ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2016 року Справа № 916/2532/15

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Вовк І.В. і Кондратова І.Д.

розглянув касаційну скаргу Одеської митниці Державної фіскальної служби України, м. Одеса (далі - Одеська митниця)

на рішення господарського суду Одеської області від 23.11.2015 та

постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.04.2016

зі справи № 916/2532/15

за позовом державного підприємства "Адміністрація морських портів України", м. Київ (далі - ДП "Адміністрація МПУ"), в особі Ізмаїльської філії ДП "Адміністрація МПУ" (Адміністрація Ізмаїльського морського порту), м. Ізмаїл Одеської області (далі - Адміністрація ІМП),

до Одеської митниці

про стягнення 2 905,66 грн.,

третя особа, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, м. Одеса (далі - ГУ ДКСУ в Одеській області).

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача - Сидоренко Д.О.,

відповідача - не з'яв.,

третьої особи - не з'яв.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Одеської області від 23.11.2015 (суддя Літвінов С.В.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06.04.2016 (колегія у складі: Гладишева Т.Я. - головуючий, Діброва Г.І. і Ярош А.І.): позов задоволено; з Одеської митниці стягнуто на користь ДП "Адміністрація МПУ" в особі Адміністрації ІМП заборгованість у сумі 2 905,66 грн. і 1 827 грн. судового збору.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Одеська митниця просить скасувати оскаржувані рішення та постанову попередніх судових інстанцій з даної справи і прийняти нове рішення, яким відмовити в позові, стягнути з позивача на користь Одеської митниці суми зі сплати судового збору, а також, за необхідності, здійснити поворот виконання оскаржуваних судових рішень. Скаргу мотивовано порушенням господарськими судами норм матеріального права, у тому числі приписів Цивільного кодексу України, Митного кодексу України, Бюджетного кодексу України, Закону України "Про морські порти України", постанови Кабінету Міністрів України від 22.02.1994 № 100 "Про стан виконання рішень Президента України і Уряду з питань додержання вимог прикордонного і митного законодавства", Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012 № 309, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 20.03.2012 за № 419/20732.

У відзиві на касаційну скаргу ДП "Адміністрація МПУ" в особі Адміністрації ІМП заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість і про те, що вони не спростовують заявлених позовних вимог, та просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Від ГУ ДКСУ в Одеській області відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судові інстанції у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків.

У червні 2015 року ДП "Адміністрація МПУ" в особі Адміністрації ІМП звернулося з позовом до Одеської митниці стосовно стягнення заборгованості в сумі 2 905,66 грн. за договором від 23.05.2011 № 33к про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та комунальні послуги (далі - Договір № 33к).

В обґрунтування позову ДП "Адміністрація МПУ" в особі Адміністрації ІМП послалося на неналежне виконання відповідачем як правонаступником орендаря за цим договором зобов'язань з відшкодування вартості експлуатаційних витрат та комунальних послуг за період з 13.06.2013 по 30.06.2013, що й призвело до виникнення заборгованості у згаданій сумі.

Місцевим господарським судом: залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ГУ ДКСУ в Одеській області; замінено Одеську митницю ДФСУ належним відповідачем - Південною митницею.

У подальшому тим же судом Південну митницю замінено належним відповідачем - Одеською митницею.

Договір № 33к було укладено державним підприємством "Ізмаїльський морський торговельний порт" (балансоутримувач) і Південною митницею (орендар); за умовами цього договору:

- балансоутримувач забезпечує обслуговування, експлуатацію та ремонт будинку морського вокзалу загальною площею 1800,8 кв.м, а також утримання прибудинкової території, а орендар бере участь у витратах балансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі в цій будівлі, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих балансоутримувачем за цим договором (пункт 1.1);

- орендар користується приміщеннями загальною площею 55,98 кв.м, розміщеними на 1-му поверху морського вокзалу, залишковою вартістю 15 434,64 грн. Орендовані приміщення використовуються для розміщення структурних підрозділів відділу митного оформлення № 3 митного поста "Ізмаїл" Південної митниці (пункт 1.2);

- орендар відшкодовує балансоутримувачу вартість експлуатаційних витрат та комунальних послуг згідно з додатком № 1 (пункт 2.1);

- облік та обсяг спожитої орендарем води здійснюється в об'ємі водогосподарського балансу, виконаного "по підтверджуючим нормам водоспоживання" (пункт 2.2);

- вартість опалювання розраховується по проектних теплових навантаженнях об'єкту з урахуванням температури зовнішнього повітря. Розрахунок здійснюється відповідно до Правил обліку відпускання і споживання теплової енергії (пункт 2.3);

- ціна договору становить 37 240,10 грн., у тому числі: відшкодування експлуатаційних витрат складає 28 079,54 грн. (пункт 2.4.1); відшкодування витрат на опалення орендованих приміщень складає 8 101,44 грн. (пункт 2.4.2); відшкодування витрат по водопостачанню та водовідведенню складає 1 059,12 грн. (пункт 2.4.3);

