ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2016 року Справа № 922/4643/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого : Кравчука Г.А.,

суддів: Коробенка Г.П., Полянського А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.03.2016у справі Господарського суду№ 922/4643/14 Харківської областіза позовомдержавного підприємства "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль"дофізичної особи-підприємця ОСОБА_1простягнення 90 502,91 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: Петрук С.І., дов. від 10.05.2016 № 06-05-151;відповідача: не з'явились;

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2014 року Державне підприємство "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль" (далі - Підприємство) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, у якій просило стягнути на його користь з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - Підприємець) 90 502,91 грн. заборгованості, яка складається з: основної заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 55 221,70 грн., пені у розмірі 27 461,85 грн., 3 % річних у розмірі 1 657,52 грн. та інфляційних втрат у розмірі 6 161,84 грн.

Позовні вимоги Підприємство, посилаючись на норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Господарського кодексу України (далі - ГК України), Закону України "Про теплопостачання", Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" обґрунтовувало тим, що в порушення вимог законодавства Підприємець не здійснює оплату за фактично поставлену йому теплову енергію у вигляді гарячої води на централізоване опалення нежитлового приміщення, у зв'язку з чим має заборгованість яка підлягає стягненню у судовому порядку з урахуванням встановленої законодавством пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду Харківської області від 12.01.2016 (суддя Макаренко О.В.) позов задоволено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.03.2016 (колегія суддів: Івакіна В.О., Камишева Л.М., Пелипенко Н.М.) рішення Господарського суду Харківської області від 12.01.2016 залишено без змін.

Вказані судові рішення прийнято з мотивів, викладених Підприємством у позовній заяві.

Підприємець звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.03.2016 і рішення Господарського суду Харківської області від 12.01.2016. Викладені у касаційній скарзі вимоги Підприємець обґрунтовує посиланням на обставини справи та положення ст. ст. 1, 21, 33, 11112 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про невиконання судами попередніх інстанцій вказівок Вищого господарського суду України, викладених у постанові від 05.05.2015, якою дана справа направлялась на новий розгляд.

Підприємство скористалось правом, наданим ст. 1112 ГПК України та надіслало до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу Підприємця, у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що прийняті з урахуванням фактичних обставин справи, у відповідності до законодавства України.

15.07.2016 на адресу Вищого господарського суду України надійшло клопотання Підприємця про залучення до матеріалів справи додаткових доказів - довідки ДПІ у м. Сєвєродонецьку від 11.05.2016 № 5786/12-14-10.

19.07.2016 до Вищого господарського суду України надійшло електронне повідомлення № 1, у якому Підприємець просив здійснювати розгляд справи за його відсутності та повторно просив залучити довідку ДПІ у м. Сєвєродонецьку від 11.05.2016 № 5786/12-14-10 до матеріалів справи.

За результатами розгляду вказані клопотання було задоволено, довідку ДПІ у м. Сєвєродонецьку від 11.05.2016 № 5786/12-14-10 долучено до матеріалів справи. Разом з тим, долучені до матеріалів справи докази не приймаються до уваги колегією суддів Вищого господарського суду України під час перегляду справи в порядку касації, з огляду на межі касаційного перегляду, встановлені статтями 1115, 1117 ГПК України.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Підприємця не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі матеріалів справи встановлено, що:

- 26.12.2011 між фізичною особою ОСОБА_3 (продавець) та фізичною особою ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення з підвалом, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 274,8 кв. м (далі - нежитлове приміщення). Право власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення зареєстровано за № 3859404, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав комунального підприємства "Сєвєродонецьке бюро технічної інвентаризації" від 28.12.2011 № 32713605;

- нежитлове приміщення розташоване на першому поверсі багатоквартирного житлового будинку, який обладнаний системою централізованого опалення, яка в свою чергу гідравлічно та теплотехнічно об'єднана з системою опалення нежитлового приміщення, що разом становить єдину систему. Технічної можливості відключення окремих приміщень від централізованого опалення у даному житловому будинку не передбачено. Нежитлове приміщення приладом обліку теплової енергії не обладнано;

- листами від 15.11.2012 № 16-6-1380 та від 20.11.2012 № 08-06-1291 Підприємство зверталось до Підприємця з пропозиціями укласти договір на постачання теплової енергії в гарячій воді, однак вказані листи були залишені без відповіді. Відповідний договір укладено не було;

- Підприємством здійснювалось постачання теплової енергії до багатоквартирного житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами про включення теплоустановок від 30.10.2012 № 000000332 та від 16.10.2013 № 000001453;

- Підприємство направляло на адресу Підприємця рахунки на оплату за спожиті послуги (за грудень 2012 року на суму 11 139,71 грн., за січень 2013 року на суму 6 134,41 грн., за лютий 2013 року на суму 5 086,79 грн., за березень 2013 року на суму 5 191,55грн., за квітень 2013 року на суму 197,88 грн., за жовтень 2013 року на суму 1 361,90 грн., за листопад 2013 року на суму 3 643,39 грн., за грудень 2013 року на суму 5 843,40 грн., за січень 2014 року на суму 6 884,72 грн., за лютий 2014 року на суму 5 123,02 грн., за березень 2014 року на суму 3 663,92 грн., за квітень 2014 року на суму 951,01 грн.) на загальну суму 55 221,70 грн.;

- на адресу Підприємця Підприємством неодноразово направлялись претензії про стягнення збитків за спожиту теплову енергію в гарячій воді (т. 1, а.с. 32-37), які останнім залишено без задоволення, в результаті чого Підприємство звернулось до суду з даним позовом.

В силу статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до комунальних послуг відносяться результати господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву кореспондуються встановлені пунктами 1 та 5 частини третьої цієї статті обов'язки споживача щодо укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, та сплати житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом.

Аналогічні обов'язки споживача встановлено Законом України "Про теплопостачання", відповідно до частини третьої статті 24 якого до основних обов'язків споживача теплової енергії відноситься, зокрема своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію (частина шоста статті 19 Закону).

Виходячи з наведених положень законодавства, господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що неукладення договору про постачання теплової енергії в гарячій воді не звільняє відповідача від обов'язку оплати за фактично спожиту теплову енергію, факт постачання якої підтверджується встановленими обставинами справи.

Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувались ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг саме по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України у своїй постанові від 30.10.2013 у справі № 6-59цс13.

При цьому, господарськими судами попередніх інстанцій правомірно та обґрунтовано відхилено доводи відповідача щодо відсутності опалення у нежитловому приміщенні через демонтаж систем опалення, оскільки встановленими обставинами справи не підтверджується відключення нежитлового приміщення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води або переобладнання його систем опалення у встановленому законом порядку.

Аналогічні висновки про те, що самовільне відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення від оплати за послуги теплопостачання викладено у постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі № 6-1192цс15.

Доводи касаційної скарги Підприємця зазначених висновків судів не спростовують та не впливають на них.

Разом з тим, направляючи справу на новий розгляд Вищим господарським судом України у постанові від 05.05.2015 було наголошено на необхідності перевірки правильності розрахунку заборгованості в контексті способу її проведення з урахуванням фактично опалювальної площі нежитлового приміщення.

За результатами повторного розгляду справи на виконання цих вказівок Вищого господарського суду України судами попередніх інстанцій було з'ясовано, що:

- нормування витрат теплоти на потреби опалення та гарячого водопостачання визначаються відповідно до КТМ (Керівного технічного матеріалу) 204 України 244-94 "Норми та вказівки по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні", затверджених Державним комітетом України по житлово-комунальному господарству 14.12.1993 (далі - КТМ 204 України 244-94);

- розрахунок обсягу фактично спожитої відповідачем теплової енергії здійснений згідно з максимальним погодинним навантаженням у відповідності до вимог КТМ 204 України 244-94, з урахуванням даних площі нежитлового приміщення у 139,3 кв. м (величина площі приміщення дорівнює розміру площі, яка застосовувалася до попереднього власника, при загальній площі приміщення у 274,8 кв. м), та з урахуванням показників температури всередині приміщення, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості діб роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

Таким чином розрахунок заборгованості Підприємця за теплову енергію здійснено Підприємством у відповідності до норм чинного законодавства. Господарськими судами попередніх інстанцій перевірено правильність розрахунку та встановлено, що він є арифметично вірним.

За таких обставин справи колегія суддів Вищого господарського суду України вважає правомірним та обґрунтованим задоволення судами попередніх інстанцій позовних вимог Підприємства про стягнення на його користь з Підприємця суми основної заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 55 221,70 грн.

Між тим, судове рішення вважається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам в даній частині в повній мірі не відповідають.

