ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2016 року Справа № 905/1730/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДанилової М.В.,суддівДанилової Т.Б., Корсака В.А.,

за участю представників:

позивачаАндрєєв А.А. (дов. від 29.12.2015 р. №01-1803/13)відповідачане з'явився (про час та місце судового засідання повідомлено належним чином)розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Термосервіс"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 23.04.2015у справі №905/1730/14 Господарського суду Донецької областіза позовомКомунального підприємства "Артемівська керуюча компанія житлово-комунальних послуг"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Термосервіс"простягнення 118 174,96 грн.В С Т А Н О В И В :

Комунальне підприємство "Артемівська керуюча компанія житлово-комунальних послуг" звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Термосервіс ЛТД" про стягнення заборгованості за договором № 2 на здійснення контролю з диспетчерського пульту за роботою ліфта від 01.11.2008 р. у сумі 110796,72 грн., пені у сумі 1304,15 грн. та 3% річних у сумі 6074,09 грн. за прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань по оплаті вартості наданих послуг за цим договором.

Рішенням господарського суду Донецької області від 15.04.2014 р. у даній справі (суддя Овсяннікова О.В.) в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду обґрунтоване тим, що строк дії договору від 01.11.2008 р. №2 на здійснення контролю з диспетчерського пульту за роботою ліфта закінчився 31.12.2009 р.

Таким чином, суд першої інстанції вказав про безпідставність стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Термосервіс" у період з 01.03.2012 р. по 31.01.2014 р. грошових коштів заявлених у позовні заяві.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.04.2015 р. (головуючий суддя Барбашова С.В., судді Білецька А.М., Тарасова І.В.), рішення господарського суду Донецької області від 15.04.2014 р. скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Термосервіс ЛТД" на користь Комунального підприємства "Артемівська керуюча компанія житлово-комунальних послуг" основний борг в сумі 110796,72 грн., 3% річних в сумі 6074,09 грн., 2337,42 грн. судового збору за подачу позовної заяви та 1168,71 грн. за розгляд апеляційної скарги. В частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 1304,15 грн. у позові відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятою судом апеляційної інстанції постановою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Термосервіс" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 05.07.2016 р. справа повинна розглядатись у складі колегії суддів: головуючий суддя -Данилова М.В., судді Сибіга О.М., Яценко О.В.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 08.07.2016 р. касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у вищевказаному складі.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 18.07.2016 р. у зв'язку з відпусткою суддів Сибіги О.М. та Яценко О.В., справа повинна розглядатись у складі колегії суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Данилова Т.Б., Корсак В.А.

У відзиві на касаційну скаргу Комунальне підприємство "Артемівська керуюча компанія житлово-комунальних послуг" висловлює правову позицію щодо касаційної скарги, та просить оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Відповідач про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, проте, не скористався правом присутності своїх представників в судовому засіданні касаційної інстанції 20.07.2016 р.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні 20.07.2016 р. представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.11.2008 р. між Комунальним підприємством "Артемівська керуюча компанія житлово-комунальних послуг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Термосервіс ЛТД" укладено договір за № 2 на здійснення контролю з диспетчерського пульту за роботою ліфта.

Відповідно до пункту 1.1. договору замовник доручив, а виконавець прийняв на себе зобов'язання з надання послуг по здійсненню контролю з диспетчерського пульта за роботою ліфтів, підключених до об'єднаної системи "Docsis" і своєчасному виклику аварійної бригади електромеханіків СЛУ-2 ЗАТ "ОТІС".

Розділом 2 договору передбачені обов'язки замовника та виконавця, а також характер та види послуг, що надаються виконавцем.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що договірна місячна ціна робіт, діюча на момент укладення договору, визначається згідно додатку № 1 до даного договору.

01.11.2008 р. додатком № 1 до договору сторони визначили калькуляцію вартості витрат з контролю за роботою восьми ліфтів з центрального диспетчерського пульта по ТОВ "Термосервіс ЛТД" в сумі 3210,08 грн. щомісячно.

До даної калькуляції, окрім іншого, включені витрати зв'язку та електроенергії (пункт 5 Калькуляції).

