ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 липня 2016 року Справа № 916/2123/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Козир Т.П. - головуючого, Гольцової Л.А., Іванової Л.Б.,
за участю представників: позивача - Шейк-Сейкіна О.М. дов. б/н від 28 жовтня 2013 року та Полянської Ю.В., директора, відповідача - ОСОБА_6 дов. б/н від 1 червня 2016 року,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 9 лютого 2016 року та на додаткову постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15 лютого 2016 року у справі Господарського суду Одеської області за позовом ТОВ "Сервіс Моторс" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 про виселення з нежитлових приміщень,
ВСТАНОВИВ:
У травні 20154 року ТОВ "Сервіс Моторс" (далі - позивач) звернулось до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 (далі - відповідач) з позовом про виселення з нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1
Позовні вимоги обгрунтовані закінченням терміну дії договору оренди та відмовою відповідача звільнити приміщення.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 1 жовтня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 9 лютого 2016 року апеляційну скаргу ТОВ "Сервіс Моторс" задоволено.
Рішення Господарського суду Одеської області від 1 жовтня 2015 року скасовано та прийнято нове рішення.
Позов задоволено.
Фізичну особу-підприємця ОСОБА_7 виселено з нежитлових приміщень, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, а саме: об'єкту мийки автомобілів, об'єкту кафе, об'єкту виставочного залу продажу супутніх авто аксесуарів.
Додатковою постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15 лютого 2016 року з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 стягнуто на користь ТОВ "Сервіс Моторс" 1339 гривень 80 коп. понесених судових витрат на сплату судового збору за подання апеляційної скарги.
Зобов'язано Господарський суд Одеської області видати відповідний наказ з зазначенням повних та необхідних реквізитів сторін.
У касаційній скарзі Фізична особа-підприємець ОСОБА_7 просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 9 лютого 2016 року та додаткову постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15 лютого 2016 року, залишити в силі рішення Господарського суду Одеської області від 1 жовтня 2015 року.
Посилається на порушення апеляційним господарським судом ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, оскільки справу розглянуто за відсутності представника відповідача.
Вважає, що поза увагою суду апеляційної інстанції залишилось порушення позивачем ч. 1 п. 2 ст. 54 Господарського процесуального кодексу України.
Стверджує, що у порушення вимог ч. 3 ст. 36 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не звернув уваги, що позивачем не було надано оригіналу договору оренди.
Зазначає, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що договір оренди є розірваним, суперечить нормам ст. ст. 764, 782 Цивільного кодексу України.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 25 червня 2010 року між позивачем та відповідачем укладено договір оренди № 25/06/10СМ-ПГ нежитлових приміщень, які розташовані за адресою: м. Ізмаїл, Болградське шосе 8а, а саме: об'єкту мийки автомобілів, який включає: зал мийки, котельню, касу, щитову, компресорну, туалет, коридор; об'єкту кафе, який включає: кухню та зал кафе; об'єкту виставочного залу продажу супутніх авто аксесуарів.
29 червня 2010 року ТОВ "Сервіс Моторс" на підставі акта приймання-передачі здав, а Фізична особа-підприємець ОСОБА_7 прийняв нежитлове приміщення за договором оренди від 25 червня 2010 року.
Відповідно до п. 5.2 договір укладений строком на 2 роки і діє з 1 липня 2010 року по 1 липня 2013 року з правом його пролонгації. У разі відмови орендодавця від пролонгації договору, орендодавець має переважне право перед іншими на укладення з орендодавцем нового договору оренди.
Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Судами встановлено, що п. 5.2 договору містить розбіжності, а саме: зазначено що договір укладений на 2 роки, проте, вказано, що термін його дії з 1 липня 2010 року по 1 липня 2013 року.
Частиною 2 ст. 793 Цивільного кодексу України встановлено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
При цьому, оскільки договір оренди не був посвідчений нотаріально, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що дійсною його умовою щодо термінів дії був встановлений строк у 2 роки, тобто, з 1 липня 2010 року по 1 липня 2012 року.
Таким чином, термін дії укладеного між сторонами договору оренди від 25 червня 2010 року встановлено 2 роки - до 1 липня 2012 року.
З огляду на правило ст. 764 ЦК України, враховуючи, що орендар продовжував користуватися об'єктом оренди після закінчення строку договору, а орендодавець не заперечував, договір пролонговано на 2 роки - до 1 липня 2014 року.
28 березня 2013 року орендодавець направив орендарю лист № 28 з попередженням про відмову від пролонгації договору.
Відповідно до ст. 591 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий само строк, на який цей договір було укладено за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.
При цьому заперечення мають бути висловлені ним як до закінчення терміну дії договору оренди, так і протягом місяця після закінчення цього строку. Отже, якщо орендодавець висловлював заперечення протягом установленого законом строку, договір вважається припиненим. Таким чином, позивач в любий час до закінчення терміну дії договору має право на відмову від продовження дії договору.
Судом апеляційної інстанції встановлено факт припинення договору оренди з 1 липня 2014 року у зв'язку із закінченням строку його дії та відмовою орендодавця від його продовження.
Згідно ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
За таких обставин суд апеляційної інстанції повно встановив істотні для справи обставини, вірно визначив правовідносини сторін, правильно застосував до них норми матеріального права, що регулюють інститут оренди, зокрема, статті 764, 782, 785 ЦК України, та прийшов до юридично правильного висновку про обов'язок відповідача повернути позивачу об'єкт оренди у зв'язку із закінченням строку договору та відмовою орендодавця від продовження договору оренди.
Посилання заявника касаційної скарги на порушення судом апеляційної інстанції ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, оскільки справу розглянуто за відсутності його представника, відхиляються судом касаційної інстанції з огляду на те, що, як вбачається з матеріалів справи, явка учасників судового процесу у судове засідання обов'язковою не визнавалась, а суд апеляційної інстанції надсилав відповідачу ухвали з датами та часом розгляду справи як на адресу, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, так і на адресу орендованого останнім майна, тобто, про розгляд справи повідомляв належним чином.
Доводи заявника щодо необхідності переоцінки доказів у справі, їх неналежності не приймаються до уваги судом касаційної інстанції, оскільки вчинення вказаних процесуальних дій виходить за межі повноважень суду, встановлених ст. ст. 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України.
З огляду на викладене, постанова суду апеляційної інстанції законна та обгрунтована, а тому зміні чи скасуванню не підлягає.
За таких обставин додаткова постанова Одеського апеляційного господарського суду від 15 лютого 2016 року про розподіл судових витрат за наслідками вирішення даного спору також скасуванню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7 - 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 9 лютого 2016 року та додаткову постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15 лютого 2016 року - без зміни.
Головуючий Т. Козир
Судді Л. Гольцова
Л. Іванова