- оплата здійснюється орендарем згідно з виставленим балансоутримувачем рахунком-фактурою та актом виконаних робіт (пункт 3.1);

- відшкодування експлуатаційних витрат та комунальних послуг балансоутримувачу оформлюється шляхом підписання сторонами акта виконаних робіт (пункт 3.2);

- розмір плати за обслуговування і ремонт будівлі, прибудинкової території, утримання допоміжних приміщень будівлі залежить від розміру витрат і визначається розрахунком щомісячних платежів за обслуговування та ремонт будівлі, комунальні та інші послуги балансоутримувача. У разі зміни цін та тарифів, у тому числі нормативних і централізованих, сума комунальних платежів змінюється на підставі "діючих калькуляцій" (пункт 4.1.2);

- орендар зобов'язується не пізніше наступного місяця за звітним, після отримання фінансування держбюджету, вносити плату на рахунок балансоутримувача будівлі за санітарне обслуговування прибудинкової території та допоміжних приміщень будівлі, технічне обслуговування будівлі відповідно до загальної площі приміщення, на ремонт відповідно відновної вартості приміщення, а також за комунальні послуги (пункт 4.2.3);

- даний договір набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін і діє з 01.01.2011 до 31.12.2011 (пункт 8.1);

- у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору до закінчення строку його чинності протягом 1 місяця він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором (пункт 8.4);

- реорганізація балансоутримувача чи орендаря або перехід права власності приміщення чи будівлі до інших осіб не визнається підставою для зміни або припинення чинності цього договору, і він зберігає свою чинність для нового власника приміщення та їх правонаступників, якщо інше не передбачається цим договором або чинним законодавством (пункт 8.5);

- договір продовжується на кожний поточний календарний рік, якщо за 1 місяць до закінчення терміну дії договору жодна із сторін не повідомила про його припинення (пункт 8.9).

Сторонами також підписаний додаток № 1 до Договору № 33к з розрахунком плати за комунальні послуги, надані балансоутримувачем орендарю по приміщеннях площею 55,98 кв.м, розташованих на 1-му поверсі будинку морського вокзалу. За цим додатком загальна сума комунальних платежів (відшкодування витрат по експлуатації будинку та території, на опалення орендованих приміщень, по водопостачанню та водовідведенню орендованих приміщень, за використану електроенергію по показниках електролічильника) становить 3 103,34 грн., з ПДВ 20 % - 3 724,01 грн. Цей додаток є невід'ємною частиною Договору № 33к.

Згідно із Законом України "Про морські порти України", розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04.03.2013 № 133-р "Про погодження пропозиції щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту", наказом Міністерства інфраструктури України від 19.03.2013 № 163 "Про заходи щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту та утворення державного підприємства "Адміністрація морських портів України" було проведено реорганізацію відповідних підприємств, у тому числі державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт" шляхом виділу стратегічних об'єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та обов'язків стосовно них згідно з розподільчими балансів та утворено, внаслідок виділу, ДП "Адміністрація МПУ".

Згідно з названим наказом Міністерства інфраструктури України Адміністрація морських портів України є правонаступником державних підприємств морського транспорту, зазначених у пункті 1 цього наказу, в частині майна, прав та обов'язків відповідно до розподільчих балансів та актів приймання-передачі.

За актом приймання-передачі майна, майнових прав та зобов'язань від 13.06.2013 у господарське відання ДП "Адміністрація МПУ" в особі Адміністрації ІМП була передана 3-поверхова будівля морського вокзалу (м. Ізмаїл, вул. Набережна Лукі Капікраяна, 4), інв. № 1/437, яка належала державному підприємству "Ізмаїльський морський торговельний порт".

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 № 229 "Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів" (далі - Постанова № 229), а також Переліку територіальних органів Міндоходів, які утворюються (наведений у додатку № 1 до названої постанови Кабінету Міністрів України) територіальні органи Міністерства доходів і зборів, у тому числі Південна митниця, утворені як юридичні особи публічного права.

Згідно з пунктом 3 Постанови № 229 територіальні органи Міністерства доходів і зборів визначено правонаступниками територіальних органів Державної податкової служби та Державної митної служби, що реорганізуються згідно з пунктом 2 цієї постанови.

19.08.2013 проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи - Південної митниці в результаті реорганізації.

Південна митниця Міндоходів є правонаступником Південної митниці.

Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 № 311 "Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України" утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної фіскальної служби (ДФС) за переліком згідно з додатком № 1, в якому, зокрема, зазначена Одеська митниця ДФС. За пунктом 2 цієї постанови реорганізовано територіальні органи Міністерства доходів і зборів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів ДФС за переліком згідно з додатком 2, у тому числі реорганізовано Південну митницю Міндоходів шляхом її приєднання до Одеської митниці ДФС.

21.07.2015 проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи - Південної митниці Міндоходів у результаті реорганізації.

Одеська митниця ДФС є правонаступником Південної митниці Міндоходів.