Згідно з пунктом 3.2. договору ціна зі здійснення контролю з диспетчерського пульта за роботою ліфта на протязі дії договору підлягає перегляду у разі зміни економічної ситуації: інфляції, мінімальної заробітної плати, ставок відрахування у державні фонди, підвищення вартості енергоносіїв та інше. Про зміну ціни Замовник повідомляється у письмовій формі.

Розділом 4 даного договору передбачено, що строк його дії встановлюється з 01.11.2008 р. по 31.12.2008 р. (пункт 4.1.). Договір вважається пролонгованим на наступний рік за тих же умов, якщо жодна із сторін не заявляє відмови від його продовження за один місць до закінчення дії договору (письмово) (пункт 4.2. договору).

22.04.2010 р. листом № 01-0658/13 позивач (як виконавець послуг за договором №2) повідомив відповідача (замовника послуг) про те, що у зв'язку зі зміною економічної ситуації: збільшенням мінімальної заробітної плати, підвищення вартості енергоносіїв, матеріалів, послуг зв'язку, з 01.05.2010 р. вартість послуг зі здійснення контролю з диспетчерського пульта за роботою ліфтів підлягає зміні.

При цьому, даним листом відповідачу було надіслано два екземпляри додаткової угоди до договору № 2 від 01.11.2008 р. та відповідна калькуляція вартості послуг на здійснення контролю за роботою восьми ліфтів з центрального диспетчерського пульта.

07.07.2010 р. листом № 01-1169/13 позивач повідомив відповідача про підвищення вартості послуг з 01.05.2010 р. з 3210,08 грн. до 5738,08 грн. щомісячно, вказавши при цьому, що цей лист слід вважати невід'ємною частиною договору № 2 від 01.11.2008 р.

В подальшому, листом № 01-0436/13 від 01.03.2012 р. позивач повідомив відповідача про зміну вартості послуг зі здійснення контролю з диспетчерського пульта за роботою восьми ліфтів до 5326,80 грн. щомісячно, вказавши, що цей лист слід вважати невід'ємною частиною договору № 2 від 01.11.2008 р.

Відповідач в свою чергу у відповідь на вищевказані листи висловлював свою незгоду щодо підвищення вартості послуг, разом з тим продовжував отримувати від позивача надані ним послуги та частково їх оплачувати.

01.01.2013 р. між сторонами була підписана двостороння додаткова угода № 2, якою були внесені зміни та доповнення до договору № 2 щодо вартості обумовлених договором послуг у розмірі 5393,24 грн. щомісячно за обслуговування 12 ліфтів.

До калькуляції від 01.01.2013 р., окрім іншого, включені витрати з електроенергії (пункт 3).

При прийнятті рішення у даній справі судом апеляційної інстанції встановлено наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Цивільного Кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 Цивільного Кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно до частини 1 статті 628 Цивільного Кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами статті 631 Цивільного Кодексу України встановлено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Як вже зазначалось вище, строк дії договору № 2 на здійснення контролю з диспетчерського пульту за роботою ліфта встановлюється з 01.11.2008 р. по 31.12.2008 р.

Договір вважається пролонгованим на наступний рік за тих же умов, якщо жодна із сторін не заявляє відмови від його продовження за один місяць до закінчення дії договору.

З огляду на матеріали справи, відповідач заперечуючи проти підвищення вартості послуг, та вважаючи згоду щодо зміни умов договору у частині вартості послуг не досягнутою - продовжував отримувати від позивача надані ним послуги, частково оплачувати їх вартість та не відмовлявся у встановленому законом порядку від спірного договору.

Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла правомірного висновку про те, що спірний договір від 01.11.2008 р. № 2 на здійснення контролю з диспетчерського пульту за роботою ліфта є діючим, адже докази припинення його дії в порядку, визначеному пунктом 4.2. договору - відсутні і сторонами не надані.

Стосовно стягнення з відповідача заборгованості за договором № 2 на здійснення контролю з диспетчерського пульту за роботою ліфта від 01.11.2008 р. у сумі 110796,72 грн., суд апеляційної інстанції зауважував про таке.

Так, правовідносини сторін в даному випадку врегульовано договором про надання послуг.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами договору передбачено, що оплата робіт здійснюється до 5 числа наступного місяця (пункт 3.3. договору).

