ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2015 року Справа № 908/997/15-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е.,суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л.,за участю представників:позивача -Сидорченко В.В.,відповідача-Саржинська О.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Концерну "Міські теплові мережі"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 02.07.2015у справі№908/997/15-гза позовомПАТ "НАК "Нафтогаз України"доКонцерну "Міські теплові мережі"простягнення коштів

встановив:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 24.03.2015 (суддя Серкіз В.Г.) позов задоволено частково. Стягнуто з Концерну "Міські теплові мережі" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" в сумі 66260938,23 грн. основного боргу, 14537821,59 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 2423516,51 грн. Відмовлено в позові в частині стягнення 3% річних в сумі 1479672,97 грн.

Рішення мотивоване тими обставинами, що за змістом п.п.3.4,6.1 договору купівлі-продажу природного газу від 30.09.2011 №14/2530/11 (далі - договір) акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків між сторонами, в зв'язку з чим, з огляду на підписання позивачем (кредитором) лише 26.09.2013р. актів за вересень-грудень 2012р., на підставі ст.613 ЦК України період прострочення відповідача за цими актами слід обраховувати починаючи з 27.09.2013р. (на наступний день після їх підписання) та без включення до цього періоду днів фактично здійснених відповідачем платежів, що свідчить про необґрунтованість нарахування позивачем 3% річних за період до 27.09.2013р.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 02.07.2015 (судді: Колядко Т.М., Скакун О.А., Стойка О.В.) рішення змінено шляхом стягнення з Концерну "Міські теплові мережі" на користь ПАТ "НАК "Нафтогаз України" 14198402,84 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 3836166,92 грн. Відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення 3% річних в сумі 67022,56 грн. В решті рішення залишено без змін.

Постанова мотивована доведеністю неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань з повної та своєчасної оплати вартості газу, поставленого позивачем протягом вересня-грудня 2012р.

Концерн "Міські теплові мережі" в поданій касаційній скарзі (з урахуванням заяви про виправлення описок в касаційній скарзі від 19.10.2015 №1-1910/20) просить скасувати постанову в частині стягнення 3% річних в сумі 3836166,92 грн., рішення в частині стягнення 3% річних в сумі 2423516,51 грн. залишити в силі, посилаючись на порушення та неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.512,526,530,538,613,627,629 ЦК України та ст.ст.4,33,43,82 ГПК України. Зокрема, скаржник вказує на неправильність здійсненого апеляційним судом перерахунку 3% річних з огляду на те, що п.6.1 договору в частині визначення строків оплати природного газу може застосовуватися виключно у сукупності з п.3.4 договору, який передбачає наявність акту як підстави для остаточних розрахунків, а акти приймання-передачі газу за вересень-грудень 2012р. були підписані позивачем лише 26.09.2013р. що підтверджується листом позивача №9-5543/1.5-13 від 22.10.2013. Крім того, заявник вважає, що судовими рішеннями в адміністративній справі №808/8133/13-а

встановлено фактів, що мають преюдиціальне значення при розгляді даного спору, зокрема, щодо сплати відповідачем на користь позивача 43917327 грн. за спожитий природний газ згідно платіжного доручення від 27.12.2012 №33. На думку скаржника, позивачем при нарахуванні 3% річних неправомірно застосовано період починаючи з 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, в той час як термін прострочення виконання грошового зобов'язання має обчислюватися з 15 числа місяця.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова та рішення від 24.03.2015 - скасуванню в частині позовних вимог про стягнення 14537821,59 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 3903189,48 грн. з передачею справи на новий розгляд в цій частині позову до господарського суду Запорізької області з наступних підстав.

Змінюючи первісне рішення шляхом стягнення 3% річних в сумі 3836166,92 грн. та відмови в позові в частині стягнення 339418,8 грн. інфляційних втрат, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

30.09.2011р. між сторонами укладено договір на купівлю-продаж природного газу №14/2530/11 (далі - договір), за умовами п.1.1 якого продавець зобов'язався передати у власність Покупцю у IV кварталі 2011 році та у 2012 році імпортований природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезеного на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", далі - газ), для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах цього договору.

