ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2016 року Справа № 5011-30/13256-2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т. Дроботової - головуючого І. Алєєвої Л. Рогач

за участю представників: прокуратури Попенко О.С. - прокурор ГПУ посв. №042031 позивача Дацьків А.І. - дов. від 13.06.2016 відповідача Бітюкова І.В. - до.від 31.10.2016 розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "АДМ Трейдінг Україна" на постановувід 20.09.2016 Київського апеляційного господарського суду у справі№5011-30/13256-2012 господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "АДМ Трейдінг Україна"

до Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в особі філії ПАТ "ДПЗКУ "Дубенський комбінат хлібопродуктів" за участю Прокуратури міста Києва прозобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2012 р. ТОВ "Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)" звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в особі філії ПАТ "ДПЗКУ" "Дубенський комбінат хлібопродуктів" про зобов'язання відповідача відвантажити ріпак вагою 717 049 кг відповідно до складської квитанції на зерно №228 від 07.09.2012 р., яке належить позивачу на праві власності, посилаючись на приписи статей 525, 526, частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України, статей 175, 193 Господарського кодексу України та статті 54 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач вказував на те, що 05.07.2012 р. між ним та відповідачем був укладений договір складського зберігання зерна №3, за яким позивач передав на зберігання відповідачеві насіння ріпаку 1 класу урожаю 2012 року в кількості 1 292, 973 тонн, що підтверджується складською квитанцією на зерно №146 від 01.07.2012 р. Зазначена квитанція пізніше була анульована і на залишок зерна заліковою вагою 717 049 кг була виписана нова складська квитанція на зерно №228 від 07.09.2012 р.

Позивач листом №201 від 10.09.2012 р. звертався до відповідача з проханням здійснити відвантаження ріпаку. Однак, відповідач листом №254 від 10.09.2012 р. повідомив про неможливість здійснити відвантаження зерна, оскільки відповідно до постанови начальника СВ Дубенського МВ УМВС України в Рівненській області про приєднання речових доказів від 04.09.2012 р., на спірний ріпак накладено заборону на відчуження та приєднано до кримінальної справи №7/176-12, як речовий доказ.

Позивач вказує на невиконання відповідачем вимог діючого законодавства України та умов договору складського зберігання зерна № 3 від 05.07.2012 р. в частині невідвантаження на вимогу позивача ріпака вагою 717 049,00 кг.

ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" у відзиві на позовну заяву просило відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі вказуючи на те, що відповідач не здійснив відвантаження ріпаку через об'єктивні причини, про що повідомив позивача листом від 10.09.2012 р. №254.

25.09.2014 р. ухвалою господарського суду міста Києва було змінено найменування позивача з ТОВ "Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)" на ТОВ "АДМ Трейдінг Україна".

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.11.2014 р. (судді Ващенко Т.М., Бондаренко Г.П., Трофименко Т.Ю.) позов задоволено повністю. Зобов'язано ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в особі філії "Дубненський комбінат хлібопродуктів" відвантажити ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" ріпак вагою 717 049,00 кг відповідно до складської квитанції на зерно № 228 від 07.09.2012 р.

За апеляційною скаргою ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" Київський апеляційний господарський суд (судді: Лобань О.І., Майданевич А.Г., Федорчук Р.В.), переглянувши рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2014 р. в апеляційному порядку, постановою від 16.03.2015 р. залишив його без змін з тих же підстав.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.06.2015 р. було скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2015 р. та рішення господарського суду м. Києва від 25.11.2014 р. у цій справі, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

За результатами нового розгляду справи, рішенням господарського суду міста Києва від 25.08.2015 р. (суддя Якименко М.М.) в позові відмовлено повністю.

Мотивуючи рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що відсутні підстави для повернення спірного ріпаку позивачеві, оскільки ріпак на підставі вироку Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 19.03.2013 р. у справі №1705/3486/2012 було повернуто його законному власнику.

За апеляційною скаргою ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" Київський апеляційний господарський суд (судді: Сітайло Л.Г., Калатай Н.Ф., Ропій Л.М.), переглянувши рішення господарського суду міста Києва від 25.08.2015 р. в апеляційному порядку, постановою від 20.09.2016 р. залишив його без змін з інших підстав.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірний ріпак знаходиться на зберіганні в інших підприємств на виконання постанов слідчого, як речовий доказ, в кримінальному провадженні, що унеможливлює подальше розпорядження вказаним ріпаком відповідачем, та, відповідно, виконання ним умов договору зберігання.

ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 25.08.2015 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2016 р. та прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 16, 526, 629, 949, 950, 951, 952 Цивільного кодексу України, статей 20, 193 Господарського кодексу України, статей 33, 34, 35 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", статей 34, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник наголошує на неналежному виконанні відповідачем укладеного між сторонами у справі договору зберігання, а тому вважає, що відповідач зобов'язаний повернути позивачеві із зберігання належне останньому зерно ріпаку.

Він також зазначає про те, що вирок Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 17.03.2014 р. у справі №559/2983/13-к скасовано ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 19.08.2015 р.

Заявник у касаційній скарзі, посилається на те, що саме по собі визнання спірного зерна речовим доказом у кримінальній справі та його переміщення до інших підприємств не звільняє відповідача від обов'язку виконати господарське зобов'язання в натурі за договором зберігання; що спірне зерно не наділено індивідуальними ознаками.

Від Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" судом отримано відзив на касаційну скаргу та додаткові пояснення, в яких товариство просить судові акти у справі залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників позивача, відповідача та прокурора, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 05.07.2012 р. між ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в особі філії ПАТ "ДПЗКУ" "Дубенський комбінат хлібопродуктів" (зерновий склад) та ТОВ "Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)" (поклажодавець) був укладений договір складського зберігання зерна №3, за умовами якого поклажодавець зобов'язався передати, а зерновий склад прийняти на зберігання олійні культури (зернові, зернобобові, круп'яні, олійні культури) врожаю 2012 року, надавати додаткові послуги, відповідно до додатку № 1, що є невід'ємною частиною договору та в установлений строк повернути їх поклажодавцю або особі, зазначеній ним як, одержувач, відповідно до якісних показників, передбачених договором.

Пунктом 1.2 розділу 1 договору сторони узгодили, що зерновий склад забезпечує знеособлене зберігання зерна за культурами і класами.

Згідно з пунктом 1.3 розділу 1 договору зерно, що доставляється на зберігання Зерновому складу згідно із договором є власністю поклажодавця. Зерновий склад не має права продавати або будь-яким іншим чином розпоряджатися зерном поклажодавця, яке знаходиться у нього на зберіганні, до закінчення строку зберігання, передбаченого договором, крім випадків, передбачених пунктом 4.2.5 договору.

Пунктом 3.4 розділу 3 договору сторони визначили, що вид, кількість і якість прийнятого на зберігання Зерна зазначається в складському документі.

За приписами пункту 3.13 розділу 3 договору, зерно вважається відвантаженим зерновим складом з моменту видачі акта-розрахунку на зерно та товаротранспортної накладної. Зерно вважається переоформленим Зерновим складом з моменту видачі та підписання сторонами акта-розрахунку на зерно та складського документа.

Пунктом 4.1.5 розділу 4 договору сторони передбачили, що зерновий склад зобов'язаний видати складські документи на зерно не пізніше наступного дня після прийняття його на зберігання.

Пунктом 4.1.10 розділу 4 договору зерновий склад зобов'язався повернути зерно за першою вимогою поклажодавця у разі, коли передбачений договором строк зберігання не закінчився за умови, якщо поклажодавець за 10 днів до передбачуваної дати відвантаження зерна подає письмову заяву, в якій повинно зазначатись найменування культури, її кількість, якість за класом, група згідно зі стандартами, вид транспорту, залізнична станція призначення, реквізити одержувача, дата відвантаження.

01.08.2012 р. між ПП ОСОБА_7 (постачальник) та ТОВ "Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)" (покупець) було укладено договір поставки №519/1-077614, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити, а покупець прийняти й оплатити наступну продукцію: ріпак 1 класу, урожаю 2012 року у термін та на умовах, передбачених у цьому договорі.

На виконання умов договору поставки №519/1-077614 ПП ОСОБА_7 передав ТОВ "Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)" 1 292, 973 тонн ріпаку 1 класу, що підтверджується накладною №136 від 01.08.2012 р.

Судами також встановлено, що відповідачем на підставі договору складського зберігання зерна № 3 від 05.07.2012 р. прийнято на зберігання від позивача насіння ріпаку першого класу в кількості 1292973 кг урожаю 2012 року, що підтверджується складською квитанцією на зерно № 146 від 01.08.2012 р. з приміткою "переоформлено з ФОП ОСОБА_7". Вказана складська квитанція була анульована і на залишок насіння ріпаку першого класу урожаю 2012 року заліковою вагою 717 049 кг була виписана складська квитанція на зерно № 228 від 07.09.2012 р.

Листом № 201 від 10.09.2012 р. позивач звернувся до відповідача з проханням роз'яснити причину відмови навантаження ріпаку 1 класу у вагони зерновози в кількості 717 049 кг, якій належить ТОВ "АСТІ (Україна)" згідно складської квитанції серія АФ №497007 від 07.09.2012 р.

