ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2016 року Справа № 911/640/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полянського А.Г. - головуючого, Коробенка Г.П. (доповідач), Мачульського Г.М.,розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК ЛТД"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 09.09.2015у справі№911/640/15 Господарського суду Київської областіза позовомПрокурора Володарського району Київської області в інтересах державидоГоловного управління Держземагентства у Київській областіза участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1. ОСОБА_4, 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК ЛТД", провизнання недійсним наказуза участю представників:

позивача (прокуратури): не з'явився,

відповідача: не з'явився,

третьої особи 1: ОСОБА_5 (представник за дов. від 27.02.2015),

третьої особи 2: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Володарського району Київської області в інтересах держави звернувся до господарського суду Київської області з позовними вимогами до Головного управління Держземагентства у Київській області про визнання недійсним наказу № 10-4232/15-14 від 11.08.2014, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано ОСОБА_4 в оренду земельну ділянку площею 81,1333 га з підстав порушення вимог земельного законодавства під час відведення земельної ділянки.

Рішенням господарського суду Київської області від 03.06.2015 у справі №911/640/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2015, в задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що ГУ Держземагенства в Київській області правомірно прийнято оскаржуваний наказ 11.08.2014 № 10-4232/15-14 з посиланням на норми права.

Не погоджуючись з судовими рішеннями, ТОВ "ФК ЛТД" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Зокрема заявник зазначає: ТОВ "ФК ЛТД" з 03.10.2011 по даний час фактично володіє (користується) земельною ділянкою площею 215,0 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах Лобачівської сільської ради Володарського району Київської області переданою повноважним органом за актом передачі-приймання від 03.10.2011; затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без нотаріально посвідченої згоди на вилучення частини земельної ділянки з володіння (користування) ТОВ "ФК ЛТД" та передача в оренду гр. ОСОБА_4 земельної ділянки площею 81,1333га (кадастровий номер НОМЕР_1) на підставі оскаржуваного наказу без вилучення її з володіння (користування) ТОВ "ФК ЛТД" є порушенням ч. 5 ст. 116 та ч.2 ст. 123 Земельного кодексу України, 50 Закону України "Про землеустрій"; ГУ Держземагентства у Київській області видало наказ № 10-4232/15-14 від 11.08.2014 з порушенням вимог спеціального нормативно-правового акту, що регулює дані правовідносини, а саме затвердило проект землеустрою підготовлений без згоди Володарської районної державної адміністрації на підготовку проекту із землеустрою, чим порушило вимоги ч.2 ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" через ст. 30 Закону України "Про землеустрій".

У відзиві ОСОБА_4 просить оскаржувані судові акти залишити без змін, а скаргу без задоволення.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, розпорядженням Володарської районної державної адміністрації від 22.09.2011 № 518 із земель запасу Лобачівської сільської ради вилучено земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 215,0 га, в тому числі сільськогосподарські угіддя площею 215,0 га, з них під ріллею - 215,0 га та передано в оренду ТОВ "ФК ЛТД" терміном на п'ять років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

На підставі вказаного розпорядження 03.10.2011 між Володарською районною державною адміністрацією та ТОВ "ФК ЛТД" укладено договір оренди земельної ділянки та згідно Акту приймання-передачі орендованої земельної ділянки від 03.10.2011 земельну ділянку було передано третій особі 2 в користування, який не був зареєстрований, як цього вимагає ст. 18, 20 Закону України "Про оренду землі" (в ред., чинній станом на дату укладення Договору оренди) і ст. 125 Земельного кодексу України.

11.08.2014 ГУ Держземагентства у Київській області прийнято наказ № 10-4232/15-14 "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки", згідно якого наказано: затвердити "Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду" для ведення фермерського господарства гр. ОСОБА_4 на території Лобачівської сільської ради Володарського району Київської області, надати в оренду гр. ОСОБА_4 земельну ділянку загальною площею 81,1333 га (кадастровий номер НОМЕР_1) для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, строком на 49 років, розташовану на території Лобачівської сільської ради Володарського району Київської області та інші процедурні питання.

Предметом спору у даній справі є визнання недійсним та скасування зазначеного наказу № 10-4232/15-14 "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки".

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 17 Земельного кодексу України (в редакції на момент прийняття оскаржуваного розпорядження) передбачено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, а також вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Згідно ст. 124 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент виникнення правовідносин), передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами 2, 3 ст. 134 Земельного кодексу України.

Випадок, при якому відбувається передача земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на умовах оренди, юридичній особі в переліку випадків визначених ч. 2 та 3 ст. 134 Земельного кодексу України не міститься.

Земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених ст.ст. 34, 36 та 121 Земельного кодексу України.