Виконавець має право призупинити здійснення контролю за роботою ліфта у разі порушення замовником строку оплати по даному договору (пункт 3.4. договору).

При цьому, умовами спірного договору оплата вартості наданих послуг не ставиться в залежність від виставлення відповідачу (замовнику) рахунків на їх оплату, а також від підписання сторонами відповідних актів приймання-передачі наданих послуг, актів виконаних робіт та/або актів звірок, хоча між сторонами у справі складались відповідні акти приймання-передачі наданих робіт (послуг) № 13/2 від 28.04.2012 р., № 13/2 від 31.05.2012 р., № 13/2 від 28.09.2012 р., № 13/2 від 27.06.2012 р., 13/2 від 28.09.2012 р., № 13/2 від 31.07.2012 р. на суму 5393,24 грн., № 13/2 від 31.05.2013 р. (т. 1 арк. 51-55), акти виконаних робіт (т. 2 арк. 155-165) і позивачем виставлялись відповідачу відповідні рахунки.

Відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Факт часткової оплати відповідачем наданих послуг по договору № 2 від 01.11.2008 р. підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями платіжних доручень, які надані позивачем до позовної заяви, а саме: №38 від 27.01.2011 р. в сумі 9630,24 грн.; № 61 від 23.02.2011 р. в сумі 9630,24 грн.; № 65 від 25.03.2011 р. в сумі 6420,16 грн.; № 159 від 03.06.2011 р. в сумі 6420,16 грн.; № 212 від 29.07.2011 р. в сумі 3210,08 грн.; № 244 від 14.09.2012 р. в сумі 3840,80 грн.; № 242 від 14.09.2012 р. в сумі 18538,03 грн.; № 320 від 23.11.2012 р. в сумі 5986,92 грн.; № 351 від 10.12.2012 р. в сумі 9468,40 грн.; № 2 від 04.01.2013 р. в сумі 5326,60 грн.; № 43 від 31.01.2013 р. в сумі 4660,94 грн.; № 68 від 28.02.2013 р. в сумі 5326,80 грн.; № 43 від 29.04.2013 р. в сумі 3000,00 грн.; № 136 від 29.04.2013 р. в сумі 1258,25 грн.; № 164 від 31.05.2013 р. в сумі 3995,10 грн.

На підтвердження заборгованості за надані послуги по спірному договору за місяцями у період з березня 2012 року по січень 2014 року в сумі 110796,77 грн. позивачем надано до позовної заяви відповідний розрахунок станом на 01.02.2014 р. (т. 1 арк. 16).

Докази, які б спростовували суму заявленого боргу чи підтверджували оплату заборгованості відповідачем не надані і в матеріалах справи не містяться.

Таким чином, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, дослідивши всі обставини в їх сукупності, оцінивши надані сторонами докази, користуючись принципом об'єктивної істини, принципами добросовісності, розумності та справедливості суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про те, що вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 110796,72 грн. є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача 3% річних, суд апеляційної інстанції вірно зауважив про таке.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що 3% річних є платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені відповідачем (боржником), колегія суддів касаційної інстанції вважає висновок суду апеляційної інстанції щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 6074,09 грн. законними та обґрунтованими, а тому такими, що підлягають задоволенню.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач також просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 1304,15 грн.

Разом з тим, зважаючи на те, що умовами укладеного між сторонами договору відповідальність відповідача за прострочення виконання зобов'язання у вигляді нарахування пені не передбачена, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимога відносно її стягнення є безпідставною і задоволенню не підлягає.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог Комунального підприємства "Артемівська керуюча компанія житлово-комунальних послуг".

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи та досліджені докази, судова колегія вважає постанову суду апеляційної інстанції такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, та прийняту у відповідності до норм чинного законодавства, у зв'язку з чим підстав для її зміни чи скасування не вбачається.

Натомість, доводи, викладені у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими матеріалами справи.

Судові витрати, сплачені касатором до бюджету під час подання касаційної скарги, у зв'язку з відмовою в задоволенні касаційної скарги на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України залишаються на касаторі.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Термосервіс" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.04.2015 р. у справі №905/1730/14 Господарського суду Донецької області залишити без змін.

Головуючий суддя М. Данилова

Судді: Т. Данилова

В. Корсак