Листом від 10.09.2012 року №254 відповідач повідомив позивача, що ріпак згідно складської квитанції серії АФ №497007 від 07.09.2012 р. в кількості 717 049 кг знаходиться під арештом згідно з постановою про приєднання речових доказів СВ Дубенського МВ УМВС України Рівненської області від 04.09.2012 р.

Відповідач листом № 235 від 14.09.2012 р. відмовив позивачу у відвантаженні ріпака в кількості 717 049 кг, у зв'язку з тим, що СВ Дубенський МВ УМВС України надало заборону на його відчуження, оскільки він придбаний шахрайським шляхом.

Листом № 206 від 13.09.2012 р. позивач повторно звернувся до відповідача з вимогою негайно розпочати відвантаження ріпаку першого класу урожаю 2012 року в кількості 717 049 кг.

14.09.2012 р. своїм листом №214 позивач звернувся до відповідача з вимогою не допустити переміщення ріпаку першого класу урожаю 2012 року в кількості 717 049 кг за межі зернового складу.

Згідно з витягом №5620 з реєстру складських документів ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" що станом на 14 год. 30 хв. 21.09.2012 року ТОВ "Альфред С. Топфер Інтернешенал (Україна)" зберігало на ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" зерно згідно договору складського зберігання від 05.07.2012 №3, найменування зерна: насіння ріпаку І класу, фізична вага 717049 кг, термін зберігання на складі - до 31.05.2013 року.

11.09.20012 р. начальником СВ Дубенського МВ УМВС України Рівненської області підполковником міліції І.М. Гай було винесено постанову про визначення місця зберігання речових доказів, згідно якої було вирішено передати для зберігання голові СВК ім. Лесі Українки ОСОБА_9 158129 кг ріпаку (том 1 а.с.73)

12.09.20012 року начальником СВ Дубенського МВ УМВС України Рівненської області підполковником міліції І.М. Гай були винесені постанови про визначення місця зберігання речових доказів, згідно яких було вирішено передати для зберігання: голові СВК "Нива" ОСОБА_10 34775 кг ріпаку; голові СФГ "Серпанок" ОСОБА_11 89130 кг ріпаку; голові ФГ "Нива" ОСОБА_12 215109 кг ріпаку.

13.09.2012 р. начальником СВ Дубенського МВ УМВС України Рівненської області підполковником міліції І.М. Гай були винесені постанови про визначення місця зберігання речових доказів, згідно з якими було вирішено передати для зберігання: голові ДП "Еліта" інституту сільського господарства Західного полісся НААН ОСОБА_13 82835 кг ріпаку; голові ДП "Еліта" інституту сільського господарства Західного полісся НААН ОСОБА_13 244039 кг ріпаку.

14.09.2012 р. начальником СВ Дубенського МВ УМВС України Рівненської області підполковником міліції І.М. Гай були винесені постанови про визначення місця зберігання речових доказів, згідно яких було вирішено передати для зберігання голові ТОВ ім. Маркіяна Шашкевича ОСОБА_14 917109 кг ріпаку.

01.10.2012 року начальником СВ Дубенського МВ УМВС України Рівненської області підполковником міліції І.М. Гай було винесено постанову про визначення місця зберігання речових доказів, згідно якої було вирішено передати для зберігання голові СФГ "Шанс" ОСОБА_15 34417 кг ріпаку.

У період вересень - жовтень 2012 року було здійснено відповідне передання та переміщення ріпаку, що підтверджується наявними в матеріалах справи наказами, накладними та актами - приймання передачі.

Крім того, судом апеляційної інстанції було встановлено, що вирок Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 17.03.2014 р. у справі №559/2983/13-к (на підставі якого спірне зерно ріпаку було передано первісним сільгоспвиробникам) скасовано ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 19.08.2015 р.; що ухвалою Радивилівського районного суду Рівненської області від 18.02.2016 р. у справі №559/2983/13-к, провадження у кримінальній справі зупинено, ОСОБА_16 оголошено в розшук.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами, предметом позову у даній справі є вимога ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" заявлена до ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в особі філії ПАТ "ДПЗКУ" "Дубенський комбінат хлібопродуктів" про зобов'язання відповідача відвантажити ріпак вагою 717 049 кг відповідно до складської квитанції на зерно №228 від 07.09.2012 р., яке належить позивачу на праві власності, на підставі статей 525, 526, частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України, статей 175, 193 Господарського кодексу України та статті 54 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами статті 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Статтею 938 Цивільного кодексу України визначено, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Відповідно до присів статті 950 Цивільного кодексу України, за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця.

Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за наявності його умислу або грубої необережності.

Статтею 951 Цивільного кодексу України передбачено, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.

