ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2016 року Справа № 908/2332/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полянського А.Г. - головуючого, Коробенка Г.П. (доповідач), Мачульського Г.М.розглянувши матеріали касаційної скарги Комунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу" в особі Торецького виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 28.07.2015у справігосподарського суду Запорізької областіза позовомКомунального підприємства "Компанія "Вода Донбасу" в особі Торецького виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарствадоОб'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Сокіл"прозобов'язання укласти господарський договірза участю представників:

позивача: не з'явився,

відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство "Компанія "Вода Донбасу" в особі Торецького виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Сокіл" про зобов'язання укласти господарський договір на послуги централізованого водопостачання та водовідведення по багатоквартирним житловим будинкам.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 13.05.2015 у справі №908/2332/15-г, позов задоволено, зобов'язано ОСББ "Сокіл" укласти із КП "Компанія "Вода Донбасу" в особі Торецького виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства договір №62 від 01.01.2014 на послуги централізованого водопостачання та водовідведення по багатоквартирним житловим будинкам, в редакції позивача, починаючи з 01.01.2014.

Зазначене рішення мотивоване доведеністю факту наявності у відповідача обов'язку з укладення договору на послуги водопостачання.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 28.07.2015 рішення господарського суду Запорізької області від 13.05.2015 у справі №908/2332/15-г скасовано та прийнято нове рішення про відмову в позові.

Постанова суду мотивована тим, що відповідач, статус споживача послуг якого належними чином не доведений, не може бути примушений до укладання спірного договору, який за своїм змістом для його сторін не є обов'язковим в силу діючого законодавства.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, КП "Компанія "Вода Донбасу" в особі Торецького виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, а рішення суду першої інстанції з даної справи залишити в силі, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, ст. ст. 19, 20 Закону України "Про питну воду та водопостачання", ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги". Як зазначається скаржником: спірний договір за своїм змістом є договором саме з надання послуг з водопостачання та повністю відповідає положенням ст. 20 Закону України "Про питну воду та водопостачання"; послуги з надання водопостачання та водовідведення за змістом ст1, п.1 ч.1 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" є одним з видів комунальних послуг, а укладення договору на водопостачання та водовідведення є обов'язковим, в силу ст.19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

ОСББ "Сокіл" просить у задоволенні касаційної скарги відмовити з наведених у відзиві підстав.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, супровідним листом за №79-11 від 17.01.2014 КП "Компанія "Вода Донбасу", звернулося до ОСББ КП "Компанія "Вода Донбасу" в особі Торецького виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства з пропозицією укласти договір № 62 від 01.01.2014 на послуги централізованого водопостачання та водовідведення по багатоквартирним житловим будинкам, необхідність укладання якого позивачем обґрунтована використанням відповідачем питної води для потреб мешканців багатоквартирного будинку №66 по вул. Чапаєва в м. Дружковка, який перебуває на балансі останнього.

Неповернення відповідачем примірника спірного договору або протоколу розбіжностей, стало підставою звернення позивача до суду з розглядуваним позовом.

Відповідно до ч.1 ст.187 ГК України господарським судом розглядаються спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладання яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі, якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.

Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником (ч.6 ст. 19 зазначеного Закону).

З аналізу положень п.1 ч.3 ст.20, п.3 ч.2 ст.21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" вбачається, що укладання договору про надання житлово-комунальних послуг є обов'язковим для споживача та виконавця.

Водночас, ч.3 ст.19 названого Закону дозволяє виробникові послуг бути їх виконавцем, однак для виробника послуг обов'язковим є укладання з виконавцем (споживачем) договору про умови надання житлово-комунальних послуг (п.1 ч.2 ст. 22 Закону).

Отже, укладання такого договору із таким суб'єктним складом учасників у сфері житлово-комунальних послуг є можливим і обов'язковим, якщо в розглядуваних відносинах позивач як виробник одночасно здійснює функції виконавця послуг, а відповідач є балансоутримувачем житлового будинку.

