ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2016 року Справа № 910/28380/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіГончарука П.А.,суддіСтратієнко Л.В.,за участю представника позивачаКовтуна Т.О.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.02.2016 рокуу справі№ 910/28380/15 Господарського суду міста Києваза позовомКомунального підприємства "Київський метрополітен"доФізичної особи - підприємця ОСОБА_5пророзірвання договору, виселення, зобов'язання вчинити дії та стягнення 67859,16 грнВСТАНОВИВ:

У листопаді 2015 року Комунальне підприємство "Київський метрополітен" (надалі - КП "Київський метрополітен", позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом, у якому посилаючись на порушення Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 (надалі - ФОП ОСОБА_5, відповідач) умов договору №285-Упр(ДВ)-08 від 22.08.2008 року щодо сплати орендної плати за період з квітня по жовтень 2015 року, просило суд розірвати цей договір оренди; виселити з нерухомого майна (частини вестибюлю/переходу), визначеного тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) ФОП ОСОБА_5 згідно з викопіюванням з Схем тимчасового розташування МАФ, за адресою: станція метро "Дорогожичі", загальною площею 25,7 кв.м; зобов'язати відповідача демонтувати тимчасові огороджуючі конструкції (кіоски), що йому належать та знаходяться за адресою: станція метро "Дорогожичі", загальною площею 25,7 кв.м; стягнути з відповідача заборгованість за договором оренди від 22.09.2008 року № 285-Упр(ДВ)-08 у розмірі 67859,16 грн, з яких 58398,27 грн - заборгованість, 8968,50 грн - пеня, 492,39 грн - 3% річних від простроченої суми.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.11.2015 року (суддя Сташків Р.Б.) позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.02.2016 року (судді: Мальченко А.О. (головуючий), Жук Г.А., Суховий В.Г.) рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2015 року у справі № 910/28380/15 скасовано в частині позовних вимог про розірвання договору оренди від 22.09.2008 року № 285-Упр(ДВ)-08, виселення ФОП ОСОБА_5 з орендованого приміщення та зобов'язання демонтувати тимчасові огороджуючи конструкції (кіоски) та припинено провадження у справі в цій частині, в решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення першої інстанції та постанову апеляційної інстанцій, прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на неповне з'ясування судами попередніх інстанцій обставин справи, порушення вимог ч. 3 ст. 5 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), ч. 2 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 42 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), а також вимог рішень Київської міської ради від 22.09.2011 року № 34/6250, від 21.04.2015 року № 415/1280.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника позивача, перевіривши згідно із ст.ст. 1115, 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 22.09.2008 між сторонами було укладено договір оренди №285-Упр(ДВ)-08 (надалі - договір), відповідно до умов якого позивач (орендодавець) на підставі рішення Київради від 24.01.2008 року № 21/4493 передає, а орендар (відповідач) приймає в оренду нерухоме майно, а саме, частину вестибюлю (переходу), визначену відповідно до проектної документації, розробленої ДП "ПІ Укрметротунельпроект", тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря (надалі - об'єкт оренди) за адресою: станція метро "Дорогожичі", для торгівлі непродовольчими товарами (пункт 1.1. договору), та зобов'язується сплачувати незалежно від наслідків господарської діяльності щомісячно не пізніше 10 числа поточного місяця на рахунок орендодавця орендну плату (3.6. договору), розрахунок якої здійснюється на підставі рішення Київради від 24.01.2008 № 21/4493 та Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 28.09.2006 № 34/91 (п. 3.1 договору). На дату підписання договору місячний розмір орендної плати згідно з розрахунком, що є невід'ємною частиною цього договору, становить 143,47 грн. за 1 кв.м. орендованої площі, що в цілому за об'єкт оренди станом на вересень 2008 року складає 3687,18 грн.

Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і відповідно до рішення Київської міської ради від 24.01.2008 №21/4493 діє з 23.09.2008 року до 21.09.2011 року (пункт 9.1. договору).

У подальшому сторонами продовжувався строк дії договору та змінювався розмір орендної плати, зокрема, додатковою угодою від 01.06.2009 року встановлено, що станом на 01.06.2009 року сума оплати за договором всього складає 5614,62 грн., а відповідно до додаткової угоди від 28.09.2011 року строк дії договору було продовжено до 31.03.2012 року.

Факт передачі відповідачеві в строкове платне користування об'єкту оренди, визначеного в пункті 1.1. договору, підтверджується актом прийому-передачі майна в оренду від 23.09.2008 року, підписаним уповноваженими представниками сторін та скріпленим печатками господарюючих суб'єктів.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що договір оренди підлягає достроковому розірванню в судовому порядку згідно з ч. 2 ст. 651 ЦК України та ч. 3 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а орендоване майно відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України, ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" має бути повернуто орендодавцю з оренди з відновленням його до того стану, у якому майно було отримано (розділ 7 договору), оскільки відповідач допустив істотне порушення договору (несвоєчасне та неповне внесення орендної плати з урахуванням її індексації), що призвело до виникнення заборгованості з орендної плати в сумі 58398,27 грн, яка виникла за період оренди з квітня 2015 року та по жовтень 2015 року включно, та підлягає стягненню з відповідача з урахуванням пені, 3 % річних та індексу інфляції за час прострочення згідно зі статтями 525, 526, 530, 611, 625 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про розірвання договору оренди від 22.09.2008 року № 285-Упр(ДВ)-08, виселення ФОП ОСОБА_5 з орендованого приміщення та зобов'язання демонтувати тимчасові огороджуючи конструкції (кіоски) та припинив провадження у справі в цій частині, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки рішенням Господарського суду міста Києва від 15.10.2015 року у справі № 910/21719/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2016 року, було розірвано договір оренди від 22.09.2008 року №285-Упр(ДВ)-08, виселено ФОП ОСОБА_5 з орендованого майна, а саме: частини переходу загальною площею 27,5 кв.м., що знаходиться за адресою станція метро "Дорогожичі", зобов'язано ФОП ОСОБА_5демонтувати тимчасові огороджуючі конструкції, що належать ФОП ОСОБА_5 та знаходяться за адресою: станція метро "Дорогожичі". З висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за договором оренди у розмірі 67859,16 грн суд апеляційної погодився та залишив в цій частині рішення суду без змін.

