ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2016 року Справа № 910/22247/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Акулової Н.В. (доповідач), Дунаєвської Н.Г., Саранюка В.І. розглянувши касаційну скаргу Спільного українсько-німецького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародні технології друку "Інтертехнодрук" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 10.05.2016 року та рішенняГосподарського суду міста Києва від 25.11.2015 року у справі№910/22247/15 Господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" до Спільного українсько-німецького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародні технології друку "Інтертехнодрук" простягнення 700 292,52 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: Головіна О.І. (дов.№010-01/6986 від 31.08.2012 року);

від відповідача: Коршун Т.О. (дов.№102 від 13.03.2015 року);

Ступак А.Ю. (дов.№1-04 від 12.04.2016 року);

Горецький О.В. (дов.№1-01 від 18.01.2016 року);

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.11.2015 року позовні вимоги задоволено повністю; позов задоволено частково; стягнуто зі Спільного українсько-німецького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародні технології друку "Інтертехнодрук" на користь Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" 339 263,10 грн. боргу по процентах, 57 096,77 грн. боргу по комісії за управління кредитом, 121 153,76 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення процентів, 21 828 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення комісії, 10 896,14 грн. три проценти річних з простроченої суми процентів, 1 931,67 грн. три проценти річних з простроченої суми комісії, 62 692,33 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів, 9 575,47 грн. пені за несвоєчасну сплату комісії, 12 488,74 грн. витрат по судовому збору; в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.05.2016 року у справі №910/22247/15 (судді: Яковлєва М.Л., Рудченко С.Г., Черногуз М.Г.) апеляційну скаргу Спільного українсько-німецького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародні технології друку "Інтертехнодрук" залишено без задоволення; рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2015 року у справі №910/22247/15 залишено без змін.

Прийняті судові акти мотивовані наявністю правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, Спільне українсько-німецьке підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародні технології друку "Інтертехнодрук" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить суд скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.05.2016 року та рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2015 року у справі №910/22247/15 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В касаційній скарзі скаржник посилається на порушення та невірне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу, Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" просить суд постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.05.2016 року та рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2015 року у справі №910/22247/15 залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні, представники відповідача, підтримали вимоги та доводи касаційної скарги, просили її задовольнити.

Представник позивача, у судовому засіданні, заперечував проти задоволення касаційної скарги, просив залишити її без задоволення.

Заслухавши представників сторін, які з'явилися в судове засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, 27.08.2008р. між позивачем, як правонаступником Відкритого акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Вета" було укладено генеральну угоду №27108N5, в рамках якої діяв, зокрема, кредитний договір №27109К7 від 30 червня 2009 р., укладений між сторонами у справі.

Позивач на виконання умов кредитного договору №27109К7 надав відповідачу кредит у розмірі 2 000 000 грн. з кінцевим терміном погашення 29 червня 2010р., а відповідач зобов'язався використовувати кредитні кошти виключно для цілей, передбачених Договором; погасити кредит у валюті кредиту на рахунок, вказаний у п. 3.8 Договору в строк, зазначений у п. 3.2 останнього, згідно з графіком надання та погашення кредиту, а також сплачувати проценти за користування кредитом та інші платежі за кредитним договором; сплачувати у випадках та у розмірах, передбачених Договором, штрафні санкції, а також відшкодувати інші збитки, завдані невиконанням та (або) неналежним виконанням зобов'язань.

Внаслідок прострочення відповідача сума кредиту 2 000 000 грн., а також заборгованість по сплаті нарахованих на неї станом на 10.04.2012р. процентів у розмірі 977 666,64 грн., та комісії за управління кредитом у розмірі 49 500,01 грн. на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 13.06.2012 р. у справі 56/239 була стягнута на користь позивача.

