ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 липня 2016 року Справа № 908/3645/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіГончарука П.А.,суддіСтратієнко Л.В.,за участю представників сторін: від відповідача від прокуратури Гаврилюка В.І., Романова Р.О.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської областіна постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.01.2016 рокуу справі№ 908/3645/15 Господарського суду Запорізької областіза позовомМелітопольського міжрайонного прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі Мелітопольської міської ради Запорізької областідоФізичної особи - підприємця ОСОБА_6за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Комунального підприємства "Комунальна власність" Мелітопольської міської ради Запорізької областіпростягнення 28249,57 грн, розірвання договору оренди та повернення майнаВСТАНОВИВ:
У червні 2015 року Мелітопольський міжрайонний прокурор Запорізької області (надалі - прокурор) звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом в інтересах держави в особі Мелітопольської міської ради Запорізької області (надалі - позивач) до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 (надалі - ФОП ОСОБА_6, відповідач) про стягнення на розрахунковий рахунок Комунального підприємства "Комунальна власність" Мелітопольської міської ради Запорізької області (надалі - КП "Комунальна власність", третя особа) заборгованості з орендної плати за договором оренди № 276 від 13.11.2013 року у розмірі 18841,38 грн, пені у розмірі 2390,91 грн, інфляційні втрати у розмірі 6692,34 грн, 3% річних у розмірі 324,94 грн, розірвання договору оренди № 276 від 13.11.2013 року, який укладений між сторонами, та зобов'язання відповідача повернути за належністю Мелітопольській міській раді комунальне майно, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, та складається з нежитлової будівлі, позначеної літ. (Г-1), площею 117,7 кв.м (за внутрішнім обміром), у стані придатному для подальшого використання.
Позовні вимоги мотивовані порушенням з боку відповідача договірних зобов'язань за договором оренди № 276 від 13.11.2013 року щодо внесення орендної плати своєчасно і у повному обсязі за період лютий 2014 року - квітень 2015 року.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що з 10.02.2014 року договір оренди є розірваним відповідно до угоди № 53 від 10.02.2014 року, а орендне майно повернуто за актом від 10.02.2014 року, опечатано представниками позивача і доступ до нього відповідач не має.
У доповненнях (уточненнях) до відзиву на позовну заяву ФОП ОСОБА_6 вказала, що угода № 53 від 10.02.2014 та акт передачі-прийому майна від 10.02.2014 року є чинними, ніким не відкликалися та не оскаржувались у встановленому законом порядку, тому вона наполягає на законності та обґрунтованості прийнятого рішення щодо дострокового розірвання договору оренди. У письмових поясненнях (т. 2, а.с. 86-87) додатково пояснила суду першої інстанції, що наполягає на правдивості та законності цих документів. І те, що їх підписувала особисто вона чи її представник не мало і не має суттєвого значення, оскільки представник діяв відповідно до наданої йому наторіально-засвідченої довіреності від її імені та в її інтересах.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 29.10.2015 року (судді: Топчій О.А., Кутіщева-Арнет Н.С., Смірнов О.Г.) задоволено позов частково; стягнуто з відповідача заборгованість з орендної плати за договором оренди № 276 від 13.11.2013 року у розмірі 18841,38 грн, пеню у розмірі 2144,07 грн, інфляційні втрати у розмірі 6692,34 грн, 3% річних у розмірі 324,94 грн з перерахуванням на розрахунковий рахунок КП "Комунальна власність" № 26009962492105 у ПАТ "ПУМБ в м. Київ, МФО 534851 код ЄДРПОУ 32692402; розірвано договір оренди № 276 від 13.11.2013 року комунального майна, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, та складається з нежитлової будівлі, позначеної літ. (Г-1). площею 117,7 кв.м (за внутрішнім обміром), вартістю 52474 грн., який укладений між сторонами; зобов'язано ФОП ОСОБА_6 повернути комунальне майно, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та складається з нежитлової будівлі, позначеної літ. (Г-1), площею 117,7 кв.м (за внутрішнім обміром), у стані придатному для подальшого використання. В частині позовних вимог про стягнення 165,84 грн пені - відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 27.01.2016 року (судді: Скакун О.А., Татенко В.М., Колядко Т.М.) рішення Господарського суду Запорізької області від 29.10.2015 року у справі № 908/3645/15 в частині задоволення позову скасовано та прийнято нове рішення про відмову в позові. В іншій частині рішення залишено без змін.
У касаційній скарзі Заступник прокурора Харківської області просить скасувати постанову апеляційної інстанції та залишити в силі рішення першої інстанції, посилаючись на безпідставне незастосування судом апеляційної інстанції положень ч. 4 ст. 202, ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", неправильне застосування ст. 598, ч. 1, 3 ст. 651 ЦК України та порушення ст.ст. 47, 32, 43 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників відповідача та прокуратури, перевіривши згідно із ст.ст. 1115, 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що 13.11.2013 року між сторонами був укладений договір оренди № 276 (далі - договір), відповідно до якого позивач (орендодавець) передає, а відповідач (орендар) приймає в оренду нежитлову будівлю, позначену літ. (Г-1) площею 117, 7 м2 (за внутрішнім обміром), яке знаходиться в комунальній власності Мелітопольської міської ради та знаходиться на балансі КП "Ритуальна служба "Ритуал" (надалі - об'єкт оренди), та зобов'язується перераховувати орендодавцеві не пізніше 20-го числа наступного місяця за звітним на р/р КП "Комунальна власність" з урахуванням щомісячного індексу інфляції та нарахуванням ПДВ на щомісячну орендну плату в розмірі, який встановлений у п. 3.1 договору (т. 1, а. с. 15-16).