Доводи відповідача про те, що у КП "Київський метрополітен" відсутнє право власності чи інші речові права (право господарського відання, право оперативного управління) на спірне майно, а тому позивач не мав повноважень ним розпоряджатися, апеляційний суд відхилив, оскільки підземний перехід станції метро "Дорогожичі" закріплений за позивачем згідно з наказом Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 23.04.2003 року № 98 на праві господарського відання.

Вищий господарський суд України вважає, що такі висновки суду апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, ґрунтуються на вимогах норм матеріального і процесуального права.

Доводи заявника касаційної скарги про порушення судами ч. 3 ст. 5, ч. 4 ст. 11 ЦК України, ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" з огляду на визначення суми заборгованості за договором оренди, виходячи з розміру орендної плати, яка розрахована із застосуванням ставки 50 % відповідно до Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 28.09.2006 року № 34/91, яка втратила чинність, незастосування орендної ставки 10 % відповідно до п. 15 табл. 2 додатку 3 до рішення Київської міської ради від 21.04.2015 року № 415/1280 "Про затвердження Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва", суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки у п. 15 табл. 2 цього рішення ставка 10 % встановлена для орендарів, які використовують майно за цільовим призначенням "проведення виставок непродовольчих товарів без здійснення торгівлі та виставок-продажу". Водночас, відповідно до п. 1 договору майно було передано відповідачу в оренду з призначенням "для торгівлі непродовольчими товарами". Згідно з п. 3 табл. 2 додатку 3 до рішення Київської міської ради від 21.04.2015 року № 415/1280 орендна ставка за використання нерухомого майна за цільовим призначенням "розміщення на території метрополітену торговельних об'єктів з продажу непродовольчих товарів та змішаної торгівлі продовольчими товарами, розміщення автоматів із продажу газет, інше цільове використання приміщень на території метрополітену" становить 50 %.

Твердження заявника касаційної скарги про відсутність у позивача права самостійно приймати рішення про припинення договору й виселення відповідача та порушення судами п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України внаслідок незастосування ними свого права визнати недійсними п.п. 5.2, 9.5 договору оренди в частині можливості самостійного припинення позивачем дії договору або самостійного звернення з цією метою до суду (без волевиявлення Київської міської ради), суд касаційної інстанції не бере до уваги, оскільки ці обставини не стосуються предмету спору у цій справі (стягнення заборгованості за договором оренди). Вимоги про стягнення заборгованості є самостійними та не є похідними від вимог про розірвання договору та виселення, як помилково вважає відповідач, оскільки відповідно до п. 4.14 договору оплата по договору нараховується орендодавцем та сплачується орендарем до дати фактичного повернення об'єкта оренди та підписання акта прийому-передачі. Доказів такої передачі, а саме підписаного акту прийому-передачі спірної площі позивачу, або звільнення орендованої території та направлення відповідного акту позивачу, матеріали справи не містять.

Посилання ФОП ОСОБА_5 на постанову Вищого господарського суду України від 16.02.2016 року у справі № 910/20696/15, як на практику суду касаційної інстанції, колегія суддів при розгляді цієї скарги також не бере до уваги, оскільки у справі № 910/20696/15, на яку посилається відповідач, суд касаційної інстанції визнав помилковими висновки судів попередніх інстанцій про достатність направлення товариству листа балансоутримувача про відмову від пролонгації договору оренди, оскільки виходячи зі змісту ч.2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" єдиною передумовою для припинення договору оренди є направлення відповідної заяви саме стороною договору - орендодавцем (третьою особою), а не будь-якою іншою особою, як-от, балансоутримувачем, органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном, тому вказав, що суди передчасно задовольнили позовні вимоги про виселення орендаря із займаного нежилого приміщення. Водночас, в межах цієї справи питання про виселення відповідача не вирішувалося, оскільки вже є рішення господарського суду, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, що й стало підставою для припинення провадження у справі в цій справі.

Відповідно до ст. 11110 ГПК України підставами для скасування або зміни постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. З огляду на те, що порушень чи неправильного застосування апеляційним судом норм законодавства не виявлено, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування постанови суду апеляційної інстанції не вбачається.

Судові витрати, пов'язані з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.02.2016 року № 910/28380/15 - без змін.

Головуючий суддя Кондратова І.Д. Суддя Гончарук П.А. СуддяСтратієнко Л.В.