ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2016 року Справа № 910/30672/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Козир Т.П. - головуючого, Гольцової Л.А., Іванової Л.Б.,

за участю представника позивача - Шило С.М. дов. № 1 від 11 січня 2016 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу ТОВ "УКР-Благоустрій" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 березня 2016 року у справі Господарського суду міста Києва за позовом ПАТ "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" до ТОВ "УКР-Благоустрій" про стягнення суми,

УСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року ПАТ "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" (далі - позивач) звернулось до ТОВ "УКР-Благоустрій" (далі - відповідач) з позовом про стягнення суми боргу в розмірі 371247 гривень 22коп. та 1989 гривень 69 коп. - 3 % річних.

Позовні вимоги обгрунтовані невиконанням ТОВ "УКР-АСФАЛЬТБУД" умов договору про виготовлення та поставку товару від 7 листопада 2012 року № 7/10/12/197, обов'язок оплати за яким перейшов до відповідача у справі згідно договору про переведення боргу № 15-06/2015 від 15 червня 2015 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 1 лютого 2016 року позов задоволено частково.

З ТОВ "УКР-Благоустрій" на користь ПАТ "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" стягнуто 371247 гривень 22 коп. основного боргу 1861 гривню 32 коп. - 3 % річних.

У решті позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 березня 2016 року апеляційну скаргу ТОВ "УКР-Благоустрій" залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 1 лютого 2016 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ТОВ "УКР-Благоустрій" просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 1 лютого 2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 березня 2016 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм абз. 3 ч. 2 ст. 207, ст. ст. 513, 526, ч. 1 ст. 638, ч. 2 ст. 639 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, оскільки договір про переведення боргу не скріплений печаткою однієї з його сторін.

Вважає, що судом апеляційної інстанції необгрунтовано відмовлено у проведенні судової експертизи, що свідчить про порушення ст. 41 Господарського процесуального кодексу України.

Вказує, що судами попередніх інстанцій допущено порушення п. 1 ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для справи.

Стверджує, що апеляційним господарським судом необгрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ТОВ "УКР-АСФАЛЬТБУД" як первісного боржника за договором.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, подав клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги у зв'язку з неможливістю забезпечити явку представника.

Враховуючи, що про час та місце розгляду касаційної скарги відповідач повідомлений належним чином, суд вважає за можливе розглянути справу за його відсутності, а тому клопотання задоволенню не підлягає.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 7 листопада 2012 року між ПАТ "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" (виконавець) та ТОВ "УКР-Асфальтбуд" (замовник) укладено договір про виготовлення та поставку товару № 7/10/12/197, відповідно до п. 1.1 якого виконавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, виготовити замовнику замовлений товар (бетон, бетонні вироби і конструкції, інший товар, відповідно до прайс-листа виконавця, далі - товар), по узгодженню сторін виконати його доставку, а замовник зобов'язується своєчасно прийняти замовлений товар та здійснити його оплату на умовах даного договору.

За умовами п. 5.2 договору товар вважається поставленим замовнику з моменту його отримання в пункті призначення, згідно замовлення, представником одержувача, який вказується замовником на підставі товарно-транспортних накладних.

Відповідно до п. п. 6.6, 6.8 договору передача товару здійснюється за видатковою накладною та товарно-транспортною накладною, в яких вказується найменування, кількість, узгоджена ціна та загальна вартість товару, що поставляється, а накладні з відміткою уповноваженої особи замовника про прийняття товару визнаються сторонами в якості змін до замовлення, у випадку, якщо сторони не змогли внести зміни іншим способом.

Пунктами 7.4, 7.5 договору сторони погодили, що оплата здійснюється замовником на підставі цього договору та рахунків-фактур, виставлених виконавцем на вартість партії товару. Замовник зобов'язаний здійснити попередню оплату на розрахунковий рахунок виконавця за кожну партію товару, що постачається з моменту виставлення рахунку-фактури виконавцем згідно з заявкою замовника.

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2012 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного розрахунку між сторонами (п. 10.1 договору).

Судами встановлено, що на виконання умов договору про виготовлення та поставку товару № 7/10/12/197 від 7 листопада 2012 року у період з 1 липня 2014 року по 30 вересня 2014 року виконавець виготовляв та поставляв товар, а замовник приймав та здійснював часткову оплату його вартості, що підтверджується рахунками-фактурами, накладними, зведеними накладними на фактичний відпуск товарно-матеріальних цінностей, банківськими виписками по рахунку ПАТ "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської", а також актами звірки взаєморозрахунків.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

У подальшому, 15 червня 2015 року між ПАТ "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" (кредитор), ТОВ "УКР-Асфальтбуд" (первісний боржник) та ТОВ "УКР-Благоустрій" укладено договір про переведення боргу № 15-06/2015, яким регулюються відносини пов'язані із заміною зобов'язаної сторони (первісного боржника) у зобов'язанні, що виникає із договору про виготовлення та поставку товару № 7/10/12/197 (надалі іменується "основний договір"), укладеного між первісним боржником та кредитором 7 листопада 2012 року.

Відповідно до ст. 520 Цивільного кодексу України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

За умовами п. 2 договору про переведення боргу, первісний боржник переводить на нового боржника борг (грошове зобов'язання) у розмірі 371247 гривень 22 коп., в т.ч. ПДВ 61874 гривень 54 коп., що виник на підставі основного договору, а новий боржник зобов'язується погасити вищезазначену суму боргу з дня підписання цього договору в термін до 30 вересня 2015 року. За згодою сторін розрахунки проводяться у безготівковій формі шляхом перерахування суми боргу на розрахунковий рахунок кредитора. Кредитор набуває право вимагати від нового боржника належного виконання вказаного обов'язку. Новий боржник самостійно несе всі інші зобов'язання, крім визначених цим договором, перед кредитором за основним зобов'язанням, в тому числі з оплати фінансових санкцій.

Відповідно до п. 4 договору про переведення боргу новий боржник, підписуючи цей договір, підтверджує, що йому передана вся необхідна інформація (повний пакет документів), пов'язаний із основним договором, зокрема, і та, що стосується спорів і розбіжностей за основним договором між первісним боржником та кредитором.

Згідно п. 9 договору про переведення боргу цей договір вважається укладеним і набуває чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення його печатками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором про виготовлення та поставку товару № 7/10/12/197 від 7 листопада 2012 року, обов'язок з оплати вартості поставленого товару за яким перейшов до відповідача згідно договору про переведення боргу №15-06/2015 від 15 червня 2015 року.

Статтею 521 Цивільного кодексу України передбачено, що форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу, в частині першій якої визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач посилався на те, що позивачем до матеріалів позовної заяви додано копію договору про переведення боргу № 15-06/2015 від 15 червня 2015 року, посвідчену представником останнього, і примірник якого наявний у відповідача, згідно якого у графі щодо реквізиту сторони "Первісний боржник ТОВ "УКР-Асфальтбуд" відсутня печатка товариства, у зв'язку з чим відповідач вважає договір неукладеним.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Стаття 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни.

Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 1 лютого 2016 року позивачем для долучення до матеріалів справи подано договір про переведення боргу № 15-06/2015 від 15 червня 2015 року, який в розділі "Місцезнаходження, реквізити та підписи сторін" містить наступні відомості:

- в графі "Первісний боржник ТОВ "УКР-Асфальтбуд" міститься підпис директора ОСОБА_5 посвідчений печаткою ТОВ "УКР-Асфальтбуд";

- в графі "Кредитор ПАТ "Завод ЗБК ім.. С.Ковальської" міститься підпис Голови правління ОСОБА_7, посвідчений печаткою ПАТ "Завод ЗБК ім.. С.Ковальської";

- в графі "Новий боржник ТОВ "УКР-БЛАГОУСТРІЙ" міститься підпис представника за довіреністю ОСОБА_8, посвідчений печаткою ТОВ "УКР-БЛАГОУСТРІЙ".

З огляду на викладене, встановлено, що наданий позивачем оригінал тристороннього договору про переведення боргу № 15-06/2015 від 15 червня 2015 року містить підписи представників усіх сторін договору, посвідчені печатками підприємств у відповідності до приписів ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про те, що вказаний примірник договору є належним і допустимим доказом, у розумінні вимог ст. ст. 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України, який свідчить про факт укладення вказаного договору.

За таких обставин суд касаційної інстанції відхиляє посилання заявника касаційної скарги на порушення судами попередніх інстанцій вимог абз. 3 ч. 2 ст. 207, ст. ст. 513, 526, ч. 1 ст. 638, ч. 2 ст. 639 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, оскільки обставини, на які посилається заявник та які на думку останнього свідчать про невідповідність договору наведеним нормам, матеріалами справи не підтверджуються.

