ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2016 року Справа № 911/5426/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т. Дроботової - головуючого Г. Мачульського, М. Данилової за участю представників:позивачаТивоненко Д.Р. - довіреність від 04.01.2016 рокувідповідачаЮхимець О.С. - довіреність від 04.04.2016 року Прієва І.К. - довіреність від 01.08.2016 року розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Промет"на постановувід 19.07.2016 р. Київського апеляційного господарського суду у справі№ 911/5426/15 господарського суду Київської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Струмінвест" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промет"простягнення 229 490,83 грн.

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Струмінвест" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промет" про стягнення 229 490,83 грн., з яких: 116 500,00 грн. основного боргу, 105 307,90 грн. інфляційних втрат та 7 682,93 грн. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати поставленого позивачем товару згідно видаткових накладних №РН-0000103 від 28.11.2013 на суму 172 500,00 грн. та №РН-0000106 від 03.12.2013 на суму 44 100,00 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що уповноважений ТОВ «Промет» Коба Т.В. отримав товари лише за видатковою накладною № РН-0000097 від 21.11.2013 р. на суму 128400,00 грн. (за вказаною накладною відповідач розрахувався).

Товар за видатковими накладними РН-0000103 від 28.11.2013 року та РН-0000106 від 03.12.2013 року він не отримував.

На думку відповідача, акт звірки взаєморозрахунків від 26.11.2015 р є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості та фіксує стан розрахунків між сторонами, але сам по собі не породжує будь-яких прав та обов'язків сторін, в той час як зобов'язання сторін підтверджуються первинними документами, договором, накладними, рахунками тощо. Тобто, акт звірки розрахунків не може вважатися таким, що породжує зобов'язання сторін.

01.02.2016 р. ТОВ «Струмінвест» було подано клопотання № 10/16 від 29.01.2016 р. про витребування доказів, відповідно до якого позивач просив суд витребувати у Макарівському відділенні Ірпінської об'єднанної державної податкової інспекції Київської області податкові декларації з ПДВ з додатками Д.5 (з розшифровками в розрізі контрагентів) за листопад 2013 року - листопад 2014 року ТОВ «Промет» (ідентифікаційний код 30473061), а також будь-яку іншу інформацію про відображення у податковому обліку ТОВ «Промет» податкових накладних ТОВ «Струмінвест» (ідентифікаційний код 35719615); витребувати у Макарівському відділенні Ірпінської об'єднанної державної податкової інспекції Київської області податкові накладні ТОВ «Промет» (ідентифікаційний код 30473061) з включенням ПДВ до складу свого податкового кредиту за видатковими накладними ТОВ «Струмінвест» (ідентифікаційний код 35719615) у період з листопада 2013 року по лютий 2014 року; витребувати у ТОВ «Промет» (ідентифікаційний код 30473061) податкові накладні з включенням ПДВ до складу свого податкового кредиту за видатковими накладними № РН-0000097 від 21.11.2013 р., № РН-0000103 від 28.11.2013 р., № РН-0000106 від 03.12.2013 р. ТОВ «Струмінвест» (ідентифікаційний код 35719615), а також будь-яку іншу інформацію про відображення у податковому обліку ТОВ «Промет» податкових накладних ТОВ «Струмінвест». Клопотання мотивоване тим, що оскільки вказані податкові накладні є важливим доказом отримання відповідачем всього товару від позивача, то позивач вимушений звернутися до суду із цим клопотанням для підтвердження факту отримання відповідачем всього товару та захисту своїх порушених прав та інтересів.

У задоволенні вказаного клопотання було відмовлено з підстав того, що докази, про витребування яких просить позивач, зокрема, податкові накладні не є первинними бухгалтерськими документами в розумінні норм Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», що підтверджують проведення господарської операції, і, відповідно, можуть підтвердити чи спростувати факт отримання товару та виникнення обов'язку з його оплати, про що зазначено в рішенні суду першої інстанції.

Рішенням господарського суду Київської області від 04.03.2016 (суддя В.М. Бабкіна) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю з підстав того, що спірні накладні не відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", у зв'язку з чим відсутні підстави вважати товар отриманим відповідачем у встановленому порядку, як відсутні і підстави для виникнення обов'язку у останнього оплатити даний товар.

За апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Струмінвест" Київський апеляційний господарський суд (судді: Ю.Б. Михальська, А.І. Тищенко, Б.В. Отрюх) переглянувши рішення господарського суду Київської області від 04.03.2016 р. в апеляційному порядку, постановою від 19.07.2016 р. вказане рішення скасував, прийняв нове рішення, яким позов задовольнив повністю та стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Промет» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Струмінвест» 116 500 грн. 00 коп. основного боргу, 105 307 грн. 90 коп. інфляційних втрат, 7 682 грн. 93 коп. 3% річних та 3 442 грн. 36 коп. судового збору за подання позовної заяви.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що факт поставки позивачем відповідачу товару за спірними накладними підтверджується сукупністю належних та допустимих доказів у справі.

ТОВ "Промет" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2016 року та прийняти нове рішення, яким залишити рішення господарського суду Київської області від 04.03.2016 року без змін, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

ТОВ "Струмінвест" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2016 року без змін, а касаційну скаргу без задоволення посилаючись на те, що факт поставки позивачем відповідачу товару за спірними накладними підтверджується сукупністю належних та допустимих доказів у справі, що були всебічно та повно досліджені судом апеляційної інстанції.

05.09.2016 року Товариства з обмеженою відповідальністю "Промет" подало на адресу Вищого господарського суду України клопотання про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції, яке було задоволено ухвалою Вищого господарського суду України від 06.09.2016 року.

Проте, 20.09.2016 року представники сторін у справі з'явилися до зали судового засідання Вищого господарського суду України, у зв'язку з чим на підставі приписів статті 74-1 Господарського процесуального кодексу України судове засідання проведено в загальному порядку.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників позивача та відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судами першої та апеляційної інстанції, 25.09.2013 ТОВ «Струмінвест» було надано ТОВ «Промет» рахунок-фактуру №СФ-0000137 від 25.09.2013 (том 1, а.с. 17) із зазначенням такого товару: роз'єднувач РДЗ-1-110/1000 з приводом в кількості дві одиниці та трансформатор струму ТФЗМ 110Б4 У1 300/5 в кількості шість одиниць (далі, товар) на загальну суму 345 000,00 грн.

11.11.2013 ТОВ «Промет» звернулось до ТОВ «Струмінвест» з листом-замовленням (том 1, а.с. 18), у якому просило поставити відповідачу товар, вказаний у рахунку-фактурі №СФ-0000137, на умовах відстрочення платежів. Відповідач просив поставити обладнання під оплату 30%, решту (70%) по здачі підстанції. Договірний термін здачі 29 грудня 2013 року.

На виконання вказаного замовлення позивач передав відповідачу у власність зазначений у рахунку-фактурі №СФ-0000137 від 25.09.2013 товар на загальну суму 345 000,00 грн., що підтверджується видатковими накладними №РН-0000097 від 21.11.2013 на суму 128 400,00 грн., №РН-0000103 від 28.11.2013 на суму 172500,00 грн., №РН-0000106 від 03.12.2013 на суму 44 100,00 грн.

Отриманий товар відповідач оплатив лише частково на загальну суму 228 500,00 грн., а саме - 13.11.2013 в сумі 103 500,00 грн.; 30.06.2015 в сумі 20 000,00 грн.; 30.12.2013 в сумі 100 600,00 грн.; 23.07.2015 в сумі 5 000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками, наявними у матеріалах справи (том 1, а.с. 26-27).

03.03.2015 позивачем була надіслана відповідачу претензія-вимога №1, яка була отримана останнім 05.03.2015, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Однак, вказана претензія-вимога була залишена відповідачем без відповіді та задоволення, що стало підставою для звернення до суду Товариства з обмеженою відповідальністю "Струмінвест" з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промет" 229 490,83 грн., з яких: 116 500,00 грн. основного боргу, 105 307,90 грн. інфляційних втрат та 7 682,93 грн. 3% річних, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати поставленого позивачем товару згідно видаткових накладних №РН-0000103 від 28.11.2013 на суму 172 500,00 грн. та №РН-0000106 від 03.12.2013 на суму 44 100,00 грн.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно частини 2 статті 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У відповідності до частини 1 статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до статті 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Водночас, відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Також, згідно з частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судами першої та апеляційної інстанції, між сторонами було укладено правочин у спрощений спосіб, відповідно до якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача товар, а відповідач, в свою чергу, прийняти його і оплатити.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до частини 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положенням частини 3 статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати, у тому числі, оплати товару.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Відповідно до частини 1 та 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату і місце складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов'язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або у вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.5. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

При цьому, слід зазначити, що вимоги Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо правильності оформлення первинних документів, передбачають наявність в документах такого реквізиту, як «інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції» лише альтернативно такому обов'язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 19.04.2016 у справі № 21-4985а15.

Крім того, відповідно до пункту 64 Постанови Кабінету Міністрів України №1893 від 27.11.1998 «Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію», яка є обов'язковою для усіх підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, порядок обліку, зберігання і використання печаток, штампів і бланків суворої звітності визначається відповідними відомчими інструкціями. Контроль за їх виготовленням, зберіганням та використанням покладається на канцелярії організацій та осіб, відповідальних за діловодство. Згідно пункту 65 вказаної постанови, особи, які персонально відповідають за облік і зберігання печаток, штампів і бланків, призначаються наказами керівників організацій. Виходячи з вищезазначеного, особи які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки.

Таким чином, відповідач, як суб'єкт підприємницької діяльності, несе повну відповідальність за законність використання його печатки, в тому числі за засвідчення видаткових накладних.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом апеляційної інстанції, матеріали справи не містять документів, які б свідчили про втрату зазначених штампів, їх підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі скаржника.

Таким чином, відтиск штампів підприємства, наявний, зокрема, на первинних документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції (у даному випадку - прийнятті товару).

Враховуючи вищевикладене та оцінюючи доводи відповідача щодо підписання спірних видаткових накладних невстановленою особою, апеляційний суд на підставі встановлених обставин справи дійшов висновку, що видаткова накладна №РН-0000103 від 28.11.2013 на суму 172 500,00 грн., яка підписана обома сторонами та скріплена їх печатками, є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд апеляційної інстанції також встановив, що факт прийняття товару відповідачем за спірними видатковими накладними підтверджується, актами звірки взаєморозрахунків від 26.11.2015 (том 1, а.с. 23) та звірки взаєморозрахунків за 01.09.2013 - 26.11.2015 підписаними сторонами, згідно яких заборгованість відповідача перед позивачем з поставки товару станом на 26.11.2015 становить 116 500,00 грн. Вказані акти містять посилання на спірні видаткові накладні та банківські виписки, якими підтверджується факт здійснення часткової оплати поставленого товару. Зазначені акти підписані відповідачем без будь-яких зауважень, а підпис відповідача на вказаних актах скріплений печаткою підприємства, що у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами підтверджує існування правовідносин та виконання позивачем зобов'язань за видатковими накладними та свідчить про визнання ТОВ «Промет» факту наявності боргу перед позивачем у розмірі 116 500,00 грн.

Крім того, на підтвердження позовних вимог, позивачем надано копії податкових накладних (том 1, а.с. 110-111), що складені ним на господарські операції з поставок товару за спірними видатковими накладними.

Також, судом апеляційної інстанції були досліджені надані Макарівським відділенням Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області на виконання вимог ухвали суду податкові декларації ТОВ «Промет» (ідентифікаційний код 30473061) з ПДВ з додатками Д.5 (з розшифровками в розрізі контрагентів) за листопад - грудень 2013 року, у яких, як встановлено судом апеляційної інстанції, відображений податковий кредит відповідача за спірними поставками. Вищевказані податкові накладні та податкові декларації свідчать про відображення позивачем та відповідачем господарських операцій за спірними видатковими накладними у своїх податкових зобов'язаннях.

Враховуючи вищевикладене, судом апеляційної інстанції було встановлено, що відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати товару, а саме - з 30.12.2013 відповідачем прострочено оплату 72 400,00 грн. за видатковою накладною №РН-0000103 від 28.11.2013 (172 500,00 грн. - 100 100,00 грн.); з 30.12.2013 відповідачем прострочено 44 100,00 грн. за видатковою накладною № РН-0000106 від 03.12.2013.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар згідно видаткових накладних №РН-0000103 від 28.11.2013 та № РН-0000106 від 03.12.2013 становить 116 500,00 грн. (72 400,00 грн. + 44 100,00 грн.), а строк виконання грошового зобов'язання станом на день подання позовної заяви є таким, що настав.

Сплату вказаної суми заборгованості боржником не здійснено, доказів перерахування коштів на користь позивача суду не надано, документів, які б підтверджували безпідставність нарахування заборгованості, контррозрахунку заборгованості, а також матеріалів, які б спростовували твердження позивача, суду також не надано.

Враховуючи викладене, висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача 116 500,00 грн. основного боргу є законними та обґрунтованими.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 105 307,90 грн. інфляційних втрат та 7 682,93 грн. 3% річних, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, враховуючи доведеність порушення відповідачем своїх зобов'язань з оплати поставленого товару, суд апеляційної інстанції перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, визнав його арифметично вірним, а позовні вимоги про стягнення з відповідача 105 307,90 грн. інфляційних втрат та 7 682,93 грн. 3% річних такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене та доведеність порушення відповідачем своїх зобов'язань з оплати поставленого товару, колегія суддів вважає висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача 105 307,90 грн. інфляційних втрат та 7 682,93 грн. 3% річних законними та обґрунтованим. .

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає прийняту у справі постанову такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, підстав для її зміни чи скасування не вбачається.

Доводи заявника викладені ним у касаційній скарзі, колегія вважає непереконливими та такими, що не відповідають приписам чинного законодавства, спростовуються матеріалами та встановленими обставинами справи.

Керуючись пунктом 1 статті 1119, статтями 1115, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2016 р. у справі № 911/5426/15 господарського суду Київської області залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: Г. Мачульський

М. Данилова