Згідно з п.3.3 договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Пунктом 3.4 договору визначено, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання - передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Відповідно до п.6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно з п.11.1 договору строк його дії в частині реалізації газу - з 01.10.2011р. до 31.12.2012р., а в частині проведення розрахунків - до повного погашення заборгованості.

Спірним періодом, за яким заявлено позов, є вересень-грудень 2012 року.

На виконання умов договору, позивач в період з вересня по грудень 2012 року поставив відповідачу природний газ на загальну суму 152380341,66 грн. (з врахуванням оплати за транспортування), про що свідчать акти приймання-передачі природного газу (а.с.18-22): газ, спожитий у вересні 2012 року, оформлений актами приймання-передачі: від 30.09.2012р. - 461,647 тис. куб. м. на суму 2 152 076,43 грн., від 26.11.2012р. - 840,812 тис. куб. м. на суму 3 919 666,89 грн.; газ, спожитий у жовтні 2012 року, оформлений актом від 27.11.2012р. - 2 563,446 тис. куб. м. на 11 950 108, 5 грн.; газ, спожитий у листопаді 2012 року, оформлений актом від 30.11.2012р. - 10975,230 тис. куб. м. на суму 51 163 624,8 грн.; газ, спожитий у грудні 2012 року, оформлений актом від 31.12.2012р. - 17 846,327 тис. куб. м. на суму 83 194 865,04 грн.

Концерном природний газ, отриманий за зазначений період, оплачено частково в сумі 86119403,43 грн. Таким чином, сума основного боргу складає 66260938,23 грн., що не оспорюється відповідачем.

Згідно з розрахунком, доданим до позовної заяви, позивачем визначено період прострочення з 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки, тобто відповідно з 14 жовтня, 14 листопада, 14 грудня 2012 року та з 14 січня 2013 року.

Суд першої інстанції з посиланням на ст.614 ЦК України визнав, що відповідач не довів, що вжив усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання з оплати отриманого природного газу, тому дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення суми основного боргу.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції погодився з наданим позивачем розрахунком інфляційних втрат в сумі 14537821,59 грн. та задовольнив позовні вимоги в цій частині повністю. Щодо розрахунку позивачем 3% річних в сумі 3903189,48 грн. господарський суд Запорізької області погодився частково, зокрема, враховуючи умови п.п.3.4,6.1 договору №14/2530/11 від 30.09.2011, дійшов висновку, що остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки, може здійснюватись Концерном лише за наявності підписаного ПАТ "НАК "Нафтогаз України" акту приймання-передачі газу, як підстави для остаточного розрахунку.

Апеляційна інстанція, враховуючи п.п.3.4,6.1 договору №14/2530/11 від 30.09.2011, погодилася з висновком суду першої інстанції щодо наявності прострочення кредитора (ПАТ "НАК "Нафтогаз України") у підписанні відповідного акту приймання-передачі природного газу з тих підстав, що фактично спожиті відповідачем обсяги природного газу в період з вересня по грудень 2012 року за договором №14/2530/11 від 30.09.2011 перевищували обсяги, передбачені п.2.1 договору в редакції додаткової угоди №2 від 31.08.2012, тому без підтвердженого з боку постачальника розподілу обсягу природного газу за категоріями споживачів та договорами шляхом підписання відповідних актів приймання-передачі газу, Концерн не міг здійснювати оплату отриманого газу за спірний період, що є простроченням кредитора в розумінні ст.613 ЦК України.

Однак, висновок місцевого господарського суду про те, що згідно листа ПАТ "НАК "Нафтогаз України" без номеру та дати (а.с.44) відповідні акти приймання-передачі були підписані лише 26.09.2013р., апеляційний суд визнав необґрунтованим з тих мотивів, що, по-перше, у зазначеному листі відсутні посилання на договір №14/2530/11 від 30.09.2011р., періоди заборгованості та які саме акти приймання-передачі природного газу (за які періоди, їх номери, дати тощо) були підписані 26.09.2013р.