Стягнута за рішенням суду сума кредиту у розмірі 2 000 000 грн. була фактично сплачена відповідачем на користь позивача частинами, а саме 07.03.2013р. у розмірі 1 355 598,48 грн., 25.02.2015 р. у розмірі 401,52 грн. та 14.07.2015 р. у розмірі 644 000 грн.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно приписів статей 6, 627, 628 та 638 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що окрім процентів за умовами п.3.2.7 договору відповідач зобов'язався сплачувати також комісію за управління кредитом у розмірі 0,1% від ліміту кредитної лінії (щомісячна сума платежу 2000 грн.). За неповний місяць комісію передбачено сплачувати пропорційно кількості днів користування кредитом.

Врахувавши, що після прийняття рішення про стягнення боргу відповідач продовжував користуватися одержаною у кредит грошовою сумою, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач був вправі нараховувати проценти до часу повернення кредиту, а саме з 11.08.2012 р. до 07.03.2013 р. на суму кредиту 2 000 000 грн., з 08.03.2013р. до 14.07.2015р. на суму кредиту 644 000 грн., а всього згідно поданого ним розрахунку у розмірі 808 990,01 грн., а також передбачену договором комісію у розмірі 77 096,77 грн.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що позивачем після 14.07.2015р. безпідставно нараховані проценти у розмірі 2 679,52 грн. та комісія в розмірі 1 096,77 грн., оскільки з указаної дати кредит був повернутий повністю, тому суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що вимоги про стягнення процентів та комісії в указаному розмірі, нарахованих за період 15-31 липня 2015 р., задоволенню не підлягають.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що поясненням позивача, поданими ним банківськими виписками, що підтверджують порядок погашення вимог у визначеній спірним кредитним договором черговості, підтверджується факт сплати відповідачем та його поручителем належних за період 11 квітня 2012-14 липня 2015 р.р. процентів у розмірі 469 726,90 грн. та комісії у розмірі 20 000 грн. Доказів оплати решти належних за договором сум процентів та комісії суду не надано. Тому суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 339 263,10 грн. боргу по процентах, 57 096,77 грн. боргу по комісії за управління кредитом.

Щодо посилань відповідача на перебіг позовної давності щодо вимог в частині стягнення процентів та комісії, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про їх безпідставність, оскільки зібрані у справі доказам, свідчать про виконання відповідачем частини зобов'язань, що виникли до 27 серпня 2012 р., протягом 2012-2013 років до часу спливу позовної давності щодо них.

Аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду України від 06.11.2013 року (справа N 6-116цс13) та від 19.11.2014р. (справа №6-160цс14).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач звернувся до суду першої інстанції з вказаним позовом 27 серпня 2015р., тобто з пропуском встановленого ст. 257 Цивільного кодексу України трирічного строку позовної давності щодо вимог про стягнення на підставі ст.625 Цивільного кодексу України збитків внаслідок інфляції за час прострочення процентів, комісії, трьох процентів річних з прострочених сум процентів і комісії, нарахованих протягом квітня-серпня 2012 року, та річного строку позовної давності щодо вимог про стягнення пені за прострочення сплати процентів та комісії, нарахованих до 27 серпня 2014 р., про застосування якого заявив відповідач. Доказів поважності причин пропуску указаного строку суду не надано.

Тому суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що позов, відповідно до вимог ст.ст. 267, 624, 625 Цивільного кодексу України, підлягає частковому задоволенню. З відповідача на користь позивача належить до стягнення 121 153,76 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення процентів, 21 828 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення комісії, 10 896,14 грн. 3% річних з простроченої суми процентів, 1 931,67 грн. 3% річних з простроченої суми комісії, 62 692,33 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів, 9 575,47 грн. пені за несвоєчасну сплату комісії.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій такими, що відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, оскільки суд першої інстанції та апеляційний господарський суд в порядку ст. ст.43, 47, 33, 34, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин з'ясували дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосували матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Згідно ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи лише застосування ними норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково їх перевіряти.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду колегією суддів Вищого господарського суду України не вбачається.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги, покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 ,11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Спільного українсько-німецького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародні технології друку "Інтертехнодрук" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.05.2016 року та рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2015 року у справі №910/22247/15 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.В. Акулова

Судді: Н.Г. Дунаєвська

В.І. Саранюк