Зобов'язання, в силу вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічні положення містяться у п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судами встановлено, що факт поставки товару ТОВ "УКР-Асфальтбуд" за договором про виготовлення та поставку товару № 7/10/12/197 від 7 листопада 2012 року, а також існування простроченого боргу у останнього на час укладення договору про переведення боргу № 15-06/2015 від 15 червня 2015 року в сумі 371247 гривень 22 коп. (п. 2 договору про переведення боргу) підтверджується наявними в матеріалах справи накладними, зведеними накладними на фактичний відпуск товарно-матеріальних цінностей, рахунками-фактурами та актами звірки взаєморозрахунків, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств.

Пунктом 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

ТОВ "УКР-Благоустрій", у порушення взятих на себе зобов'язань за договором про переведення боргу № 15-06/2015 від 15 червня 2015 року, оплату боргу ТОВ "УКР-Асфальтбуд" у строк, встановлений договором, а саме, - до 30 вересня 2015 року, не здійснило, у зв'язку з чим у відповідача виник перед позивачем борг у розмірі 371247 гривень 22 коп.

За таких обставин, встановивши, що наявність боргу первісного боржника за договором поставки підтверджена належним чином, а переведення обов'язку з його оплати на відповідача відбулось на підстав договору про переведення боргу у відповідності до вимог законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про підставність заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача, як нового боржника, основного боргу у сумі 371247 гривень 22 коп.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 1989 гривень 69 коп. за період з 1 жовтня 2015 року (згідно п. 2 договору про переведення боргу відповідач зобов'язався погасити борг у строк до 30 вересня 2015 року) по 30 листопада 2015 року (гранична дата нарахування, визначена позивачем самостійно).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановлено індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок суми 3 % річних, наданий позивачем, та встановивши, що ПАТ "Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської" при його здійсненні допущено арифметичні помилки, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли обгрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог в цій частині у сумі 1861 гривень 32 коп. як таких, що нараховані у відповідності до вимог закону та умов договору.

Встановлено, що відповідачем не надано судам попередніх інстанцій жодних належних та допустимих доказів у спростування заявлених позовних вимог та які б свідчили про відсутність у останнього обов'язку сплатити заявлені до стягнення суми основного боргу та 3 % річних.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції вважає обгрунтованими висновки місцевого та апеляційного господарських судів про часткове задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 371247 гривень 22 коп. основного боргу та 1861 гривень 32 коп. - 3 % річних.

Суд касаційної інстанції відхиляє посилання заявника касаційної скарги на необгрунтовану відмову апеляційного господарського суду у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ТОВ "УКР-Асфальтбуд", оскільки за положеннями ч. 1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог, можуть бути залучені до участі у справі, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права та обов'язки.

Поряд з цим, судом встановлено, що наявні матеріали справи свідчать про виникнення та наявність зобов'язальних правовідносин щодо предмета спору саме між позивачем та відповідачем, а договір про переведення боргу, за яким відповідач набув зобов'язання з оплати поставленої продукції, відповідає приписам ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України, тому рішення з даного спору жодним чином не вплине на права та обов'язки ТОВ "УКР-Асфальтбуд".

Також у касаційній скарзі заявник посилається на порушення апеляційним господарським судом ст. 41 Господарського процесуального кодексу України з огляду на відмову суду у призначенні судової технічної експертизи, на вирішення якої відповідач просив поставити питання щодо способу та часової відповідності нанесення відтиску печатки ТОВ "УКР-Асфальтбуд" на договорі про переведення боргу № 15-06/2015 від 15 червня 2015 року, а також приналежності печатки останньому.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України господарський суд призначає судову експертизу для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто, у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Водночас, встановлено, що оригінал тристороннього договору про переведення боргу № 15-06/2015 від 15 червня 2015 року містить підписи представників усіх сторін договору, посвідчені їх печатками згідно вимог ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України, а тому апеляційний господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про відсутність потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування при вирішенні саме даного спору та, відповідно, відсутність підстав для призначення у справі судової експертизи.

Доводи заявника касаційної скарги, які стосуються переоцінки доказів у справі, не приймаються до уваги судом касаційної інстанції як такі, що виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції, встановлених ст.ст.111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин законні та обгрунтовані рішення та постанова судів першої та апеляційної інстанцій прийняті за наслідками повного встановлення усіх істотних обставин справи, надання їм належної правової оцінки та вірного застосування норм ч. 2 ст. 207, ст. ст. 521, 525, 526, ч. 1 ст. 530, ст. 610, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, ст. ст. 180, 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 27, 41 Господарського процесуального кодексу України, що регулюють спірні правовідносини, а тому зміні чи скасуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7 - 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 березня 2016 року - без зміни.

Головуючий Т. Козир

Судді Л. Гольцова

Л. Іванова