По-друге, відповідачем не доведено, що акти приймання-передачі за вересень-грудень 2012 року були підписані саме 26.09.2013р., оскільки не надано суду лист №7056/13 від 09.10.2013р., у відповідь на який ПАТ "НАК "Нафтогаз України" направив відповідачу лист без номеру та дати.

По-третє, лист відповідача №1426/01 від 15.03.2013р., доданий до пояснень на відзив на апеляційну скаргу, не має доказів направлення позивачу та не є доказом визначення дати, коли акти приймання-передачі за спірний період були підписані позивачем.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про те, що строк виконання зобов'язань з оплати природного газу, поставленого за період з вересня по грудень 2012р., настав з 27.09.2013р., не ґрунтується на матеріалах справи.

Таким чином, відповідач не спростував з наданням відповідних доказів того факту, що акти приймання-передачі природного газу за спірний період підписані постачальником в іншу дату, ніж зазначено в цих актах.

З врахуванням викладеного, час прострочення за газ, спожитий у вересні 2012 року, та оформлений актами приймання-передачі від 30.09.2012р. та від 26.11.2012р., починається з 27.11.2012р.; за газ, спожитий у жовтні 2012 року, та оформлений актом від 27.11.2012р. - з 28.11.2012р.; за газ, спожитий у листопаді 2012 року, та оформлений актом від 30.11.2012р. - з 14.12.2012р.; за газ, спожитий у грудні 2012 року, та оформлений актом від 31.12.2012р. - з 14.01.2013р.

Оскільки позивачем у розрахунку інфляційних втрат допущено помилки, які судом першої інстанції не виправлені, апеляційний суд встановив, що до зазначеної суми безпідставно включено 339418,8 грн., які нараховані за дні, коли відповідачем були здійснені оплати та за період менше 15 днів.

Таким чином, сума інфляційних втрат, що підлягає стягненню, складає 14198402,84 грн. Сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача, складає 3836166,92 грн. з виключенням із розрахунку днів, коли були здійснені оплати.

Касаційна інстанція відхиляє недоречні посилання скаржника на встановлення судовими рішеннями в адміністративній справі №808/8133/13-а фактів, що мають преюдиціальне значення при розгляді даного спору, зокрема, щодо сплати відповідачем на користь позивача 43917327 грн. за спожитий природний газ згідно платіжного доручення від 27.12.2012 №33 (а.с.92), оскільки, по-перше, як визнається самим скаржником, вказаний платіж враховано позивачем при формуванні розрахунку розміру позовних вимог. По-друге, вказаними судовими рішеннями встановлено фактичні обставини недотримання ПАТ "НАК "Нафтогаз України" у грудні 2013р. та січні 2014р. податкового законодавства шляхом ненаправлення контрагенту податкових накладних за вказаною проплатою, що ніяким чином у грудні 2012р. не звільняє відповідача від виконання обов'язку оплатити спожитий за вересень-листопад 2012р. газ у строк, передбачений п.6.1 договору №14/2530/11.

Проте, колегія не може погодитися з передчасними висновками апеляційного суду про наявність підстав для стягнення 14198402,84 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 3836166,92 грн., з наступних мотивів.

Згідно зі ст.526 та ч.1 ст.530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.14 та ст.629 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 692 ЦК України встановлено обов'язок покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

В основу первісного рішення покладено висновок суду першої інстанції про те, що за змістом п.п.3.4,6.1 договору купівлі-продажу природного газу №14/2530/11 акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків між сторонами, в зв'язку з чим, з огляду на підписання сторонами лише 26.09.2013р. актів за вересень-грудень 2012р., на підставі ч.4 ст.612 та ч.1 ст.613 ЦК України період прострочення відповідача за цими актами слід обраховувати починаючи з 27.09.2013р. (на наступний день після їх підписання позивачем-кредитором), а не з 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Однак, зазначений висновок колегія суддів вважає неправильним як такий, що не відповідає чинному цивільному законодавству та умовам укладеного між сторонами договору, з огляду на наступне.

Спір між сторонами виник в зв'язку з тим, що позивач (продавець) та відповідач (покупець) по-різному витлумачуючи зміст пунктів 3.4 та 6.1 договору, неоднаково розуміють термін виконання зобов'язання з оплати щомісячно поставленого газу.

