - Правила).

Так, за цими Правилами:

- під час провадження з перегляду рішення органи Комітету, службовці Комітету, відділення проводять дії, передбачені частиною другою статті 35 Закону та пунктом 23 цих Правил (пункт 52);

- за результатами перегляду рішення органи Комітету приймають рішення відповідно до частини третьої статті 58 Закону; рішення, прийняте за результатами перегляду, надається для виконання, надсилається та оприлюднюється відповідно до частини першої статті 56 Закону та пункту 33 цих Правил (пункт 55).

При цьому у статті 35 Закону та згаданому пункті 23 Правил йдеться про збирання та аналіз доказів, проведення дій, направлених на всебічне, повне і об'єктивне з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін.

З аналізу відповідних приписів Закону і Правил в їх сукупності разом із встановленими судовими інстанціями обставинами випливає, що, оскільки Рішення № 321-р приймалося у тій же справі № 136-26.13/386-12 і з додержанням тих же вимог, що й Рішення № 576-р, то у відповідних судових інстанцій не було підстав для висновку про те, що згадане Рішення № 321-р не підпадає під ознаки наведених приписів статті 56 Закону стосовно зупинення нарахування пені і що оскарження цього рішення не пов'язане з нарахуванням пені за невиконання Рішення № 576-р.

З огляду на помилковість відповідного висновку попередніми судовими інстанціями не з'ясовано належним чином обставини, пов'язані з нарахуванням пені, заявленої до стягнення, що свідчить про неправильне застосування судами вимог статті 47 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду господарським судом в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Відтак у Вищого господарського суду України відсутні й підстави для висновку про правильність застосування названими судовими інстанціями норм матеріального права, в тому числі Закону. Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Тому згідно з пунктом 3 статті 1119 та частини першої статті 11110 ГПК України оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. У такому розгляді суду необхідно врахувати викладене, встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін і поданими ними доказам належну правову оцінку та вирішити спір відповідно до закону.

Водночас інші доводи скаржника Вищим господарським судом України не приймаються. Так, не може бути взято до уваги посилання скаржника на необхідність застосування у розгляді даної справи частини першої статті 250 Господарського кодексу України, згідно з якою адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. Строки давності для застосування заходів відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції визначені статтею 42 Закону і статтею 281 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", а строки, встановлені згаданою статтею 250 Господарського кодексу України, до відповідних правовідносин не застосовуються. Про це зазначено і в пункті 5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 15 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства".

Що ж до зменшення розміру пені на підставі пункту 3 статті 83 ГПК України, про яке йдеться у касаційній скарзі, то, як зазначено у підпункті 20.1 пункту 20 названої постанови пленуму Вищого господарського суду України, Закон України "Про захист економічної конкуренції" не містить норм, які надавали б господарському суду право зменшувати розмір (а відтак і суму) стягуваних штрафу та/або пені (у разі їх правомірного нарахування); тому, зокрема, до відповідних правовідносин не може застосовуватися припис пункту 3 статті 83 ГПК України, який передбачає право господарського суду у прийнятті рішення зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню.

Керуючись статтями 1117 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної адміністрації залізничного транспорту України задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 11.07.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2016 зі справи № 910/16430/14 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Суддя В. Селіваненко

Суддя Б. Львов

Суддя В. Палій