Постанова ВГСУ від 20.10.2015 року у справі №911/5626/14

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2015 року Справа № 911/5626/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів

головуючого суддіДобролюбової Т.В.суддівГоголь Т.Г. (доповідач), Костенко Т.Ф.розглянувши у судовому засіданні за участю представників: позивача: Нагорна І.В. - дов. від 08.12.14, відповідачів: Хоменко М.М. - дов. від 20.01.15, третіх осіб: не з'явились, повідомлені належно,

касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Трайдент" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від09.06.15у справі№911/5626/14 Господарського суду Київської областіза позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трайдент" до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Плато" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Білоцерківський парк культури та відпочинку"треті особи1. Приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Панкратьєва Євгенія Василівна 2. Комунальне підприємство Київської обласної ради "Південне бюро технічної інвентаризації" 3. Реєстраційна служба Білоцерківського міськрайонного управління юстиції 4. Білоцерківська міська радапрозобов'язання передати майно, визнання нечинним запису, скасування рішення Розпорядженням Заступника секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 13.10.15 для розгляду касаційної скарги у цій справі призначено колегію суддів у складі: Добролюбової Т.В. - головуючого, Гоголь Т.Г., Костенко Т.Ф.

У судовому засіданні 15.10.15 оголошувалася перерва до 20.10.15.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Трайдент" звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Плато" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Білоцерківський парк культури та відпочинку" про: 1) застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, а саме: зобов'язати відповідача-1 повернути відповідачу-2, а відповідача-2 повернути відповідачу-1 у натурі все, що вони одержали на виконання договору від 29.12.09; 2) визнання нечинним запису в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за №3819, зробленого Приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Панкратьєвою Євгенією Василівною 29.12.09; 3) скасування рішення від 15.01.10 Комунального підприємства Київської обласної ради "Білоцерківське міжміське бюро технічної інвентаризації" про реєстрацію права власності за відповідачем-2, номер запису 1084 в книзі 17. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений між відповідачами у справі договір купівлі-продажу від 29.12.09 не відповідає вимогам чинного законодавства та є нікчемним через відсутність у ньому розміру і кадастрового номеру земельної ділянки, на якій розміщена нерухомість, що була відчужена за таким договором. Позивач вказував на те, що право користування земельною ділянкою під відчужуваною нерухомістю належало йому за договором оренди землі від 09.06.04, укладеним з Білоцерківською міською радою; що з 2012 року зазначена земельна ділянка належить позивачеві на праві власності. Наведене, на думку позивача, свідчить про порушення спірним договором його прав та охоронюваних законом інтересів.

Рішенням Господарського суду Київської області від 05.03.15 (суддя Лилак Т.Д.) у позові відмовлено. Місцевий господарський суд виходив з того, що права позивача не порушені договором купівлі-продажу від 29.12.09, про застосування наслідків нікчемності якого позивач звернувся до суду, оскільки на час укладання такого договору у позивача був відсутній правовий титул на земельну ділянку під придбаною за вказаним договором нерухомістю. Суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності через непорушення прав позивача.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.06.15 (судді: Тищенко О.В., Тарасенко К.В., Іоннікова І.О.) перевірене рішення місцевого господарського суду залишено без змін. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що за договором купівлі-продажу від 29.12.09 не продавалася земельна ділянка; що перехід права власності чи права користування на земельну ділянку вимагає окремої правової регламентації і не впливає на дійсність договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Трайдент" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою (з урахуванням пояснень), в якій просить скасувати рішення і постанову у справі та задовольнити позов повністю. Скаржник вважає, що судами порушені приписи статті 41 Конституції України, статті 120 Земельного кодексу України (у редакції Закону України №1702-VІ від 05.11.09), статті 377 Цивільного кодексу України (у редакції Закону України №1702-VІ від 05.11.09), статей 1, 84 Господарського процесуального кодексу України. Товариство посилається на те, що у договорі купівлі-продажу нерухомості від 29.12.09, укладеному між відповідачами, не зазначено розмір і кадастровий номер земельної ділянки, на якій знаходиться будівля, що, на думку скаржника, є обов'язковим, а тому спірний договір є нікчемним. Скаржник стверджує, що вказаний договір порушує його право на користування земельною ділянкою, яке виникло у нього за договором оренди землі від 09.06.04 та котрий, у подальшому був пролонгований.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Білоцерківський парк культури та відпочинку" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому воно просить судові акти у справі залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Від відповідача-1 відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.

