ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2015 року Справа № 908/5643/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючий суддя: судді:Дроботова Т.Б., Алєєва І.В. (доповідач), Рогач Л.І.за участю представників: від позивача:Черниш В.М., дов.18-08/234-Д від 18.03.2015р.; від відповідача:Ткаченко С.В., дов. №106 від 02.10.2015р.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "СОТІС-ГРУП"на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.07.2015р.у справі господарського суду№908/5643/14 Запорізької областіза позовомДержавного підприємства "Вугілля України"до Товариства з обмеженою відповідальністю "СОТІС-ГРУП"простягнення 9 485 011,56грн.В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Запорізької області від 22.04.2015р., залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 08.07.2015р. у справі №908/5643/14, позовні вимоги задоволені у повному обсязі. Стягнуто з відповідача на користь позивача 8 512 813,03грн. - основного боргу, 463 964,25грн. - штрафу, 451 179,09грн. - інфляційних нарахувань, 57 055,19грн. - 3 % річних. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю "СОТІС-ГРУП", з прийнятими судовими актами попередніх інстанцій не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 25.09.2015р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.
У письмовому відзиві на касаційну скаргу позивач просив оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Заявлене скаржником клопотання в порядку приписів ст. 1211 ГПК України судовою колегією касаційної інстанції відхиляється, оскільки у відповідності до ст. 1211 ГПК України зупинення виконання судового рішення є правом, а не обов'язком суду касаційної інстанції.
В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 20.10.2015р. представник відповідача підтримав вимоги касаційної скарги, представник позивача заперечував проти її задоволення.
Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "СОТІС-ГРУП".
Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 31.03.2014р. між Державним підприємством "Вугілля України" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СОТІС-ГРУП" (покупець, відповідач) укладений договір поставки №02-КС, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити вугільну продукцію належної якості, а покупець - прийняти та оплати її.
Відповідно до п. 5.1. договору, розрахунки за цим Договором здійснюються в національній валюті України шляхом перерахунку коштів на розрахунковий рахунок Постачальника за поставлену партію товару протягом 30 (тридцяти) банківських днів з дати поставки за умови дотримання постачальником строків пред'явлення документів, вказаних у п. 6.1 Договору, якщо інші строки не передбачено специфікацією до цьому договору.
Судами встановлено, що на виконання взятих на себе зобов'язань за вищезазначеним договором, позивач поставив, а відповідач прийняв вугільну продукцію загальною вартістю 28 913 058,03грн. (фактичне здійснення господарської операції підтверджується підписаними актами приймання-передачі), проте здійснив оплату за поставлену продукцію в розмірі 20 400 245,00грн. (що підтверджується довідками банків про рух коштів), внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 8 512 813,03грн.
Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Частиною 1 ст. 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Беручи до уваги вищевикладене, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, встановивши факт поставки товару відповідачу, здійснення відповідачем часткової оплати за поставлений товар та відсутність доказів оплати товару у повному обсязі дійшов до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 8 512 813,03грн.
Крім того, місцевим господарським судом зазначено, що додатковим підтвердженням існування фактичної заборгованості відповідача перед позивачем є те, що в період з 29.07.2014р. по 03.10.2014р. за отримане вугілля по договору №02-КС від 31.03.2014р. відповідачем здійснено оплату на загальну суму 5 925 000,00грн.
Також, як в місцевому господарському суді, так і в апеляційній інстанції, відповідач зазначав, що порушення ним грошових зобов'язань відбулося внаслідок обставин, що не залежали від його волевиявлення (форс-мажор), проте в підтвердження цього не надав жодних доказів.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Судами попередніх інстанцій перевірений розрахунок нарахованих позивачем штрафу, інфляційних нарахувань та відсотків річних, надана належна фактична та правова оцінка умовам договору №02-КС та його виконанню.
Посилання заявника касаційної скарги на те, що мало місце прострочення кредитора, спростовуються встановленими господарськими судами попередніх інстанцій фактичними обставинами справи.
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що як зазначається в ч.1 ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Беручи до уваги вищевикладене, Вищий господарський суд України, на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи, з'ясованих судами з урахуванням наданих доказів та наявних матеріалів справи, перевіривши застосування ними норм матеріального та процесуального права, погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
В силу приписів ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи місцевим господарським судом та під час здійснення апеляційного провадження.
Щодо викладених в касаційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції, і колегія суддів касаційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваній постанові мотивами відхилення доводів скаржника, у зв'язку з чим підстави для скасування постанови Донецького апеляційного господарського суду від 08.07.2015р. у справі №908/5643/14 відсутні.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.07.2015р. у справі №908/5643/14 - залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СОТІС-ГРУП" - без задоволення.
Головуючий суддя Т.Б. Дроботова Суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя Л.І. Рогач