ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2016 року Справа № 904/5615/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіШевчук С.Р. (доповідач) суддівВладимиренко С.В., Демидової А.М. розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.11.2016 у справі№ 904/5615/16 господарського суду Дніпропетровської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" доДержавного вищого навчального закладу "Національний гірничий університет" про стягнення 5 110,67 грнв судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача: не з'явилися

- відповідача: не з'явилися

В С Т А Н О В И В:

У липні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" звернулось до Господарського суду з позовом до Державного вищого навчального закладу "Національний гірничий університет" про стягнення заборгованості в розмірі 5 110,67 грн., з яких: 5085,66 грн. основного боргу, 25,01 грн. - 3% річних.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 02.08.2016 у справі № 904/5615/16 (суддя Рудь І.А.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.11.2016 (головуючий суддя Подобєд І.М., судді Березкіна О.В., Дармін М.О.) у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема статей 526, 625, 642 Цивільного кодексу України, просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.08.2016 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.11.2016 у справі №904/5615/16, прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Відповідач не скористався правом, наданим статтею 1112 Господарського кодексу України, не надав відзив на касаційну скаргу, що в силу положень статті 1112 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.

Сторони не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, у квітні 2016 року позивач передав відповідачу, а відповідач отримав від позивача природний газ в обсязі 636 м3 на загальну суму 5085,66 грн., що підтверджено відповідним актом приймання-передачі природного газу №ДО300020236 від 30.04.2016. Акт підписаний обома сторонами без заперечень і зауважень та скріплений печатками підприємств.

У зв'язку з несплатою відповідачем отриманого газу, позивач звернувся з позовними вимогами до відповідача сплатити 5085,66 грн. заборгованості та три проценти річних в сумі 25,01 грн.

Відмовляючи позивачеві в позові, місцевий господарський суд виходив з того, що між сторонами не існувало договірних відносин щодо поставки означеного обсягу природного газу. Судом зауважено, що системний аналіз низки правових норм (статей 1, 12 Закону України "Про ринок природного газу", статей 11, 509, 626, 638 Цивільного кодексу України, статей 173, 179 Господарського кодексу України, Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2496 від 30.09.2015р.) свідчить про те, що постачання природного газу споживачам здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між постачальником та споживачем у письмовій формі відповідно до вимог вищезазначених Правил постачання природного газу, якими визначені всі істотні умови, необхідні для договору даного виду. Відтак, за відсутності укладеного між сторонами договору у формі єдиного документу підписаного сторонами та скріпленого їх печатками, відсутні правові підстави для стягнення заявленої позивачем заборгованості.

Апеляційний суд, повторно розглядаючи справу погодився з висновком місцевого суду про відсутність підстав для задоволення позову, однак з інших мотивів.

Так, апеляційний суд дійшов висновку про можливість укладення договору не лише шляхом складання єдиного документа, підписаного сторонами, а й шляхом обміну листами, телеграмами, факсограмами, телефонограмами та іншими документами. При цьому, судом зауважено про можливість стягнення заявленої позивачем суми основного боргу та трьох відсотків річних на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі природного газу №ДО300020236 від 30.04.2016р., оскільки акт є первинним документом бухгалтерської звітності, що фіксує господарську операцію, яка відбулась між сторонами, а тому може підтверджувати факт набуття відповідачем у позивача означеного в цьому акті обсягу природного газу на платній основі.

При цьому, судом застосовано статтю 530 Цивільного кодексу України, якою визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відсутність доказів пред'явлення позивачем відповідачу згаданої вимоги за висновком апеляційного суду, унеможливлює задоволення поданого ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" позову.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення у касаційному порядку, колегія суддів вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову передчасними з огляду на таке.

Відповідно до статі 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами статті 193 вказаного Кодексу, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 2 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 692 вказаного Кодексу передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, у квітні 2016 року позивач передав відповідачу, а відповідач отримав від позивача природний газ в обсязі 636 м3, що підтверджено відповідним актом приймання-передачі природного газу №ДО300020236 від 30.04.2016. Акт підписаний обома сторонами без заперечень і зауважень та скріплений печатками підприємств.

Беручи до уваги, що підписаний покупцем акт приймання-передачі природного газу є первинним документом бухгалтерської звітності у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", як встановлено апеляційним судом, відповідає вимогам статті 9 названого Закону, фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що акт приймання-передачі природного газу №ДО300020236 від 30.04.2016 є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Натомість висновок місцевого суду, щодо можливості розрахунку за поставлений товар виключно на підставі підписаного між позивачем та відповідачем договору не ґрунтується на нормах цивільного законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини сторін.

Разом з цим, колегія суддів не може погодитися із висновками апеляційного суду про необхідність пред'явлення позивачем відповідної вимоги відповідачу, як це встановлено статтею 530 Цивільного кодексу України.

Так, апеляційним судом залишено поза увагою частину 2 названої статті, якою визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором не встановлено інший строк оплати. Відтак обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття.

Судами не з'ясовувалось, чи погоджували сторони у акті прийому-передачі від 30.04.2014 або у інших документах, якими обмінювались (листи, телефонограми тощо) порядок розрахунку за поставлений товар.

За відсутності відповідного порядку, за встановлених судами обставин прийняття відповідачем газу за актом приймання-передачі від 30.04.2016, обов'язок розрахуватися за цей товар у покупця виникає відповідно до приписів статті 692 Цивільного кодексу України.

Касаційна інстанція зазначає, що наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень у господарських справах зі спорів про стягнення заборгованості за поставлений товар, що виникають з подібних правовідносин (постанови Верховного суду України від 19.08.2014 у справі №3-78гс14, від 30.09.2014 у справі №3-121гс14).

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскаржувані судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів вказаним вимогам не відповідають.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не з'ясували всі суттєві обставини справи, що мають значення для вирішення спору, не надали їм в порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України належної юридичної оцінки, не встановили момент виникнення у відповідача обов'язку розрахуватися за поставлений йому товар, у зв'язку з чим дійшли передчасних висновків про відмову у задоволенні позову.

Судами також не перевірено наданий позивачем розрахунок суми основного боргу та трьох відсотків річних, що унеможливлює прийняття нового рішення судом касаційної інстанції, оскільки за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на вищезазначене, Вищий господарський суд України вважає за необхідне скасувати прийняті у справі судові рішення з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно з'ясувати всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для їх розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від цього прийняти основане на законі рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 02.11.2016 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.08.2016 у справі № 904/5615/16 скасувати, справу передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області в іншому складі суду.

Головуючий суддя С.Р. Шевчук

С у д д я С.В. Владимиренко

С у д д я А.М. Демидова