За приписами статті 952 Цивільного кодексу України, поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві збитки, завдані властивостями речі, переданої на зберігання, якщо зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати про ці властивості.

Відповідно до положень статті 956 Цивільного кодексу України, товарним складом є організація, яка зберігає товар та надає послуги, пов'язані зі зберіганням, на засадах підприємницької діяльності.

Товарний склад є складом загального користування, якщо відповідно до закону, інших нормативно-правових актів або дозволу (ліцензії) він зобов'язаний приймати на зберігання товари від будь-якої особи.

Статтею 957 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Договір складського зберігання, укладений складом загального користування, є публічним договором.

Договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.

За приписами статті 961 Цивільного кодексу України товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне складське свідоцтво.

Товар, прийнятий на зберігання за простим або подвійним складським свідоцтвом, може бути предметом застави протягом строку зберігання товару на підставі застави цього свідоцтва.

Вказані приписи кореспондуються з приписами статей 24, 32, 33, 34 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні".

Як вже зазначалося, позивач просив зобов'язати відповідача повернути йому зі зберігання насіння ріпаку, вагою 717 049 кг, відповідно до складської квитанції на зерно №228 від 07.09.2012 р., яке належить позивачу на праві власності.

Поняття "речі" визначено у статті 179 Цивільного кодексу України, за приписами якою річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

Статтею 184 Цивільного кодексу України унормовано, що річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

У розумінні приписів наведених норм індивідуально визначеними є такі речі, які відрізняються під інших індивідуальними ознаками: єдині у своєму роді; відрізняються від інших кількома ознаками; вирізнені із загальної маси речей цього роду. Поділ речей на речі, визначені індивідуальними ознаками, та речі, визначені родовими ознаками, пов'язаний як з природними властивостями речей, так і з способами їхньої індивідуалізації.

Поряд із предметами, єдиними у своєму роді, до речей, визначених індивідуальними ознаками, можуть бути віднесені речі, певним способом виокремлені учасниками правочину з маси однорідних речей. Якщо ж річ визначена тільки кількісно (числом, вагою, мірою) і характеризується ознаками, спільними для всіх речей такого роду, - це річ, визначена родовими ознаками.

Правове значення поділу речей проявляється в тому, що речі, визначені індивідуальними ознаками, є юридично незамінними, тому їх загибель (знищення) звільняє зобов'язану особу під передання їх управненій особі. Навпаки, загибель (знищення) речей, визначених родовими ознаками, за загальним правилом не звільняє боржника від обов'язку виконати своє зобов'язання, оскільки він не позбавлений можливості набути інші речі такої ж кількості та якості.

Втім, здійснюючи судовий розгляд справи, господарські суди обох інстанцій не врахували особливостей предмета договору зберігання (насіння ріпаку), не дослідили та не з'ясували суди чи наділено спірне зерно індивідуальними ознаками (є незамінною річчю) у розумінні приписів наведених норм чи не є такою, а відтак чи можливе повернення закладеного на зберігання зерна у спосіб визначений позивачем чи навпаки.

Водночас, обмежившись посиланням те, що спірне насіння ріпаку є речовим доказом у кримінальній справі та (як зазначив апеляційний господарський суд) передано на зберігання сільгоспвиробникам на підставі постанов слідчого, господарські суди обох інстанцій не дослідили стан спірного зерна ріпаку, наявність чи відсутність його на зберіганні у вказаних осіб, не з'ясували належним чином підстав перебування спірного зерна на зберіганні в інших підприємств, чи не відпали такі, з підтвердженням цього належними доказами.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач наголошував, окрім іншого, на тому, що спірний договір зберігання недійсним не визнавався, а тому підлягає виконанню сторонами; що насіння ріпаку закладене на зберігання є майном, визначене родовими ознаками, та може бути повернуто позивачу в натурі; що визнання спірного насіння речовим доказом у кримінальній справі не звільняє відповідача від виконання договірних зобов'язань. Вказані доводи заявлялися позивачем упродовж усього розгляду спору, проте ці доводи як того вимагає стаття 43 Господарського процесуального кодексу України у повному обсязі не були оцінені судами при вирішенні спору та не були зазначені доводи, за якими останні відхилили ті чи інші докази та доводи сторін у справі.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.

За приписами статті 84 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Судові рішення у справі наведеним вимогам не відповідають.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Таким чином, суду для правильного вирішення даного спору необхідно встановити всі обставини, що входять до предмета доведення такого позову, з'ясувати дійсні правовідносини, які склались між сторонами, та виходячи з установленого, застосувати ті норми права, якими вони регулюються.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2016 р. у справі № 5011-30/13256-2012 та рішення господарського суду міста Києва від 25.08.2015 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: І. Алєєва

Л. Рогач