Відповідно до ч.3 ст.213 ЦК України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Так, частиною 1 ст.530 ЦК України регламентовано, що у разі якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Пунктом 6.1 договору №14/2530/11 передбачено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Вказаний пункт договору узгоджується з вимогами ч.1 ст.692 ЦК України, відповідно до яких покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, пунктом 6.1 договору №14/2530/11 встановлено конкретний строк остаточного розрахунку за фактично переданий газ - до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу. Вказана умова договору, яка відповідає приписам ч.1 статті 530 ЦК України, не містить жодних застережень щодо настання обов'язку відповідача з оплати газу протягом певного терміну (6 днів) після підписання позивачем акта приймання-передачі газу чи після повернення одного примірника оригінала акта покупцю.

Дійсно, згідно з п.3.4 договору №14/2530/11 акти приймання-передачі газу визначаються в якості підстави для остаточних розрахунків сторін, але, з урахуванням змісту п.6.1 цього договору, несвоєчасне підписання продавцем актів приймання-передачі за минулий місяць жодним чином не змінює встановлений конкретний строк оплати поставленого газу. Тобто настання обов'язку з оплати спожитого газу не прив'язується до моменту підписання вказаних актів, чим спростовується висновок апеляційного суду про зворотне.

Крім того, колегія враховує, що в матеріалах справи відсутні та відповідачем не надано докази внесення будь-яких змін до договору №14/2530/11, в тому числі й до п.6.1 цього договору.

Отже, пункт 6.1 договору та його інші положення не ставлять обов'язок відповідача щомісячно сплачувати за отриманий газ до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, в залежність від дати оформлення відповідного акта приймання-передачі природного газу. Тобто прострочення грошового зобов'язання відповідача за договором не пов'язане з моментом реального підписання сторонами відповідного акту.

Слід зауважити, що умови договору №14/2530/11 не містять жодних застережень з цього приводу, зокрема, щодо можливості відліку 14-денного строку оплати з дня підписання акта приймання-передачі газу чи з дня одержання підписаного акта покупцем. Тому час підписання сторонами відповідного акту ніяк не впливає на момент виникнення прострочення за грошовим зобов'язанням відповідача.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що, не врахувавши приписи ч.1 ст.530 та ч.1 ст.692 ЦК України, суди дійшли помилкового висновку про те, що без підтвердженого з боку постачальника розподілу обсягу природного газу за категоріями споживачів та договорами шляхом підписання відповідних актів приймання-передачі газу, Концерн не міг здійснювати оплату отриманого газу за спірний період, що є простроченням кредитора в розумінні ст.613 ЦК України.

Крім того, непослідовний висновок суду апеляційної інстанції про перенесення строку платежу на день фактичного підписання продавцем акта приймання-передачі газу (тобто на день, яким датується відповідний акт), суперечить попередньому (протилежному) висновку апеляційного суду про правомірне стягнення місцевим господарським судом 66260938,23 грн. основного боргу за поставлений природний газ, строк оплати за який настав.

Колегія суддів не може прийняти до уваги передчасне посилання скаржника на норми ч.3 ст.538 та ч.1 ст.613 ЦК України в обґрунтування висновку про ненастання прострочення боржника внаслідок прострочення кредитора, з огляду на наступне.

Згідно з ч.3 ст.538 ЦК України у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Дійсно, відповідно до ч.4 ст.612 ЦК України прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Проте, згідно з п.4.1 договору сторони погодили, що кількість газу, яка подається покупцеві, визначається за показниками комерційних вузлів обліку газу покупця.

З матеріалів справи вбачається та судами попередніх інстанцій встановлено відсутність спору між сторонами щодо фактичних обсягів та строків щомісячної поставки газу протягом вересня-грудня 2012р., тому прострочення оформлення окремих актів приймання-передачі газу не може змінювати конкретний строк оплати, визначений пунктом 6.1 договору.

