ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2016 року Справа № 922/3303/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіБожок В.С.,суддівГоголь Т.Г., Сибіги О.М.розглянувши матеріали касаційної скаргиЗаступника прокурора Харківської області, м. Харківна постановуХарківського апеляційного господарського суду від 21.10.2015 рокуу справі господарського суду Харківської областіза позовомПрокурора Дзержинського району м. Харковадо1. Харківської міської ради, м. Харків; 2. Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Еревія", м. Харківпроскасування рішення, визнання недійсним акту

за участю представників

прокуратури: Онуфрієнко М.В., посвідчення ГПУ від 04.11.2015 року № 036179,

відповідача-1: не з'явився,

відповідача-2: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Прокурор Дзержинського району міста Харкова в інтересах держави звернувся до господарського суду Харківської області з позовом (з урахуванням заяви від 16.07.2015 року) до Харківської міської ради та обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Еревія" (далі за текстом - ОК "ЖБК "Еревія"), в якому просив визнати незаконним та скасувати п. 13.2 і п. 24.2 додатку 1 до рішення 25 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об`єктів" від 10.09.2008 року № 226/08; визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136300:14:011:0005, розташованої в районі вул. Архітекторів в м. Харкові, площею 5,9679 га серії ЯД № 030277 і Державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136300:14:011:0003, розташованої в районі вул. Мережевій (перспективна) в м. Харкові площею 3,5983 га серії ЯД № 030280; вжити заходи по забезпеченню позову шляхом накладення арешту на зазначені земельні ділянки; зобов`язати ОК "ЖБК "Еревія" передати територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради, а Харківську міську раду прийняти земельні ділянки з кадастровими номерами 6310136300:14:011:0005, розташованої в районі вул. Архітекторів в м. Харкові, площею 5,9679 га та 6310136300:14:011:0003, розташованої в районі вул. Мережевій (перспективна) в м. Харкові площею 3,5983 га, за актами прийому-передачі.

Рішенням господарського суду Харківської області від 20.07.2015 року в частині вимоги про визнання недійсними записів в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі від 03.09.2010 року № 129070900083 і № 121070509684 щодо державної реєстрації Державних актів на право власності на земельні ділянки провадження у справі припинено на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України; в іншій частині позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано недоведеністю позовних вимог прокурора і відсутністю порушеного права, а тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог та відхилення заяви про застосування позовної давності; щодо вимоги про визнання недійсними записів в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі від 03.09.2010 року № 129070900083 і № 121070509684 щодо державної реєстрації державної актів на право власності на земельні ділянки провадження у справі підлягає припиненню на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України у зв'язку з відмовою прокурора від даної вимоги і така відмова не порушує прав та охоронюваних інтересів відповідачів.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.10.2015 року рішення господарського суду Харківської області від 20.07.2015 року залишено без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано наявністю порушеного права, оскільки ОК "ЖБК "Еревія" було створено з порушеннями вимог законодавства, а тому спірне рішення Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об`єктів" від 10.09.2008 року № 226/08 є передчасним, а вимоги прокурора щодо визнання незаконним та скасування п. 13.2 і п. 24.2 додатку 1 до даного рішення та визнання недійсними Державних актів на право власності на вищевказані земельні ділянки є законними та обгрунтованими; в той же час, у задоволенні позовних вимог прокурора в цій частині необхідно відмовити через сплив строків позовної давності про наслідки застосування якої заявлено стороною у спорі; щодо вимоги про визнання недійсними записів в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі від 03.09.2010 року щодо державної реєстрації Державних актів на право власності на земельні ділянки провадження у справі правомірно було припинено на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки прокурор відмовився від даної вимоги.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, заступник прокурора Харківської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 20.07.2015 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.10.2015 року і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги прокурора у повному обсязі.

Відповідачами відзивів на касаційну скаргу подано не було.

В судовому засіданні прокурор просив касаційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду Харківської області від 20.07.2015 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.10.2015 року - скасувати і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги прокурора у повному обсязі.

Відповідачів згідно з приписами ст. 1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак вони не скористались передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення прокурора, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до статуту ЖБК "Еревія" він є кооперативом обслуговуючого типу, який засновано згідно з рішенням засновників від 28.07.2008 року, відповідно до Закону України "Про кооперацію", Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України та іншого законодавства України.

В організаційно-правовій формі - обслуговуючий кооператив, за напрямом діяльності є житлово-будівельним кооперативом та створений його засновниками на добровільних засадах.

