ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2016 року Справа № 910/32116/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б.- головуючого Мачульсьського Г.М., Божок В.С.за участю представників:позивачаГрицькова І.О. - довіреність від 31.12.2015 рокувідповідачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно) третьої особиШевчук М.П. - довіреність від 19.09.2016 рокурозглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фонду державного майна Українина постановувід 14.06.2016 р. Київського апеляційного господарського судуу справі№ 910/32116/15 господарського суду м. Києва за позовомФонду державного майна Українидо Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртехнозбуд" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачаМеморіальний комплекс "Національний музей історії Великої Вітчизняної Війни 1941-1945"пророзірвання договору, виселення та стягнення 22 692, 46 грн.

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2015 року Фонд державного майна України звернувся до господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртехнозбуд" про стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 18 083, 61 грн., та 4 608, 85 грн. - пені за період з 16.06.2015 р. до 19.10.2015 р.; розірвання договору оренди від 13.12.2005 р. № 485, укладеного між Фондом державного майна України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртехнозбут"; виселення Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртехнозбут" з приміщення площею 15, 25 кв.м., яке розташоване по пров. Заперечному, 2 у місті Києві та знаходиться на балансі Меморіального комплексу "Національний музей історії Великої Вітчизняної Війни 1941-1945".

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором щодо внесення орендної плати, що є істотним порушенням договору оренди від 13.12.2005 р. № 485.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просив у задоволенні позову відмовити посилаючись на те, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртехнозбут" у повному обсязі сплачено заборгованість за договором оренди від 13.12.2005 р. № 485 у розмірі 22 692, 46 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.01.2016 р. (суддя А.Б. Пригунова) позов задоволено частково, виселено Товариство з обмеженою відповідальністю "Укртехнозбут" із приміщення площею 15, 25 кв.м., яке розташоване по пров. Заперечному, 2 у місті Києві та знаходиться на балансі Меморіального комплексу "Національний музей історії Великої Вітчизняної Війни 1941-1945" (01015, м. Київ, вул. Лаврська, 24, код ЄДРПОУ 02224241). В іншій частині у задоволенні позову відмовлено та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртехнозбут" з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Фонду державного майна України судовий збір у розмірі 1 218, 00 грн.

Мотивуючи рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що оскільки строк дії договору № 485 від 13.12.2005 року закінчився 10.01.2010 року, а розірвати можливо лише чинний договір, відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині розірвання цього договору та стягнення заборгованості з орендної плати за період з 16.06.2015 року до 19.10.2015 року.

При цьому, посилаючись на приписи статті 785 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" суд першої інстанції зазначив про обґрунтованість задоволення позовних вимог в частині виселення.

За апеляційними скаргами Фонду державного майна України та Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртехнозбуд" Київський апеляційний господарський суд (судді: О.В. Тищенко, Р.В. Федорчук, К.В. Тарасенко) переглянувши рішення господарського суду м. Києва від 27.01.2016 р. в апеляційному порядку, постановою від 14.06.2016 р. залишив його без змін з тих же підстав.

Фонд державного майна України подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 року та рішення господарського суду м. Києва від 27.01.2016 року скасувати та припинити провадження у справі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заявник касаційної скарги зазначає, що після прийняття рішення судом першої інстанції заборгованість до державного бюджету з орендної плати та пені на момент подання апеляційної скарги була сплачена відповідачем у повному обсязі, що є підставою для припинення провадження у справі на підставі статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників позивача та третьої особи, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судами першої та апеляційної інстанції, 13.12.2005 року між Фондом державного майна України та ТОВ «Укртехнозбут» був укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 485, за умовами якого позивач зобов'язався передати, а відповідач - прийняти в строкове платне користування нерухоме майно - приміщення на першому поверсі будівлі площею 192, 6 кв.м. по пров. Заперечному, 2 у місті Києві, що знаходиться на балансі Меморіального комплексу «Національний музей історії Великої Вітчизняної Війни 1941-1945» для розміщення офісу.

За умовами пунктів 2.1 та 2.4 розділу 2 вказаного договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне майно у термін, вказаний у договорі оренди, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та підписання акта приймання - передачі майна, які підписуються одночасно. У разі припинення цього договору орендар зобов'язаний повернути балансоутримувачу орендоване майно аналогічно порядку, встановленому при передачі майна орендарю цим договором. Майно вважається повернутим балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання - передачі.

Відповідно до пунктів 3.1-3.3 розділу 3 договору орендна плата за базовий місць оренди (жовтень 2005 року) становить 17 390,44 грн. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Орендна плат перераховується відповідачем щомісяця не пізніше 12-го числа місяця наступного за звітним таким чином: 50 % - до Державного бюджету, 50 % - на розрахунковий рахунок третьої особи.

Відповідно до пункту 10.1 розділу 10 договору, цей договір діє з 13.12.2005 року до 11.12.2006 року включно.

З пункту 10.6 розділу 10 договору вбачається, що після закінчення строку цього договору орендар, який належним чином виконував свої обов'язки, має преважне право, за інших рівних умов на укладення нового договору на новий строк.

Відповідно до пункту 10.7 розділу 10 договору, останній припиняється в разі:- закінчення строку на який його було укладено; - банкрутства орендаря та інших випадках, прямо передбачених чинним законодавством України.

За актом приймання-передачі від 13.12.2005 року позивач передав, а відповідач прийняв приміщення на першому поверсі будівлі площею 192,6 кв.м. по пров. Заперечному, 2 у місті Києві, що знаходиться на балансі Меморіального комплексу «Національний музей історії Великої Вітчизняної Війни 1941-1945».

