ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2016 року Справа № 910/26598/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоГончарука П.А. (доповідача),СуддівКондратової І.Д., Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" на рішення господарського суду міста Києва від 22 грудня 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 лютого 2016 року у справі №910/26598/15 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" до товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер'єр - Ательє "Маршан" про стягнення суми, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер'єр-Ательє "Маршан" 239 667 грн. штрафу за неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань.

Рішенням господарського суду міста Києва від 22 грудня 2015 року у справі №910/26598/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24 лютого 2016 року, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 5 000 грн. штрафу та 3 595 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду скасувати та прийняти у справі нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач, вказуючи на безпідставність доводів касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Заслухавши пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення проти них, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 25 вересня 2012 року між ТОВ "Інтер'єр-Ательє "Маршан", як продавцем, і ТОВ "Комплекс Агромарс", як покупцем, укладено договір №1206088/12-1480/КАМ-Ю, за умовами якого покупець замовляє і здійснює оплату, а продавець забезпечує поставку, митне очищення, доставку дерев'яних вікон (вироби), у кількості, якості і асортименті визначених додатками №№1, 3 до даного договору і проведення робіт монтажу виробів (роботи) (п. 1.1.); договір діє з моменту його підписання і до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 7); вартість виробів складає 142 102 Євро. Оплата за вироби здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця в національній валюті України за курсом НБУ на день оплати. Вартість виробів включає ПДВ (п. 1.1. додатку №1); Протягом 3 банківських днів після підписання сторонами договору вноситься плата в розмірі 92 102 Євро. Оплата за вироби здійснюється в готівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця в національній валюті України за курсом НБУ на день оплати. Протягом 3 банківських днів з моменту повідомлення про готовність до відправки виробів з виробництва здійснюється оплата в розмірі 50 000 грн. Оплата за вироби здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця в національній валюті України за курсом НБУ на день оплати. Після доставки виробів на об'єкт покупця, до початку монтажних робіт вноситься оплата в розмірі 44 000 грн. По факту завершення монтажних робіт і підписання акту здачі-прийняття виробів і їх монтажу протягом 3 банківських днів здійснюється оплата в розмірі 18 900 грн. (п. 2 додатку №2); строк виконання замовлення складає 16 тижнів з моменту кінцевого узгодження технічних параметрів виробів, (п. 4.1 договору); у випадку затримки поставки виробів, продавець сплачує штрафні санкції на користь покупця у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості недопоставлених виробів за кожен день прострочення (п. 5.1).

Додатковою угодою №1 від 27 березня 2014 року до договору сторони домовились, що строк поставки відбудеться протягом 4, а не 16, тижнів з моменту надходження від покупця платежу на суму 546 201,65 грн. з ПДВ.

В подальшому строк поставки був змінений додатковою угодою №2 від 2 липня 2014 року, відповідно до якої строк поставки виробів на об'єкт покупця становить 15-16 жовтня 2014 року, при умові здійснення покупцем оплати в розмірі 546 201,65 грн. з ПДВ на рахунок продавця до 3 жовтня 2014 року".

Крім того, п. 2 додаткової угоди №2 було передбачено, що у випадку порушення продавцем строків поставки виробів, продавець зобов'язується виплатити покупцю штраф в розмірі 300 Євро за кожен день прострочки поставки виробів.

На виконання умов договору, позивач платіжним дорученням №9000035886 від 3 жовтня 2014 року перерахував відповідачу 546 201,65 грн. вказавши призначення платежу: "зг. дог. №1206088/12-1480/КАМ-Ю від 25.09.2012 р.; д.у. №1 за дерев'яні вікна в т.ч. ПДВ 91 033,61 грн.".

Відповідач, згідно видаткової накладної №РН-0000007 поставив обумовлений договором товар 1 грудня 2014 року.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12 серпня 2015 року у справі №910/813833/15 з відповідача було стягнуто пеню на користь позивача згідно п. 5.1. того ж договору в сумі 33 001,85 грн.

Предметом позову у цій справі є вимога позивача про стягнення з відповідача, встановленого п. 2 додатковою угодою, штрафу у розмірі 300 Євро за кожен день прострочення поставки товару у розмірі 239 667 грн.

Дослідивши матеріали справи, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення ст.ст. 11, 525, 526, 546, ч. 1 ст. 548, ст.ст. 549, 611, 612, 629 ЦК України, ст. 193, 230, 233 ГК України та встановивши факт порушення відповідачем свого зобов'язання щодо строків поставки товару на 45 днів, дійшов висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача, передбаченого додатковою угодою №2 до договору, штрафу у розмірі 239 667 грн. є обґрунтованою та правомірною.

Однак, встановивши причини невиконання відповідачем зобов'язання, врахувавши непомірно великий розмір пред'явленої до стягнення суми штрафу, наслідки поведінки відповідача та відсутність доведених завданих позивачу такою поведінкою збитків, та вказавши, що можливість стягнення даної неустойки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання перетворилось на непомірний тягар, суд першої інстанції, посилаючись на ч. 3 ст. 551 ЦК України та п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, скористався наданим йому правом і зменшив розмір штрафу до 5 000 грн., задовольнивши позов частково.

З такими висновками суду першої інстанції погодився і апеляційний господарський суд, залишивши рішення суду 1 інстанції без змін.

Проте з висновками судів попередніх інстанцій погодитись не можна з огляду на таке.

Згідно ч. 1 ст. 199 ГК України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбачених цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Виходячи зі змісту ст.ст. 546, 548, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися відповідно до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.

Крім того, відповідно до вимог ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до ст. 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 4 ст. 213 ГК України штраф, як різновид неустойки може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Вказуючи про обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача 239 667 грн. штрафу за прострочення виконання зобов'язання щодо строків поставки продукції, господарські суди послалися на п. 2 додаткової угоди №2 до договору, відповідно до якого у випадку порушення продавцем строків поставки виробів, продавець зобов'язується виплатити покупцю штраф в розмірі 300 Євро за кожен день прострочки поставки виробів.

Враховуючи положення вказаних вище норм матеріального права, вбачається, що за своєю правовою природою, передбачена п. 2 додаткової угоди до договору, неустойка, з врахуванням того, що її нарахування здійснюється за кожен день прострочення виконання зобов'язання, є пенею, а не штрафом, розмір якого встановлюється у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання, і не може розраховуватись за кожен день такого прострочення.

Задовольняючи позов в частині стягнення з відповідача 5 000 грн. штрафу, встановленого п. 2 додаткової угоди до основного договору, суди першої та апеляційної інстанції вказаних норм матеріального права не врахували, і з огляду на встановлення тієї обставини, що рішенням господарського суду міста Києва від 12 серпня 2015 року у справі №910/813833/15 з відповідача на користь позивача вже стягнуто пеню згідно п. 5.1. того ж договору, фактично притягли відповідача до повторної відповідальності за одне і те саме правопорушення, що суперечить вимогам ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

За таких обставин, судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів не можна визнати такими, що постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому вони підлягають скасуванню.

Враховуючи, що попередніми судовими інстанціями повно встановлені обставини справи, проте їм дана неправильна правова оцінка, суд вважає за необхідне прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 22 грудня 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24 лютого 2016 року у справі №910/26598/15 скасувати.

Прийняти у справі №910/26598/15 нове рішення.

У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерєр-Ательє "Маршан" 239 667 грн. штрафу за договором №1206088/12-1480/КАМ-Ю відмовити.

ГоловуючийП.А. ГончарукСуддіІ.Д. Кондратова Л.В. Стратієнко