ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2015 року Справа № 918/117/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В.суддівГоголь Т.Г. (доповідач), Дроботової Т.Б.розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін: позивача: Овчаров А.В. - дов. від 26.05.14, відповідача: Лавренчук Т.В. - дов. від 16.03.15,

касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Прод Майстер"на постановуРівненського апеляційного господарського суду від28.05.15у справі№918/117/15 Господарського суду Рівненської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Терлич"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Прод Майстер"простягнення боргу, розірвання договору та відшкодування збитківРозпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 12.08.15 для розгляду касаційної скарги у цій справі призначено колегію суддів у складі: Добролюбової Т.В. - головуючого, Гоголь Т.Г., Дроботової Т.Б.

У судовому засіданні 13.08.15 оголошувалася перерва до 20.08.15.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Терлич" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом про: 1) стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Прод Майстер" 275062,83 грн. боргу за договором поставки товару під приватною торговою маркою покупця №309 МК від 14.10.11; 2) розірвання вказаного договору; та 3) стягнення з відповідача 630558,80 грн. збитків. В обґрунтування позову, позивач посилався на несплату відповідачем в повному обсязі вартості товару, поставленого за спірним договором, що, вважав підставою для розірвання цього договору. Позивач також вказував на те, що внаслідок неправомірних дій відповідача він поніс збитки у розмірі вартості упаковки та гофротари, закупленої для пакування готової продукції на загальну суму 630558,80 грн.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 17.03.15 (суддя Горплюк А.М.) в позові відмовлено. Господарський суд виходив з недоведеності матеріалами справи факту поставки відповідачеві товару за спірним договором. При цьому суд визнав, що надані позивачем видаткові накладні є неналежними доказами факту поставки спірної продукції, оскільки вони не містять зазначення посади, прізвища особи, що отримала товар, її підпису і печатки; що позивачем не надано інших доказів на підтвердження факту доставки і отримання спірної продукції. Враховуючи недоведеність факту здійснення господарської операції з поставки спірної продукції суд дійшов висновку про відсутність підстав для розірвання договору та стягнення суми боргу за ним. Водночас суд дійшов висновку про відсутність в діях відповідача складу цивільного правопорушення, у зв'язку з чим відмовив у позові в частині стягнення з відповідача збитків.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.05.15 (судді: Розізнана І.В., Павлюк І.Ю., Грязнов В.В.) перевірене рішення місцевого господарського суду скасовано в частині відмови у стягненні з відповідача 275062,83 грн. боргу та розірванні договору поставки №309 МК від 14.10.11. Прийнято нове рішення в цій частині про задоволення вказаних вимог. В решті рішення місцевого господарського суду залишено без змін. Задовольняючи позов, апеляційний господарський суд виходив з того, що поставка спірної продукції підтверджується даними податкової звітності; що вартість продукції відповідачем повністю не була оплачена.

До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою (з урахуванням пояснень) звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Прод Майстер", яке просить скасувати постанову у справі в частині задоволення позову про стягнення з відповідача 275062,83 грн. боргу та розірвання договору від 14.10.11, і в цій частині залишити без змін рішення місцевого господарського суду. Скаржник вважає, що апеляційним господарським судом порушені приписи статей 11, 509, 655, 691, 692, 712 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, статей 32-34, 42, 82, 11128 Господарського процесуального кодексу України. Товариство посилається на те, що не отримувало спірної продукції; що видаткові накладні, надані позивачем, не містять зазначення посади, прізвища особи, що отримала товар і її підпису, а тому є неналежними доказами факту поставки спірної продукції; що дані податкової звітності теж не підтверджують здійснення господарської операції з поставки товару, оскільки не є первинним документами. Скаржник наголошує на відсутності боргу та при цьому посилається на залік зустрічних однорідних вимог. Крім того, скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції не було враховано те, що розірвання договору здійснюється лише за взаємною згодою сторін (пункт 8.3); що за одностороннє розірвання договору (пункт 8.4) сторони передбачили нарахування штрафу. Скаржник також посилається на судову практику Верховного Суду України.

