Постанова ВГСУ від 20.12.2016 року у справі №906/1749/15

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2016 року Справа № 906/1749/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І., - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Дроботової Т.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4на ухвалиРівненського апеляційного господарського суду від 18.11.2016у справі№ 906/1749/15 Господарського судуЖитомирської областіза позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_3дофізичної особи-підприємця ОСОБА_4про стягнення 101066,12 грн.

за участю представників: позивачаОСОБА_5 - предст. дов. від 17.12.2015;відповідачане з'явився

ВСТАНОВИВ:

21.12.2015 фізична особа-підприємець ОСОБА_3 подала до господарського суду позовну заяву про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 101066,12 грн заборгованості за договором суборенди частини нежитлового приміщення та нарахованих сум 3% річних, інфляційних та пені за наслідками невиконання зобов'язань за договором.

Відповідач не виклав письмово свою позицію щодо позовних вимог, в судове засідання не з'явився, в зв'язку з чим спір вирішувався за приписами статті 75 Господарського процесуального кодексу України без участі уповноваженого представника відповідача.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 18.02.2016 (суддя Тимошенко О.М.) позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 63706,00 грн боргу, 24346,32 грн пені, 1347,87 грн 3% річних, 11665,93 грн інфляційних та 1515,99 грн судового збору.

26.09.2016 відповідач подав до Господарського суду Житомирської області заяву про ознайомлення з матеріалами справи, в якій зазначив, що 26.09.2016 дізнався про існуючий спір, який розглядався господарським судом, просив суд надати можливість ознайомитись з матеріалами справи для можливості оскарження рішення місцевого господарського суду в апеляційній інстанції.

10.10.2016 відповідач подав до Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу з клопотанням про відстрочення сплати судового збору.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.10.2016 апеляційну скаргу повернуто скаржнику без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 97 Господарського процесуального кодексу України, заяву про відстрочення сплати судового збору не задоволено.

04.11.2016 відповідач вдруге звернувся з апеляційною скаргою, усунувши недоліки, вказані в ухвалі Рівненського апеляційного господарського суду від 21.10.2016, та заявивши клопотання про відновлення пропущеного строку.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 18.11.2016 (суддя Петухов М.Г.) відмовлено у поновленні пропущеного строку для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Житомирської області від 18.02.2016. Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 18.11.2016 (судді Петухов М.Г.- головуючий, Гулова А.Г., Маціщук А.В.) апеляційну скаргу повернуто скаржнику без розгляду.

Не погоджуючись з висновками апеляційного суду, відповідач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвали апеляційного господарського суду від 18.11.2016, справу направити на подальший розгляд до суду апеляційної інстанції та розглянути клопотання про відновлення строків на апеляційне оскарження. Касаційну скаргу обґрунтовано порушенням судом апеляційної інстанції вимог процесуального права статті 22, 43 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не досліджено та надано невірну оцінку доказам відповідача щодо поважності підстав пропуску строку оскарження рішення суду; порушенням принципу доступності до правосуддя, рівності та змагальності сторін та права на справедливий судовий захист порушеного права, визначеного статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відмовляючи у задоволенні клопотання про відновлення строку на апеляційне оскарження, суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідач не знав про існування судового рішення та про існування такого спору, відмовляючи у задоволенні клопотання суд фактично позбавив відповідача права на судовий захист майнових інтересів та гарантованого права на доступ до суду.

Відповідач не скористався процесуальним правом на участь свого представника у судовому засіданні касаційної інстанції; відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановив апеляційний господарський суд та вбачається з обставин справи, відповідач звернувся повторно з апеляційної скаргою з порушенням строку на оскарження рішення місцевого господарського суду.

Підставою пропуску встановленого процесуальним законодавством строку на яку вказав відповідач є необізнаність про існування рішення або спору в господарському суді. Відповідач пояснив, що не проживає за адресою, вказаною позивачем у позові, відтак, будь-якої кореспонденції не отримував, а дізнався про існування рішення зі слів державного виконавця та відповідно за результатом ознайомлення зі справою після вказаного повідомлення лише 26-28.09.2016.

Вказані обставини підтверджується також матеріалами справи, з яких вбачається неодноразове повернення поштових відправлень на адресу, зазначену у позові та вказану у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб: 10029, АДРЕСА_1.