Натомість за змістом спірного договору позивач визначений як виробник послуг, а відповідач їх споживачем.

Виходячи із змісту визначення термінів, приведеного в абз.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", балансоутримувачем будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - балансоутримувач) є власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

Зі змісту визначення термінів, приведених в абз.3,5 ч.1 ст.1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", відповідач безпосередньо не є власником такого будинку. В свою чергу, сам по собі факт створення ОСББ не свідчить про автоматичне перебування відповідного житлового будинку на балансі такого об'єднання - зі змісту п.п.2,7 Порядку передачі житлового комплексу або його частини з балансу на баланс, затвердженого Постановою КМУ від 11.10.2002 №1521 вбачається, що житловий будинок вважається переданим на баланс ОСББ лише після підписання відповідного акту приймання-передачі з попереднім балансоутримувачем на підставі відповідного рішення загальних зборів ОСББ.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, матеріали справи не містять доказів про прийняття зборами об'єднання такого рішення і підписання відповідного акту приймання-передачі з балансу на баланс між попереднім балансоутримувачем та відповідачем у справі.

Також, ч.1 ст.22 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" передбачає можливість ОСББ виступати колективним споживачем, у тому числі - послуг з водопостачання та водовідведення, але лише на підставі відповідного рішення зборів об'єднання, докази прийняття якого матеріали справи також не містять.

За таких обставин, висновки апеляційного господарського суду щодо недоведеності статусу відповідача як споживача за спірним договором, для якого його укладання є обов'язковим, колегія визнає обґрунтованими.

В свою чергу, відповідно до абз.5 ч.1 ст.1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавцем послуг є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору. При цьому, із змісту п.7 ч.2 ст.21 цього Закону слідує, що саме виконавець здійснює функції з утримання в належному технічному стані, технічного обслуговування та ремонту внутрішньобудинкових мереж.

Згідно п.1.3, 1.7. Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України №190 від 27.06.2008, межею балансової належності водопровідної мережі є зовнішній зріз житлового будинку, а доказів передання внутрішньо будинкових мереж на баланс чи обслуговування позивачеві матеріали справи не містять, остільки позивач як виробник послуг не може бути одночасно їх виконавцем відповідно до ч.3 ст.19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Згідно положень ст.29 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", що регламентують особливості укладання договорів на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку, укладати договір про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення зі споживачем (власником/орендарем/наймачем квартири) може лише виконавець.

Отже, як правильно стверджує суд апеляційної інстанції, спірний договір не може бути укладений між позивачем та відповідачем у статусах виробника та споживача послуг з централізованого водопостачання та водовідведення відповідно, що узгоджується із положеннями ч.ч.1,2 ст.19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", згідно яких договір про надання послуг з питного водопостачання укладається споживачем, зокрема з об'єднанням співвласників багатоквартирного житлового будинку, за умови, що останній (у разі перебування на його балансі будинку з внутрішньо будинковими мережами) є виконавцем таких послуг у розумінні ч.5 ст.19, ст.29 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

В свою чергу, для виконавця є обов'язковим укладання з виробником послуг договору про умови надання послуг, яким спірний договір наразі не являється.

За таких обставин, оскільки в силу положень ч.1 ст. 19 Конституції України, ч.1, 2 ст. 14 ЦК України відповідач, статус якого як споживача послуг належними чином не доведений, не може бути примушений до укладання спірного договору, висновок господарського суду апеляційної інстанції про відмову у задоволені позову, колегія визнає правомірним.

Згідно з п.1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення коли визнає, що вони прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не спростовують висновків викладених в оскаржуваній постанові і не можуть бути підставою для її зміни чи скасування, оскільки вона відповідають чинному законодавству України і обставинам справи.

Керуючись ст. 1115, 1117, 1118, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28.07.2015 у справі № 908/2332/15-г залишити без змін.

Головуючий суддя: А.Г. Полянський

Судді: Г.П. Коробенко

Г.М. Мачульський