ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2015 року Справа № 917/218/15
Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:
головуючого - суддів:Грейц К.В., Бакуліної С.В., Поляк О.І. (доповідач)розглянувши у відкритому судовому засіданніматеріали касаційної скарги Виконавчого комітету Полтавської міської радина постановуХарківського апеляційного господарського суду від 09.07.2015 у справі № 917/218/15господарського судуПолтавської областіза позовомВиконавчого комітету Полтавської міської радидоФізичної особи-підприємця ОСОБА_4 простягнення збитків за участю представників: від позивача -не з'явився,від відповідача -не з'явився
В С Т А Н О В И В:
Виконавчий комітет Полтавської міської ради звернувся до Господарського суду Полтавської області із позовом до ФОП ОСОБА_4 про стягнення збитків у розмірі 16 500 грн.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 18.05.2015 у справі №917/218/15 (суддя Сірош Д.М.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 09.07.2015 (головуючий суддя - Лакіза В.В., судді: Гетьман Р.А., Пуль О.А.), у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, виконавчий комітет Полтавської міської ради звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 36, 39, 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", ст.ст. 22, 626 Цивільного кодексу України.
На думку заявника касаційної скарги, господарські суди попередніх інстанцій в порушення приписів ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" дійшли неправильного висновку щодо відсутності правових підстав для застосування до існуючих правовідносин норм ст. 22 Цивільного кодексу України, а саме стягнення завданих збитків у формі упущеної вигоди.
Представники сторін не скористалися своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні.
Розглянувши матеріали касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем здійснено будівництво складу металовиробів по АДРЕСА_1 та введено вказаний об'єкт в експлуатацію згідно з декларацією ПТ 142130530404 від 22.03.2013.
Як зазначав позивач, про здійснення вказаного будівництва відповідачем, йому стало відомо із довідки Держфініспекції від 14.02.2014.
Господарськими судами встановлено, що 07.08.2014 виконавчий комітет Полтавської міської ради звертався листом до відповідача з пропозицією укласти договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Полтава.
Позивач також звертався до Господарського суду Полтавської області із позовом до ФОП ОСОБА_4 про визнання договору про пайову участь від 07.08.2014 № 46 укладеним.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 16.12.2014 у справі № 917/2113/14, у задоволенні вказаного позову відмовлено. Зазначеним рішенням встановлено, що на час видачі дозволу на виконання будівельних робіт договір про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту між позивачем та відповідачем укладений не був, а оскільки позивач звернувся з пропозицією щодо укладення вказаного договору після введення об'єкта будівництва в експлуатацію, то граничний термін для укладення такого виду договору сплив.
В матеріалах справи відсутні докази скасування чи зміни рішення господарського суду Полтавської області у справі № 917/2113/14 від 16.12.2014
Звертаючись з даним позовом позивач вказував, що при належному виконанні відповідачем положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури м. Полтава, затвердженого рішенням Полтавської міської ради від 18.05.2012 місцевим бюджетом м. Полтава дійсно були б отримані кошти у розмірі 16 500 грн., які на думку позивача, є його збитками (упущеною вигодою), що неправомірно утримані відповідачем, а відтак підлягають стягненню на підставі ст. 22 ЦК України.
Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшли висновку про те, що приписи ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначають єдину підставу для перерахування коштів (пайової участі у розвитку інфраструктури) - договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Полтави. При цьому, господарські суди попередніх інстанцій вказали про відсутність в діях відповідача складу правопорушення, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Колегія суддів погоджується з такими висновками господарських судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Згідно ч. 5 ст. 40 зазначеного Закону, величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.
Частиною 9 ст. 40 вказаного Закону визначено строки, упродовж яких мають укладатися договори про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту - не пізніше ніж 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника будівництва щодо його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.
Таким чином, вищевикладеними правовими нормами встановлено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту повинен укладатись із замовником будівництва до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Договір є єдиною підставою для сплати замовниками будівництва коштів пайової участі у розвитку інфраструктури.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 22.02.2013 об'єкт будівництва відповідача введено в експлуатацію. Водночас договір пайової участі до вищевказаної дати між сторонами укладено не було, а відтак у відповідача не виникло зобов'язання щодо сплати вказаних коштів.
Статтею 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
Згідно ч. 3 ст. 147 Господарського кодексу України збитки, завдані суб'єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.
Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка (або порушення зобов'язання); шкідливий результат такої поведінки (шкода); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою (збитками); вина правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди слід встановити як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення(протиправної поведінки), так і ступінь вини у розумінні статті 1193 ЦК України.
При цьому, у спорі про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди позивач повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог господарські суди попередніх інстанцій встановили, що позивачем не доведений факт протиправної поведінки відповідача, а саме: ухилення відповідача від укладення відповідного договору до введення об'єкта в експлуатацію; виникнення обов'язку у відповідача з повідомлення позивача про початок будівництва у відповідності до вимог ч. 7 ст. 36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, чинній з 12.03.2011), якою передбачено,що замовник зобов'язаний протягом семи календарних днів з дня реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт або з дня набуття права на виконання будівельних робіт відповідно до частини п'ятої цієї статті письмово поінформувати виконавчий орган сільської, селищної, міської ради або місцеву державну адміністрацію за місцезнаходженням об'єкта будівництва про початок виконання будівельних робіт (декларація про початок будівництва, вихідні дані в матеріалах справи відсутні), а відтак встановили, що не лише бездіяльність відповідача стала наслідком не укладення договору про пайову участь.
Зі змісту статей 6, 7 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" вбачається, що виконавчий комітет Полтавської міської ради визначено, як орган, що здійснює управління у сфері містобудівної діяльності; управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється шляхом контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності, вимог будівельних норм, державних стандартів і правил, положень містобудівної документації всіх рівнів, вихідних даних для проектування об'єктів містобудування, проектної документації.
Таким чином, доводи скаржника з приводу необізнаності про існування фактичних обставин виконання будівельних робіт, а також відсутності у нього повноважень щодо управління у сфері містобудівної діяльності шляхом контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності, колегія суддів вважає безпідставними.
Посилання скаржника на те, що у нього відсутній обов'язок укладати договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Полтава, спростовується положеннями Порядку залучення, розрахунку і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури м. Полтава, затвердженого рішенням Полтавської міської ради від 18.05.2012, якими передбачено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Полтава укладається виконавчим комітетом Полтавської міської ради із замовником будівництва, а його відповідне управління формує пакет документів, на підставі яких укладається цей договір.
Отже, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком господарського суду першої та апеляційної інстанції про те, що дії відповідача стали не єдиною та достатньою причиною, яка позбавила можливості позивача на отримання коштів пайової учаксті.
Таким чином, враховуючи відсутність договірних зобов'язань між сторонами, протиправності у діях відповідача, причинно-наслідкового зв'язку між бездіяльністю відповідача та неотриманням позивачем коштів (оскільки договір про пайову участь міг би бути укладений за належних та своєчасних дій самого позивача), суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що склад цивільного правопорушення є недоведеним, у зв'язку з чим правомірно відмовили у позові.
Інші доводи касаційної скарги стосовно порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права скаржником не знайшли свого підтвердження в ході касаційного перегляду. Суди дали оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає вимогам ст. 43 ГПК України, переоцінка доказів, відповідно до ст. 1117 ГПК України, не входить до повноважень суду касаційної інстанції.
За таких обставин колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення касаційної скарги виконавчого комітету Полтавської міської ради та скасування постанови апеляційного господарського суду Харківської області від 09.07.2015 у справі господарського суду Полтавської області № 917/218/15.
В силу ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Виконавчого комітету Полтавської міської ради залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 09.07.2015 у справі господарського суду Полтавської області № 917/218/15 залишити без змін.
Головуючий суддя К.В. Грейц
Судді С.В. Бакуліна
О.І. Поляк