Таким чином, враховуючи, що правовідносини щодо передачі в оренду юридичним особам земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності не підпадають під регулювання ст. 34, 36, 121, ч. 2,3 ст. 134, передача в оренду земельної ділянки ТОВ "ФК ЛТД", яке є юридичною особою, повинна була здійснюватись на конкурентних засадах, з дотриманням встановленого ч. 2 ст. 124, ст. 134-138 Земельного кодексу України порядку проведення земельних торгів.

Виходячи з вищенаведеного господарський суд попередніх інстанцій дійшов правильного висновку, що у Володарської РДА, були відсутні правові підстави для надання в оренду ТОВ "ФК ЛТД" земельної ділянки державної власності без проведення аукціону, та, як наслідок, оскільки розпорядження від 22.09.2011 №518 прийняте з порушенням процедури й порядку, передбаченого Земельним кодексом України, воно є протиправним.

Згідно ч. 5 ст. 126 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент укладення договору оренди), право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Згідно ст. 640 Цивільного кодексу України, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на момент укладення договору оренди) укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Згідно ст. 18 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на момент укладення договору оренди), договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Як встановлено судом, договір оренди земельної ділянки від 03.10.2011 не пройшов державної реєстрації, про що свідчить відсутність в тексті договору відповідної відмітки щодо внесення запису про реєстрацію до Поземельної книги (Книги записів).

Судом також встановлено, що зазначений договір оренди не відповідає вимогам ст. 15 Закону України "Про оренду землі" та Типовому договору оренди землі, затвердженого Постановою КМУ від 03.03.2004 №220, і є неукладеним, оскільки не містить необхідної інформації про об'єкт оренди як одну з істотних умов договору оренди землі, зокрема до підписаного договору не долучено плану або схеми земельної ділянки, яка передається в оренду, її кадастрового плану, акта визначення меж земельної ділянки в натурі, та проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що унеможливлює її ідентифікацію на місцевості.

Таким чином, як правильно стверджує суд попередніх інстанцій, виконання сторонами умов неукладеного правочину, а саме використання спірної земельної ділянки, внесення плати за користування землею, не має правового значення, оскільки згідно з законодавствам договір оренди земельної ділянки набуває чинності з моменту його державної реєстрації.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06 вересня 2012 року № 5245-VІ, було внесено зміни зокрема, до ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України, та визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті (повноваження КМУ), у власність або у користування для всіх потреб.

Як встановлено судом, земельна ділянка розміром 81,1333 га, яка була передана ОСОБА_4 знаходиться поза межами населеного пункту, обліковується як земля сільськогосподарського призначення державної власності, відповідно право розпорядження зазначеною земельною ділянкою на момент надання її у користування ОСОБА_4 перебувало у виключній компетенції центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів та його територіальних органів, яким є Державне агентство земельних ресурсів України в силу Указу Президента України від 8.04.2011 №445 про затвердження Положення про Державне агентство земельних ресурсів України, згідно п. 4 якого Держземагентство України відповідно до покладених на нього завдань передає відповідно до закону безпосередньо або через визначені в установленому порядку територіальні органи земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або в користування для всіх потреб (п.п.61.).

Відповідно до п. 4.32 Положення про Головне управління Держземагентства в області, що затверджене Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 10.05.2012 № 258 (в редакції, яка діяла на момент прийняття відповідних рішень), головне управління відповідно до покладених на нього завдань передає відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або в користування для всіх потреб в межах області.

Згідно ч. 3 ст. 123 Земельного Кодексу України, зазначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Отже, зважаючи на те, що передача громадянам права оренди земельних ділянок для ведення фермерського господарства не підлягає за умовами ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України продажу на конкурентних торгах, надання в користування повинно здійснюватись відповідно до порядку надання визначеного ст. 123 Земельного кодексу України.

Згідно ч. 2 ст. 123 Земельного кодексу України, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Земельного кодексу України, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Абз. 2. ч. 2. ст. 123 Земельного кодексу України, визначено, що у клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Отже, ч. 2 ст. 123 Земельного кодексу України, встановлено заборону щодо розширення переліку документів, в т.ч. й отримання окремої згоди місцевої державної адміністрації.

Норми ч. 2 та ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України, є спеціальними нормами, які детально регламентують порядок надання центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів в користування земельних ділянок с/г, в тому числі і для ведення фермерського господарства.

Проаналізувавши наведені норми права та з огляду на встановлене, господарський суд дійшов правильного висновку щодо правомірності дій ГУ Держземагентства в Київській області під час прийняття рішень та , як наслідок, обґрунтовано відмовив в позові.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п.1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення коли визнає, що вони прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не спростовують висновків викладених в оскаржуваному рішенні та постанові і не можуть бути підставою для їх зміни чи скасування, оскільки вони відповідають чинному законодавству України і обставинам справи.

Керуючись ст. 1115, 1117, 1118, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2015 у справі № 911/640/15 залишити без змін.

Головуючий суддя : А.Г. Полянський

Судді: Г.П. Коробенко

Г.М. Мачульський