Постанова ВГСУ від 20.04.2016 року у справі №910/18788/15

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2016 року Справа № 910/18788/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М., - головуючого (доповідач у справі), Коваленка В.М., Панової І.Ю.,розглянувши касаційну скаргу товариства обмеженою відповідальністю "Стратегічні партнери", (голова комітету кредитів), м. Київ на постановувід 23.02.2016 Київського апеляційного господарського суду (про перегляд постанови господарського суду м. Києва від 29.10.2015) у справі№ 910/18788/15 господарського суду міста Києва про банкрутствотовариства з обмеженою відповідальністю "Блакитне сяйво", м. Київ розпорядник майна Новосельцев В.П., с. Червона Слобода Черкаської області за участю 1. арбітражного керуючого Кирик О.В., м. Київ; 2. гр. ОСОБА_6, м. Київ в судовому засіданні взяли участь представники:

ТОВ "Стратегічні партнери" арбітражний керуючий гр. ОСОБА_6ОСОБА_7, довір.; Новосельцев В.П., посв.; Швидкий О.О., довір.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.08.2015 порушено провадження у справі № 910/18788/15 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Блакитне сяйво" у порядку загальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212-VI, далі - Закон про банкрутство).

Ухвалою від затверджено реєстр грошових вимог кредиторів боржника на загальну суму 612 292,79 грн., до якого включено грошові вимоги двох кредиторів - товариства обмеженою відповідальністю "Стратегічні партнери" (далі - ТОВ "Стратегічні партнери", кредитор) в сумі 575 280 грн. (четверта черга), 6 090 грн. (перша черга) та Вінницької ОДПІ ГУ МВС у Вінницькій області в сумі 30 922, 79 грн. (шоста черга).

Постановою господарського суду міста Києва від 29.10.2015 (суддя Пасько М.В.) визнано боржника банкрутом, відкрито щодо нього ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатора та інше. Постанова обґрунтована наявністю відповідного рішення зборів кредиторів та факту відсутності майна боржника для задоволення вимог визнаних кредиторів, тобто неоплатності боржника.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2016 (судді: Разіна Т.І. - головуючий, Остапенко О.М., Сотніков С.В.) апеляційну скаргу гр. ОСОБА_6 задоволено, постанову суду першої інстанції скасовано. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що зборами кредиторів перед прийняттям рішення про визнання боржника банкрутом порушено порядок розгляду заяви потенційного інвестора - гр. ОСОБА_6, яке виявилось у тому, що розгляд такої заяви та запропонованого інвестором плану санації відбувся без участі останнього. На підставі цих обставин судом зроблено висновок про нелегітимність рішення зборів кредиторів про введення ліквідаційної процедури та наявність підстав для введення санації.

Не погоджуючись з прийнятою постановою апеляційної інстанції, кредитор звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, постанову суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом норм матеріального та процесуального права, а саме, ст.ст. 26, 27, 29 Закону про банкрутство, ст.ст. 43, 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Скаржник зазначає про відсутність визначених законом підстав для висновку про нелегітимність рішення зборів кредиторів про введення ліквідації, оскільки Законом про банкрутство не передбачено можливості участі потенційного інвестора у зборах кредиторів у процедурі розпорядження майном. Крім того, запропонований ОСОБА_6 план санації був відхилений зборами кредиторів як такий, що не містить жодних встановлених законодавством складових, необхідних для такого документа.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 10 ст. 23 Закону про банкрутство фізичні особи та/або юридичні особи, які бажають взяти участь у санації боржника (інвестори), можуть подати розпоряднику майна заяву про участь у санації боржника та свої пропозиції щодо санації боржника (план санації тощо).

Одночасно частиною 5 ст. 26 Закону про банкрутство до компетенції зборів кредиторів віднесено схвалення плану санації боржника в процедурі розпорядження майном.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, на зборах кредиторів 28.10.2015 було розглянуто заяву потенційного інвестора - ОСОБА_6 про участь у санації боржника, а також запропонований ним план санації, за наслідками чого відповідний план санації був відхилений як такий, що не відповідає вимогам Закону про банкрутство, взагалі не містить жодних заходів та конкретних пропозицій з відновлення платоспроможності боржника, а також ніяких відомостей щодо майнового стану інвестора.

На цих же зборах кредиторів з огляду на відсутність у боржника майна прийнято рішення про звернення до суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури (протокол від 28.10.2015).

При цьому розпорядник майна листом від 28.10.2015 № 02-14/532 письмово повідомив ОСОБА_6 про результати розгляду зборами кредиторів його заяви та плану санації.

Висновок суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для скасування постанови про визнання боржника банкрутом ґрунтувався лише на тій обставині, що розгляд заяви та плану санації, запропонованих потенційним інвестором, відбувся без запрошення та участі самого інвестора - ОСОБА_6, що на думку суду, свідчить про порушення вимог абз. 5 ч. 1 ст. 29 Закону про банкрутство та нелегітимність рішення зборів кредиторів про визнання боржника банкрутом.

Однак такий висновок суду апеляційної інстанції є необґрунтованим та передчасним з огляду на таке.

Так, порядок скликання, проведення та компетенцію зборів і комітету кредиторів регламентовано статтею 26 Закону про банкрутство. Відповідно до частини 8 вказаної статті у роботі комітету мають право брати участь з правом дорадчого голосу арбітражний керуючий, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, забезпечений кредитор та в разі необхідності представник органу, уповноваженого управляти державним майном, і представник органу місцевого самоврядування.

При цьому ні стаття 26 Закону про банкрутство, ні інші положення цього Закону не передбачають обов'язкової участі потенційного інвестора у засіданнях зборів (комітету) кредиторів при вирішенні питання про участь такої особи в санації боржника.

Норми абз. 5 ч. 1 ст. 29 Закону про банкрутство, на які послався суд апеляційної інстанції, встановлюють порядок участі інвестора у санації боржника вже безпосередньо в процедурі санації та виключно після прийняття зборами кредиторів та судом рішення про визнання такої особи інвестором - учасником провадження у справі про банкрутство.

Натомість у даному випадку розгляд питання про участь інвестора відбувався в процедурі розпорядження майном боржника і збори кредиторів в межах наданих ст. 26 Закону про банкрутство повноважень пропозиції інвестора та план санації мотивовано відхилили. У зв'язку з чим така особа не набула повноцінного статусу учасника справи про банкрутство.

Будь-яких інших обставин, які б відповідно до вимог ст. 26 Закону про банкрутство свідчили про неповноважність або порушення порядку скликання зборів кредиторів, на яких прийнято рішення про відхилення плану санації та визнання боржника банкрутом, судом апеляційної інстанції не встановлено.

За таких обставин висновки суду апеляційної інстанції про порушення судом першої інстанції вимог чинного законодавства при прийнятті постанови про визнання боржника банкрутом зроблені внаслідок неправильного застосування норм Закону про банкрутство.

Натомість суд першої інстанції, врахувавши наявність відповідного клопотання зборів кредиторів про визнання боржника банкрутом та встановивши, що активів боржника недостатньо для задоволення вимог кредиторів, тобто має місце неоплатність останнього, дійшов правомірного висновку про необхідність визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. При цьому суд керувався положеннями ст.ст. 1, 27, 37 Закону про банкрутство.

Враховуючи вищевикладене, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, як така, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства, а законна та обґрунтована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

З урахуванням наведеного та керуючись ст.ст. 23, 26, 29 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд