ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2016 року Справа № 905/713/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіШевчук С.Р. (доповідач) суддівВладимиренко С.В., Євсікова О.О., розглянувши касаційні скарги 1) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області; 2) Міністерства енергетики та вугільної промисловості України на рішенняГосподарського суду Донецької області від 26.07.2016 року на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 05.09.2016 року у справі№ 905/713/16 Господарського суду Донецької області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Південтрансбуд" доРегіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1) Міністерства енергетики та вугільної промисловості України; 2) Головного управління Державної казначейської служби у Донецькій області провнесення змін до договору оренди № 745/2001 від 01.03.2001 року та стягнення коштів у розмірі 8 452 142,90 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача: Костюк С.В., дов. № 15 від 05.08.2016

- відповідача: Зубарєва Н.В., дов. № 46 від 27.10.2016

- третьої особи-1: Притула Г.Ю., дов. № 114/2016 від 07.11.2016

- третьої особи-2: не з'явилися

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Південтрансбуд" (надалі - позивач / ТОВ "Південтрансбуд") звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області (надалі - відповідач / РВ ФДМУ по Донецькій області) та, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просило суд внести зміни до договору оренди № 745/2001 від 01.03.2001 р., укладеного між ТОВ "Південтрансбуд" та РВ ФДМУ по Донецькій області, шляхом продовження строку дії Договору з 01.03.2016 р. до 01.03.2026 р.

Рішенням господарського суду Донецької області від 26.07.2016 у справі № 905/713/16 (головуючий суддя Мальцев М.Ю., судді: Левшина Г.В., Гринько С.Ю.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 05.09.2016 (головуючий суддя Чернота Л.Ф., судді: Зубченко І.В., Радіонова О.О.), позов задоволено частко: внесено зміни до договору оренди № 745/2001 від 01.03.2001 року, укладеного між ТОВ "Південтрансбуд" та РВ ФДМУ по Донецькій області шляхом продовження строку дії договору оренди № 745/2001 з 01.03.2001 року до 01.10.2017 року.

Не погоджуючись з прийнятими у даній справі судовими рішеннями, РВ ФДМУ по Донецькій області звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. ст. 526, 652 ЦК України, зазначаючи, що укладений між сторонами договір оренди припинив свою дію, а отже відсутні правові підстави для внесення змін до такого договору, при цьому, на думку скаржника, Міністерство енергетики та вугільної промисловості як уповноважений орган по управлінню державним майном цілісного майнового комплексу "Південнодонбаське вантажно-транспортне управління" скористалося правом, передбаченим ч. 3 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", заздалегідь попередивши РВ ФДМУ та орендаря про намір викоритсовувати спірне майно для власних потреб та непогодження продовження договору оренди, у зв'язку з чим просить скасувати рішення господарського суду Донецької від 26.07.2016 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15.09.2016 у справі № 905/713/16 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, також не погоджуючись з прийнятими у справі рішенням та постановою, звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, за змістом якої просить скасувати оскаржувані судові акти та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні заявлених ТОВ "Південтрансбуд" позовних вимог, з аналогічних підстав, вказаних у касаційній скарзі РВ ФДМУ по Донецькій області, посилаючись при цьому на порушення та неправильне застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. ст. 526, 652 ЦК України.

Перевіривши доводи касаційних скарг, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 01.03.2001 р. між ТОВ "Південтрансбуд" (орендар) та РВ ФДМУ по Донецькій області (орендодавець) укладено договір оренди № 745/2001(надалі - Договір оренди), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне майно-цілісний майновий комплекс "Південнодонбаське вантажно-транспортне управління", розташоване у місті Вугледар, Донецької області.

Згідно з п. 2.1. Договору оренди орендар вступає у строкове платне користування підприємством у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі підприємства.

Як з'ясовано судами, на виконання умов Договору оренди майно було передано, що підтверджується відповідним актом приймання-передачі від 01.03.2001 р.

Також, у відповідності з Договором № 4 від 06.11.2009 р. про внесення змін до Договору оренди орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне майно - цілісний майновий комплекс "Південтрансбуд", склад і вартість якого визначено відповідно до акту оцінки, протоколу про результати інвентаризації та передавального балансу підприємства, складеного станом на 01.02.2001 р., вартість якого становить 3 567 807 грн.

Як визначено пунктом 10.1. Додаткової угоди № 3 до Договору оренди, цей Договір діє з 01.03.2001 р. по 01.03.2016 р.

За змістом п. 10.3. Договору оренди зміни і доповнення або розірвання цього договору допускаються за взаємною згодою сторін. Зміни і доповнення, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати її подання до розгляду іншій стороні.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір підлягає продовженню на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього договору (п. 10.6. Договору оренди).

