ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2016 року Справа № 925/1810/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

суддів: Полянського А.Г. (доповідач), Кравчука Г.А., Мачульського Г.М., розглянувши касаційну скаргу селянського фермерського господарства "Відродження" а на постановув від 09.02.2016

Київського апеляційного господарського судуу справі Господарського суду Черкаської області № 925/1810/13за заявою про перегляд за нововиявленими обставинами за позовом1.Тальнівської районної державної адміністрації Черкаської області 2. відділу Держземагенства у Тальнівському районі Черкаської областідоселянського (фермерського) господарства "Відродження"треті особі1.Управління культури Черкаської обласної державної адміністрації, 2. Глибочківська сільська рада, 3. ОСОБА_4провизнання недійсним розпорядження та договору оренди землі , змінами до договору оренди землі, за участю представників сторін:

позивача - не з"явились,

відповідача - Приходько І.А. дов. від 23.02.2016 р., Мороз М.В.

третіх осіб - 2 -Мельник В.Г. - голова, 3- ОСОБА_4, ОСОБА_8

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 22.06.2016 р. (суддя - Єфіменко В.В.) заяву селянського фермерського господарства "Відродження" про перегляд рішення Господарського суду Черкаської області від 14.01.2014 за нововиявленими обставинами задоволено та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2016 р. (судді - Тищенко О.В., Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.) рішення Господарського суду Черкаської області від 22.06.2015 у справі № 925/1810/13 - скасовано повністю. Відмовлено в задоволенні заяви селянського фермерського господарства "Відродження" про перегляд рішення Господарського суду Черкаської області від 14.01.2014 у справі № 925/1810/13 за нововиявленими обставинами. Рішення Господарського суду Черкаської області від 14.01.2014 у справі № 925/1810/13 залишено без змін. Стягнуто з селянського фермерського господарства "Відродження" на користь ОСОБА_4 1 240 грн. - судового збору за подання апеляційної скарги.

Не погоджуючиcь з постановою апеляційного господарського суду, СФГ "Відродження" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, мотивуючи скаргу доводами про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову апеляційного господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням Тальнівської районної державної адміністрації Черкаської області від 22.11.2007 року № 577 затверджено технічну документацію із землеустрою, щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та складання документа, що посвідчує право довгострокової оренди терміном на 10 років земельними ділянками селянському (фермерському) господарству "Відродження", загальною площею - 113,1545 га, в тому числі земельна ділянка № 1 площею 17,9842 га, ділянка № 2 площею - 95,1703 га землі сільськогосподарського призначення - рілля, для введення товарного сільськогосподарського виробництва, за рахунок земель державної власності за межами населеного пункту в адмінмежах Глибочківської сільської ради, Тальнівського району, Черкаської області.

На підставі вказаного розпорядження 01.12.2007 між Тальнівською районною державною адміністрацією та СФГ "Відродження" було укладено договір оренди № 577, за умовами якого позивач надав, а відповідач прийняв в тимчасове користування на умовах оренди земельні ділянки загальною площею - 113,1545 га., в тому числі земельна ділянка № 1 площею - 17,9842 га та земельна ділянка № 2 площею - 95,1703 га із земель історико-культурного призначення - рілля, які знаходяться за межами населеного пункту в адмінмежах Глибочківської сільської ради (п.1.), терміном з 01.10.2007 по 30.09.2017 (п.8). Відповідно до п. 16 договору від 01.12.2007 цільове призначення земельної ділянки: рілля - землі сільськогосподарського призначення.

27.12.2010 сторонами підписано Зміни № 531 до договору оренди землі від 01.12.2007 року № 577 в частині зміни розміру орендної плати, яка вноситься орендарем за земельні ділянки державної власності загальною площею 113,1545 га в грошовій формі і складає 72 695,97 гривень в рік.

Судом першої інстанції у рішенні від 14.01.2014 було встановлено, що згідно Державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 та Технічної документації із землеустрою, а також враховуючи п. 1 договору від 01.12.2007, відповідачу в оренду передано землі історико-культурного призначення - рілля, в той час, як в п. 16 договору від 01.12.2007 цільовим призначенням земельної ділянки визначено: рілля - землі сільськогосподарського призначення.

