ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2016 року Справа № 908/67/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Акулової Н.В. (доповідач), Дунаєвської Н.Г., Саранюка В.І. розглянувши касаційну скаргу Запорізької міської ради на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 26.04.2016 року та рішенняГосподарського суду Запорізької області від 11.03.2016 року у справі№908/67/16 Господарського суду Запорізької області за позовом Запорізької міської ради до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4 простягнення 3 000,00 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: Денщиков О.О. (дов.№01/02-17/03464 від 10.06.2016 року);

від відповідача: не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 11.03.2016 року у справі № 908/67/16 (суддя: Кутіщева-Арнет Н.С.) відмовлено у позові Запорізької міської ради, м.Запоріжжя до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 26.04.2016 року у справі №908/67/16 (судді: Геза Т.Д., Дучал Н.М., Агапов О.Л.) апеляційну скаргу Запорізької міської ради на рішення господарського суду Запорізької області від 11.03.2016 року по справі № 908/67/16 - залишено без задоволення; рішення господарського суду Запорізької області від 11.03.2016 року по справі № 908/67/залишено без змін.

Прийняті судові акти мотивовані відсутністю правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не доведено наявності в діях відповідача усіх елементів складу цивільного правопорушення, тому підстави для задоволення позовних вимог щодо обов'язку відповідача відшкодувати заявлений розмір збитків - відсутні.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, Запорізька міська ради звернулася з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить суд скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26.04.2016 року та рішення господарського суду Запорізької області від 11.03.2016 року у справі №908/67/16 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В касаційній скарзі скаржник посилається на порушення та невірне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні в режимі відеоконференції, представник позивача, підтримав вимоги та доводи касаційної скарги, просив її задовольнити.

Заслухавши представники позивача в режимі відеоконференції, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Запорізька міська рада звернулась до господарського суду Запорізької області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на користь Запорізької міської ради суму збитків в розмірі 3 000,00 грн., на підставі ст. ст. 181, 218, 224, 225 Господарського кодексу України, ст.ст. 15,16,22,611,612,638,640-642, 646,649 Цивільного кодексу України, ст.ст.36,40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Посилаючись на те, що пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає в перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Ч.1 ст.40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено, що порядок залучення, розрахунок розміру використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до Закону.24.12.2012 року Запорізькою міською радою прийнято рішення №77 "Про порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури м.Запоріжжя". 10.09.2014 р. Запорізькою міською радою прийнято рішення №40 "Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури м.Запоріжжя, затвердженого рішенням Запорізької міської ради від 24.12.2012 р. № 77". Пунктом 3.1.3. вказаного порядку передбачено, що замовник, який має намір укласти Договір , зобов'язаний звернутися до міського голови. Договір про участь замовників у розвитку інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури м.Запоріжжя укладається не пізніше 15 днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладання, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Відповідач не звертався у встановленому законом порядку до міського голови щодо укладання Договору. Тому позивач вважає, що відповідачем порушено норми ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Порядку, затвердженого рішенням Запорізької міської ради від 24.12.2012 р. № 77 (зі змінами від 10.09.14 р.), за наслідком чого територіальній громаді м.Запоріжжя завдано збитки.

Положеннями статті 224 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до положень статті 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються зокрема неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Згідно зі статтею 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки особи; шкоди; причинного зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вини.

При цьому в силу правил розподілу доказування за приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України саме на позивача покладається обов'язок довести належними та допустимими доказами такі елементи складу цивільного правопорушення як протиправність поведінки особи, розмір шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою її заподіювача; відповідач, натомість, зобов'язаний довести відсутність вини в його діях.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28.07.2014 року за № 083142060506 Інспекцією державного архітектурно - будівельного контролю у Запорізькій області зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт на об'єкті будівництва "Реконструкція частини нежитлового приміщення під кафетерій, АДРЕСА_1. Замовником будівництва є Фізична особа - підприємець ОСОБА_4

24.12.2012р. Запорізькою міською радою прийнято рішення № 77 "Про порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя" (Рішення № 77).

10.09.2014 р. Запорізькою міською радою прийнято рішення №40 "Про внесення змін до Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури м.Запоріжжя, затвердженого рішенням Запорізької міської ради від 24.12.2012 р. № 77".

Пунктом 3.1.3 Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Запоріжжя, затвердженому рішенням № 77 (Порядок), передбачено, що замовник, який має намір укласти Договір, зобов'язаний звернутися з заявою до міського голови.