Метою діяльності кооперативу є забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного житлового будинку (будинків), а у випадках, передбачених законодавством, -одно і -двоквартирних жилих будинків садибного типу або багатоквартирного блокованого житлового будинку (будинку) з надвірними будівлями за власні кошти кооперативу з допомогою банківського кредиту, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками).

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням 25 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об`єктів" № 226/08 (п.13.2) від 10.09.2008 року ОК "ЖБК "Еревія" надано у приватну власність земельну ділянку площею 5,9679 га для зміни функціонального призначення об'єкту під будівництво житлової забудови по вул. Архітекторів та подальшої експлуатації об'єкту. Будівництво об'єкту необхідно виконати до 31.12.2012 року.

Також п. 24.2 додатку 1 до рішення 25 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об'єктів" від 10.09.2008 №226/08 ОК "ЖБК "Еревія" надано у приватну власність земельну ділянку площею 3,5983 га. для зміни функціонального призначення об'єкту під будівництво житлової забудови по вул. Межевій та подальшої експлуатації об'єкту. Будівництво об'єкту необхідно виконати до 31.12.2012 року.

В подальшому, на підставі вказаного рішення Харківської міської ради Управлінням Державного земельного агентства у місті Харкові видано ОК "ЖБК "Еревія" Державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136300:14:011:0005 площею 5,9679 га серії ЯД № 030277 і Державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136300:14:011:0003 площею 3,5983 га серії ЯД № 030280, які зареєстровані в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі 03.09.2010 року за № 129070900083 і № 121070509684 відповідно.

Рішенням Харківської міської ради від 10.09.2008 року № 226/08 (пункт 13.2) передано відповідачу-2 функції замовника на будівництво із зміною його функціонального призначення під житлову забудову.

В обгрунтування позовних вимог прокурор зазначав, що вищевказане рішення Харківської міської ради прийнято всупереч вимогам ст. 41 Земельного кодексу, ст. ст. 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного Кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 року № 186, а також вказував на недотримання вимог законодавства щодо чисельності засновників житлово-будівельного кооперативу, відсутністю необхідності поліпшити житлові умови членів кооперативів та їх сімей, що є підставою для визнання його незаконним та скасування згідно ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України, а, відтак, незаконними є і Державні акти на право власності на земельні ділянки, видані на підставі цього рішення.

Відповідно до ст. 41 Земельного кодексу України житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. Житлово-будівельні (житлові) та гаражно-будівельні кооперативи можуть набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами.

Тобто, наведеною нормою передбачено можливість безоплатної передачі земельних ділянок у власність юридичної особи для здійснення житлового будівництва за умови, що така особа створена як житлово-будівельний кооператив, а тому при вирішенні питання щодо безоплатного надання земельної ділянки в порядку, визначеному наведеною нормою, слід враховувати саме мету створення кооперативу, яка має відповідати встановленим вимогам до порядку створення такого кооперативу.

Згідно зі ст. 133 Житлового кодексу Української РСР громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу (ЖБК) і одержати в ньому квартиру.

Відповідно до ст. 135 Житлового кодексу Української РСР до членів ЖБК приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті, які потребують поліпшення житлових умов.

Згідно зі ст. 137 Житлового кодексу Української РСР ЖБК організуються при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Порядок організації та діяльності ЖБК установлюється цим Кодексом, Примірним статутом та іншими актами законодавства.

Відповідно до п. 3 Примірного статуту ЖБК при будівництві жилих будинків садибного типу число громадян, необхідне для організації кооперативу, визначається виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, але не може бути менше п'яти чоловік.

Аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що передаючи земельну ділянку у власність ОК "ЖБК "Еревія", відповідна рада мала врахувати мету створення такого кооперативу, порядок його організації та діяльності відповідно до вимог Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту.

З'ясування саме цих обставин при наданні земельної ділянки ОК "ЖБК "Еревія", як спеціальному суб'єкту, передбаченому ст. 41 Земельного кодексу України, зобов'язує Раду з'ясовувати правовий статус, мету та підстави його створення.

Відповідної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові колегії суддів судових палат в адміністративних, господарських та цивільних справах від 17.06.2014 року у справі № 21-195а14.

Разом з тим, матеріали справи свідчать про те, що ОК "ЖБК "Еревія" створено із порушенням вищевказаних норм.

Так, всупереч зазначеним положенням Закону та Примірного статуту рішення про створення кооперативу та список його членів, затверджений протоколом установчих зборів засновників, не затверджено виконавчим комітетом Харківської міської ради.

Відповідно до статуту ОК "ЖБК "Еревія" не створений при виконавчому комітету місцевої ради народних депутатів, при підприємстві, установі чи організації, що суперечить ст. 137 Житлового кодексу Української РСР.