Судом першої інстанції встановлено, що для відведення земельних ділянок загальною площею - 113,1545 га для надання в оренду СФГ "Відродження" проект землеустрою не розроблявся, центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини не погоджував проект відведення та надання земельних ділянок; органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування проект відведення земельних ділянок не затверджувався.

Враховуючи Державний акт на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 та Технічну документацію із землеустрою, в судовому рішенні від 14.01.2014 встановлено, що фактично відбулася зміна цільового призначення землі без прийняття відповідного рішення Тальнівською районною державною адміністрацією, що є порушенням частини 2 статті 20 Земельного кодексу України.

Однак, рішенням Господарського суду Черкаської області від 14.05.2015 у справі № 925/586/15 визнано недійсним Державний акт на право постійного користування землею КСГП "Граніт" серія НОМЕР_1, виданого Глибочківською сільською радою народних депутатів Тальнівського району Черкаської області від 05.02.1996, що стало підставою для звернення Селянського фермерського господарства "Відродження" із заявою про перегляд рішення Господарського суду Черкаської області від 14.01.2014 за нововиявленими обставинами, оскільки, на думку заявника, вказаний акт було покладено в основу рішення Господарського суду Черкаської області від 14.01.2014.

Судом першої інстанції були враховані обставини визнання недійсним Державного акту на право постійного користування землею КСГП "Граніт" серія НОМЕР_1, у зв'язку із його сфальсифікацією і не відповідністю вимогам законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 124 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття розпорядження) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно зі статтею 50 Закону України "Про землеустрій" проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок.

Порядок розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 677 від 26.05.2004 року, і містить вичерпний перелік випадків, при наявності яких розробляється проект відведення земельних ділянок: зміна цільового призначення земельної ділянки відповідно до закону; надання, передача земельної ділянки, вилучення (викуп), відчуження земельної ділянки (її частини), межі якої не встановлено в натурі (на місцевості).

Відповідно до статті 186 Земельного кодексу України проекти відведення земельних ділянок із земель державної чи комунальної власності затверджуються органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які надають і вилучають земельні ділянки.

Пунктом 28 частини 1 статті 5 Закону України "Про охорону культурної спадщини" визначено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини належить, зокрема, погодження проектів відведення та надання земельних ділянок, у тому числі тих, що призначаються для сільськогосподарських потреб, погодження зміни землевласника, землекористувача на території пам'яток та в їх охоронних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць.

Згідно ст. 54 Земельного кодексу України, землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам'яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам'яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

Згідно приписів ст. 25 Закону України "Про охорону культурної спадщини" надання об'єктів культурної спадщини, що є пам'ятками, в користування юридичним та фізичним особам з науковою, культурно-освітньою, туристичною та іншою метою здійснюється з дотриманням встановлених цим Законом вимог. Юридичні та фізичні особи, у користуванні яких перебувають пам'ятки, відповідають за їхню збереженість і зобов'язані дотримувати вимог органів охорони культурної спадщини.

Юридичні та фізичні особи зобов'язані забезпечити збереженість пам'яток на землях, якими вони користуються, та укладати з органами охорони культурної спадщини охоронні договори.

Згідно із частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 14.05.2015 у справі № 925/586/15 було визнано недійсним Державний акт на право постійного користування землею КСГП "Граніт" серія НОМЕР_1, виданого Глибочківською сільською радою народних депутатів Тальнівського району Черкаської області 05.02.1996, а тому враховуючи, що основу судового рішення від 14.01.2014 було покладено той факт, що цільове призначення земельної ділянки, яку було передано в оренду відповідачу, а саме землі історико-культурного призначення - рілля підтверджувалося Державним актом на право постійного користування землею серії НОМЕР_1, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами та про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Тальнівської районної державної адміністрації та Відділу Держземагенства у Тальнівському районі Черкаської області у справі № 925/1810/13.

Апеляційний господарський суд з даним висновком місцевого господарського суду не погодився та зазначив, що державний акт на право користування земельною ділянкою є документом, що визначає та засвідчує відповідне право конкретної особи у суспільних правовідносинах внаслідок закріплення у своєму змісті певних відомостей, зокрема, про розмір ділянки, категорію земель, вид права цієї особи, тощо.