Відмовляючи у задоволенні клопотання про відновлення пропущеного строку на подання апеляційної скарги та повертаючи апеляційну скаргу заявнику, суд апеляційної інстанції послався на відсутність підстав для відновлення пропущеного процесуального строку для подання даної апеляційної скарги у зв'язку з тим, що місцевий господарський суд належним чином виконав передбачену процесуальним законодавством процедуру повідомлення сторони про слухання справи; поштова кореспонденція направлялась на зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців адресу, враховуючи, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб, а направлення кореспонденції на вказану адресу є належним повідомленням про порушення провадження у справі.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини першої статті 93 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом пяти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 97 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про поновлення цього строку або таке клопотання відхилено.

Апеляційний господарський суд постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, та незалежно від поважності причини пропуску цього строку.

Відповідно до статті 53 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою сторони, прокурора може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений процесуальний строк.

При цьому пропуск процесуального строку в процесуальному праві - це юридичний факт, який настає внаслідок бездіяльності уповноваженої особи в момент настання (або закінчення) цього строку з поважних причин чи з причини, що не можуть бути визнані такими, і такий, що породжує відповідні правові наслідки. Відновлення процесуального строку являє собою визнання судовим органом (суддею) дійсним права вчинити певну процесуальну дію, втраченого внаслідок пропуску заінтересованою особою процесуального строку, який встановлено для його здійснення, з причин, які визнано судом поважними. Питання про відновлення пропущеного процесуального строку розглядається судом за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи. У заяві повинно міститися обґрунтування поважності причин пропуску процесуального строку. Суд відновлює процесуальний строк, якщо визнає поважними ті причини пропуску строку, про які вказала сторона, а відновлення процесуального строку означає лише, що суд надає дозвіл особі за наведених нею обставин вчинити процесуальну дію, незважаючи на те, що строк для її вчинення пропущено.

Як вбачається зі змісту клопотання про відновлення строку на апеляційне оскарження та касаційної скарги, відповідач обґрунтовував поважність причин пропуску строку для звернення з апеляційною скаргою тим, що не був обізнаний з рішенням суду до ознайомлення з ним 26.09.2016, після чого невідкладно звернувся з апеляційною скаргою; не приймаючи участь у процесуальних діях в межах судового процесу, відповідач був позбавлений доступу до правосуддя та можливості захистити свої інтереси.

Статтею 129 Конституції України встановлені основні засади судочинства, до яких віднесено забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Зазначена конституційна норма конкретизована законодавцем у статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, передбачених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення, а також на перегляд справи Верховним Судом України.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Згідно зі статтею 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Право апеляційного оскарження стороною рішення господарського суду передбачено приписами статей 22, 91 Господарського процесуального кодексу України. За приписами частини 1 статті 91 вказаного Кодексу сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Колегія суддів також відзначає, що згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відтак, в рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України" зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб. Тим не менш, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються та ціллю, якої прагнуть досягти (пункт 31 рішення Європейського суду з прав людини від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України").

Згідно з частинами першою-третьою статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Отже, оскільки відповідно до наведених норм права та практики ЄСПЛ, як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та доступ до правосуддя, суд апеляційної інстанції, під час вирішення питання щодо поважності пропуску строку на оскарження рішення мав врахувати, що з чисельних повернень вбачається, що кореспонденція суду (процесуальні документи) не були отримані відповідачем, тобто, інформація скаржника щодо його необізнаності наявності судового провадження підтверджена вказаними обставинами і не спростована судом апеляційної інстанції; при цьому про обставини умисного ухилення відповідача від отримання кореспонденції суд не вказав.

Суд апеляційної інстанції мотивував свою ухвалу про відмову в поновленні строку на апеляційне оскарження рішення суду тим, що місцевий господарський суд вчинив всі дії, необхідні для належного повідомлення сторони про судовий розгляд справи, переклавши при цьому всі процесуальні наслідки на відповідача, не врахувавши, що на даній стадії ним повинно вирішуватись питання тільки про поважність причин порушення відповідачем строку оскарження рішення суду, та передбаченого вищевказаними нормами права та статтею 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" права на справедливий суд та конституційно гарантований доступу до судочинства.

Відтак, висновки апеляційного господарського суду про відмову у задоволенні клопотання про відновлення пропуску строку на оскарження рішення суду не спростовують доводів відповідача про поважність наведених ним причин.

За приписами частини 1 статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм процесуального права. Виходячи з викладеного, ухвали Рівненського апеляційного суду від 18.11.2016 у даній справі підлягають скасуванню з передачею справи на розгляд до Рівненського апеляційного господарського суду зі стадії прийняття до апеляційного провадження.

Керуючись статтями 43, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112, частиною 3 статті 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України