ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2016 року Справа № 910/11887/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гольцової Л.А. (доповідач)суддівПлюшка І.А., Самусенко С.С.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 14.12.2015у справі№ 910/11887/15Господарського судуміста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Київенерго"доФізичної особи - підприємця ОСОБА_4третя особаГоловне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)простягнення 90977,48 грн та зобов'язання звільнити приміщенняза участю представників:

позивача: Король О.М., дов. від 30.10.2015;

відповідача: повідомлений, але не з'явився;

третьої особи: Горбачевська О.О., дов. від 04.01.2016;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.08.2015 у справі №910/11887/15 (суддя - Босий В.П.) позов задоволений повністю. Суд стягнув з відповідача на користь позивача основний борг в сумі 59 990,73 грн, інфляційні витрати в сумі 24 531,08 грн, 3% річних в сумі 975,06 грн, неустойку за неповернення об'єкта оренди в сумі 5 480,62 грн; зобов'язано відповідача повернути позивачу нежитлове приміщення загальною площею 35,00 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1, шляхом виселення відповідача з такого приміщення.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Шевченко Е.О., судді - Зеленін В.О., Зубець Л.П.) рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2015 у справі №910/11887/15 скасовано частково. Прийнято нове рішення, яким стягнуто з відповідача на користь позивача 33 074,49грн основного боргу, 15 671,19 грн інфляційних витрат, 606,21 грн 3% річних. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати повністю, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржуване судове рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між ГУ комунальної власності м. Києва ВО КМР (КМДА) Орендодавець), ФОП ОСОБА_4 (Орендодавець) та ПАТ "Київенерго" (Орендар) 24.10.2012 укладений договір №790 про передачу в оренду майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, за умовами якого Орендодавець на підставі протоколу постійної комісії Київради з питань власності від 27.09.2012 №130 передав, а Орендар прийняв в оренду нерухоме майно (будівлі, споруди, нежитлові приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, для розміщення кафе з реалізацією підакцизних товарів (підсобне приміщення кафе) - 35,00 кв.м.

Згідно з п. 2.3 та п. 2.4 договору, опис технічного стану об'єкта оренди на дату передачі його орендареві, його склад визначаються в акті приймання-передачі об'єкта оренди, що є невід'ємною частиною цього договору. Об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі ПАТ "Київенерго".

У відповідності до п. 3.1 договору, за користування об'єктом оренди Орендар сплачує орендну плату, розрахунок якого здійснюється на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 22.09.2011 №34/6250, та станом на 25.07.2012 становить 78,29 грн за 1 кв.м. орендованої площі, що в цілому складає 2 740,31 грн на місяць без ПДВ згідно з розрахунком орендної плати, що є не від'ємною частиною цього договору (додаток №3). Крім того, Орендар відшкодовує ПАТ "Київенерго" витрати, що пов'язані з платою податку за користування земельною ділянкою, на якій розташовано об'єкт оренди в сумі 68,72 грн на місяць без ПДВ. Розмір відшкодування витрат, що пов'язані з платою податку за користування земельною ділянкою, змінюється за вимогою ПАТ "Київенерго" в односторонньому порядку у випадку зміни розмірів цього податку згідно з чинним законодавством України, про що Орендарю повідомляється письмово.

Відповідно до пунктів 3.2 - 3.4 договору, розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць, опублікованому у поточному місяці. Розмір орендної плати може бути змінено не вимог однієї із сторін у разі зміни Методики розрахунку та порядку використання орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, відповідних цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавством України. Додатково до орендної плати нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується Орендарем разом з орендною платою.

Пунктами 3.5 та 3.6 договору встановлено, що орендна плата та інші платежі, передбачені п. 3.1 договору, сплачуються Орендарем на рахунок ПАТ "Київенерго", за яким закріплене майно на праві господарського відання чи оперативного управління (балансоутримувача), починаючи з дати підписання акту приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при повернення об'єкта оренди Орендодавцеві. Орендна плата та відшкодування витрат, що пов'язані з платою податку за користування земельною ділянкою, сплачуються Орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності Орендаря щомісячно не пізніше 20 числа наступного місяця.

