ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 квітня 2016 року Справа № 916/4251/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Коробенка Г.П. - головуючого (доповідач), Мачульського Г.М., Сибіги О.М., розглянувши матеріали касаційної скарги Громадської організації "Автостоянка "Волна"на постановуОдеського апеляційного господарського судувід 17.02.2016у справі№916/4251/15 Господарського суду Одеської областіза позовомГромадської організації "Автостоянка "Волна"доОдеської міської ради за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_4; ОСОБА_5; ОСОБА_6; ОСОБА_7; ОСОБА_8провизнання права власностіза участю представників:
позивача: Дуйко С.О. (голова правління), Бельченко Ю.А. (представник за дов. від 24.11.2015),
відповідача: Штоля А.О. (представник за дов. від 11.06.2015 № 226),
третіх осіб: не з'явився
ВСТАНОВИВ:
Громадська організація "Автостоянка "Волна" звернулась до господарського суду Одеської області з позовом до Одеської міської ради, в якій, згідно уточненої позовної заяви, просить визнати за Громадською організацією "Автостоянка "Волна" право власності за набувальною давністю на земельні ділянки, які знаходяться у складі земельної ділянки площею 11198 кв.м., що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Кишинівська, 2а, а саме на земельну ділянку загальною площею 0,0500 га за адресою: м. Одеса, вул. Ростовська, 65-б; земельну ділянку загальною площею 0, 0768 га за адресою: м. Одеса, вул. Керченська, 58; земельну ділянку загальною площею 0, 1000 га за адресою: м. Одеса, вул. 2 Лінія, 1-а; земельну ділянку загальною площею 0, 0889 га за адресою: м. Одеса, вул. Керченська, 62; земельну ділянку загальною площею 0, 0563 га за адресою: м. Одеса, вул. Керченська, 64, на яких розташовані автостоянки "Волна".
Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.12.2015 у справі № 916/4251/15, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17.02.2016, в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що на теперішній час чинним законодавством України не передбачено можливості визнання права власності на земельну ділянку за давністю користування (набувальною давністю) за юридичними особами.
Не погоджуючись з прийнятими рішенням та постановою у даній справі, ГО "Автостоянка "Волна" звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та винести постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судом апеляційної інстанції чинного законодавства України, зокрема положень ст. 344 ЦК України, ст. 119 ЗК України.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 16.09.1988 Виконавчим комітетом Суворовської районній адміністрації на підставі рішення № 470 "Про реєстрацію уставу кооперативу "Іскра" при ДЕУ Суворовського району", в тимчасове користування кооперативу "Іскра" була надана земельна ділянка, що розташована за адресою вул. Кишинівська 2-а, ріг вул. Ростовської.
Згідно Розпорядження Суворовської районній адміністрації від 15.01.2002 №20/1 "Про передачу ГОА Асоціація "Суворовець" для експлуатації стоянки "Волна", автостоянка по вул. Кишинівська, 2-а була передана Суворовській районній раді організації ветеранів з подальшим оформленням відповідних документів.
В подальшому Розпорядженням Виконавчого комітету Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради за №242р від 12.03.2002, автостоянка "Волна", розташована на земельній ділянці площею 0,5 га, передана до експлуатації Суворовській районній раді організації ветеранів (війни, праці, військової служи та органів правопорядку) м. Одеси. Крім того, зазначеним розпорядженням було доручено Раді ветеранів району та раді автостоянки "Волна" вирішувати всі питання експлуатації автостоянки.
15.05.2002 члени автостоянки, з метою організації та впорядкування діяльності автостоянки об'єдналися та зареєстрували Громадську організацію "Автостоянка "Волна".
Враховуючи уточнення до позовної заяви ГО "Автостоянка "Волна", посилаючись на те, що на протязі двадцяти років поспіль об'єднує громадян - власників автотранспортних засобів та постійно користуються зазначеною земельною ділянкою з відома та з дозволу органу місцевого самоврядування, просить визнати за нею право власності за набувальною давністю на зазначені земельні ділянки, що знаходяться у складі земельної ділянки площею 11198 кв.м..
