ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2016 року Справа № 910/7710/16

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіОСОБА_1,суддівОСОБА_2, ОСОБА_3,розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотуре-Агро"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 08.11.2016 (головуючий суддя Мартюк А.І., судді Зубець Л.П., Андрієнко В.В.)на рішенняГосподарського суду міста Києва від 13.06.2016 (суддя Плотницька Н.Б.)у справі№ 910/7710/16 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Лотуре-Агро" до1. Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо", 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамант- Агро",третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Національний банк України,провизнання недійсним договору про відступлення права вимоги за кредитним договором,за участю представників: позивачаОСОБА_4,відповідача-1не з'явились,відповідача-2не з'явились,третьої особине з'явились,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.06.2016 у справі №910/7710/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2016, відмовлено в задоволенні позову про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за кредитним договором, укладеним 18.04.2014 між Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Діамант-Агро", в частині відступлення права вимоги за кредитним договором № 487/02-2009 від 08.09.2009.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати, а справу передати на новий розгляду до місцевого суду.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст.ст. 4-3, 43 ГПК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що спірний договір підписаний ПАТ "Банк Камбіо" без необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки останнім вже було відступлено право вимоги за кредитним договором № 487/02-2009 від 08.09.2009 Національному банку України, про що свідчить лист № 32/1614 від 12.09.2011.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники відповідачів та третьої особи не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності вказаних представників.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами, 18.04.2014 між Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо" (первісний кредитор за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Діамант-Агро" (новий кредитор за договором) укладено договір відступлення права вимоги за кредитним договором.

Відповідно до п. 1.1 договору первісний кредитор передає новому кредитору, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредитору, і стає кредитором за договорами: кредитним договором № 487/02-2009 від 08.09.2009 (далі - кредитний договір-1); кредитним договором № 001/1-2012/840 від 15.02.2012 (далі - кредитний договір-2) та договором про надання банківської гарантії № 005г-2013/980 від 21.02.2013 (далі - договір гарантії), укладеними між первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лотуре-Агро" (далі - боржник).

Згідно з п. 1.2 договору за цим договором новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання зобов'язань за основними договорами, що становить 8.163.381,58 грн.

Позивач стверджує, що договір відступлення права вимоги за кредитним договором від 18.04.2014 є недійсним в частині відступлення права вимоги за кредитним договором № 487/02-2009 від 08.09.2009, оскільки підписаний Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо" без необхідного обсягу цивільної дієздатності, адже останнім вже було відступлено право вимоги за кредитним договором № 487/02-2009 від 08.09.2009 Національному банку України, про що свідчить лист № 32/1614 від 12.09.2011.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно з ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Органи юридичної особи діють у межах повноважень, наданих їм установчими документами та законом. Орган юридичної особи як її частина представляє інтереси останньої у відносинах з іншими суб'єктами права без спеціальних на те повноважень (без довіреності). Між юридичною особою та її органом правові відносини не виникають, а тому дії її органу визнаються діями самої юридичної особи.

У відносинах з третіми особами слід виходити з презумпції наявності достатнього обсягу повноважень на здійснення дієздатності юридичної особи як у одноособового органу юридичної особи, так і керівника її колегіального органу.

Відповідач-1 листом № 32/1614 від 12.09.2011 повідомив позивача, відповідно до ст.ст. 512 та 516 ЦК України, що 08.09.2011 ПАТ "Банк Камбіо" відступив право вимоги за генеральною кредитною угодою № 487-02-2009 від 11.08.2009 та кредитним договором № 487/02-2009 від 09.08.2009 на користь Національного банку України.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦК України).