Договір про участь замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Запоріжжя (Договір про пайову участь) укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 не зверталась у встановленому законом порядку до міського голови щодо укладення Договору про пайову участь.

17.10.2014р. Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області зареєстровано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації № ЗП 143142880548.

Відповідно до статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності " порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що об'єкт будівництва, замовником якого був відповідач, введено в експлуатацію 17.10.2014 р, однак договір пайової участі до вказаної дати сторонами укладено не було, а відтак у відповідача не виникло зобов'язання щодо сплати коштів пайової участі. На момент звернення позивача до відповідача з вимогою №01/02-21/00956 від 02.04.2015 р. про сплату суми збитків та на момент звернення з даним позовом до господарського суду, замовником вже були оформлені відповідні документи та об'єкт будівництва прийнятий в експлуатацію. Враховуючи відсутність між сторонами договору про пайову участь, відсутня й підстава для сплати відповідачем пайових внесків, а у поведінці відповідача відсутні ознаки протиправності.

Цивільно-правова відповідальність за завдання майнової шкоди наступає за наявності цивільного правопорушення, яке складається з наступних елементів: наявність майнової шкоди, протиправна поведінка (дії чи бездіяльність) заподіювача, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та майновою шкодою, вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому, в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків (їх розмір), протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди, та причинний зв'язок такої поведінки із заподіювачем шкоди. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина в заподіянні шкоди.

Стаття 29 Закону України "Про планування і забудову територій", не містить будь якого обов'язку для відповідача, якимсь чином письмово інформувати виконавчий комітет Запорізької міської ради про початок будівельних робіт.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до п. 7 Порядку надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1104 від 30 вересня 2009 року (що діяв на момент отримання дозволу №781-10 від 29 грудня 2010 року), Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю, одночасно з наданням дозволу на виконання будівельних робіт або відмовою у його наданні, письмово інформує про це місцевий орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування.

Однією зі складових місцевого бюджету є бюджет розвитку, надходження якого, згідно з пунктом 4-1 частини 1 статті 71 Бюджетного кодексу України, включають кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, отримані відповідно до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

В той же час, відповідно до змісту частини 2 статті 76 Бюджетного кодексу України, рішенням про місцевий бюджет визначаються, зокрема: загальна сума доходів видатків та кредитування місцевого бюджету (з розподілом на загальний та спеціальний фонди); доходи місцевого бюджету за бюджетною класифікацією (у додатку до рішення).

Суд першої інстанції вважає, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність запланованих у бюджеті м. Запоріжжя надходжень спеціального бюджету міста Запоріжжя та витрат на розвиток інфраструктури населеного пункту, його інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури у зв'язку зі здійсненою відповідачем реконструкцією та, що відсутні підстави вважати, що збитки нанесені територіальній громаді міста Запоріжжя з вини відповідача.

Суди попередніх інстанцій врахувавши вище викладене, дійшли висновку, що позивачем не доведено наявності в діях відповідача усіх елементів складу цивільного правопорушення.

Крім того, судами попередніх інстанцій зазначено, що згідно з преамбулою Закону України "Про планування містобудівної діяльності", цей Закон встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Відповідно до п.п. 4, 13 ст.1 Закону замовник - фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території(однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву; територія - частина земної поверхні з повітряним простором та розташованими під нею надрами у визначених межах (кордонах), що має певне географічне положення, природні та створені в результаті діяльності людей умови і ресурси.

Статтею 2 цього Закону передбачено, що планування і забудова територій - діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема будівництво об'єктів, реконструкцію існуючої забудови та території.

Згідно із ч.ч.2, 3, 9 ст. 40 Закону, замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач здійснював лише реконструкцію всередині існуючої будівлі без виходу, за межі існуючого фундаменту та без забудови нової земельної ділянки.

Тому суди попередніх інстанцій дійшли висновку, по відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій такими, що відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, оскільки суд першої інстанції та апеляційний господарський суд в порядку ст. ст.43, 47, 33, 34, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази. На підставі встановлених фактичних обставин правильно застосували матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.

Згідно ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи лише застосування ними норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково їх перевіряти.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанції норм права при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду колегією суддів Вищого господарського суду України не вбачається.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги, покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Запорізької міської ради залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26.04.2016 року та рішення Господарського суду Запорізької області від 11.03.2016 року у справі №908/67/16 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.В. Акулова

Судді: Н.Г. Дунаєвська

В.І. Саранюк