ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2016 року Справа № 910/33146/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач), Вовк І.В., Борденюк Є.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Олсідз Блек Сі" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 15.03.2016 у справі № 910/33146/15 господарського суду міста Києваза позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Агро Південь-2"дотовариства з обмеженою відповідальністю "Олсідз Блек Сі"простягнення 131 935, 37 грн.,за участю представників

позивача: не з'явились,

відповідача: Слюзара Т.І.,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "Агро Південь-2" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Олсідз Блек Сі" про стягнення 131 935, 37 грн., з яких: 117 187, 70 грн. основного боргу, 11 612, 17 грн. пені, 2 343, 75 грн. інфляційних втрат та 791, 74 грн. 3% річних за договором про поставку сільськогосподарської продукції № 06/0165 від 28.09.2015.

Рішенням господарського суду міста Києва від 15.03.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2016, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 117 187, 70 грн. основного боргу, 11 612, 17 грн. пені, 1 928, 64 грн. інфляційних втрат та 791, 74 грн. 3% річних. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між товариством з обмеженою відповідальністю "Агро Південь-2" (постачальником) та товариством з обмеженою відповідальністю "Олсідз Блек Сі" (покупцем) 28.09.2015 укладено договір на поставку сільськогосподарської продукції № 06/0165, за умовами якого постачальник зобов'язується продати та передати у власність покупця насіння соняшнику врожаю 2015 року (товар), а покупець - прийняти та оплатити товар.

Умовами розділу 2 договору визначено показники якості товару.

Відповідно до п. 3.1. договору, кількість товару становить 15 000 метричних тонн +/-10% за вибором покупця.

Пунктом 3.2. договору визначено, що ціна однієї метричної тонни товару, що поставляється за договором, складає 6 916, 67 грн., крім того ПДВ - 1 383, 33 грн., разом з ПДВ - 8 300 грн.

За умовами п. 3.3 договору загальна вартість товару, що постачається, складає 103 750, 05 грн., ПДВ - 20 750, 01 грн., разом з ПДВ - 124 500, 06 грн., +/- 10% з урахуванням п. 3.1 договору.

Відповідно до п. 4.2. договору строк поставки товару - по 30.09.2015 включно.

Згідно з п. 4.5. договору датою поставки товару вважається дата підписання сторонами відповідного акта перерахунку ціни, який є одночасно актом приймання-передачі товару. Акт перерахунку ціни має містити дані про кількість та якість товару, визначені на складі покупця.

Відповідно до п. 4.6. договору право власності на товар виникає у покупця з дати поставки товару.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що оплата товару проводиться в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника в наступному порядку:

1) 80% вартості товару - протягом 3 банківських днів з дати останньої з подій, зазначених нижче:

- поставка товару;

- визначення якості й залікової ваги товару;

- пред'явлення рахунку-фактури;

- передача покупцю документів, зазначених в п. 6.1 договору;

2) 20% вартості товару - протягом 3-х банківських днів з дати останньої з подій, зазначених нижче:

- реєстрація податкової накладної на товар в Єдиному реєстрі податкових накладних;

- перевірки покупцем реєстрації податкової накладної на товару в Єдиному реєстрі податкових накладних та отримання покупцем від контролюючих органів підтвердження фактичної реєстрації податкової накладної на товар в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Судами обох інстанцій встановлено, що позивач на виконання умов договору поставив відповідачу товар на загальну суму 117 187, 70 грн., що підтверджується видатковою накладною № 16 від 28.09.2015, підписаною уповноваженими представниками позивача та відповідача (довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей (типова форма № М-2) № 267 від 28.09.2015).

Також позивачем виставлено відповідачу рахунок-фактуру №16 від 28.09.2015 на оплату товару на суму 117 187, 70 грн., що підтверджується посиланням на нього у видатковій накладній № 16 від 28.09.2015, яка підписана уповноваженим представником відповідача.

В подальшому позивач 03.11.2015 звернувся до відповідача з листом за вих. № 167 від 03.11.2015 про сплату боргу, який отримано відповідачем нарочно й залишено без відповіді.

Оскільки відповідач не оплатив отриманий товар в сумі 117 187, 70 грн., позивач звернувся з даним позовом.

Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з їх доведеності та обґрунтованості. Здійснивши розрахунок заявленої до стягнення суми інфляційних втрат, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове її задоволення у розмірі 1 928, 64 грн.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів з огляду на таке.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судами обох інстанцій встановлено, що п. 5.1 договору сторони передбачили особливий порядок здійснення оплати поставленого товару (1) 80% вартості товару - протягом 3 банківських днів з дати останньої з подій: поставка товару; визначення якості й залікової ваги товару; пред'явлення рахунку-фактури; передача покупцю документів, зазначених в п. 6.1 договору; 2) 20% вартості товару - протягом 3-х банківських днів з дати останньої з подій: реєстрація податкової накладної на товар в Єдиному реєстрі податкових накладних; перевірки покупцем реєстрації податкової накладної на товару в Єдиному реєстрі податкових накладних та отримання покупцем від контролюючих органів підтвердження фактичної реєстрації податкової накладної на товар в Єдиному реєстрі податкових накладних).

Таким чином, сторони скористались диспозивитивністю статті 692 Цивільного кодексу України та врегулювали на свій власний розсуд строк оплати товару, виклавши його у п. 5.1. договору.

Так, зазначений пункт договору передбачає сукупність умов, за наявності яких та зі спливом останньої з них у покупця виникає обов'язок оплатити поставлений товар у визначений договором строк - поставка товару; визначення якості й залікової ваги товару; пред'явлення рахунку-фактури; передача покупцю документів, зазначених в п. 6.1 договору.

Судами обох інстанцій встановлено, що позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 117 187, 70 грн., що підтверджується видатковою накладною № 16 від 28.09.2015, підписаною уповноваженими представниками позивача та відповідача (довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей (типова форма № М-2) № 267 від 28.09.2015), у зв'язку з чим колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про доведення позивач факту поставки.

Крім цього, позивачем виставлено відповідачу рахунок-фактуру №16 від 28.09.2015 на оплату товару на суму 117 187, 70 грн., що підтверджується посиланням на нього у видатковій накладній № 16 від 28.09.2015, яка підписана уповноваженим представником відповідача.

У матеріалах справи наявні копії документів, які були передані позивачем відповідачу за умовами п. 6.1 договору, а акт перерахунку № ОБС 001317 від 28.09.2015 року, підписаний повноважними представниками позивача та відповідача, а також протокол випробування № SS_2015_1174 від 28.09.2015, який складено на замовлення відповідача та долучено до матеріалів справи, як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, спростовує заперечення відповідача щодо неотримання таких документів, як то передбачено умовами п. п. 5.1 та 6.1 договору.

Враховуючи викладене, суди обох інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про прострочення виконання відповідачем свого зобов'язання з оплати товару.

Виходячи з приписів статей 173, 193 Господарського кодексу України, статей 526, 629 Цивільного кодексу України, сторони мають виконувати зобов'язання належним чином відповідно до його умов та вимог закону, при цьому, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як передбачено ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Таким чином, враховуючи встановлений судами факт поставки товару та прострочення виконання відповідачем зобов'язання з його оплати, колегія суддів погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про стягнення з останнього на користь позивача 117 187, 70 грн. основного боргу, у зв'язку з чим правомірними є також висновки про стягнення 11 612, 17 грн. пені на підставі п. 7.2 договору, ст. 231, 232 Господарського кодексу України, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а також 1 928, 64 грн. інфляційних втрат та 791, 74 грн. 3% річних на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на положення п. 6.3 договору, у якому, як встановлено судами попередніх інстанцій, сторони передбачили строк для повідомлення відповідачем позивача щодо кількості та/або якості товару, що складає 90 днів з дати поставки, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правильних висновків, що не можуть бути прийнятими до уваги надані відповідачем листи про повідомлення позивача щодо неякісного товару, оскільки вони містять посилання на договір № 06/1188, а не той, що є предметом спору у даній справі. Місцевим судом також правомірно відхилено посилання відповідача на експертний висновок № ОЭ-8/465 від 10.12.2015 як на підтвердження неналежної якості товару, оскільки цей висновок не містить жодних підтверджень та приміток, що поставлений за договором товар є неякісним.

Доводи скаржника про те, що останній скористався передбаченим п. 7.5. договору правом застосування до позивача оперативно-господарської санкції у вигляді притримання оплати отриманого ним товару до моменту усунення позивачем порушення не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки судами не встановлено факту повідомлення позивача про таке притримання, необхідність якого передбачено ч. 1 ст. 595 Цивільного кодексу України, відповідно до якої кредитор, який притримує річ у себе, зобов'язаний негайно повідомити про це боржника.

Інші доводи скаржника спростовані судами попередніх інстанцій.

Згідно з ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів у даній справі, оскільки в межах касаційного провадження скаржником не доведено порушення або неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків апеляційного господарського суду та зводяться до переоцінки наявних доказів, що суперечить ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.07.2016 - без змін.

Головуючий суддяМогил С.К.Судді:Вовк І.В. Борденюк Є.М.