ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2016 року Справа № 910/26131/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач), Борденюк Є.М., Вовк І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Львівського комунального підприємства "Залізничнетеплоенерго" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 29.12.2015 у справі № 910/26131/15 господарського суду міста Києва за позовомЛьвівського комунального підприємства "Залізничнетеплоенерго" допублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" прозобов'язання вчинити дії,за участю представників

позивача: Дмитрука М.О.,

відповідача: Прокоф'євої Л.В.,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2015 року Львівське комунальне підприємство "Залізничнетеплоенерго" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", в якому просило зобов'язати відповідача списати 702 154, 56 грн. 3% річних та 605 263, 16 грн. інфляційних втрат, що підлягають стягненню на підставі рішення господарського суду Львівської області від 22.10.2014 у справі № 914/2868/14.

Крім цього, у листопаді 2015 року позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову шляхом: 1) заборони Залізничному відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції вчиняти заходи з примусового виконання наказу № 914/2868/14 від 12.12.2014 на примусове виконання рішення господарського суду Львівської області від 22.10.2014; 2) зупинення виконавчого провадження ВП № 46309223.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.11.2015 заяву позивача про забезпечення позову задоволено частково. До вирішення спору по суті та набрання рішенням у справі законної сили заборонено Залізничному відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції вчиняти заходи з примусового виконання наказу № 914/2868/14 від 12.12.2014 на примусове виконання рішення господарського суду Львівської області від 22.10.2014 та зупинено виконавче провадження ВП № 46309223.

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.12.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2016, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням господарського суду Львівської області від 22.10.2014 у справі № 914/2868/14 за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Львівського комунального підприємства "Залізничнетеплоенерго" про стягнення 4 637 299, 74 грн. позовні вимоги задоволено частково, присуджено до стягнення з Львівського комунального підприємства "Залізничнетеплоенерго" на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 0,01 грн. основного боргу, 605 263, 16 грн. інфляційних втрат, 702 154, 56 грн. 3% річних, нарахованих за прострочення з оплати поставленого на виконання договору купівлі-продажу природного газу № 14/2654/11 від 30.09.2011 у липні - грудні 2012 року. В частині стягнення 3 329 882 грн. основного боргу провадження припинено у зв'язку зі сплатою зазначеної суми під час розгляду справи у суді.

Постановами Львівського апеляційного господарського суду від 26.11.2014 та Вищого господарського суду України від 29.01.2015 рішення місцевого господарського суду від 22.10.2014 у справі № 914/2868/14 залишено без змін.

Листами від 06.07.2015 № 16/1692 та від 13.07.2015 № 02/1750 позивач звертався до відповідача з повідомленням про відсутність заборгованості за природний газ спожитий до 01.01.2014 без урахування пені, штрафних та фінансових санкцій, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, з проханням надати акти звіряння розрахунків за період 2012-2014 роки та списати в порядку ч. 13 ст. 18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", зокрема, нараховані за прострочення з оплати поставленого згідно з договором купівлі-продажу природного газу № 14/2654/11 від 30.09.2011 в липні - грудні 2012 року природного газу 605 263, 16 грн. інфляційних втрат та 702 154, 56 грн. 3% річних, стягнутих з позивача на користь відповідача рішенням господарського суду Львівської області від 22.10.2014 у справі № 914/2868/14.

Спір у даній справі виник, як вважає позивач, внаслідок невиконання відповідачем покладеного на нього приписами ч. 13 ст. 18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" зобов'язання зі списання нарахованих позивачу за прострочення з оплати поставленого згідно з договором купівлі-продажу природного газу № 14/2654/11 від 30.09.2011 в липні - грудні 2012 року природного газу 605 263, 16 грн. інфляційних втрат та 702 154, 56 грн. 3% річних, стягнутих з позивача за рішенням господарського суду Львівської області від 22.10.2014 у справі № 914/2868/14.

Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що індекс інфляції та три проценти річних не є санкціями, а полягають у відшкодуванні кредитору понесених ним втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів під час прострочення боржника та отриманні кредитором компенсації (плати) за користування боржником належними кредитору коштами, у зв'язку з чим відсутні підстави для їх списання в порядку ст. 18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу".

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів з огляду на таке.

06.06.2015 набрав чинності Закон України № 423-VIII від 14.05.2015 "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"". Цим законом внесено зміни до Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", зокрема, статтю 18 вищевказаного законодавчого акту доповнено частиною 13 наступного змісту:

"Заборгованість теплогенеруючих та/або теплопостачальних організацій за природний газ, спожитий в період з 1 січня 2014 року до 31 грудня 2014 року (без урахування пені, штрафних та фінансових санкцій, що підлягають стягненню на підставі рішення суду), не погашена на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", підлягає реструктуризації шляхом розстрочення на 24 місяці на підставі типового договору про реструктуризацію заборгованості.

Ця реструктуризація здійснюється за умови погашення в трьохмісячний строк з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" теплогенеруючими та/або теплопостачальними організаціями заборгованості за природний газ, спожитий до 1 січня 2014 року (без урахування пені, штрафних та фінансових санкцій, що підлягають стягненню на підставі рішення суду), що залишилася непогашеною на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

Зазначені пені, штрафні та фінансові санкції підлягають списанню та не можуть бути предметом подальшого продажу за умови виконання вимог цієї частини."

Судами попередніх інстанцій встановлено, що заборгованість позивача за газ, спожитий до 01.01.2014 за договором купівлі-продажу природного газу № 14/2654/11 від 30.09.2011, наявність якої була підставою для нарахування та стягнення спірних процентів річних та інфляційних втрат, погашена, що підтверджується фактами, встановленими господарським судом Львівської області під час розгляду справи № 914/2868/14, а також копією платіжного доручення № 6089 від 30.10.2014, яким позивачем погашено, в т.ч., 0,01 грн. залишку основного боргу у справі № 914/2868/14, що відповідачем не спростовано.

Предметом регулювання п. 13 ст. 18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" у редакції Закону України № 423-VIII від 14.05.2015 є заборгованість теплогенеруючих та/або теплопостачальних організацій за природний газ, спожитий у період з 01.01.2014 по 31.12.2014 та за природний газ, спожитий до 01.01.2014, але яка залишилася непогашеною станом на 06.06.2015, без урахування пені, штрафних та фінансових санкцій, що підлягають стягненню на підставі рішення суду.

Разом з тим, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України 3 % річних та інфляційні нарахування не є санкціями, а є частиною грошового зобов'язання та виступають специфічним способом відшкодування мінімального розміру реальних збитків, що є неминучими у разі прострочення грошового зобов'язання та стягуються незалежно від вини боржника.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що Законом України "Про засади функціонування ринку природного газу" у редакції Закону України № 423-VIII від 14.05.2015 не передбачена можливість списання 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки ці нарахування мають компенсаційних характер і не є штрафними та фінансовими санкціями, а вважаються компенсацією кредитору за збитки, понесені внаслідок знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за період прострочення платежу.

Посилання позивача у касаційній скарзі на віднесення 3 % річних та інфляційних втрат до фінансових санкцій на підставі Закону України "Про деякі питання заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу-учасників Державного концерну "Укроборонопром" та забезпечення їх стабільного розвитку" є безпідставним, оскільки зазначений нормативно-правовий акт регулює інші правовідносини та є спеціальним, оскільки стосується заборгованості підприємств оборонно-промислового комплексу-учасників Державного концерну "Укроборонопром".

Згідно з ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування рішень господарських судів у даній справі, оскільки в межах касаційного провадження скаржником не доведено порушення або неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків місцевого та апеляційного господарських судів.

Керуючись ст.ст. 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2016 - без змін.

Головуючий суддя Могил С.К.Судді: Борденюк Є.М. Вовк І.В.