Державний акт на право постійного користування землею КСГП "Граніт" серія НОМЕР_1, в розумінні законодавчих приписів, не встановлює, не змінює і безпосередньо не визначає вказані заявником обставини щодо приналежності земель до певної категорії, на відміну від рішень компетентних органів, прийнятих у законний спосіб, до компетенції яких належить ведення земельно-кадастрової документації, та загальних відомостей Державного земельного кадастру.

Відповідно до п. 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" № 6 від 17.05.2011, господарським судам слід враховувати, що право, посвідчене державними актами, є похідним від відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи в користування, а тому з огляду на приписи частини першої статті 16 ЦК України та статті 152 ЗК України захист прав осіб на земельні ділянки не може здійснюватися лише шляхом визнання відповідного державного акта недійсним, якщо рішення, на підставі якого видано цей державний акт, не визнано недійсним у встановленому порядку.

Апеляційний господарський суд обгрунтовано зазначив, що посилання заявника на вищевказаний акт не є встановленням факту, оскільки державний акт не є документом, який встановлює категорію/цільове призначення земель, а лише засвідчує її саме для особи, якій він виданий, а правові висновки судів щодо підстав для визнання недійсним договору оренди землі у справі № 925/1810/13 не можуть ґрунтуватись лише на посиланні на цей акт як на доказ надання позивачеві в оренду земель певної категорії, оскільки, як вбачається з судових рішень у справі № 925/1810/13, про надання позивачеві в оренду земель історико-культурного призначення було вказано як в самому договорі оренди землі № 577 від 01.12.2007, так і в технічній документації з землеустрою.

Як вбачається з матеріалів справи, належні та допустимі докази на підтвердження визнання недійсності рішення Глибочківської сільської ради народних депутатів від 22.05.1996 № 5/22, на підставі якого було видано спірний акт, відсутні.

Крім того, на час видачі в 1996 році спірний державний акт на право постійного користування землею відповідав вимогам діючого законодавства і не міг порушувати будь-яких прав та охоронюваних законом інтересів відповідача, які виникли в 2007 році, а на час звернення останнього з позовом про визнання такого недійсним, цей акт втратив чинність в зв'язку з припиненням права постійного землекористування особою внаслідок ліквідації такої юридичної особи.

Слід зазначити, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2015, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 12.01.2016, рішення Господарського суду Черкаської області від 14.05.2015 у справі № 925/586/15 було скасоване та прийняте нове рішення про відмову в задоволенні позову.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного господарського суду, що обставини на які посилається заявник у своїй заяві, не є нововиявленими у розумінні статті 112 Господарського процесуального кодексу України, а тому підстави для задоволення вказаної заяви були відсутні.

Апеляційним господарським судом також було звернуто увагу на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, а саме ст. 84 ГПК України, згідно якої резолютивна частина має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог. Висновок не може залежати від настання або ненастання якихось обставин (умовне рішення).

Відповідно до ч. 5 ст. 114 ГПК України, за результатами перегляду судового рішення приймаються: 1) рішення - у разі зміни або скасування рішення; 2) постанова - у разі зміни або скасування постанови; 3) ухвала - у разі зміни чи скасування ухвали або залишення рішення, ухвали, постанови без змін.

Господарський суд Черкаської області, не прийняв будь-якого з рішень, передбачених ст. 114 ГПК України, обмежившись зазначенням у резолютивній частині оскаржуваного рішення лише про задоволення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами та про відмову в задоволенні позовних вимог усправі № 925/1810/13, що є порушенням норм Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів вважає, що апеляційний господарський суд в порядку ст. ст. 43, 47, 43, 99, 101 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін та дійшов обґрунтованих висновків.

Висновки суду апеляційної інстанції відповідають встановленим обставинам справи, доводи касаційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення у справі не вбачається.

В судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частини постанови.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, п. 1 ст. 1119, 11111 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу селянського фермерського господарства "Відродження" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2016 у справі № 925/1810/13 Господарського суду Черкаської області залишити без змін.

Головуючий суддя А.Г. Полянський

Судді Г.А. Кравчук

Г.М. Мачульський