ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 липня 2016 року Справа № 914/2555/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді суддівКорсака В.А., Данилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.05.2016у справі № 914/2555/14 Господарського суду Львівської областіза позовомУправління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської радидоФізичної особи-підприємця ОСОБА_4про розірвання договору купівлі продажу № 2565 від 06.10.2010
в судовому засіданні взяли участь представники :
- - позивачаПроцко Р.Б.- - відповідачаОСОБА_6В С Т А Н О В И В:
В липні 2014 року Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради звернулось до Господарського суду Львівської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, в якій просило суд розірвати договір купівлі продажу № 2565 від 06.10.2010 у зв'язку з невиконанням відповідачем його умов в частині сплати ціни об'єкта продажу.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 27.08.2014 (суддя Петрашко М.М.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.05.2016 (у складі головуючого Мельника Г.І., суддів: Гриців В.М., Плотніцького Б.Д.) у даній справі позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із судовими рішеннями, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.
Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради не скористалось правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України), не надіслало відзив на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується.
Про час та місце проведення судового засідання учасники судового процесу були повідомлені належним чином.
Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій на підставі поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що 06.10.2010 між Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, як продавцем, та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, як покупцем, укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення способом викупу № 2565, за умовами якого, продавець зобов'язується передати у власність покупцю нежитлові приміщення першого поверху площею 95,5 кв. м., що знаходяться в будинку за адресою: АДРЕСА_1, а покупець зобов'язується прийняти зазначені приміщення і сплатити ціну, відповідно до умов, що визначені в договорі, та зареєструвати право власності на вказані приміщення.
В пунктах 2.1., 7.2., 7.5. договору сторонами узгоджено, що покупець зобов'язаний сплатити 459 656,40 грн. за придбаний об'єкт продажу протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення даного договору. За умови сплати не менш як 50 відсотків ціни продажу об'єкта протягом тридцяти календарних днів з часу нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, термін оплати продовжується ще на тридцять календарних днів. У випадку повної або часткової несплати ціни об'єкта продажу протягом строку встановленого п.2.1. договору, договір підлягає розірванню, об'єкт продажу повертається продавцю, а покупець сплачує неустойку (штраф) у розмірі 20 відсотків ціни, за яку куплено об'єкт продажу, яка стягується без необхідності обґрунтування її розміру, відповідно до Постанови КМУ " Про розмір неустойки за повну несплату покупцями коштів за об'єкти приватизації " від 17.09.2008 № 846. Невиконання покупцем обов'язків за договором є підставою для розірвання договору у встановленому законом порядку.
В своєму позові позивач послався на невиконання відповідачем умов договору в частині своєчасної та повної сплати вартості об'єкта продажу, внаслідок чого утворилась заборгованість. На думку позивача, у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору наявні правові підстави для його розірвання.
Матеріально-правовою підставою позивач визначив статтю 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", статті 509, 525, 526, 530, 610, 612, 651, 653 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України)
Колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позову достатньо обґрунтованими, враховуючи наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що внаслідок укладення договору № 2565 від 06.10.2010 між сторонами виникли правовідносини купівлі-продажу комунального майна, які регулюються нормами параграфу 1 глави 54 ЦК України та нормами законодавства про приватизацію.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договору даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Предметом спірного договору, у відповідності до пункту 1.1., в даному випадку є передача нежитлових приміщень першого поверху та сплата їх вартості. В пункті 2.1. договору сторони визначили строк розрахунків за об'єкт продажу.
Таким чином, сторони визначили в якості істотної умови договору, крім передачі об'єкта продажу у власність покупця, сплату ціни об'єкта продажу у певний строк.
В пункті 7.2. спірного договору передбачено право сторони розірвати цей договір у випадку повної або часткової несплати ціни об'єкта продажу протягом строку встановленого п.2.1. договору.
Крім цього, приписами пункту 2 статті 651 ЦК України, на які послалися суди, визначена можливість зміни або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Отже, у відповідності до вказаної норми якщо договором передбачена можливість його розірвання на вимогу сторони за невиконання іншою стороною умов цього договору взагалі (а не істотних або будь-яких окремих умов), договір підлягає розірванню.
Також слід вказати на те, що спірний договір є договором купівлі-продажу об'єкту приватизації та укладений, у тому числі, у відповідності до вимог законодавства про приватизацію, норми якого щодо укладення, розірвання, умов договору купівлі-продажу об'єкту приватизації тощо є спеціальними, а тому мають пріоритет перед застосуванням загальних норм цивільного законодавства щодо порядку та підстав розірвання договору купівлі-продажу.