Відповідач-1 зазначив, що у листі № 32/1614 від 12.09.2011 було помилково повідомлено позивача про відступлення права вимоги за генеральною кредитною угодою № 487-02-2009 від 11.08.2009 та кредитним договором № 487/02-2009 від 09.08.2009 на користь Національного банку України, з огляду на те, що Публічним акціонерним товариством "Банк Камбіо" та Національним банком України було укладено лише договір застави майнових прав № 59/09/03-ЗМПІ від 29.12.2009, відповідно до умов якого в забезпечення зобов'язань Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" перед Національним банком України за кредитним договором № 59/09/03 від 29.12.2009 (далі - договір рефінансування) відповідачем-1 передано в заставу майнові права за укладеними з позивачем генеральною кредитною угодою №478/02-2009 від 11.08.2009 та кредитним договором.

Пунктом 4.1 договору застави передбачено, що звернення стягнення на предмет застави відбувається шляхом відступлення права вимоги, при цьому відповідно до пункту 4.2 договору застави в частині відступлення права вимоги договір укладено з відкладальною умовою (право вимоги переходить до Національного банку України наступного дня після настання строку виконання зобов'язань за договором рефінансування, якщо вони не будуть виконані повністю або частково, або після настання випадку, передбаченого пп. 3.1.4 договору застави).

Договір застави в наступному доповнювався/змінювався, в тому числі шляхом укладення додаткового договору № 2 від 08.09.2011, яким, зокрема, усунено помилки, допущені у п. п. 1.1, 4.1, а саме: зазначено вірні реквізити кредитного договору, який укладено між відповідачем-1 та позивачем, - 08.09.2009, а не 11.08.2009, як було зазначено у первісній редакції договору застави.

27.06.2013 в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна вилучено запис про обтяження предмету застави за Договором застави (витяг № 41085191 від 27.06.2013), оскільки борг відповідача-1 перед третьою особою погашено повністю, що підтверджується виписками за період з 01.01.2009 по 06.05.2016 та з 01.01.2009 по 27.04.2016 з особових рахунків Головного управління Національного банку України по м. Києву і Київській області, відкритих ПАТ "Банк Камбіо".

При цьому суди відзначили, що позивач не надав ані місцевому суду, ані суду апеляційної інстанції доказів укладення між відповідачем-1 та третьою особою договору саме про відступлення права вимоги від 08.09.2011, доказів безпосередньо відступлення права вимоги до позивача за кредитним договором № 487/02-2009 від 08.09.2009, а також доказів повного чи часткового виконання зобов'язань за кредитним договором № 487/02-2009 від 08.09.2009 на користь Національного банку України.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суди дійшли правильного висновку про недоведеність підстав, з яких позивач просив визнати спірний договір недійним.

Щодо тверджень скаржника про порушення судами норм процесуального права в частині витребування доказів колегія суддів зазначає таке.

Згідно з ч. 2 ст. 4-3 ГПК та ст. 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункти 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 ГПК), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів. У разі неможливості самостійно подати необхідні для розгляду справи докази сторона, прокурор, третя особа вправі звернутися до господарського суду, в тому числі й апеляційної інстанції, з клопотанням про витребування доказів; при цьому обґрунтування такої неможливості покладається на особу, що заявляє відповідне клопотання (п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Таким чином витребування доказу є правом, а не обов'язком суду. При цьому суд вправі відхилити клопотання про витребування доказу, якщо цей доказ не стосується справи або недопустимий, а також якщо певні обставини підтверджені іншими доказами, які є в матеріалах справи.

Крім того колегія суддів відзначає, що, як вбачається з матеріалів справи, позивач заявляв клопотання про витребування доказів (інформації), котрі відповідно до ст. 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" становлять банківську таємницю і стосуються відносин між ПАТ "Банк Камбіо" та Національним банком України. Позивач стороною цих відносин не є, як не є й спеціальним державним органом, який може отримувати таку інформацію в силу своїх повноважень та за відповідною процедурою.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також ґрунтуються на довільному тлумаченні чинного законодавства.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотуре-Агро" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2016 у справі №910/7710/16 - без змін.

Головуючий суддя ОСОБА_1 суддіОСОБА_2 ОСОБА_3