Згідно з п. 3.8 договору, вартість комунальних послуг, витрат на утримання прибудинкової території, вартість послуг по ремонту і технічному обслуговуванню інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж, ремонту будівлі, у т.ч.: покрівлі, фасаду, вивіз смітті тощо, не входить до складу орендної плати та сплачується орендарем окремо на підставі договорів, укладених орендарем з ПАТ "Київенерго" або організаціями, що надають такі послуги.

Зобов'язання Орендаря по сплаті орендної плати забезпечуються у вигляді авансової орендної плати в розмірі не менше, ніж орендна плата за два місяці. Орендар сплачує авансовий платіж протягом 10 календарних днів з дати підписання договору. ПАТ "Київенерго" зараховує авансовий платіж як орендну плату за останні два місяці строку дії договору оренди. Індексація орендної плати в цьому випадку проводиться відповідно до Методики розрахунку орендної плати (п. 3.9 договору).

Відповідно до п. 4.1 договору, Орендодавець зобов'язаний протягом 30 календарних днів з моменту підписання цього договору з додатками передати, а Орендар прийняти по акту приймання-передачі об'єкт оренди. Акт приймання-передачі об'єкта оренди підписується відповідним Орендодавцем, Орендарем та ПАТ "Київенерго".

Договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 02.07.2012 по 06.06.2014 (п. 9.1 договору).

24.10.2012 Орендодавець, Орендар та ПАТ "Київенерго" склали акт приймання-передачі нерухомого майна за яким Орендодавець передав, а Орендар прийняв в орендне користування згідно з договором оренди від 24.10.2012 №790 приміщення у прибудові до теплового пункту, що перебуває на балансі ПАТ "Київенерго", загальною площею 35,00кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1; стан приміщення, що передається в оренду згідно договору задовільний.

Предметом розгляду у даній справі, як вірно визначили суди попередніх інстанцій, є вимоги про стягнення заборгованості за договором №790 по орендній платі та відшкодування витрат, що пов'язані з платою податку за користування земельною ділянкою в сумі 59 990,73 грн за період з листопада 2012 року по березень 2015 року, інфляційних витрат в сумі 24 531,08 грн, 3% річних в сумі 975,06 грн, неустойку за неповернення об'єкта оренди в сумі 5 480,62 грн; зобов'язання відповідача повернути позивачеві об'єкт оренди шляхом виселення.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив з положень ЦК України, ГК України, Закону України "Про оренду державного та комунального майна України" та дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

При цьому, суд встановив, що договір оренди від 24.10.2012 №790 припинив свою дію з 06.06.2014, оскільки листом від 27.06.2014 № 029/33/6201 позивач повідомив відповідача про відсутність підстав для продовження терміну дії договору та просив звільнити займане приміщення. Водночас, сторонами 09.09.2014 підписано акт приймання-передачі нерухомого майна в якому зазначено, що відповідачем не звільнено приміщення, яке надане за договором оренди № 790. Стан приміщення - орендарем не виконано ремонт, що є порушенням п. 7.2 договору.

В зв'язку з тим, що відповідачем не звільнено орендоване приміщення, тому орендна плата нараховувалась позивачем до моменту підписання між ним та відповідачем актів приймання послуг (з листопада 2012 року по лютий 2015 року), а також нараховано інфляційні втрати і 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України та неустойку за неповернення об'єкта оренди на підставі ст. 785 ЦК України.

Крім того, оскільки договір припинив свою дію, тому позовні вимоги про зобов'язання відповідача повернути позивачеві об'єкт оренди шляхом виселення є, за висновком суду, обґрунтованими.

Здійснюючи перегляд рішення в порядку ст. 99, 101 ГПК України, апеляційний господарський суд, керуючись нормами ЦК України, ГК України, Закону України "Про оренду державного та комунального майна України" дійшов висновку, що оскільки позивач та відповідач 09.09.2014 з'явились для передачі приміщення та підписали акт приймання-передачі, то днем передання орендованого приміщення є 09.09.2014, а тому вимога позивача про повернення орендованого приміщення не підлягає задоволенню і, в зв'язку з цим, нарахування неустойки в порядку ст. 785 ЦК України є безпідставним.