При цьому слід зазначити, що нормами частини п'ятої статті 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" передбачено, що у разі несплати коштів згідно з договором купівлі-продажу разом з неустойкою протягом наступних 30 днів договір підлягає розірванню.
Невиконання відповідачем договірних зобов'язань в частині сплати вартості об'єкта продажу, в передбачений договором строк, кваліфіковано судами попередніх інстанцій як істотне порушення умов договору.
Визнавши встановленими зазначені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність фактичних та правових підстав для розірвання договору купівлі-продажу об'єкта приватизації.
Висновки судів колегія вважає правильними та достатньо обґрунтованими.
Доводи касатора про те, що він не був повідомлений про час та місце розгляду справи судом першої інстанції, колегія не може прийняти до уваги, з наступних підстав.
Відповідно до матеріалів справи, Господарський суд Львівської області своєю ухвалою від 21.07.2014 прийняв позовну заяву Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради до свого розгляду, порушив провадження у справі та призначив її розгляд на 06.08.2014. При цьому, на звороті у лівому нижньому куті цієї ухвали проставлений штамп Господарського суду Львівської області з відміткою про її відправку сторонам 22.07.2014. Отже, судом першої інстанції додержано строк, передбачений ст. 87 ГПК України. Також, в матеріалах справи, наявне повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 3), що було отримане та підписане відповідачем особисто за вищезазначеною адресою. При цьому, доказів неотримання останнім вказаної ухвали матеріали справи не містять, не було додано й скаржником доказів неотримання цього процесуального документа, а отже відповідачу було відомо про прийняття позовної заяви та порушення провадження по даній справі. В подальшому уся кореспонденція, що направлялась Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 поверталася на адресу Господарського суду Львівської області з відміткою пошти: "за закінченням терміну зберігання".
У судовому засіданні суду касаційної інстанції 20.07.2016 представник відповідача підтвердив отримання відповідачем особисто ухвали Господарського суду Львівської області від 21.07.2014 про порушення провадження у справі та призначення її розгляду, що зафіксовано у протоколі судового засідання від 20.07.2016.
Питання інформування учасників про час і місце розгляду справи врегульовані ГПК України. Так, відповідно до ст. 64 ГПК України суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні. Ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
Слід зазначити, що за загальними приписами господарського процесуального законодавства, судам ставиться в обов'язок лише повідомлення належним чином сторін у справі про час і місце розгляду справи, і не вимагається їх розшук, у випадку не з'явлення представників сторін у судове засідання.
Наведені обставини дають підстави вважати, що скаржник сам не скористався наданим йому правом брати участь у судовому засіданні.
Більше того, з 01.06.2006 для доступу до судових рішень судів Державна судова адміністрація України на виконання Закону України "Про доступ до судових рішень" відкрила Єдиний державний реєстр судових рішень.
Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" (із змінами і доповненнями) Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання (ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Відповідно до ч.1 і ч.3 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
Для того, щоб ознайомитися з потрібним рішенням, необхідно зайти на офіційний веб-портал судової влади за адресою в Інтернеті www.court.gov.ua та натиснути "Єдиний державний реєстр судових рішень".
Отже, можливість участі відповідача у судових засіданнях та отримання повного тексту судового рішення залежала від волевиявлення самого скаржника, тобто мала суб'єктивний характер.
Щодо відмови судом апеляційної інстанції в задоволенні заяви відповідача про застосування строків позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).
В п.п 2.1. п. 2 своєї постанови № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (з наступними змінами та доповненнями) пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Посилання сторони на сплив позовної давності в процесі касаційного перегляду судового рішення не вважається такою заявою.
У суді апеляційної інстанції заявити про сплив позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції, зокрема у разі, якщо відповідну сторону не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом.
В абзаці 9 п.п. 2.1 п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що суддя не повинен з власної ініціативи зазначати про сплив позовної давності. Якщо ж зацікавлена сторона посилається на сплив такої давності, суддя вправі запропонувати кожній із сторін подати відповідні докази з даного питання, в тому числі в порядку підготовки справи до розгляду.
Колегія вважає, що судом апеляційної інстанції обґрунтовано не прийнято заяву про застосування строків позовної давності, оскільки заявник не обґрунтував неможливість подання її суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, а також не довів ту обставину, що його було неналежним чином повідомлено про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом.
Відповідно до приписів статті 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Доводи, викладені касаційній скарзі не спростовують зазначених вище висновків та пов'язані з вирішенням питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими та наданням нової оцінки доказам у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.05.2016 у справі № 914/2555/14 залишити без змін.
Головуючий суддя В. А. Корсак
С у д д і М. В. Данилова
Т. Б. Данилова