З матеріалів справи вбачається, що на протязі дії договору сторонами вносились зміни до договору від 13.12.2005 року № 485 шляхом укладення відповідних додаткових угод.

Так, додатковим договором № 630 від 30.12.2008 року встановлено, що договір від 13.12.2005 року № 485 діє до 10.01.2010 року.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судами першої та апеляційної інстанції, предметом спору у даній справі є вимога Фонду державного майна України про стягнення з ТОВ "Укртехнозбут"заборгованості з орендної плати у розмірі 18 083, 61 грн., та 4 608, 85 грн. - пені за період з 16.06.2015 р. до 19.10.2015 р.; розірвання договору оренди від 13.12.2005 р. № 485, укладеного між Фондом державного майна України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртехнозбут"; виселення Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртехнозбут" з приміщення площею 15, 25 кв.м., яке розташоване по пров. Заперечному, 2 у місті Києві та знаходиться на балансі Меморіального комплексу "Національний музей історії Великої Вітчизняної Війни 1941-1945" з підстав неналежного виконанням відповідачем зобов'язань за договором щодо внесення орендної плати, що є істотним порушенням договору оренди від 13.12.2005 р. № 485.

Частинами 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

За приписами частини 6 статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до приписів частини 2 статті 759 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з приписами статті 283 Господарського кодексу України, законом можуть бути передбачені особливості укладення та договору найму (оренди).

За приписами статті 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", цей Закон регулює, зокрема, організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Стаття 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначає, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

Вказані приписи статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" кореспондуються з приписами статті 291 Господарського кодексу України та статті 764 Цивільного кодексу України.

Зі змісту зазначених правових норм вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. При цьому такі заперечення мають бути висловлені ним як до закінчення терміну дії договору оренди, так і протягом одного місяця після закінчення цього строку.

Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. (Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 03.06.2008 №2-11/9948-2007 та від 18.08.2009 №2/385).

Суди першої та апеляційної інстанції встановивши, що додатковий договір № 109 від 11.03.2009 року до спірного договору оренди нерухомого майна, якими вносились зміни до вказаного договору щодо строку його дії до 2030 року фактично є неукладеним (нечинними), у зв'язку з недотримання сторонами вимог закону щодо його нотаріального посвідчення та державної реєстрації, дійшли висновку, що строк дії договору № 485 від 13.12.2005 року закінчився 10.01.2010 року, у зв'язку з чим відсутні підстави для розірвання договору оренди від 13.12.2005 р. № 485, укладеного між Фондом державного майна України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртехнозбут", оскільки розірвати можливо лише чинний договір.

Проте, вказаний висновок колегія суддів вважає таким, що зроблений без встановлення відповідних обставин за наявними в матеріалах справи доказами.

Як вбачається з матеріалів справи, судами першої та апеляційної інстанції залишено поза увагою, що у продовж 2009-2013 років між сторонами укладались додаткові договори до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 13.2005 року №485, якими, зокрема, вносились зміни до пунктів 5.15, 3.1., 3.5, 5.2, 5.10, 8.1 договору.

Як зазначалося вище, згідно приписів 764 Цивільного кодексу Україна, які кореспондуються з приписами статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Положення даної статті застосовуються до договорів найму з визначеним строком користування майном і передбачають можливість автоматичної пролонгації договору найму в разі відсутності заперечень як зі сторони наймодавця, так і зі сторони наймача. Бажання наймача продовжувати відносини найму висловлюється конклюдентними діями - шляхом продовження користування майном після закінчення строку договору найму. Підставою для продовження відносин найму є його мовчазна згода, яка виражається у відсутності заперечень та вимог до наймача повернути орендоване майно протягом одного місяця після закінчення строку договору найму. Якщо протягом цього строку наймодавець заявить про своє бажання припинити відносини найму, наймач зобов'язаний буде повернути йому майно у строки та в порядку, передбаченому договором.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судами попередніх інстанцій, на час подачі позову до суду першої інстанції орендоване майно повернуто позивачеві не було.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що з боку відповідача або позивача вчинялись якісь дії з приводу припинення орендних правовідносин, а тому бажання сторін продовжувати відносини найму висловлюється конклюдентними діями - шляхом продовження користування майном після закінчення строку договору найму.

Проте, під час здійснення розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції були залишені поза увагою приписи частини 4 статті 284 Господарського кодексу України, які кореспондуються з приписами статті 764 Цивільного кодексу України та статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки передбачають правову конструкцію, як поновлення договору найму, яка зводиться по суті до автоматичного продовження попередніх договірних відносин на той самий строк без укладення нового договору за умови, по-перше, що наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, та, по-друге, відсутні заперечення наймодавця протягом одного місяця. (Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного суду України від 25.02.2015 № 6-219цс14).

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що з матеріалів справи вбачається, що відповідачем погашена заборгованість зі сплати орендних платежів після ухвалення рішення у справі, таким чином за відповідачем не обліковується заборгованість з орендної плати перед бюджетом за заявлений позивачем до стягнення період, у зв'язку з чим позивач у заяві поданій до суду апеляційної інстанції просив припинити провадження у даній справі.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що господарськими судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи та прийнятті судових рішень не взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про не з'ясування судом всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 1115, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 у справі №910/32116/15 та рішення господарського суду м. Києва від 27.01.2016 скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду м. Києва

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: Г. Мачульський

В. Божок