Пунктом 10.7. Договору оренди передбачено, що його чинність припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено, приватизації підприємства за участю орендаря, загибелі підприємства, достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням арбітражного суду у разі порушення умов цього договору, у тому числі наявності заборгованості по орендній платі понад 3 місяців, а також у разі невиконання орендарем взятого на себе зобов'язання, що до страхування орендованого майна протягом 1-го місяця з дати укладання договору, банкрутства орендаря та в інших випадках, прямо передбачених чинним законодавством України.

З матеріалів справи вбачається, що 20.10.2015 р. позивачем на адресу відповідача був направлений лист № 01.01-19/227 щодо продовження терміну дії Договору оренди строком до 01.03.2026 р. на тих самих умовах, що передбачені договором оренди.

Листом № 11-04-07278 від 23.12.2015 р. відповідач повідомив позивача про те, що Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, з посиланням на лист від 18.11.2015 р. № 01/12-3221, не погоджує продовження зазначеного Договору оренди, оскільки має намір використовувати майно цілісного майнового комплексу "Південнодонбаське вантажно-транспортне управління" для власних потреб.

Звертаючись до господарського суду першої інстанції з відповідними позовними вимогами про продовження дії спірного Договору оренди, ТОВ "Південтрансбуд" вказувало, що у період проведення "Антитерористичної операції" (з 14.04.2014 по 31.12.2015) має місце зниження показників фінансового стану позивача, в частині прибутковості, від здійснення господарської діяльності з використанням орендованого майна - цілісного майнового комплексу "Південнодонбаське вантажно-транспортне управління", з огляду на що для досягнення ТОВ "Південтрансбуд" планового прибутку від здійснення господарської діяльності з використанням орендованого майна додатково необхідно продовжити термін дії Договору оренди щонайменше на один рік та сім місяців, з посиланням на положення ст. 652 ЦК України.

При цьому, позивач не зазначав, що жодним нормативно-правовим актом цілісний майновий комплекс "Південнодонбаське вантажно-транспортне управління" не віднесено до сфери управління будь-якого з міністерств, в тому числі і Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, а тому відмова останнього не має юридичного значення для продовження строку дії Договору та не створює юридичних наслідків ані для орендодавця, ані для орендаря.

Місцевий та апеляційний господарські суди, частково задовольняючи позов, дійшли передчасних висновків щодо наявності підстав для такого задоволення, з огляду на таке.

Статтею 509 ЦК України унормовано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

За змістом частини 1 статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

У відповідності зі ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями статті 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 6 ст. 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 4 ст. 284 ГК України строк договору оренди визначається за погодженням сторін.

Водночас, статтею 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" унормовано, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

За змістом ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом (ст. 651 ЦК України).

У відповідності зі ст. 652 ЦК України У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору.

Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Так, суди, погоджуючись частково з доводами ТОВ "Південтрансбуд", не встановили наявність всіх чотирьох умов, визначених ст. 652 ЦК України, для внесення змін до спірного Договору оренди в частині продовження строку його дії у зв'язку з обставинами, які істотно змінилися.

Окрім того, поза увагою місцевого та апеляційного господарських судів, залишилися посилання відповідача та третьої особи-1 щодо обов'язковості погодження уповноваженим органом управління держаним майном на продовження строку дії спірного Договору оренди, а саме - Міністерства енергетики та вугільної промисловості.

Також, у своїй касаційній скарзі, третя особа-1 вказує, що органом управління Державного підприємства "Південнодонбаське вантажно-транспортне управління" було Міністерство палива та енергетики України, правонаступником якого є саме третя особа-1 - Міністерства енергетики та вугільної промисловості, відповідно до указу Президента України № 1085/2010 від 09.12.2010. Однак, судами попередніх інстанцій не досліджено належним чином зазначений факт.

Ні місцевим, ні апеляційним господарськими судами, до того ж, не надано правової оцінки посиланням скаржників на розпорядження Кабінету Міністрів України № 417-р від 01.10.2005 стосовно незмінюваності статусу орендованого майна.

В силу вимог ст.1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору вимог ст.ст. 43, 47, 43, 84, 105 ГПК України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, тобто рішення і постанова не відповідають нормам матеріального і процесуального права.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на вищезазначене, Вищий господарський суд України вважає за необхідне скасувати прийняті у справі судові рішення з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно з'ясувати всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для їх розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від цього прийняти основане на законі рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області задовольнити частково.

Касаційну скаргу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України задовольнити частково.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 05.09.2016 року та рішення Господарського суду Донецької області від 26.07.2016 року у справі № 905/713/16 скасувати, справу передати на новий розгляд до господарського суду Донецької області в іншому складі суду.

Головуючий суддя С.Р. Шевчук

С у д д я С.В. Владимиренко

С у д д я О.О. Євсіков