Оскільки ДП "Адміністрація МПУ" в особі Адміністрації ІМП стало правонаступником державного підприємства "Ізмаїльський морський торговельний порт", відповідне підприємство звернулося до Одеської митниці ДФС з листом, до якого додано 2 примірники проекту додаткової угоди від 14.02.2015 до Договору № 33к про заміну сторони, проте орендарем примірник цієї угоди не підписано.

У подальшому ДП "Адміністрація МПУ" в особі Адміністрації ІМП звернулося до Одеської митниці ДФС з письмовою вимогою щодо оплати в 7-денний термін з дня отримання цієї вимоги виставленого цим підприємством рахунка; останній (від 08.04.2015 за № 15/87) було додано до згаданої вимоги, і згідно з ним за період з 13.06.2013 по 30.06.2013 підлягало оплаті 2 905,66 грн. за комунальні послуги (експлуатаційні витрати, витрати на опалення, водопостачання і каналізацію, за використання електроенергії) за оренду приміщень морвокзалу. До зазначеного рахунка було додано й розрахунок, підписаний та скріплений печаткою балансоутримувача, акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), згідно з яким виконавцем на підставі договору від 23.05.2011 та рахунка від 08.04.2015 були виконані, а замовником прийняті згадані роботи (послуги) на загальну суму 2 905,66 грн. (з ПДВ).

Даний акт Одеською митницею підписаний не був, а зазначена вимога залишена без задоволення.

Матеріали справи не містять даних щодо зміни, припинення або визнання недійсним Договору № 33к.

На виконання цього договору балансоутримувачем надані орендарю комунальні послуги (експлуатаційні витрати, витрати на опалення, водопостачання і каналізацію, витрати з використання електроенергії), пов'язані з орендою приміщень морвокзалу. Одеською митницею зобов'язання за цим договором щодо відшкодування балансоутримувачу вартості експлуатаційних витрат та комунальних послуг не виконано.

Судом не прийнято посилання Одеської митниці на те, що заборгованість стягується за той час (з 13.06.2013 по 30.06.2013), коли приміщення, зазначені в Договорі № 33к, окрім приміщення "Єдиного офісу", з травня 2012 року не використовувалися Південною митницею, Південною митницею Міндоходів, Одеською митницею ДФС, бо ці посилання не є доведеними, оскільки доказів повернення митницею майна матеріали справи не містять.

Причиною спору в даній справі стало питання про наявність або відсутність підстав для стягнення з Одеської митниці суми 2 905,66 грн., яку позивач вважає заборгованістю з оплати комунальних послуг (експлуатаційних витрат, витрат на опалення, водопостачання і каналізацію, витрат з використання електроенергії), пов'язаних з орендою приміщень морського вокзалу, за певний період часу, визначений позивачем.

Відповідно до положень Цивільного кодексу України:

- за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором; положення цієї глави (глави 63 названого Кодексу) можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання (стаття 901);

- якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 903).

Таким чином, закон пов'язує обов'язок замовника щодо оплати послуги з фактичним наданням йому (і, відповідно, одержанням ним) такої послуги.

За приписами Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України):

- судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (частини перша і друга статті 43);

- доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (частина перша статті 32);

- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх, зокрема, заперечень (частина перша статті 33);

- господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи (частина перша статті 34).

З огляду на викладене та зміст позовних вимог попередні судові інстанції у розгляді даної справи повинні були вичерпно з'ясувати обставини, пов'язані з фактичним наданням позивачем (його правопопередником) або іншою особою (іншими особами) за рахунок позивача (його правопопередника) відповідачу (його правопопереднику) відповідних послуг за Договором № 33к і одержанням відповідачем (його правопопередником) цих послуг у визначених позивачем обсязі та в період часу, а також вартість зазначених послуг (якщо вони надавалися).

Однак згаданих обставин попередніми судовими інстанціями не встановлено; фактично вони використали як доказову базу в даній справі лише адресовану позивачем відповідачеві письмову вимогу щодо оплати послуг з доданими до неї документами (рахунком і актом), складеними самим позивачем, притому, що такої вимоги відповідач не визнав, відповідного акта не підписав.

Відтак попередні судові інстанції не встановили фактичних обставин, що з урахуванням позовних вимог входять до предмета доказування в даній справі, припустившись у зв'язку з цим неправильного застосування положень частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду господарським судом в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Отже, у Вищого господарського суду України відсутні й підстави для висновку про правильність застосування названими судовими інстанціями норм матеріального права, в тому числі Цивільного кодексу України. Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Тому оскаржувані судові рішення відповідно до пункту 3 статті 1119 та частини першої статті 11110 ГПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

У такому розгляді суду необхідно врахувати викладене, встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм, доводам сторін та поданим ними, а за необхідності й додатково одержаним доказам належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до закону. За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат зі справи.

Керуючись статтями 1117 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Одеської митниці Державної фіскальної служби України задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Одеської області від 23.11.2015 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.04.2016 зі справи № 916/2532/15 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Вовк

Суддя І. Кондратова