Договір укладено строком на 2 роки та діє з 13.11.2013 року до 13.11.2015 року (п. 10.1 договору).
В цей же день на виконання п. 2.1 договору сторони склали акт прийому-передачі об'єкту оренди (т. 1, а. с. 17).
10.02.2014 року сторонами було укладено угоду про розірвання договору (т. 1, а. с. 165). На виконання цієї угоди 10.02.2014 року сторони склали акт передачі-прийому, за яким засвідчили, що орендар повертає, а орендодавець приймає нежитлову будівлю, передану за договором, сторони взаємних претензій щодо стану майна що повертається, не мають (т. 1, а. с. 167).
У заяві від 18.02.2014 року (т. 1 а.с. 48), від 28.04.2014 року (т. 1 а.с.49-51) секретарю Мелітопольської міської ради Запорізької області відповідач повідомляв про те, що не має намір розривати договір оренди, його печатку викрадено, угода про розірвання договору оренди та акт прийому-передачі ним не підписувалися.
У листах - відповідях на ці заяви від 07.03.2014 року № А-141/з (а.с. 52 т. 1) та від 15.05.2014 року № А-375/з заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Рудакова І.В. повідомила, що питання про розірвання договорів оренди майна від 02.09.2013 року № 264 та від 13.11.2013 року № 276 було розглянуто на засіданні комісії з укладення та переукладення договорів оренди майна територіальної власності територіальної громади м. Мелітополя 14.02.2014 року та прийнято рішення про надання згоди на дострокове розірвання договорів. У зв'язку із чим, угоди про розірвання договору оренди від 02.09.2013 р. № 264 та від 13.11.2013 року № 276 є вчиненими в розумінні вимог чинного законодавства, оскільки вони укладені у письмовій формі, підписані сторонами та скріплені печатками.
Відповідно до висновку почеркознавчої експертизи від 19.08.2014 року Д/257, виконаної в рамках кримінального провадження за матеріалами досудового провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120140801400009219 від 17.02.2014 року за заявою ОСОБА_6, підписи від імені ОСОБА_6, зокрема, на заяві про дострокове розірвання договору оренди № 276 від 13.11.2013 року, угоді про дострокове розірвання договору оренди № 276 від 13.11.2013 року, акту прийому-передачі по договору оренди № 276 від 13.11.2013 року виконані не ОСОБА_6, а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_6 (т. 1, с. 121-124).
24.03.2015 року комісією Мелітопольської міської ради було здійснено перевірку, за результатами якої складено акт проведення перевірки використання орендованого майна, у якому засвідчено, що комплекс будівель і споруд по АДРЕСА_1, зокрема будівля Г-1, передана за договором оренди № 276 від 13.11.2013, експлуатується ФОП ОСОБА_6 з метою надання ритуальних послуг. В акті зазначено, що представник відповідача відмовився від підписання цього акту. (т. 1, а. с. 78).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що договір оренди підлягає достроковому розірванню в судовому порядку згідно з ч. 2 ст. 651 ЦК України та ч. 3 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а об'єкт оренди має бути повернутий орендодавцю відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України, ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки відповідач, користуючись орендним приміщенням, що підтверджується актом проведення перевірки використання орендованого майна від 24.03.2015 року, в порушення вимог ч. 3 ст. 18 цього Закону не виконував свої обов'язки щодо своєчасної та повної сплати орендної плати за користування орендованим приміщенням, що призвело до виникнення заборгованості з орендної плати за період з лютого 2014 року по квітень 2015 року в розмірі 18841,38 грн, яка підлягає стягненню з відповідача з урахуванням пені, 3 % річних та індексу інфляції за час прострочення згідно з ст.ст. 525, 526, 625 ЦК України. При цьому, суд дійшов висновку, що договір оренди № 276 від 13.11.2013 року є діючим та не є розірваним відповідно до угоди про розірвання договору від 10.02.2014 року, оскільки відповідно до висновку експерта та заяв відповідача угода та акт відповідачем не підписувалися.
