ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2016 року Справа № 905/2946/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівКоробенка Г.П., Мачульського Г.М.розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Промімпекс", м. Київна постановуДонецького апеляційного господарського суду від 24.02.2016 рокуу справі господарського суду Донецької областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Промімпекс", м. КиївдоПублічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча", м. Маріуполь, Донецька обл.простягнення 360 078, 89 грн.

за участю представників

позивача: не з'явився,

відповідача: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Промімпекс" (далі за текстом - ТОВ "Компанія "Промімпекс") звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до публічного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (далі за текстом - ПАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча") про стягнення основного боргу в розмірі 100 000 грн., 37 232, 62 грн. пені, 11 103, 58 грн. 3 % річних та 211 742, 42 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Донецької області від 02.12.2015 року позовні вимоги задоволено: присуджено до стягнення з ПАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" на користь ТОВ "Компанія "Промімпекс" заборгованість у розмірі 100 000 грн., 37 232, 62 грн. пені, 11 103, 58 грн. 3 % річних та 211 742, 42 грн. інфляційних втрат та судовий збір.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 24.02.2016 року рішення господарського суду Донецької області від 02.12.2015 року було скасовано та припинено провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що даний спір відповідно до п. 9.2 Договору може вирішуватись у третейському суді, оскільки валютний еквівалент майнової вимоги розраховується саме із суми основного зобов'язання і становить менше 10 000 доларів США, так як 3 % річних та інфляційні втрати хоча і входять до складу грошового зобов'язання, за своєю правовою природою вони є зобов'язанням додатковим, тобто похідним від основного зобов'язання за Договором; при цьому, на момент звернення позивача до місцевого господарського суду валютний еквівалент вимоги за основною сумою зобов'язання згідно з встановленим НБУ курсом гривні до іноземних валют становив 4 344, 95 доларів США.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ "Компанія "Промімпекс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 24.02.2016 року, а рішення господарського суду Донецької області від 02.12.2015 року залишити без змін.

ПАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" до Вищого господарського суду України подано відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач проти доводів касаційної скарги заперечує та просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Сторін згідно з приписами ст. 1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак вони не скористались передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.01.2013 року ТОВ "Компанія "Промімпекс" (постачальник) та ПАТ "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (покупець) укладено Договір поставки № 342 (далі за текстом - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати, а покупець - прийняти та оплатити матеріали, товари на умовах, передбачених цим Договором.

Відповідно до п. 9.2 Договору у разі, якщо спори та суперечності, які виникли у зв'язку з цим Договором або щодо його укладання, зміни, порушення, розірвання, недійсності не будуть врегульовані шляхом переговорів, їх вирішення здійснюється відповідно до матеріального права України таким чином: спори, майнові вимоги за якими перевищують еквівалент 10 000 доларів США (з урахуванням обмінного курсу НБУ на дату виникнення вимоги) за основною сумою зобов'язання вирішуються у господарських судах України (відповідно до чинного законодавства України); спори, майнові вимоги за якими не перевищують еквівалент 10 000 доларів США (з урахуванням обмінного курсу НБУ на дату виникнення вимоги) за основною сумою зобов'язання вирішуються у Постійно діючому Регіональному Третейському суді України при Асоціації "Регіональна правова група" (у відповідності до Регламенту даного суду), рішення якого є остаточним і обов'язковим для сторін і підлягає виконанню сторонами у строки, які зазначені у рішенні суду.

ТОВ "Компанія "Промімпекс" звернулось до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення заборгованості за спірним Договором у розмірі 100 000 грн., 37 232, 62 грн. пені, 11 103, 58 грн. 3 % річних та 211 742, 42 грн. інфляційних втрат.

25.11.2015 року від відповідача надійшло клопотання про припинення провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України, у зв'язку з наявністю третейського застереження, викладеного у п. 9.2 Договору.

Проте, судом першої інстанції відхилено зазначене клопотання, так як воно спростовується матеріалами справи, і розглянуто справу по суті.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та припиняючи провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України, апеляційний господарський суд виходив з того, що даний спір відповідно до п. 9.2 Договору може вирішуватись у третейському суді, оскільки валютний еквівалент майнової вимоги розраховується саме із суми основного зобов'язання і становить менше 10 000 доларів США.

Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України "Про третейські суди" спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

В рішенні Конституційного Суду України від 10.01.2008 року № 1-рп/2008 у справі № 1-3/2008 (справа про завдання третейського суду) зазначено, що відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (ст. 12 ГПК України), ст. 6 Закону України "Про третейські суди"). Гарантуючи право на судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захистити свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55 Конституції України). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 2 ст. 22, ст. 64 Конституції України).

Таким чином, Конституцією України гарантовано право на судовий захист зі сторони держави.

В ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судоустрій і статус судів" передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

При цьому, Закон України "Про третейські суди" передбачає виключно право, а не обов'язок сторін на звернення до цього суду. Окрім того, необхідна наявність волі обох сторін для виникнення у третейського суду підстав для розгляду спору по суті. При відсутності волі, в даному випадку, позивача, на звернення до третейського суду, чинне законодавство України жодним чином не позбавляє його права на звернення до господарського суду.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України юридичним особам та суб'єктам підприємницької діяльності гарантовано право звернення до господарського суду згідно із встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відтак, звернення за вирішенням спору до третейського суду є правом особи, яка самостійно на свій розсуд обирає способи захисту порушених або оспорюваних інтересів. Третейське застереження є обов'язковою і головною умовою звернення особи з позовом до третейського суду, проте її наявність не свідчить про обов'язок особи у разі виникнення спору звертатись за його вирішенням лише до третейського суду, не тягне за собою позбавлення права особи на звернення за захистом своїх прав та інтересів з позовом до суду загальної юрисдикції.

Отже, з урахуванням наведеного, право на звернення до суду за захистом своїх прав, передбачене Конституцією України, не може бути заперечене, а розгляд спору в третейському суді є правом сторін та реалізується шляхом взаємного погодження вказаного питання між сторонами.

З огляду на викладене, у разі, коли між сторонами у договорі передбачене третейське застереження, але одна із сторін заперечує проти нього, то прерогатива має бути віддана відстоюванню права на захист своїх інтересів в судовому порядку.

Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що судом апеляційної інстанції не було враховано вищевикладеного, що призвело до неправильного застосування норми п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України та положень Закону України "Про третейські суди".

Відповідно до положень ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 1119 ГПК України передбачено, що касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має скасувати постанову апеляційної інстанції і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що постанова Донецького апеляційного господарського суду від 24.02.2016 року підлягає скасуванню як така, що постановлена з порушенням норм процесуального права, а справа - направленню до Донецького апеляційного господарського суду для здійснення апеляційного перегляду.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України.

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу задовольнити частково.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 24.02.2016 року у справі № 905/2946/15 - скасувати.

3. Справу № 905/2946/15 направити до Донецького апеляційного господарського суду для здійснення апеляційного перегляду.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіГ.П. Коробенко Г.М. Мачульський