ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2016 року Справа № 904/7981/14

Вищий господарський суд України у складі колегії: головуючого, судді Васищака І.М., суддів Грека Б.М., Студенця В.І., за участі представників сторін Д. Ковальчука (дов. від 07.05.2015), Ю. Солов'я (дов. від 15.03.2016), розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Компания "Днепргазсервиспромойл" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15 лютого 2016 року у справі № 904/7981/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" до товариства з обмеженою відповідальністю "Компания "Днепргазсервиспромойл" про стягнення 52 179 грн 59 коп. та за зустрічним позовом про визнання недійсними пунктів 12.1.2, 12.7 договору фінансового лізингу та стягнення 139 214 грн 23 коп.,

УСТАНОВИВ: У жовтні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Компания "Днепргазсервиспромойл" про стягнення 44 574 грн 45 коп. боргу, 478 грн 58 коп. річних, 2 409 грн 32 коп. інфляційних втрат, 3 790 грн 89 коп. пені з підстав неналежного виконання умов договору фінансового лізингу від 23 вересня 2013 року № 4792L13/00-LD щодо сплати лізингових платежів у встановлені договором строки та 3 000 грн збитків, понесених позивачем на вчинення виконавчого напису нотаріуса про повернення предмету лізингу за цим договором (з урахуванням уточнених позовних вимог).

Відповідач позов не визнав, посилаючись на відсутність обов'язку.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2015 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21 квітня 2015 року, позов задоволено.

Постановою Вищого господарського суду України від 8 липня 2015 року рішення та постанову скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

У серпні 2015 року відповідач подав зустрічний позов про визнання недійсними пунктів 12.1.2 і 12.7 договору фінансового лізингу від 23 вересня 2013 року № 4792L13/00-LD та стягнення 107 383 грн 04 коп. основного боргу, 30 401 грн 38 коп. інфляційних втрат та 1 429 грн 81 коп. річних.

Товариство з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" зустрічні позовні вимоги не визнало.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28 вересня 2015 року первісний позов задоволено в частині стягнення 880 грн 94 коп. основного боргу, 1 125 грн 48 коп. пені, 1 048 грн. 84 коп. інфляційних втрат, 149 грн 88 коп. річних і 3 000 грн збитків, які були сплачені за вчинення виконавчого напису; у решті вимог первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено в частині визнання недійсними пунктів 12.1.2 і 12.7 договору фінансового лізингу від 23 вересня 2013 року № 4792L13/00-LD та стягненні 107 383 грн 04 коп. основного боргу, 29 315 грн 57 коп. інфляційних втрат та 1 429 грн 81 коп. річних; у решті зустрічного позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15 лютого 2016 року (судді Л. Чимбар, С. Антонік, О. Виноградник) рішення скасовано частково: первісний позов задоволено в повному обсязі; у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компания "Днепргазсервиспромойл" просить постанову скасувати з підстав порушення апеляційним господарським судом статей 653, 693 і 806 Цивільного кодексу України, Закону України "Про фінансовий лізин", статті 35 Господарського процесуального кодексу України та залишити в силі рішення.

Товариство з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" проти доводів касаційної скарги заперечує і в її задоволенні просить відмовити.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Господарськими судами встановлено, що 23 вересня 2013 року сторони уклали договір фінансового лізингу № 4792L13/00-LD (далі - договір), відповідно до умов якого позивач (лізингодавець) придбав у власність від продавця, що обраний відповідачем (лізингоодержувач), предмет лізингу відповідно до встановлених лізингоодержувачем умов придбання та технічних характеристик (специфікацій), та передав його у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, визначених договором, а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу у користування та сплачувати лізингодавцю лізингові платежі, комісії, які зазначені в додатку "Тарифи" до договору, який є його невід'ємною частиною, інші комісії, що передбачені договором та виконувати інші обов'язки, передбачені договором та чинним законодавством.

Умовами договору сторони погодили, що визначення предмета лізингу, його технічних характеристик (специфікацій), вартість предмета лізингу, графік лізингових платежів, дата та місце поставки предмета лізингу, а також інші умови, що мають безпосереднє відношення до договору, визначаються у додатку (-ах) до договору; у випадку, коли у лізинг передається декілька предметів лізингу, сторони укладають відповідну кількість додатків до договору; лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати лізингові платежі; розмір лізингових платежів, їх складові частини та дати платежів визначаються у графіку лізингових платежів, що міститься у додатку(-ах) до договору; розмір лізингових платежів та їх складових частин виражається в іноземній валюті (долар США, євро або інша валюта) та підлягає сплаті у гривні за курсом, що визначений цим договором; у випадку дострокового припинення дії договору або у випадку повернення предмета лізингу лізингодавцю з будь-якої іншої причини, лізингоодержувач зобов'язаний передати предмет лізингу та всі необхідні документи, які вимагаються лізингодавцем, у місці, визначеному лізингодавцем в межах України, протягом п'яти робочих днів, починаючи з дати відповідної вимоги лізингодавця, якщо інше не буде зазначено у відповідному повідомленні лізингодавця (пункти 1.1.1, 5.1, 5.2, 9.1 договору).

У зв'язку зі зміною вартості предмета лізингу сторони уклали додаткову угоду від 8 жовтня 2013 року.

На виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв транспортний засіб марки ВМW, типу легковий седан-В, модель 318d, номер шасі, кузова: WВА3D11040J850744, реєстраційний номер АА 4329 ОС, про що сторонами 8 жовтня 2013 року складено акт приймання-передачі.

Відповідач неналежно виконував зобов'язання в частині сплати лізингових платежів і прострочення становило більше 30 днів.

З підстав порушення лізингоодержувачем грошових зобов'язань, лізингодавець, на підставі частини 2 статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг", відмовився від договору з 18 липня 2014 року і 29 липня ц. р. вчинено виконавчий напис про вилучення та повернення предмету лізингу.

На дату припинення договору відповідач мав заборгованість зі сплати лізингових платежів за період із 10 травня по 18 липня 2014 року, у загальній сумі 44 574 грн 45 коп.

Застосування наслідків припинення договору зумовило звернення лізингодавця до господарського суду.

Задовольняючи частково первісний і зустрічний позов, господарський суд виходив з того, що наслідком розірвання договору є відсутність у товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність товариства з обмеженою відповідальністю "Компания Днепргазсервиспромойл", а відповідно, відсутність права вимагати його оплати. До того ж, ураховуючи, що право на предмет лізингу від позивача до відповідача не перейшло, позовні вимоги щодо стягнення такої складової частини лізингового платежу як відшкодування вартості цього майна, яке залишилось у власності позивача, є безпідставними. Відповідач сплатив авансовий платіж і здійснював платежі відповідно до графіку з листопада 2013 року по травень 2014 року.

Апеляційний господарський суд з такими висновками правомірно не погодився.

За правилами статей 1 та 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу, за яким лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізиногоодержувачем специфікацій та умов та передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Відносини, що виникають у зв'язку із договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку, з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом. Господарська діяльність, що регулюється договором лізингу, здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку.

Згідно з приписами статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором; лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує вартість предмета лізингу, платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом, інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

За змістом частини 2 статті 806 Цивільного кодексу України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з приписами статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статей 526, 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок та зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, приймаючи рішення, господарський суд правильно послався на частину 2 статті 653 Цивільного кодексу України, відповідно до змісту якої у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються, однак, задовольняючи вимоги про визнання недійсними пунктів 12.1.2 та 12.7 договору фінансового лізингу, господарський суд не врахував положень частини 4 статті 653 Цивільного кодексу України, згідно якої сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Законом України "Про фінансовий лізинг", який є спеціальним законом, що регулює лізингові відносини в Україні, не встановлено, що правовими наслідками повернення майна у разі дострокового розірвання договору лізингу є обов'язок лізингодавця повернути сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі, у тому числі й які включають суму, що відшкодовує частину вартості предмета лізингу.

Частиною 2 статті 180 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Статтею 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Відповідно до вимог частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову в частині визнання недійсними пунктів 12.1.2 і 12.7 договору фінансового лізингу, апеляційний господарський суд виходив з того, що зазначені дії сторін мають відповідні правові наслідки, умови договору не суперечать вимогам чинного законодавства та моральним засадам суспільства; особи, які вчинили правочин, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності і їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі.

До того ж рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2015 року з аналогічних підстав відмовлено в задоволені позову про визнання недійсними пунктів 12.1.2 і 12.7 договору фінансового лізингу від 23 вересня 2013 року.

Апеляційним господарським судом установлено, що в зв'язку з невиконанням відповідачем грошових зобов'язань по сплаті лізингових платежів за договором, договір лізингу був розірваний 8 липня 2014 року; вимога позивача від 4 липня 2014 року № 4670 про повернення предмету лізингу була залишена без задоволення; відповідач продовжував без внесення лізингових платежів користуватися предметом лізингу до 9 вересня 2014 року, а 12 вересня ц.р. повідомив позивача про втрату предмету лізингу, що виключає його повернення. До теперішнього часу місцезнаходження предмету лізингу не встановлено.

Ураховуючи, що товариство "Компанія "Днепргазсервиспромойл" неналежним чином виконало свої, встановлені договором фінансового лізингу, зобов'язання, чим порушило умови договору, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення первісного позову в частині стягнення 44 574 грн 45 коп. основного боргу та 3 000 грн збитків, понесених позивачем на вчинення виконавчого напису нотаріуса про повернення предмету лізингу за цим договором.

Згідно з приписами статей 610 і 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та річних. Отже апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення первісного позову і в цій частині.

Пунктом 12.3 договору сторони встановили, що у випадку несплати лізингоодержувачем в належний термін будь-якої суми, яка має бути сплачена за цим договором, лізингоодержувач сплачує лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки, установленої Національним банком України, яка діяла протягом періоду прострочення, за кожен день прострочення.

З підстав порушення товариством з обмеженою відповідальністю "Компания "Днепргазсервиспромойл" грошового зобов'язання, апеляційний господарський суд, на підставі пункту 12.3 договору, статей 230, 231 і 232 Господарського кодексу України, статті 549 Цивільного кодексу України, правомірно задовольнив первісний позов у частині стягнення пені.

Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені апеляційним господарським судом на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ: Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15 лютого 2016 року у справі № 904/7981/14 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Компания "Днепргазсервиспромойл" без задоволення.

Головуючий, суддя І. М. Васищак Суддя Б. М. Грек Суддя В. І. Студенець