Скасовуючи це рішення суду та ухвалюючи нове про відмову в позові, апеляційний суд виходив із того, що підстави для розірвання договору оренди в судовому порядку відсутні, оскільки відповідно до ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди розірвано за погодженням сторін шляхом укладення угоди від 10.02.2014 року. Оскільки, відповідно до ч. 3 ст. 651 ЦК України, у разі розірвання договору зобов'язання припиняється з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни, і об'єкт оренди повернуто позивачу на підставі акту від 10.02.2014 року, який підписаний та скріплений печатками сторін, суд дійшов висновку також про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення орендної плати, нарахованої за період після припинення договору внаслідок його розірвання, та повернення орендного майна. При цьому, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що угода про розірвання договору та акт про повернення майна від 10.02.2014 року є належними доказами, оскільки у письмових поясненнях від 19.08.2015 року відповідач підтверджує факт схвалення та підписання цих документів. Доводи прокурора, позивача та третьої особи про те, що відповідач дотепер фактично користується нежитловим приміщенням, переданим за договором, що, на їх думку, підтверджує акт проведення перевірки використання орендованого майна від 24.03.2015 року, суд апеляційної інстанції відхилив, оскільки цей акт не підписаний відповідачем і з його змісту не можна зробити однозначного висновку, що саме ФОП ОСОБА_6 займає це спірне приміщення.
Вищий господарський суд України вважає, що такі висновки суду апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, ґрунтуються на вимогах норм матеріального і процесуального права.
Доводи прокурора про безпідставне незастосування судом апеляційної інстанції положень ч. 4 ст. 202, ч. 2 ст. 207 ЦК України, ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", неправильне застосування ст. 598, ч. 1, 3 ст. 651 ЦК України та порушення ст.ст. 47, 32, 43 ГПК України з огляду на неврахування тієї обставини, що акт та угода про розірвання договору підписані не відповідачем, а отже в силу в закону є неукладеними, суд касаційної інстанції відхиляє з таких підстав.
Ст.ст. 202, 207 ЦК України, на які посилається прокурор, не регулюють питання укладеності чи чинності угод. Зокрема, ч. 4 ст. 202 ЦК України надає визначенню дво- чи багатостороннім правочинам (це погоджена дія двох або більше сторін), а ч. 2 ст. 207 ЦК України встановлює вимоги до письмової форми правочину. Зокрема, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Отже, посилання прокурора на те, що угода про розірвання договору оренди та акт є неукладеними в силу закону є безпідставними.
Відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Отже, правомірність угоди про розірвання договору оренди презумується, оскільки її недійсність прямо не встановлена законом або в судовому порядку така угода не визнавалась недійсною.
При цьому, Вищий господарський суд України зауважує, що у письмових поясненнях, поданих до суду першої інстанції відповідачем, останній пояснював, що ці документи підписав його представник, і він визнає та схвалює такі дії представника. Відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Щодо доводів прокурора про те, що судом апеляційної інстанції безпідставно не було враховано, що відповідач фактично продовжує користуватися орендним майном, що підтверджується доказами у справі, то ці доводи суд касаційної інстанції також відхиляє, оскільки обставини використання відповідачем приміщення після підписання акту приймання-передачі майна та угоди про розірвання взагалі не мають значення для вирішення спору у цій справі.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 795 ЦК України таким доказом повернення майна від орендаря орендодавцю є відповідний акт приймання-передавання. При цьому, цей акт підписується як орендарем, так і орендодавцем.
Відповідно до ст. 526 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач, як орендодавець підписав акт приймання-передавання майна від 10.02.2014 року. При підписанні цього акту у позивача не було жодних претензій щодо стану майна або щодо особи, яка передає майно, тому він несе всі ризики наслідків непред'явлення таких претензій, а зобов'язання орендаря з повернення об'єкту оренди вважається виконаним в день підписання цього акту відповідно до вимог ст. 795 ЦК України. Після підписання угоди про розірвання договору оренди та акту приймання-передачі майна зобов'язання сторін за договором оренди припинилися відповідно до ч. 3 ст. 653 ЦК України, тому прокурор (позивач) не має права вимагати повторно розірвати договір в судовому порядку та повернути орендоване майно, а також виконання договору шляхом сплати орендної плати, нарахованої за період після розірвання цього договору. Водночас, якщо прокурор (позивач) вважає, що відповідач безпідставно користується та самовільно займає приміщення за відсутності на те правових підстав, то відповідно до ст.ст. 386, 387 ЦК України він не позбавлений права заявити про витребування майна із чужого незаконного володіння та відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Відтак, оскільки суд вирішує справу виходячи з предмету та підстав заявленого позову (виконання зобов'язання за договором оренди) і не має права виходити за межі позовних вимог, суд касаційної інстанції вважає, що обставини використання відповідачем приміщення після підписання акту приймання-передачі майна та угоди про розірвання, тобто вчинення дій після припинення договору, взагалі не мають значення для правильного вирішення спору у цій справі.
Відповідно до ст. 11110 ГПК України підставами для скасування або зміни постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. З огляду на те, що порушень чи неправильного застосування апеляційним судом норм законодавства не виявлено, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування постанови суду апеляційної інстанції не вбачається.
Судові витрати, пов'язані з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на прокуратуру Харківської області.
Керуючись ст.ст. 49, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.01.2016 року № 908/3645/15 - без змін.
Головуючий суддя Кондратова І.Д.Суддя Гончарук П.А.СуддяСтратієнко Л.В.