Також суд здійснив перерахунок суми основного боргу виходячи з періоду з 01.11.2012 по 09.09.2014 (станом на дату звільнення відповідачем приміщення) та перерахував інфляційні втрати і 3% річних. В зв'язку з зазначеним, суд апеляційної інстанції частково скасував рішення місцевого господарського суду та постановив нове, яким стягнуто з відповідача на користь позивача 33 074,49 грн основного боргу, 15 671,19 грн інфляційних витрат, 606,21 грн 3% річних. В іншій частині позовних вимог суд апеляційної інстанції відмовив.

Касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду (ч. 2 ст. 1115 ГПК України).

Відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст.628 ЦК України).

З огляду на те, що п. 3.5 договору визначено, що останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі про повернення об'єкта оренди Орендодавцеві, суд першої інстанції вірно зазначив, що оскільки в матеріалах справи відсутні докази підписання сторонами саме акта про приймання-передачу (звільнення) орендованого приміщення відповідачем, тому нарахування позивачем до сплати орендної плати та витрат, що пов'язані з платою податку за користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору є правомірними.

Апеляційний господарський суд спростовуючи такі висновки суду першої інстанції виходив з того, що позивач та відповідач 09.09.2014 з'явились для передачі приміщення та підписали акт приймання-передачі.

Водночас, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що оскільки акт від 09.09.2014 підписано позивачем та відповідачем, проте з акту, як вірно встановив суд першої інстанції, не вбачається, що відповідачем повернуто, а позивачем прийнято орендоване за договором № 790 приміщення, тому відсутні підстави стверджувати, що днем повернення приміщення є 09.09.2014 і, що позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача повернути позивачу нежитлове приміщення загальною площею 35,00 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1, шляхом виселення відповідача з такого приміщення, є безпідставними.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції помилково виходив з того, що періодом стягнення заборгованості з відповідача є з 01.11.2012 по 09.09.2014.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд першої інстанції, дослідивши правильність нарахування позивачем до стягнення з відповідача суми інфляційних втрат і 3% річних та відповідність цього розрахунку наявним матеріалам справи, з урахуванням норм ст. 625 ЦК України, правильно дійшов висновку про задоволення таких вимог.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача неустойки за неповернення об'єкта оренди в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України, то слід зазначити наступне.

Для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України, необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно не виконав цього обов'язку (постанова Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі № 3-70гс14).

Місцевим господарським судом досліджено та встановлено наявність у відповідача можливості передати по акту орендоване приміщення, проте останній зазначеного не виконав.

При цьому, суд відхилив посилання відповідача, що неповернення спірного приміщення є наслідком неправомірних дій позивача, оскільки такі доводи не підтверджені доказами в розумінні ст. 32, 33 ГПК України. Надані суду копії актів від 09.09.2014, 09.02.2015, 16.02.2015, 20.02.2015, 01.03.2015 не можуть вважатись доказами зазначених посилань відповідача, оскільки підписані відповідачем в односторонньому порядку, тоді як на акті від 09.09.2014 наявний підпис відповідача, що вірно встановив суд першої інстанції.

Положеннями ч. 2 ст. 785 ЦК України передбачено право наймодавця вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення у разі невиконання наймачем обов'язку з повернення речі.

Обов'язковою і необхідною умовою для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст.785 ЦК України, відповідно до вимог ст. 614 ЦК України є наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання (постанова Верховного Суду України від 02.09.2014 у справі № 3-85гс14).

Статтею 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Статтею 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зважаючи на наведене вище, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суд першої повно перевіривши доводи учасників судового процесу у даній справі та з'ясувавши всі істотні для справи обставини, правильно визначили спірні правовідносини сторін, вірно застосували до них норми матеріального та процесуального права, в результаті дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 1117 ГПК України).

З урахуванням наведених правових положень та встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі заслуговують на увагу.

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому постанова апеляційного господарського суду у даній справі підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2015 у справі №910/11887/15 скасувати.

Рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2015 у справі №910/11887/15 залишити в силі.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" судовий збір в сумі 3099 (три тисячі дев'яносто дев'ять) грн 19 коп. відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з оплатою касаційної скарги судовим збором.

Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Головуючий суддя Л.А. ГОЛЬЦОВА

Судді І.А. ПЛЮШКО

С.С. САМУСЕНКО