В зв'язку з цим, касаційна інстанція враховує те, що акти приймання-передачі газу лише фіксують остаточний обсяг переданого газу за минулий місяць, тому виходячи з показників своїх комерційних вузлів обліку газу, відповідач мав усі дані щодо фактичних щомісячних обсягів отриманого природного газу для своєчасного проведення розрахунків з постачальником, незважаючи на запізніле підписання позивачем актів за вересень-жовтень 2012р.

Таким чином зі змісту спірних правовідносин, що виникли між сторонами, колегія суддів не вбачає підстав, які б певним чином заважали або впливали б на виконання відповідачем зобов`язання з оплати вартості газу у строк, встановлений п.6.1 договору, а прострочення позивача щодо підписання актів не може бути умовою для відстрочення виконання грошового зобов`язання відповідачем на підставі ч.2 ст.613 ЦК України, оскільки саме відповідач спочатку складає акт та обізнаний про обсяг спожитого у відповідному місяці природного газу за показниками лічильників (п.п.3.4,4.1 договору).

При цьому, несвоєчасне підписання та повернення позивачем актів приймання-передачі природного газу не є відкладальною умовою в розумінні ст.212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст.613 ЦК України, тому наявність або відсутність актів не звільняє відповідача від обов'язку сплатити вартість фактично поставленого природного газу.

Враховуючи викладене, касаційна інстанція відхиляє як такі, що суперечать ст.ст.526,530,549,612,613,625,629,692 ЦК України, умовам договору та фактичним обставинам справи, доводи відповідача про виникнення грошового зобов'язання по оплаті обсягів поставленого газу лише після оформлення та підписання позивачем щомісячних актів приймання-передачі природного газу.

Наведеним також спростовуються твердження скаржника про те, що п.6.1 договору в частині визначення строків оплати природного газу може застосовуватися виключно у сукупності з п.3.4 договору, який передбачає наявність акту як підстави для остаточних розрахунків, а акти приймання-передачі газу за вересень-грудень 2012р. були підписані позивачем лише 26.09.2013р., що нібито підтверджується листом позивача №9-5543/1.5-13 від 22.10.2013 (а.с.44), який апеляційним судом кваліфіковано як лист без номера і дати.

Адже, за вищевикладених обставин чіткого визначення договором терміну остаточного розрахунку за поставлений газ, жодним чином не прив'язаного до моменту підписання щомісячних актів приймання-передачі газу, не має істотного значення для правильного вирішення даного спору навіть вірогідне зазначення в листі позивача №9-5543/1.5-13 від 22.10.2013 обставин щодо підписання лише 26.09.2013р. актів приймання-передачі газу за вересень-грудень 2012р.

Більше того, заявник не спростував висновок апеляційного суду про те, що у зазначеному листі відсутні посилання на договір №14/2530/11 від 30.09.2011р., періоди заборгованості та які саме акти приймання-передачі природного газу (за які періоди, їх номери, дати тощо) були підписані 26.09.2013р.

Отже, апеляційний суд в обґрунтування висновку щодо настання прострочення відповідача по оплаті поставленого газу з дати, наступної за датою підписання позивачем трьох актів приймання-передачі газу за вересень-жовтень 2012р. (а.с.18-20), помилково застосував норми ч.2 ст.530 та ст.ст.612,613 ЦК України, оскільки сторонами в п.6.1 договору №14/2530/11 чітко визначено строк остаточного розрахунку за фактично поставлений газ - до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Натомість, апеляційна інстанція дійшла правильного висновку про необхідність відліку часу прострочення за газ, спожитий у листопаді 2012 року та оформлений актом від 30.11.2012р. - з 14.12.2012р., а за газ, спожитий у грудні 2012 року та оформлений актом від 31.12.2012р. - з 14.01.2013р. (а.с.21-22).

Відповідно до ст.599 та ч.1 ст.612 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як роз'яснено в п.1.9 та абзаці 3 п.3.2 постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (ч.2 ст.252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Наведеним також спростовуються помилкове твердження скаржника про неправомірне, на його думку, нарахування позивачем 3% річних починаючи з 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, в той час як термін прострочення виконання грошового зобов'язання має обчислюватися з 15 числа місяця.

