ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2016 року Справа № 910/1872/15-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М., - головуючого (доповідач у справі), Куровського С.В., Ткаченко Н.Г., розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Земкомерц" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Сокольвака М.В.на постановувід 18.11.2015 Київського апеляційного господарського суду у справі№910/1872/15-г господарського суду міста Києва за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Земкомерц" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Сокольвака М.В. до1. Державної реєстраційної служби України; 2. Головного управління юстиції у Львівській області; 3. публічного акціонерного товариства "Марфін Банк", м. Іллічівськ треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів 1.Відділ Державного земельного агентства у Буському районі Львівської області; 2. Відділ Державного земельного агентства у Яворівському районі Львівської області; 3.Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Буського районного управління юстиції Львівської області; 4. Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Пустомитівського районного управління юстиції Львівської області; 5. Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Яворівського районного управління юстиції Львівської області; 6. Приватний нотаріус Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області Котик Н.В.про визнання договору недійсним та зобов'язання вчинити дії у судовому засіданні взяв участь представник

позивачаСокольвак М.В., ліквідатор.

ВСТАНОВИВ:

У січні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "Земкомерц" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Сокольвака М.В. (далі - ТОВ "Земкомерц", позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Державної реєстраційної служби України, Головного управління юстиції у Львівській області, публічного акціонерного товариства "Марфін Банк" (далі - ПАТ "Марфін Банк") про визнання недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України договору іпотеки від 04.07.2011, укладеного між позивачем та ПАТ "Марфін Банк".

Рішенням господарського суду міста Києва від 07.04.2015 у справі № 910/1872/15-г в задоволені позовних вимог відмовлено повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2015 провадження у справі зупинено на підставі ч. 2 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а саме до розслідування кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення відповідно до ч. 1 ст. 190 Кримінального кодексу України.

Постановою Вищого господарського суду від 15.10.2015 ухвалу суду апеляційної інстанції від 01.07.2015 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Суд касаційної інстанції вказав на порушення приписів ч. 2 ст. 79 ГПК України, яка не передбачає такої підстави для зупинення провадження у справі, як розслідування кримінального провадження. Крім того, увагу апеляційного господарського суду звернуто на необхідність визначення процесуального порядку розгляду даного спору з огляду на імперативну норму ч. 4 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212-VI, далі - Закон про банкрутство) та встановлену ст. 16 ГПК України виключну підсудність майнових спорів за участю особи, яка перебуває в процедурі банкрутства

При новому розгляді справи постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.11.2015 (судді: Синиця О.Ф. - головуючий, Ткаченко Б.О., Зеленін В.О.) рішення від 07.04.2015 скасовано, провадження у справі припинено на підставі п. 7 ч. 1 ст. 12 та ч. 9 ст. 16 ГПК України, як безпідставно порушене.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції від 18.11.2015, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та передати справу на новий апеляційний розгляд. Касаційна скарга мотивована порушенням судом норм процесуального права, а саме, ст. 15 ГПК України, ч. 4 ст. 10 Закону про банкрутство. Позивач зазначає, що у межах справи про банкрутство підлягають розгляду виключно майнові спори до боржника. Решта ж спорів, у яких боржник є позивачем, повинні розглядатися в окремому позовному провадженні.

Заслухавши пояснення учасника судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 11112 ГПК України визначено, що вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

На виконання обов'язкових вказівок суду касаційної інстанції, викладених у постанові від 15.10.2015, судом апеляційної інстанції встановлено наступне.

24.05.2011 між позивачем та ПАТ "Марфін Банк" укладено кредитний договір № 28800/OF, за яким позивачу було надано грошові кошти у вигляді поновлювальної кредитної лінії з лімітом заборгованості 12 000 000 грн.

У забезпечення виконання зобов'язань позивача за вказаним кредитним договором між зазначеними сторонами укладено оспорюваний у даному провадженні договір іпотеки від 04.07.2011 земельних ділянок.

У той же час позивач у даній справі - ТОВ "Земкомерц" з червня 2013 року перебуває в процедурі банкрутства і постановою господарського суду Рівненської області від 25.02.2014 у справі № 918/756/13 визнано боржника (позивача) банкрутом та відкрито щодо нього ліквідаційну процедуру.

Згідно з ч. 4 ст. 10 Закону про банкрутство суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Отже, частина 4 статті 10 Закону про банкрутство відносить до підвідомчості господарських судів справи зі спорів, пов'язаних з майновими вимогами до боржника, до яких, крім названих у зазначеній статті Закону, слід відносити також й інші спори з майновими вимогами до боржника, а саме: спори про визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, спори, пов'язані з майновими вимогами учасників (акціонерів) до боржника і дана норма кореспондується з положеннями п. 7 ч. 1 ст. 12 ГПК України (у редакції Закону про банкрутство) та застосовується незалежно від суб'єктного складу сторін.

Одночасно частиною 9 ст. 16 ГПК України встановлено, що справи у майнових спорах, передбачених п. 7 ч. 1 ст. 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

При цьому на відміну від положень частини 8 статті 23 Закону про банкрутство, якими визначено, що спори боржника з поточними кредиторами вирішуються шляхом їх розгляду в позовному провадженні господарським судом, який розглядає справу про банкрутство, норми частини 4 ст. 10 цього Закону прямо не встановлюють порядку розгляду майнових спорів, стороною яких є боржник, в окремому позовному провадженні. Тому такі майнові спори підлягають розгляду судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, та саме в межах цієї справи.

Отже, імперативними нормами ч. 4 ст. 10 Закону про банкрутство та ст.ст. 12, 16 ГПК України встановлено виключну підсудність майнових спорів за участю особи, яка перебуває в процедурі банкрутства.

Врахувавши вищезазначені положення чинного законодавства та вказівки суду касаційної інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спір про визнання недійсним на підставі норм загального цивільного законодавства укладеного ТОВ "Земкомерц" до порушення справи про його банкрутство договору іпотеки підлягає розгляду судом, який розглядає справу про банкрутство позивача - господарським судом Рівненської області та в межах такого провадження, а не в окремому позовному провадженні.

У зв'язку з чим безпідставно порушене окреме позовне провадження з розгляду такого спору підлягає припиненню відповідно до п.п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Щодо доводів касаційної скарги колегія суддів зазначає, що приписи ч. 4 ст. 10 Закону про банкрутство охоплюють усі без виключення майнові спори щодо угод, укладених за участю боржника, що прямо випливає зі змісту згаданої норми. У зв'язку з чим відповідні спори розглядаються у межах справи про банкрутство не залежно від того, який процесуальний статус у такому спорі (позивача чи відповідача) має боржник (банкрут).

Враховуючи вищевикладене, оскаржувана постанова підлягає залишенню без змін, як така, що прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням наведеного та керуючись ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. ст. 12, 16, 80, 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Земкомерц" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Сокольвака М.В. залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.11.2015 у справі № 910/1872/15-г залишити без змін.

Головуючий Б.М. Поляков

Судді С.В. Куровський

Н.Г. Ткаченко