Від Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції надійшло клопотання про розгляд касаційної скарги за відсутності представників служби.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Господарськими судами установлено та підтверджено матеріалами справи, що 29.12.09 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Плато" - продавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Білоцерківський парк культури та відпочинку" - покупцем був укладений договір купівлі-продажу. За умовами цього договору продавець передав (продав), а покупець прийняв у власність (придбав) нежитлову будівлю, літ. "А-12", що розташована в м. Біла Церква, на вулиці Леся Курбаса №7-а, площею 28 кв.м. Вказаний договір був посвідчений Приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Панкратьєвою Є.В. та зареєстрований в реєстрі за №3819. На підставі вказаного договору купівлі-продажу від 29.12.09 було зареєстровано право власності ТОВ "Білоцерківський парк культури та відпочинку", що підтверджується витягом №25043463 про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП Київської обласної ради "Білоцерківське міжміське бюро технічної інвентаризації". Суди установили, що власником вказаної нерухомості на час її відчуження було Товариство з обмеженою відповідальністю "Плато" (відповідач-1); що зазначений договір купівлі-продажу не є нікчемним та недійсним у встановленому порядку не визнавався. В процесі розгляду спору господарські суди також установили, що на момент укладення договору купівлі-продажу від 29.12.09 позивач не був землекористувачем чи власником земельної ділянки під відчужуваною за таким договором нерухомістю; договір оренди землі від 09.06.04 (сторонами в якому були позивач і Білоцерківська міська рада) укладався строком на 5 років і пролонгований не був. Водночас суди установили, що, в подальшому, договір оренди землі №41 був укладений між позивачем і Білоцерківською міською радою лише 29.04.10 (тобто після укладання спірного договору купівлі-продажу від 29.12.09), а придбання її у власність відбулося вже у 2012 році. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Трайдент" заявлені до Товариства з обмеженою відповідальністю "Плато" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Білоцерківський парк культури та відпочинку" про застосування наслідків недійсності нікчемного договору, підписаного відповідачами 29.12.09; визнання нечинним запису в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій №3819 від 29.12.09 і скасування рішення КП Київської обласної ради "Білоцерківське міжміське бюро технічної інвентаризації" від 15.01.10 про реєстрацію права власності за відповідачем-2. Як на підставу позову позивач посилався на приписи статті 216 Цивільного кодексу України, якими передбачені наслідки недійсності правочину, та вказував на нікчемність договору купівлі-продажу від 29.12.09, укладеного між відповідачами у справі, через недотримання сторонами при укладенні такого вимог частини 2 статті 377 Цивільного кодексу України. Ухвалюючи судові акти у справі, господарські суди дійшли висновку про необґрунтованість заявленого позову. Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону унормовані у параграфі 2 глави 16 Цивільного кодексу України. У відповідності до приписів статі 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним. У розумінні приписів наведеної норми недійсність правочину може наступати лише за певні порушення закону. За ступенем недійсності правочину всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення, тобто нікчемні, та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов. Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Оспорюваними є правочини, які Цивільний кодекс України не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи. Статтею 216 Цивільного кодексу України унормовані правові наслідки недійсності правочину. За приписами наведеної норми недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. Як вже зазначалося, як на підставу позову позивач посилався на приписи статті 377 Цивільного кодексу України, недодержання вимог якої при укладенні спірного договору купівлі-продажу (незазначення розміру і кадастрового номеру земельної ділянки, на якій розміщене відчужуване майно), на думку позивача, свідчить про нікчемність такого договору і є підставою для застосування наслідків його недійсності, як то передбачено статтею 216 Цивільного кодексу України. За приписами статті 377 Цивільного кодексу України (в редакції, що діяла на момент укладання спірного договору) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти. Як вже зазначалося, законодавець в імперативній формі встановлює, що нікчемною є та угода про недійсність якої прямо зазначено в законі. Стаття 377 Цивільного кодексу України передбачає, що істотними умовами договору є також і розмір та кадастровий номер земельної ділянки. Проте, зазначена норма не містить імперативного припису щодо нікчемності угоди, укладеної без додержання таких вимог. Отже, договір купівлі-продажу від 29.12.09, про застосування наслідків нікчемності якого позивач звернувся до суду (і це установили суди), не є нікчемним у розумінні приписів статті 215 Цивільного кодексу України. Такий договір недійсним у встановленому порядку також не визнавався (доказів зворотнього позивачем надано не було). Установили суди і те, що на час укладання зазначеного договору купівлі-продажу від 29.12.09 позивач не був землекористувачем спірної земельної ділянки. З огляду на встановлене та приписи наведених норм, підстави для застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та задоволення вимог даного позову відсутні. Відповідно до частини 1 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведені приписи законодавства, колегія суддів визнає обґрунтованою відмову судів у задоволенні позову. Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються викладеним.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -