ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2016 року Справа № 911/257/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Палія В.В.

Селіваненка В.П.,

за участю представників:

Позивача: Литвиненка С.О., дов. від 10.12.2015 № 10-У;

Відповідача -1: не з'явився;

Відповідача -2: не з'явився;

Третьої особи: ОСОБА_3, дов. від 12.02.2016 № б/н;

розглянувши касаційну скаргу дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Київської області від 02.03.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2016

у справі № 911/257/16 господарського суду Київської області

за позовом дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Магія Дерева"

товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерно-технічний центр "Оріон-Д"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_4

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2016 дочірнє підприємство "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Магія Дерева", товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерно-технічний центр "Оріон-Д", просило (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 03.02.2016) (т. 1, а.с. 70) визнати недійсними додаткові угоди від 12.03.2011 № 1, від 23.05.2011 № 2, від 18.07.2011 № 3, від 22.02.2012 № 4, від 22.02.2012 № 5, від 18.04.2012 № 6, від 04.07.2012 № 7, від 25.09.2012 № 8, від 25.12.2012 № б/н, від 26.12.2012 № 9 до договору на закупівлю товарів від 23.02.2011 № 18/11-У, укладеного між дочірнім підприємством "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та товариством з обмеженою відповідальністю "Інженерно-технічний центр "Оріон-Д"; стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Магія Дерева" 50 000,00 грн.; стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерно-технічний центр "Оріон-Д" 137 128 315,36 грн. (т. 1, а.с. 5-8).

Позовні вимоги мотивовано тим, що оспорювані додаткові угоди суперечать законодавству, а саме, Закону України "Про здійснення державних закупівель" та посиланням на приписи ст. 216 ЦК України.

Ухвалою господарського суду Київської області від 19.02.2016 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_4 (т. 1, а.с. 107-108).

Рішенням господарського суду Київської області від 02.03.2016 (суддя Горбасенко П.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2016 (головуючий Мартюк А.І., судді Зубець Л.П., Шевченко Е.О.) (т. 1, а.с. 186-197) у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат (т. 1, а.с. 132-143).

Не погодившись з прийнятими судовими актами, дочірнє підприємство "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило оскаржені судові рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову, посилаючись на порушення і неправильне застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права (т. 2, а.с. 6-10).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 13.09.2016 касаційну скаргу дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 20.09.2016 (т. 2, а.с. 4-5).

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_4 заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень і просить залишити їх без змін, а скаргу - без задоволення.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.

У судове засідання 20.09.2016 представники відповідачів не з'явились, причин неявки не повідомили.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представників відповідачів.

Від представника позивача С.О. Литвиненка надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з необхідністю належної підготовки до участі у судовому засіданні та надання додаткових пояснень.

Враховуючи, що С.О. Литвиненко є працівником підприємства позивача, представляв його інтереси у судах першої та апеляційної інстанцій у справі № 911/257/16, судова колегія з огляду на презумпцію добросовісності сторін, вважає за необхідне відхилити заявлене клопотання та розглянути касаційну скаргу у судовому засіданні 20.09.2016.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представників позивача, третьої особи, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23.02.2011 між дочірнім підприємством "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Інженерно-технічний центр "Оріон-Д" (учасник) було укладено договір на закупівлю товарів № 18/11-У, відповідно до умов якого учасник зобов'язався у 2011-2012 роках, в порядку та на умовах, визначених договором передати у власність замовника товари, зазначені в п. 1.2 договору, що відповідають технічним характеристикам, зазначеним в додатках № № 1-32, що є невід'ємною частиною договору, а замовник прийняти і оплатити товари (т. 1, а.с. 25-37).

Згідно з п. 4.1 договору розрахунок проводиться шляхом оплати замовником 100% вартості обладнання протягом 120 календарних днів з дати підписання сторонами відповідного акту прийому-передачі обладнання (далі - акт приймання-передачі) та наданого учасником відповідного рахунку. У цьому випадку до рахунку додаються завірені учасником копії відповідних актів прийому-передачі. Можлива попередня оплата за наявності коштів у замовника та за згодою сторін за договором, що оформлюється відповідною додатковою угодою (угодами) до договору.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що строк передачі обладнання на відповідних об'єктах замовника з дати укладення договору по 29.02.2012 відповідно до графіку здачі об'єктів в експлуатацію з правом пролонгації зазначених строків за згодою сторін, що оформлюється відповідними додатковими угодами до договору.

Відповідно до п. 11.1 договору він діє до 29.02.2012 з подальшою пролонгацією за згодою сторін, строку дії договору до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за ним.

Згідно з п. 12.3 договору зміни до договору можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін та оформлюються додатковою угодою до договору. Зміни до договору набирають чинності з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді до договору.

Судами також встановлено, що до договору від 23.02.2011 на закупівлю товарів № 18/11-У сторонами укладались додаткові угоди:

- 12.03.2011 № 1, за умовами якої сторони погодили, що замовник здійснює оплату на банківський рахунок учасника на загальну суму 30 000 000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 5 000 000,00 грн. яка розподіляється по визначеним сторонами додаткам (специфікаціям) (т. 1, а.с. 38-39);

- 23.05.2011 № 2, за умовами якої сторони погодили, що замовник здійснює оплату на банківський рахунок учасника на загальну суму 37 476 000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 6 246 000,00 грн. яка розподіляється по визначеним сторонами додаткам (специфікаціям) (т. 1, а.с. 41-42);

- 18.07.2011 № 3, за умовами якої сторони погодили, що замовник здійснює оплату на банківський рахунок учасника на загальну суму 60 000 000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 10 000 000,00 грн., яка розподіляється по визначеним сторонами додаткам (специфікаціям) (т. 1, а.с. 43-44);

- 22.02.2012 № 4, за умовами якої сторони погодили, що строк передачі обладнання на відповідних об'єктах замовника з дати укладання договору до 31.12.2012 відповідно до графіку здачі об'єктів в експлуатацію з правом пролонгації зазначених строків за згодою сторін, що оформлюється відповідними додатковими угодами до договору. Строк дії договору до 28.02.2013 з подальшою пролонгацією за згодою сторін (т. 1, а.с. 47);

- 22.02.2012 № 5, за умовами якої сторони погодили, що замовник у термін до 29.02.2012 здійснює оплату на банківський рахунок учасника на загальну суму 2 000 016,00 грн., в т.ч. ПДВ - 333 336,00 грн., яка розподіляється по визначеним сторонами додаткам (специфікаціям) (т. 1, а.с. 48-49);

- 18.04.2012 № 6, за умовами якої сторони домовились, що замовник у термін до 31.05.2012 здійснює оплату на банківський рахунок учасника на загальну суму 2 499 999,36 грн., в т.ч. ПДВ - 416 666,56 грн., яка розподіляється по визначеним сторонами додаткам (специфікаціям) (т. 1, а.с. 51-52);

- 04.07.2012 № 7, за умовами якої сторони домовились, що замовник у термін до 31.07.2012 здійснює оплату на банківський рахунок учасника на загальну суму 3 701 376,00 грн., в т.ч. ПДВ - 616 896,00 грн., яка розподіляється по визначеним сторонами додаткам (специфікаціям) (т. 1, а.с. 56-57);

- 25.09.2012 № 8, за умовами якої сторони домовились, що замовник у термін до 31.07.2012 здійснює оплату на банківський рахунок учасника на загальну суму 1 000 320,00 грн., в т.ч. ПДВ - 166 720,00 грн., яка розподіляється по визначеним сторонами додаткам (специфікаціям) (т. 1, а.с. 58-59);

- 25.12.2012 № б/н, за умовами якої сторони домовились п. 11.1 договору викласти в наступній редакції: "Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2015 з подальшою пролонгацією за згодою сторін, строку дії договору до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за ним." (т. 1, а.с. 65);

- 26.12.2012 № 9, за умовами якої сторони домовились, що замовник у термін до 31.12.2012 здійснює оплату на банківський рахунок учасника на загальну суму 2 000 004,00 грн., в т.ч. ПДВ - 333 334,00 грн., яка розподіляється по визначеним сторонами додаткам (специфікаціям) (т. 1, а.с. 60-61).

Вважаючи, як зазначалось вище, що вищезазначені додаткові угоди укладено всупереч вимогам законодавства, дочірнє підприємство "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулось з вимогами про визнання їх недійсним та застосування реституції.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктами 1, 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Дослідивши умови оспорюваних додаткових угод від 12.03.2011 № 1, від 23.05.2011 № 2, від 18.07.2011 № 3 до договору на закупівлю товарів № 18/11-У від 23.02.2011 суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що вони були укладені у відповідності до вимог чинного на момент їх укладення Закону України "Про здійснення державних закупівель" та норм Господарського та Цивільного кодексів України, оскільки врегульовували виключно порядок здійснення попередньої оплати у відповідності до пункту 4.1 договору та за своєю суттю не змінювали умови договору і не відрізнялись від змісту пропозиції конкурсних торгів, а укладались з метою виконання господарських зобов'язань.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти встановлювались Законом України від 01.06.2010 № 2289-VI "Про здійснення державних закупівель".

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань державних закупівель" від 08.07.2011 № 3681-VI (далі - Закон № 3681-VI) внесено зміни до ряду статей Закону України від 01.06.2010 № 2289-VI "Про здійснення державних закупівель", що врегульовували перелік суб'єктів правовідносин, на яких поширювалась сфера застосування даного Закону. Вказані зміни набрали чинності 03.10.2011.

Так, Законом № 3681-VI з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про здійснення державних закупівель" з поняття "державні кошти" виключено слова "кошти підприємств та їх об'єднань".

Тобто, з 03.10.2011 кошти підприємств та їх об'єднань не охоплювались поняттям державні кошти, що виключало обов'язковість застосування до дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" норм Закону України "Про здійснення державних закупівель" (в редакції Закону № 3681-VI) з 03.10.2011 при укладенні чи зміні будь-яких господарських договорів.

Крім того, Законом № 3681-VI статтю 2 Закону України "Про здійснення державних закупівель" було доповнено абзацами такого змісту: "Цей Закон застосовується до підприємств, визначених у пункті 21 частини першої статті 1 цього Закону, у разі якщо підприємства відповідають хоча б одній з таких ознак:

1) підприємство користується податковою пільгою, передбаченою податковим, митним законодавством України, - протягом користування такою пільгою;

2) підприємство відповідно до закону звільнено від обов'язку сплачувати заборгованість перед бюджетами, за єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, за зобов'язаннями перед фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування - протягом календарного року від дати такого звільнення;

3) отримує пряму або опосередковану бюджетну підтримку, в тому числі у вигляді компенсації частини витрат або відшкодування відсотків за кредитами, - протягом календарного року від дати одержання бюджетної підтримки.".

Судами попередніх інстанцій встановлено, що дочірнє підприємство "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" не користувалось податковою пільгою, передбаченою податковим, митним законодавством України, не було звільнено від обов'язку сплачувати заборгованість перед бюджетами, за єдиним внеском на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, за зобов'язаннями перед фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, не отримувало пряму або опосередковану бюджетну підтримку, у тому числі у вигляді компенсації частини витрат або відшкодування відсотків за кредитами на момент виникнення спірних правовідносин.

Враховуючи викладене, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновку про те, що норми Закону України "Про здійснення державних закупівель" (в редакції Закону № 3681-VI) не повинні були застосовуватись при укладенні оспорюваних додаткових угод від 22.02.2012 № 4, від 22.02.2012 № 5, від 18.04.2012 № 6, від 04.07.2012 № 7 до договору на закупівлю товарів від 23.02.2011 № 18/11-У.

Крім того, Законом України від 04.07.2012 року № 5044-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань державних закупівель" (далі - Закон № 5044-VI) внесено зміни до Закону України від 01.06.2010 № 2289-VI "Про здійснення державних закупівель", які набули чинності 05.08.2012.

Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України Закону України від 01.06.2010 № 2289-VI "Про здійснення державних закупівель" (в редакції Закону № 5044-VI) дія цього Закону поширюється на підприємства, визначені у пункті 21 частини першої статті 1 цього Закону, лише у разі здійснення ними закупівель за рахунок державних коштів, визначених у пункті 4 частини першої статті 1 цього Закону.

Враховуючи те, що кошти підприємств та їх об'єднань не охоплювались поняттям державні кошти у розумінні п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про здійснення державних закупівель" (в редакції Закону № 3681-VI), суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що на дочірнє підприємство "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" дія Закону України "Про здійснення державних закупівель" (в редакції Закону № 5044-VI) у період укладення додаткових угод від 25.09.2012 № 8, від 25.12.2012 № б/н, від 26.12.2012 № 9 до договору на закупівлю товарів від 23.02.2011 № 18/11-У поширюватись не могла.

Враховуючи вищевикладені обставини, а саме, що оспорювані додаткові угоди не суперечили законодавству (Закону України "Про здійснення державних закупівель" у відповідних редакціях), місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, дійшов обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог як в частині визнання недійсними оспорюваних додаткових угод, так і, відповідно, в частині застосування реституції.

Частиною 2 ст. 1117 ГПК України передбачено, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З врахуванням вищенаведеного підстави для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду, якими не порушені норми матеріального та процесуального права, відсутні.

Доводи заявника касаційної скарги спростовуються висновками судів попередніх інстанцій та фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 1117 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Київської області від 02.03.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2016 у справі № 911/257/16 залишити без змін, а касаційну скаргу дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" - без задоволення.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Судді: В.В. Палій

В.П. Селіваненко