Згідно Закону України "Про громадські об'єднання" громадські об'єднання утворюються і діють, зокрема, на принципі: відсутності майнового інтересу, який передбачає, що члени (учасники) громадського об'єднання не мають права на частку майна громадського об'єднання та не відповідають за його зобов'язаннями. Доходи або майно (активи) громадського об'єднання не підлягають розподілу між його членами (учасниками) і не можуть використовуватися для вигоди будь-якого окремого члена (учасника) громадського об'єднання, його посадових осіб (крім оплати їх праці та відрахувань на соціальні заходи).
Відповідно до ч.1 ст. 24 вказаного закону громадське об'єднання зі статусом юридичної особи для виконання своєї статутної мети (цілей) має право володіти, користуватися і розпоряджатися коштами та іншим майном, яке відповідно до закону передане такому громадському об'єднанню його членами (учасниками) або державою, набуте як членські внески, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, набуте в результаті підприємницької діяльності такого об'єднання, підприємницької діяльності створених ним юридичних осіб (товариств, підприємств), а також майном, придбаним за рахунок власних коштів, тимчасово наданим у користування (крім розпорядження) чи на інших підставах, не заборонених законом.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Загальні положення про отримання майна у власність за набувальною давністю викладені у ст. 344 ЦК України, згідно абз.1 ч. 1 якої особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 344 ЦК України набуття права на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом.
Таким законом є Земельний Кодекс України, а саме ст. 119 ЗК, відповідно до якої громадяни, що добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування.
Аналіз цих правових норм дає підстави для висновку про те, що конструкція ст. 119 ЗК України відрізняється від конструкції ст. 344 ЦК України та не передбачає жодних переваг для осіб, зазначених у ч. 1 цієї статті, оскільки навіть дотримання всіх умов набувальної давності не призводить до виникнення права власності на землю та фактично відсилає до загального порядку надання земельних ділянок у власність або користування (ст. 116,118, 123 ЗК). Ця норма надає таким особам лише право звернення до органу державної влади або місцевого самоврядування з клопотанням про передачу земельної ділянки у власність чи користування і не передбачає обов'язкової передачі земельної ділянки у власність чи користування таким особам при дотриманні передбаченої законом процедури звернення та подання необхідних документів.
Отже, згідно ст. 119 ЗК України набувальна давність не є окремою підставою для набуття земельної ділянки у власність та передбачає передачу земельної ділянки у власність або надання у користування за набувальною давністю лише для громадян і здійснюється лише в порядку, встановленому цим Кодексом, тобто відповідно до ст. 116, 118, 123 ЗК України.
Що ж до юридичних осіб, які згідно ст. 82 ЗК України можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі, зокрема: виникнення інших підстав, передбачених законом, то слід зазначити, що чинним законодавством України не передбачено можливості визнання права власності на земельну ділянку за давністю користування (набувальною давністю) за юридичними особами, а застосування в даному випадку аналогії закону (ст. 8 ЦК України) не призведе до зміни встановленого і щодо юридичних осіб порядку отримання у власність земельної ділянки (ст. 116, 123 ЗК України).
З огляду на зазначене, висновок суду попередніх інстанцій щодо існування встановленого спеціальним законодавством загального порядку оформлення права власності на земельні ділянки (ст.ст. 116, 118, 119 ЗК), який не може бути змінений рішенням суду з цього питання, та, як наслідок, про відмову в задоволенні позову, колегія визнає правомірним і обґрунтованим.
Зважаючи на викладене, колегія не вбачає порушення судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, котрі встановлюють правила доказування, розподілу обов'язків доказування, належності й припустимості доказів, порядку збирання і дослідження доказів, та вважає судові рішення такими, що відповідають чинному законодавству України та обставинам справи, отже і підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні касаційної скарги відмовити.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.02.2016 у справі №916/4251/15 залишити без змін.
Головуючий суддя: Г.П. Коробенко
Судді: Г.М. Мачульський
О.М. Сибіга