Так, з оскаржуваних судових рішень вбачається, що позов Підприємства в частині стягнення суми основної заборгованості за спожиту теплову енергію задоволено із посиланням на положення статей 1212 та 1213 ЦК України, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Пунктом 1.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що грошові зобов'язання, як і будь-які інші цивільно-правові або господарські зобов'язання, можуть виникати з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України і статтею 174 ГК України. У зв'язку з цим господарським судам необхідно мати на увазі таке. У господарських відносинах грошові зобов'язання найчастіше виникають з господарських договорів та інших угод, передбачених законом, або з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 ГК України). Однак оскільки господарський договір (угода) є не єдиною підставою виникнення відповідного зобов'язання, то сама лише відсутність між сторонами спірних правовідносин такого договору (угоди) або незазначення в останньому умов (пунктів) щодо відповідальності за порушення грошового зобов'язання не перешкоджає застосуванню даної відповідальності, але тільки у разі якщо підстави такого застосування і розмір відповідальності передбачено актами законодавства.

З встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи вбачається між сторонами виникли відносини щодо фактичного надання та споживання теплової енергії, які регулюються нормами спеціального законодавства в сфері житлово-комунальних послуг.

За приписами частини першої та третьої статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Підстави виникнення господарських зобов'язань визначено статтею 174 ГК України, пункту першого частини першої якої, господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.

За таких обставин, враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується існування між сторонами відносин щодо фактичного надання та споживання теплової енергії, виходячи з вищенаведених положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та Закону України "Про теплопостачання" позовні вимоги в частині стягнення суми основної заборгованості підлягають задоволенню саме на підставі положень частини першої та третьої статті 11 ЦК України та пункту першого частини першої статті 174 ГК України.

Разом з тим, враховуючи те, що вказані помилки не призвели до прийняття неправильного по суті рішення, колегія суддів касаційної інстанції вважає за можливе залишити оскаржувані судові рішення у даній частині без змін з мотивів, викладених у даній постанові.

У відповідності до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також, три проценти річних від простроченої суми.

Розрахунок заявлених до стягнення з Підприємця на користь Підприємства інфляційних втрат та 3 % річних перевірено та визнано арифметично вірним, відтак, позовні вимоги Підприємства і в цій частині задоволено судами попередніх інстанцій правомірно і обґрунтовано.

Окрім того, згідно з пунктом третім частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається (стаття 231 ЦК України).

Відповідно до пункту десятого частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов'язаний сплачувати пеню у встановлених законом чи договором розмірах.

Згідно з частиною третьою статті 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання при будинкових території" суб'єкти підприємницької діяльності за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню у розмірі 1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100% загальної суми боргу.

Перевіривши правильність здійсненого Підприємством розрахунку пені, суд касаційної інстанції вважає, що позовні вимоги в цій частині судами також задоволено правомірно.

Доводи касаційної скарги Підприємця усіх наведених висновків не спростовують та не впливають на них.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на непідвідомчість даного спору господарським судам України було предметом дослідження місцевого та апеляційного господарських судів, з урахуванням встановлених обставин справи їм надано належну правову оцінку, у зв'язку із чим вони відхиляються колегією суддів касаційної інстанції.

Посилання скаржника на шестимісячне обмеження періоду нарахування пені, встановлене Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" також правомірно відхилені судами попередніх інстанцій, з огляду на те, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення спеціального нормативного акту - Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне виконання плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", який відповідних обмежень не містить.

Зазначене цілком узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 16.04.2013 у справі № 3-6гс13, про що було вірно наголошено місцевим господарським судом.

Посилання Підприємця у касаційній скарзі на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального права, у тому числі приписів статті 1112 ГПК України, не знайшли свого підтвердження в процесі перегляду справи, у зв'язку із чим відхиляються колегією суддів Вищого господарського суду України як необґрунтовані.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог статті 43 ГПК України рішення Господарського суду Харківської області від 12.01.2016 та постанова Харківського апеляційного господарського суду від 22.03.2016 ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору. Допущені судами попередніх інстанцій при розгляді позовних вимог про стягнення суми основної заборгованості помилки не призвели до прийняття неправильного по суті рішення. В іншій частині оскаржувані рішення у повній мірі відповідають нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги Підприємця не спростовують висновків господарських судів та не впливають на них, у зв'язку з чим підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 та 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.03.2016 у справі № 922/4643/14 Господарського суду Харківської області - без змін.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Суддя Г.П. Коробенко

Суддя А.Г. Полянський