ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2015 року Справа № 916/1262/15-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Судді:Борденюк Є.М., Вовк І.В., Могил С.К. (доповідач),розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30.07.2015 та рішення господарського суду Одеської області від 25.05.2015 у справі № 916/1262/15-г господарського суду Одеської областіза позовом державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" додержавного підприємства "Чорноморсько-Азовське виробничо-експлуатаційне управління морських шляхів" про стягнення 32 500, 24 грн., (представники сторін в судове засідання не з'явились),В С Т А Н О В И В :

У березні 2015 року державне підприємство "Миколаївський морський торговельний порт", яке є правонаступником державного підприємства "Дніпро-Бузький морський торговельний порт", звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до державного підприємства "Чорноморсько-Азовське виробничо-експлуатаційне управління морських шляхів" про стягнення 32 500, 24 грн. заборгованості, з яких: 29 772, 43 грн. основного боргу, 2 685, 86 грн. пені, 5, 25 грн. 3% річних та 36, 70 грн. інфляційних втрат, посилаючись на порушення відповідачем зобов'язань за договором № 21СП-116/220705 від 22.07.2005 на проведення днопоглиблювальних робіт з реконструкції підхідного каналу, забезпеченого договором поруки № 080805/5 від 08.08.2005 щодо своєчасної та повної оплати за надані позивачем послуги.

Рішенням господарського суду Одеської області від 25.05.2015, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30.07.2015, у задоволенні позову відмовлено з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між державним підприємством "Дніпро-Бузький морський торговельний порт", правонаступником якого є державне підприємство "Миколаївський морський торговельний порт" (замовником), та державним підприємством "Чорноморсько-Азовське виробничо-експлуатаційне управління морських шляхів" (підрядником) 22.07.2005 укладено договір № 21СП-116/220705 на проведення днопоглиблювальних робіт по реконструкції підхідного каналу ДП "ДБМТП", за умовами якого відповідач зобов'язався виконати днопоглиблювальні роботи на підхідному каналі ДП "ДБМТП", а позивач - прийняти та оплатити виконані роботи відповідно до проектної документації, виданого замовником технічного завдання та згідно з умовами договору.

Між державним підприємством "Дніпро-Бузький морський торговельний порт" (поручителем), товариством з обмеженою відповідальністю Компанією "Пасіфік Мерітайм" (кредитором) та Чорноморсько-Азовським виробничо-експлуатаційним управлінням морських шляхів (управлінням) 08.08.2005 укладено договір поруки № 080805/5, згідно з умовами якого між кредитором та управлінням укладено договір агентування шляхом обміну листами від 03.08.2005 № 001/233 та від 03.08.2005 № L03.

Відповідно до п. 1.1.1 договору кредитор зобов'язався від свого імені та за рахунок управління організувати на підставі заявок управління забезпечення земснарядів питною водою, зняттю фекальних і льяльних вод, по лоцманському проведенню і послуги СРРС та сплачувати суми за послуги, пов'язані з перебуванням земснарядів у Дніпро-Бузькому морському торговельному порту.

Згідно з п. 1.2. поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором за виконання зобов'язань управління, у разі їх невиконання або неналежного виконання.

Відповідно до п. 1.3. договору поручитель відповідає перед кредитором лише в обсязі зобов'язань управління, які необхідні виключно для забезпечення проведення днопоглиблювальних робіт по договору між управлінням та поручителем від 22.07.2005 № 21СП-116/220705.

Згідно з п. 2.2 договору передбачене цим договором зобов'язання поручителя перед кредитором обмежується сплатою основного боргу в розмірі не більше 30 000 грн. За умовами п. 2.3 цього ж договору поручитель не відповідає перед кредитором за сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків.

Відповідно до п. 3.10 договору до поручителя, який виконав зобов'язання управління, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

На підставі укладених договору поруки та договору агентування кредитор надав управлінню за його заявками послуги з обслуговування земснаряду "Арбатський" вартістю 29 689, 63 грн., яка управлінням сплачена не була, у зв'язку з чим поручитель виконав зобов'язання управління перед кредитором, перерахувавши останньому 29 689, 63 грн. платіжним дорученням № 127 від 02.02.2006.

Крім того, поручитель надав управлінню послуги Інспекції державного портового нагляду по оформленню відходу судна "Румб", яке було задіяно відповідачем для виконання днопоглиблювальних робіт за договором № 21СП-116/220705 в сумі 82, 80 грн., за які відповідач також не розрахувався, у зв'язку з чим позивач, як правонаступник всіх прав та обов'язків державного підприємства "Дніпро-Бузький морський торговельний порт", звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача 29 772, 43 грн. основного боргу, 2 685, 86 грн. пені, 5, 25 грн. 3% річних та 36,70 грн. інфляційних втрат.

Відповідач під час розгляду справи у місцевому господарському суді звернувся із заявою про застосування строку позовної давності.

Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд виходив з того, що позивач звернувся з позовом до суду з пропуском встановленого ст. 267 Цивільного кодексу України 3-х річного строку позовної давності, оскільки перебіг цього строку за зобов'язаннями відповідача з оплати наданих послуг в сумі 29 689, 63 грн. згідно з договором поруки розпочався після отримання 18.02.2006 (факсом) листа державного підприємства "Дніпро-Бузький морський торговельний порт" № 312/01-09/02-03 від 17.02.2006, в сумі 82, 80 грн. по рахунку від 31.12.2005 - розпочався 31.12.2005, внаслідок чого, враховуючи заяву відповідача про застосування строку позовної давності, підстави для задоволення позову відсутні.

Залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, але з інших підстав, апеляційний господарський суд виходив з того, що перебіг строку позовної давності за вимогами позивача про стягнення з відповідача 29 772, 43 грн. заборгованості відбувався з 06.09.2006 (дата останнього підписаного відповідачем акта звірки взаємних розрахунків) по 04.08.2009 (дата публікації в газеті "Урядовий кур'єр" оголошення про порушення провадження у справі № 2/6-08-285 про банкрутство відповідача), тобто протягом 2 років 10 місяців та 28 днів, а з 04.08.2009 по 29.12.2014 (дата набрання законної сили ухвали господарського суду Одеської області від 18.11.2014 про припинення провадження у справі № 2/6-08-285 про банкрутство відповідача та припинення дії мораторію на задоволення вимог кредиторів) цей строк зупинявся та продовжився з 30.12.2014 (дата припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності), а тому трирічний строк позовної давності сплинув 02.02.2015 (3 роки - 2 роки 10 місяців 28 днів = 1 місяць 02 дні; 30.12.2014 року + 1 місяць 02 дні = 02.02.2015 року), у зв'язку з чим, з урахуванням заяви відповідача про застосування строку позовної давності, в задоволенні позовних вимог відмовлено. Крім того, причини пропуску строку позовної давності, на які посилається позивач, не є поважними в розумінні ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного господарського суду з огляду на таке.

За приписами ст. 256 Цивільного кодексу України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу України загальний строк позовної давності встановлений тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 263 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності зупиняється, зокрема, у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом. У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Згідно з ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Відповідно до ч. 3 ст. 264 Цивільного кодексу України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що між позивачем та відповідачем 01.03.2006, 04.04.2006 та 06.09.2009 підписані акти звірки взаємних розрахунків, якими відповідач визнав перед позивачем борг в сумі 29 772, 43 грн., що є підставою вважати строк позовної давності таким, що переривається.

Враховуючи той факт, що останній акт звірки взаєморозрахунків підписаний відповідачем 06.09.2006, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку, що саме з цієї дати заново розпочався перебіг трирічного строку позовної давності, в межах якого позивач мав звернутись до суду за захистом свого порушеного права.

Судами обох інстанцій встановлено, що ухвалою господарського суду Одеської області від 23.01.2008 порушено провадження у справі № 2/6-08-285 про банкрутство відповідача та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

В газеті "Урядовий кур'єр" № 139 04.08.2009 опубліковано оголошення про порушення провадження у справі № 2/6-08-285 про банкрутство відповідача.

Позивач 01.09.2009 звернувся до суду з заявою № 09/1786 про вимоги до боржника у справі про банкрутство на суму 429 372, 94 грн., враховуючи і суму боргу в розмірі 29 772, 43 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 03.06.2010 у справі № 2/6-08-285 позивача визнано кредитором відповідача з грошовими вимогами до нього на суму 429 372, 94 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 18.11.2014, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 29.12.2004, провадження у справі про банкрутство відповідача припинено та скасовано мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що позивач дізнався про порушення свого права у вересні 2006 року, коли почався перебіг строку позовної давності щодо стягнення 29 772, 43 грн. боргу і який тривав до моменту публікації в газеті "Урядовий кур'єр" оголошення про порушення провадження у справі № 2/6-08-285 про банкрутство відповідача - 04.08.2009, а з 04.08.2009 по 29.12.2014 перебіг строку позовної давності зупинявся у зв'язку з порушенням провадження у справі № 2/6-08-285 про банкрутство відповідача та введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів та продовжився 30.12.2014 з набранням законної сили ухвалою господарського суду Одеської області від 18.11.2014 про припинення провадження у справі № 2/6-08-285 про банкрутство відповідача та скасуванням дії мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Таким чином, встановлений ст. 257 Цивільного кодексу України трирічний строк позовної давності сплинув 02.02.2015, а з даним позовом позивач звернувся 25.03.2015, тобто після спливу строку позовної давності, у зв'язку з чим, з урахуванням вимог ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України та заяви відповідача про застосування строку позовної давності, апеляційний господарський суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Посилання позивача на той факт, що в період з 23.01.2008 до 18.11.2014 діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів відповідача, що зумовило зупинення перебігу строку позовної давності в цей період, а також посилання на визнання відповідачем боргу у справі про банкрутство, як на поважні причини пропуску строку позовної давності, правомірно не визнані судом апеляційної інстанції поважними, оскільки поважною причиною може вважатися та, існування якої зумовлено факторами об'єктивного характеру і які не залежать від волі заявника, тобто ні за яких обставин не можуть бути ним змінені чи усунуті.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного господарського суду про відмову у стягненні пені, 3% річних та інфляційних втрат, оскільки за ст. 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (неустойки), а також за вимогою про сплату передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України відсотків річних та сум інфляційних нарахувань (оскільки зазначені суми є складовою загальної суми боргу).

Інші доводи скаржника спростовані апеляційним господарським судом.

Згідно з ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування постанови апеляційного господарського суду у даній справі, оскільки в межах касаційного провадження скаржником не доведено порушення або неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30.07.2015 - без змін.

Головуючий суддяБорденюк Є.М.Судді:Вовк І.В. Могил С.К.