Позивач не скористався своїм правом на надання відзиву на касаційну скаргу.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що 14.10.11 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Терлич" - постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю "Прод Майстер" - покупцем був укладений договір поставки товару під приватною торговою маркою покупця №309 МК. За цим договором постачальник зобов'язався в порядку і строки, встановлені договором, виготовити і передати макаронні вироби з твердих сортів пшениці під приватною торговою маркою покупця у власність останнього в асортименті та згідно з якісними показниками, зазначеними в додатку №1 до договору, в кількості та за ціною, визначеною у додатку №2 (специфікації), а покупець - прийняти і оплатити товар. Ціна товару встановлюється відповідно до затвердженої сторонами специфікації і вказується у видаткових накладних на товар (пункт 1.5 договору). Відповідно до пункту 1.6 договору загальна вартість товару визначається шляхом підсумування вартості товару, зазначеної у всіх видаткових накладних, за якими було передано товар постачальником покупцю упродовж строку дії цього договору. Пунктами 2.1, 2.2 договору сторони погодили, що розрахунок за товар здійснюється у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок сторони чи шляхом проведення взаємозаліку грошових зобов'язань між сторонами. Оплата за товар за цим договором проводиться покупцем на умовах відстрочки платежу 30 календарних днів з моменту поставки партії товару. Відповідно до пункту 3.1 договору постачання товару здійснюється силами та за рахунок постачальника: СРТ, склад покупця, адреса складу: м. Рівне, вул. Млинівська, 23. Товар поставляється партіями. Кількість, найменування, асортимент, ціна за одиницю товару, що поставляється, вказуються в товарно-транспортній накладній/видатковій накладній, складеній на підставі заявки покупця (пункт 3.2). Згідно з пунктами 3.5, 3.6 договору постачальник зобов'язується в момент передачі товару покупцю передати останньому і товаросупровідні документи на партію товару (податкову накладну, підписану уповноваженою особою і скріпленою печаткою постачальника; видаткову накладну або товарно-транспортну накладну на товар, підписану уповноваженою особою і скріпленою печаткою постачальника; сертифікат якості (або інший документ, що підтверджує якість); інші документи, які вимагаються чинним законодавством для даного виду товару). При ненаданні постачальником цих документів поставка вважається нездійсненою до подання постачальником вищевказаних документів, які постачальник зобов'язаний надати не пізніше двох робочих днів з дати передачі товару покупцю. Відповідно до пункту 3.8 договору датою поставки за цим договором вважається дата передачі постачальником покупцю в місці поставки товару і необхідних товаросупровідних документів. Право власності на товар і ризик випадкової загибелі товару переходить від постачальника до покупця з моменту передачі товару в місці поставки, що засвідчується видатковою накладною, підписаною уповноваженими представниками сторін (пункт 3.11). Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Терлич" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Прод Майстер" 275062,83 грн. боргу за договором поставки товару під приватною торговою маркою покупця №309 МК від 14.10.11; розірвання вказаного договору; та стягнення з відповідача 630558,80 грн. збитків. Як на підставу позову, позивач, окрім іншого, посилався на видаткові накладні №Тр-0000361 від 24.10.12, №Тр-0000370 від 29.10.12, №Тр-0000377 від 01.11.12, №Тр-0000008 від 10.01.13, №Тр-0000016 від 16.01.13, №Тр-0000018 від 18.01.13, №Тр-0000023 від 22.01.13, №Тр-0000028 від 29.01.13, №Тр-0000049 від 12.02.13, №Тр-0000055 від 19.02.13, №Тр-0000060 від 22.02.13. Оцінивши зазначені накладні, господарський суд першої інстанції установив (і це не спростовано судом апеляційної інстанції), що вони не містять підпису і прізвища особи, що отримала товар; відсутня печатка товариства відповідача на цих накладних. Водночас суд установив і те, що позивачем не надано інших доказів на підтвердження факту доставки відповідачу і отримання ним макаронних виробів, як то: довіреностей покупця, товарно-транспортних накладних, подорожніх чи маршрутно-транспортних листів тощо. Як вже зазначалося, позивач просив розірвати договір №309 МК від 14.10.11, стягнути з відповідача заборгованість за ним та збитки. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 17.03.15 в позові було відмовлено. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.05.15 рішення місцевого господарського суду в частині відмови у стягненні з відповідача 275062,83 грн. боргу і розірванні спірного договору скасовано та задоволено позов в цій частині. В решті рішення місцевого господарського суду залишено без змін. Як убачається зі змісту касаційної скарги, Товариство з обмеженою відповідальністю "Прод Майстер" не погоджується з постановою у справі лише в частині стягнення з нього 275062,83 грн. боргу та розірвання спірного договору. Відтак, постанова у справі переглядається судом касаційної інстанції в оскарженій частині. Відповідно до приписів статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Дана норма кореспондує з приписами статті 712 Цивільного кодексу України. Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні унормовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Згідно з частиною 1 статті 9 цього Закону підставою для обліку господарської операції є первинний документ, який фіксує факт здійснення операції. За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами передбачено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 №88. У відповідності до приписів пунктів 2.1, 2.2., 2.4 цього Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. Первинні документи (для надання їм юридичної сили і доказовості) повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. За приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Як вже зазначалося, суд першої інстанції в ході розгляду спору установив, що позивачем не надано належних доказів, а саме, первинних документів бухгалтерського обліку, котрі б підтверджували факт здійснення господарської операції з поставки спірної продукції. При цьому господарським судом першої інстанції була надана оцінка видатковим накладним (№Тр-0000361 від 24.10.12, №Тр-0000370 від 29.10.12, №Тр-0000377 від 01.11.12, №Тр-0000008 від 10.01.13, №Тр-0000016 від 16.01.13, №Тр-0000018 від 18.01.13, №Тр-0000023 від 22.01.13, №Тр-0000028 від 29.01.13, №Тр-0000049 від 12.02.13, №Тр-0000055 від 19.02.13, №Тр-0000060 від 22.02.13), за якими, як стверджує позивач, здійснювалася спірна поставка. Проте, судом були відхилені ці документи як такі, що не мають доказової сили. Місцевий господарський суд установив (і це не було спростовано апеляційним господарським судом), що вказані видаткові накладні не відповідають вимогам закону до них, оскільки вони не підписані покупцем; відсутня у справі і довіреність покупця на право отримання спірних товарно-матеріальних цінностей. Установив суд і те, що позивачем не надано інших доказів, які б могли свідчити про доставку спірних макаронних виробів відповідачеві (як то: товарно-транспортних накладних, подорожніх, маршрутно-транспортних листів тощо), та отримання такої продукції останнім за вказаними видатковими накладними. В процесі розгляду спору місцевим господарським судом також була оцінена надана податкова звітність відповідача, проте відхилена, позаяк такі документи не підтверджують факту поставки та отримання товару. Господарський суд першої інстанції не установив істотного порушення відповідачем умов спірного договору у розумінні приписів статі 651 Цивільного кодексу України, та дійшов висновку про відсутність підстав для його розірвання. Як вже зазначалося, суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір, виходив з того, що відповідач повну вартість товару не оплатив; що проплати, які ним здійснювалися у лютому 2013 року (згідно з виписками банку за рахунком позивача) позивачем були зараховані в рахунок погашення боргу за раніше поставлений товар. Між тим, ухвалюючи постанову, суд апеляційної інстанції не врахував, що при перерахуванні 21.02.13 грошових коштів у розмірі 20000 грн. платник (відповідач) самостійно визначив призначення платежу - "за товар, отриманий за накладною №430 від 18.12.12", тобто здійснив часткову оплату продукції за цією накладною. Інші кошти ним перераховувалися в якості оплати за товар за іншими накладними ("за товар, отриманий за накладною №310 від 12.09.12, №299 від 03.09.12, док. №304 від 12.02.13"), які в якості підстав даного позову не заявлялись. Згідно з приписами статті 51 Закону України "Про банківську і банківську діяльність" платіжні інструменти мають бути оформлені належним чином і містити інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони використовуються, правові підстави здійснення розрахункової операції і, як правило, держателя платіжного інструмента та отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення банком розрахункової операції, що цілком відповідають інструкціям власника рахунку або іншого передбаченого законодавством ініціатора розрахункової операції. За допомогою банківських платіжних інструментів формуються відповідні документи за операціями, що здійснені з використанням банківських платіжних інструментів, на підставі яких проводиться переказ грошей або надаються інші послуги держателям банківських платіжних інструментів (стаття 2 названого Закону). Загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків, визначені Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена Постановою правління Національного банку України №22 від 21.01.04. У розумінні приписів вказаної Інструкції платник має право самостійно визначати цільове призначення своїх грошових коштів, а також самостійно визначати призначення платежів. Доказом призначення грошових коштів, що перераховуються, є відповідний платіжний документ з даними щодо призначення платежу. Проте, як вже зазначалося, апеляційним господарським судом, при ухваленні постанови у справі, наведене не було враховано; висновки місцевого господарського суду у повному обсязі спростовані не були, а відтак суд апеляційної інстанції помилково стягнув з відповідача повністю заявлену суму боргу та розірвав спірний договір. Отже, доводи, викладені в касаційній скарзі, знайшли своє підтвердження частково. В свою чергу, місцевий господарський суд, не врахував часткової проплати відповідачем коштів за видатковою накладною №430 від 18.12.12 та не стягнув 13073,92 грн. боргу з нього за цією накладною. Відповідно до приписів частини 1 статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. З огляду на зазначене, оскаржувана постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню в частині задоволення позову про розірвання договору та стягнення з відповідача боргу у розмірі 261988,91 грн., із залишенням в силі рішення господарського суду про відмову в позові в цій частині; постанова апеляційного господарського суду щодо стягнення з відповідача на користь позивача 13073,92 грн. боргу залишається без змін; решта постанови - без змін.

В іншій частині (відмова у стягненні з відповідача збитків) постанова у справі скаржником не оскаржена, а тому судом касаційної інстанції не переглядалася.

На підставі викладеного та керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28.05.15 у справі №918/117/15 в частині задоволення позову про розірвання договору та стягнення з ТОВ "Прод Майстер" 261988,91 грн. боргу скасувати, із залишенням в силі рішення Господарського суду Рівненської області від 17.03.15 про відмову в позові в цій частині. Щодо стягнення з ТОВ "Прод Майстер" на користь ТОВ "Терлич" 13073,92 грн. боргу постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 28.05.15 залишити без змін. Решту постанови залишити без змін.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Прод Майстер" задовольнити частково.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

Т.Дроботова