Докази того, що члени кооперативу на момент його створення потребували поліпшення житлових умов в матеріалах справи відсутні, що суперечить вимогам ст. 135 Житлового кодексу Української РСР та абз. І п.8 Примірного статуту.

Вимога щодо необхідності поліпшення житлових умов повинна бути передбачена у матеріалах реєстраційної справи та статутних документах.

Всупереч п. 5 Примірного статуту з урахуванням того, що число членів кооперативу не визначено виконавчим комітетом Харківської міської ради, число його членів не повинно бути менше п'яти. При цьому, відповідно до переліку членів кооперативу число його членів - три особи.

Отже, матеріали справи свідчать, що ОК "ЖБК "Еревія" створено всупереч вимогам ст. ст. 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту, які по відношенню до Законів України "Про кооперацію" та "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" є спеціальними нормативно правовими актами та підлягають застосуванню до правовідносин сторін у даній справі.

Доказів дотримання відповідачем-2 положень наведених норм під час його створення матеріали справи не містять.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції стосовно наявності порушеного права та законності і обгрунтованості вимог прокурора.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що Харківською міською радою було заявлено клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

У Цивільному кодексу України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).

Відповідно до положень ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 Цивільного Кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно зі ст. 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону встановлені ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові від 01.07.2015 року у справі № 6-178цс15, яка була прийнята на спільному засіданні судових палат у цивільних та господарських справах.

Згідно п. 10 Наказу Генеральної прокуратури України від 18.10.2010 року № Згн "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів" з метою підвищення ефективності наглядової діяльності за додержанням і застосуванням законів, керуючись ст. ст. 1, 15, 19 - 24 Закону України "Про прокуратуру" було наказано, зокрема: періодично, але не рідше одного разу на місяць, перевіряти законність правових актів Кабінету Міністрів України, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Використовувати право участі у засіданнях цих органів.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 6 Регламенту Харківської міської ради персональні робочі місця передбачаються також для представників прокуратури м. Харкова, правоохоронних органів м. Харкова.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії протоколу 25 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 10.09.2008 року на засіданні Харківської міської ради під час прийняття оскаржуваного рішення був присутній прокурор міста Харкова Попович Є.М.

Відтак, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено факт обізнаності прокурора про прийняття оскаржуваного рішення Харківської міськради ще у вересні 2008 року, в той час як прокурор звернувся до суду з відповідним позовом лише у червні 2015 року.

Також судами встановлено, що рішення Харківської міської ради було офіційно опубліковано згідно вимог ст. 21 Закону України "Про інформацію" в газеті "Харьковские известия" та вважається таким, що доведено до відома зацікавлених осіб.

Нездійснення своєчасного прокурорського нагляду за прийнятими рішеннями органів місцевого самоврядування, що є обов'язком органів прокуратури відповідно до ст. 1 Закону України "Про прокуратуру", призводить до наслідків, визначених ч. 2 ст. 12, ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, оскільки держава здійснює свої права через органи державної влади.

А у зв'язку із обізнаністю прокурора міста Харкова про прийняття безпосередньо за його участі 10.09.2008 року оскаржуваного рішення Харківської міської ради, також є обізнаними всі інші органи прокуратури, оскільки вони становлять єдину централізовану систему відповідно до ст. 6 Закону України "Про прокуратуру".

Отже, початок перебігу позовної давності щодо оскарження п. 13.2 та п. 24.2 додатку 1 до рішення 25 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 10.09.2008 року № 226/08 починається саме з дати прийняття цього рішення, з огляду на що, та враховуючи звернення прокурора з даним позовом в червні 2015 року, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку щодо пропуску прокурором строку позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України (у редакції до внесення змін Законом від 20.12.2011 року № 4176-У1) за своєю суттю спрямований на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконних правових актів, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже, з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, положення п. 4 ч. 1 статті 268 Цивільного кодексу України (у редакції до внесення змін Законом від 20.12.2011 року) не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і спрямовані на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 Цивільного кодексу України щодо загальної позовної давності і на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалась або могла довідатись про порушення прав і законних інтересів.

Відповідної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові від 30.09.2015 року у справі № 910/4626/14.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог через сплив строків позовної давності за заявою зробленою стороною у спорі.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки апеляційного господарського суду відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що доводи заступника прокурора Харківської області, викладені в касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм та не спростовують законних і обгрунтованих висновків апеляційного господарського суду.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового акту не вбачається.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.10.2015 року у справі № 922/3303/15 - залишити без змін.

Головуючий суддяВ.С. Божок СуддіТ.Г. Гоголь О.М. Сибіга