Таким чином, за змістом ст.ст.599,612 ЦК України, день виконання зобов'язання не може входити до періоду прострочення його виконання, оскільки цього дня зобов'язання боржника, хоч і з порушенням строку виконання, але припиняється.

Як зазначено вище, судом апеляційної інстанції без врахування дійсного змісту п.6.1 договору №14/2530/11 помилково застосовано норми ч.2 ст.530 та ст.ст.612,613 ЦК України в частині визначення періоду нарахування інфляційних втрат та 3% річних за прострочення оплати газу, спожитого у вересні та жовтні 2012р., що загалом призвело до неправильного перерахунку судом розміру інфляційних втрат та 3% річних за весь період прострочення (вересень-грудень 2012р.), незважаючи на вірність висновків суду в частині визначення періоду прострочення оплати за газ, спожитий у листопаді-грудні 2012р., та в частині виключення із розрахунку днів, коли відповідачем були здійснені оплати.

В свою чергу, суд першої інстанції, не врахувавши приписи ч.1 ст.530, ч.1 ст.692 ЦК України та положення п.6.1 договору №14/2530/11, також дійшов помилкового висновку про те, що без підтвердженого з боку постачальника розподілу обсягу природного газу за категоріями споживачів та договорами шляхом підписання відповідних актів приймання-передачі газу, Концерн не міг здійснювати оплату отриманого газу за спірний період, а запізніле підписання позивачем вказаних актів лише 26.09.2013р. є простроченням кредитора в розумінні ст.613 ЦК України.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до п.7 ч.2 ст.105 ГПК України у постанові мають бути зазначені обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

В порушення вимог ст.ст.43,101,105 ГПК України судом апеляційної інстанції належним чином не відхилено та не спростовано наведені у апеляційній скарзі посилання позивача на те, що місцевим господарським судом невірно визначено дату 26.09.2013р. в якості початку прострочення виконання відповідачем зобов'язання виходячи з листа ПАТ "НАК "Нафтогаз України" №9-5543/1.5-13 від 22.10.2013 (а.с.44), який не містив посилань на конкретні акти приймання-передачі та яким оформлено направлення контрагенту лише актів звірки розрахунків станом на 31.07.2013р., на 31.08.2013р. та 30.09.2013р.

Отже, наведене вище вимагає від суду касаційної інстанції встановлювати фактичні обставини справи, зокрема, щодо дійсного розміру інфляційних втрат та 3% річних за весь період прострочення (вересень-грудень 2012р.), підлягаючого до стягнення, з проведенням їх обґрунтованого перерахунку, що безумовно виходить за межі перегляду справи в порядку касації (ч.2 ст.1117 ГПК України) та є підставою для часткового скасування рішення та постанови і передачі справи на новий розгляд до місцевого господарського суду у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням ним обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до п.3 ст.1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Зважаючи на те, вищезгадані порушення норм процесуального права (ст.ст.43,84,101,105 ГПК України), які унеможливили достеменне встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції, оскільки ними невірно визначено як початок періоду прострочення відповідача за щомісячними платежами за газ, поставлений протягом вересня-грудня 2012 року загалом, так і за окремі місяці (за вересень-жовтень 2012р.), колегія вбачає достатні правові підстави для часткового задоволення касаційної скарги шляхом скасування постанови в частині позовних вимог про стягнення 14537821,59 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 3903189,48 грн. і передачі справи на новий розгляд в цій частині позову до господарського суду Запорізької області. Касаційна інстанція зазначає, що рішення та постанова в частині стягнення основного боргу в сумі 66260938,23 грн. не оспорюються сторонами, що виключає підстави для їх скасування в цій частині позову.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Концерну "Міські теплові мережі" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Запорізької області від 24.03.2015 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 02.07.2015 у справі №908/997/15-г скасувати в частині позовних вимог про стягнення 14537821,59 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 3903189,48 грн. з передачею справи на новий розгляд в цій частині позову до господарського суду Запорізької області.

В решті позовних вимог (в частині стягнення 66260938,23 грн. основного боргу) рішення та постанову залишити без змін.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Є.Чернов

В.Цвігун